Трипольская культура

ВСТУП

Актуальність  теми полягає у тому, що трипільська культура служить на межі найважливіших історичних епох (неоліт, енеоліт). Це ставить її в центр напружених та нескінченних дискусій, а, отже, привертає увагу не лише вузького кола вчених але й широких верств громадськості. Трипільська культура є феноменом неолітичної революції, оскільки суть неолітичної революції полягає у тому, що у цей час мав місце перехід від привласнюючого, до відтворюючого господарства. Однією із особливостей енеоліту на території України є поширення у лісостеповій зоні трипільської культури землеробів. Трипільці, створивши першу землеробську цивілізацію на території України, поклали початок формуванню в ній осіло-землеробських народів до яких належать і українці. Вивчення культури трипільців актуально як у науково-теоретичному, так і в конкретно-практичному змісті. Перший - дає нам можливість пізнати давню давнину, виявити закономірності розвитку історії України, другий - дозволяє одержати подання про прийоми й методи господарювання наших далеких предків, вивчити й використовувати їх найдавніший  аграрний досвід.

Об'єкт  дослідження – це трипільська культура, яка є складовою частиною мідно-кам'яного віку в історії України.

Предмет дослідження – це комплекс соціальних, господарчих, культурних, релігіозных процесів розвитку трипільської культури в Україні.     

Географічні рамки трипільської культури в Україні обмежуються степовими землями Правобережжя та Київщини.(Додаток 3)

Хронологічні  рамки існування трипільської культури в Україні охоплюлють інтервал 5400 - 2750 р. до н. е.

Мета дисертаційного дослідження визначена з урахуванням актуальності й ступеня наукової розробки теми. Вона полягає у всебічному й комплексному вивченні особливостей становлення, функціонування й розвитку трипільської культури в Україні. Досягненню мети автор дисертації підпорядкував рішення низки проблем. Серед них: визначення ролі В.В. Хвойко в дослідженні трипільської культури в Україні; з'ясування періодизації трипільської культури; виявлення особливостей побуту трипільців; характеристика організації та способів виробництва матеріальних благ трипільцями; встановлення ролі торгівлі в господарстві трипільців; визначення місця і значення поселень міського типу в соціально-економічному житті трипільців; виявлення особливостей трипільського мови та писемності; встановлення специфіки світогляду і релігійних вірувань трипільців; визначення сенсу сакральних символів і образів трипільців.

Методологія дослідження базується на двох основних принципах – об'єктивності й історизму. Принцип об'єктивності дозволив авторові розглянути розвиток трипільської культури в динаміку й при обліку конкретно-історичних особливостей. Він надав авторові можливість проаналізувати й зіставити погляди різних дослідників на розглянуте в роботі явище. Принцип історизму допоміг авторові освітити розвиток трипільської культури як процесу, що змінювався в часі. Принцип історизму дав можливість авторові роботи з'ясувати при яких обставинах і як сформувалася та або інша історична думка, які етапи пройшла у своєму розвитку на шляху твердження як наукової концепції. У дослідженні був застосований ряд підходів: конкретно-історичний дав можливість проаналізувати великий фактичний матеріал про об'єкт дослідження; цивілізаційний - зорієнтував автора на сприйняття генезису трипільської культури як багатомірного процесу в рамках єдиної людської цивілізації.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є спробою комплексно й усебічно дослідити особливості становлення й розвитку трипільської культури в Україні як феномену неолітичної революції на її території.

РОЗДІЛ I 
ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

Історіографія проблеми. Робота над темою дослідження передбачала вивчення робіт попередників, присвячених історії тріпільської культури. Основний матеріал для всіх цих робіт дали археологічні розкопки, результати яких лягли в основу сформульованих авторами концепцій [6]. Однією з фундаментальних праць використаних мною у роботі є книга «Трипільська культура. Спогади про золотий вік» Бурди Н. Б. та Відейко М. Ю., яка охоплює досвід наукових досліджень трипільської культури за 70 років [1]. У роботі показано генезис уявлень про виникнення і розвиток трипільської культури[8], зокрема висловлюється думка про міграційний, а не автохтонний характер походження трипільської культури[5], яка підтримується багатьма сучасними дослідниками.

