Історія медицини та фармації України на світовому тлі

Авл Корнелій Цельс (30р. до н.е. – 45р. н.е.) написав трактат із восьми книг “Про медицину” (“De medicina libri octo”