Окрім неї автор окреслює коло літератури, яка може бути залучена в роботі по реконструкції матеріальної і духовної культури трипільців [3]. У цих роботах автори показують рівень розвитку господарства та суспільних відносин трипільців, аналізують найдавніші землеробські культи, зокрема, культ Великої Богині-праматері, приділяють увагу досконалості трипільської кераміки, яка займала одне з чільних місць в Європі того часу за майстерністю вироблення і розпису. Книга «Країна: від Трипілля до Антів» Михайла Відейка, написана доступною та зрозумілою мовою, має багатий ілюстративний матеріал [2]. До розуміння окремих аспектів духовного життя давнього суспільства можна наблизитися опрацювавши матеріали книги «Сакральний світ трипільської цивілізації» Наталії Бурдо [3]. У цій книзі вивчаються релігійні уявлення трипільців, їхні символи, світосприйняття, особливості пристрою храмів і святилищ.

РОЗДІЛ II

Початок вивчення трипільської культури

1. Діяльність Вікентія В’ячеславовича Хвойко

В.В. Хвойко є першим вченим в Україні, який почав вивчення трипільської культури. Його головна заслуга полягає в тому, що він першим в Україне ввів в науковий обіг археологічні матеріали трипільской культури, виділив їх в особливу тему для наукового дослідження та визначив місце і значення цієї культури серед старожитностей Східної Європи. Дослідженням трипільських пам’яток В. В. Хвойка присвятив багато років, вивчаючи їх до кінця життя, розширюючи географію досліджень та досліджуючи за сезон по декілька десятків площадок. На думку автора даної роботи В.В. Хвойко впродовж всього цього часу дотримувався єдиної концепції погляду на характер використання знайдених ним пам’яток, вважаючи землянки житлами, а площадки – рештками святилищ та місцями поховання. Не можна не звернути увагу на те, що з’ясовуючи питання періодизації трипільської культури, В. В. Хвойка поділяв її на дві групи. Одну групу він вважав такою, що належить до епохи кам’яного віку (культура В), а другу – до подальшого періоду – до епохи міді (культура А). При цьому послідовність літер була ним подана відповідно до черговості відкриття груп. Вже на межі 30 - 40-х років XX ст. було встановлено, що насправді послідовність етапів є зворотною – хронологічно першим є комплекси знахідок культури «А», а пізнішим – комплекси культури «В»[1,c.23].

Дослідник першим довів існування  в той час землеробства, спираючись на знахідки зерен, знарядь праці  тощо. На його думку, мешканці поселень займалися також тваринництвом,  полюванням та рибальством. Їм було відоме гончарство, ткацтво та інші галузі виробництва. Вони мали власні вірування  та обряди, облаштовували свої житла  з певним комфортом. Очевидно, ці висновки В. В. Хвойка знаходили підтвердження та розвиток у подальших працях інших дослідників, присвячених вивченню іншої культури. Також він відстоював ідею про послідовне формування середньодніпровського етносу, сталість та поступовість розвитку його матеріальної і духовної культури. Слід зазначити, що сучасний погляд на питання генези трипільської культури є іншим, ніж у   В. В. Хвойки. Отже, одна з головних заслуг В. В. Хвойки (окрім розширення джерелознавчої бази науки) полягала в тому, що він позначив напрями досліджень для наступних поколінь археологів[2,c.120].

Після нього вивченням  трипільської культури займалися понад 180 вчених, її знахідки зберігаються в 60 музеях світу. На території України  відкрито близько двох тисяч її пам’яток, деякі дістали назви «Наддністрянських  Помпеїв» та «Буковинської Трої».(Див. додаток 1)    

2. Періодизація трипільскої культури та її матеріальні пам’ятки.     

Потягом раннього етапу (початок  – третя чверть V тис. до н. е.) трипільське населення освоїло Пруто-Дністровське і Дністро-Бузьке межиріччя. Проте на цій великій території формується лише кілька племен. Селища, в яких жила ця людність були невеликими і займали площу не більше двох гектарів; будівлі розташовувалися рядами або у вигляді кільцевої забудови. Житла були заглибленими (землянки) чи наземними, дерев’яно-глиняними, невеликого розміру. Зазвичай вони складалися з одного-двох приміщень, у яких знаходилася купольна піч або відкрите вогнище, а також і хатнє начиння. Візиткою трипільської культури є, безперечно, керамічне виробництво. Посуд виготовлявся вручну, стрічковим способом, при чому технологія його виробництва мінялася в залежності від призначення тієї чи іншої групи посуду.  Саме щодо раннього етапу найчастіше зустрічаються різноманітні кухонні горщики. З керамічним виробництвом зв’язана велика кількість глиняних зображень людини, що є предметами культу. Кількісно переважають антропоморфні статуетки, що передають жіночу фігуру. Чоловічі зображення зустрічаються дуже рідко.

У середній період (остання  чверть V – третя чверть IV тис. до н. е.) відбувається подальше збільшення території, зайнятої трипільськими племенами. Провідними типами поселень стають великі та середні селища. Варто зауважити, що у багато разів зростає кількість пам’яток, що викликано ростом населення та його щільністю. Для мене особливий інтерес викликають характерні для завершення класичного періоду поселення-гіганти площею до 450 га, які нараховують до трьох тисяч будівель і можуть відбивати проживання цілого племені в межах одного селища (наприклад, поселення Майданець (270 га), Доброводи (250 га) і Тальянки (450 га) ). Більш того, ці поселення-гіганти іноді інтерпретують як проміста енеолітичної Європи. Слід припустити, що трипільським суспільством були зроблені лише перші кроки до становлення міських центрів – відбулася концентрація населення. Однак, це не привело до складання поселень нового типу, що було, ймовірно, обумовлено цілою низкою причин , і в першу чергу – економічною слабкістю трипільського суспільства: слабким розвитком ремесла, торгових відносин, замкнутістю економіки[6,c.12]. Можна вважати, що на середньому етапі завершується пора екстенсивного освоєння нових територій, придатних для землеробства і скотарства, і населенням робляться спроби інтенсифікації традиційних видів виробництв, одним із проявів чого стає посилення локальної специфіки. На даному етапі з’являється кераміка, прикрашена розписом, що стає ведучою в пам’ятках окремих громад. Починаючи з середнього етапу, з’являються фігурки, поверхня яких замість візерунків, виконаних у заглибленій техніці, покривались фарбою. Поступово збільшується кількість різнотипних чоловічих образів. Можна зауважити, що важливу роль у житті давніх трипільців грали безколісні засоби пересування - частими є знахідки моделей санчат. Значно збільшилася кількість знахідок з міді – раніше невідомі інструменти і прикраси: плоскі клиноподібні сокири, сокири-тесла, кільця, персні.

Заключний період існування  трипільського населення (завершення IV – початок III тис. до н. е.) слід пов’язувати вже не з енеолітичною  а з ранньобронзовою ( або перехідною до ранньобронзової) добою, що обумовлюється як технологічними досягненнями, так і значними змінами у способі життя й, у першу чергу, - скоріш за все, завдяки кліматичним змінам, - переходом від більш теплого і вологого атлантичного до сухого і прохолодного суббореального періоду. За нових екологічних умов трипільське населення пластично видозмінює систему своєї господарської орієнтації від збалансованої хліборобсько-скотарської на скотарську з ремінісценціями землеробства у степу і лісове землеробство зі значною питомою вагою розведення великої рогатої худоби на Поділлі і Волині. Значно вплинула на розвиток культури і нестабільна військово-політична ситуація – трипільські поселення значно зменшуються в розмірах, до 5-10 га; топографічно вони займають природно укріплені пункти – на високих мисах і височинах – і додатково обводяться валами і ровами. Монументальне глинобитне домобудівництво в цей період починає вгасати й усе частіше використовуються землянки-напівземлянки. Поряд із традиційними крем’яними, кам’яними й кістяними знаряддями в пізній період все більшу роль починають грати, особливо в південному регіоні, металеві знаряддя і зброя. Завершує розвиток культури ціла група могильників, розташованих на піщаних дюнах уздовж краю борової тераси лівого берега Дніпра. Ранній і середній періоди трипільської культури представлені лише поодинокими похованнями, розташованими переважно на поселеннях Лука-Устинська, Солончени II, Верем’є, Незвисько, Ліпкани, скелети з яких здебільшого поганої цілості. Проте майже всі пізньотрипільські могильники мають два морфологічні варіанти (середземноморський та протоєвропейський)[4,c.200]. Отже, немає сумніву, що процес формування фізичного типу трипільців відзначався великою складністю, оскільки відбувався в умовах                      етно-культурного зближення їх південно-західними і північно-східними сусідами внаслідок постійних і давніх контактів, особливо з населенням балканських і малоазійських культур. Знахідки на трипільських «площадках» глиняних статуеток з ознаками «вірменоїдного» типу іноді пояснюються проникненням середньо азійського населення через Балканський півострів на Правобережжя України. Можна припускати, що якась частина трипільського населення могла мати риси середньоазіатських «вірменоїдів»[5,c.76].  

РОЗДІЛ III

Побут і господарське життя трипільців

1. Трипільска повсякденність.

Зрозуміло, навіть через  півтора століття досліджень інформація про життя трипільців далеко не повна, утім, картина виходить достатньо  вражаюча. Носії цієї культури виготовляли  мальовану кераміку, будували двоповерхові житла, обробляли мідь. Трипільці  мали складну систему міфологічних уявлень. Вони підтримували прямі або  опосередковані зв’язки з іншими культурами того часу, здійснювали  економічний та культурний обмін  не тільки в межах Старої Європи,  й з іншими європейськими племенами, з Кавказом, можливо, навіть Месопотамією та Малою Азією. Сім-шість тисяч  років тому, спираючись винятково  на свої знання й уміння,а також  ресурси казково багатої країни, що сьогодні називають Україною, ці люди побудували тут свою цивілізацію[4,c.53].

У основі сучасної цивілізації, так чи інакше, лежать землеробство й метал, без цих двох компонентів  вона неможлива. До моменту появи  трипільської культури в другій половині шостого тисячоріччя до Різдва Христового у Європі хліборобство було відомо вже понад тисячу років. Проте  на Україні лише у басейнах великих  річок мешкали нечисленні громади, котрі знали хліборобство, однак  займалися переважно полюванням і рибальством. Багатство місцевих ресурсів не змушувало їх витрачати  час на каторжну роботу з мотиками на полях. У культурному відношенні раннє трипілля (з погляду археологів) являє собою синтез декількох  культурних традицій Старої Європи епохи  неоліту. Тут помітний слід культури лінійно-стрічкової кераміки, культур  Боян, Тиса, Винча.

Часом складається враження, що розвиток трипільської цивілізації  стимулювала не стільки господарська необхідність, скільки прагнення  закріпити за собою якомога більшу територію, розраховуючи на майбутнє. Справа у тому, що жодне із відомих нам трипільських селищ не проіснувало на одному місці безперервно понад 50-80 років[7,c.39].

2. Виробництво матеріальних благ.

Давні методи ведення господарства довели свою ефективність впродовж довгих двох з половиною тисячоліть існування  Трипільської цивілізації. Розроблена трипільцями система хліборобства проіснувала п’ять тисяч років  і була суттєво змінена тільки в часи Ярослава Мудрого, коли у ці краї були завезені нові сорти злакових культур. Трипільська система господарювання була комплексною і давала змогу  забезпечити відносний достаток. Проте це призвело до застою у розвитку технологій. Трипільці заплатили  високу ціну за подібні тенденції  в економіці – їхня цивілізація  загинула, а ім’я народу що створив  її – назавжди зникло зі сторінок історії. Головною сільськогосподарською культурою  були плівчасті пшениці. Окрім них  вирощували ячмінь, овес, горох. У тваринництві основною галуззю було розведення великої  рогатої худоби. Цілком чітко простежуються  м’ясний і молочний напрямки. Крім того, биків і коней використовували  як тяглову силу. Розводили також  свиней, коней, овець, кіз. Розумне сполучення різних напрямків «аграрного сектора» давало змогу трипільцям забезпечувати  харчами також певну кількість  одноплемінників, не зайнятих весь час  у виробництві продуктів.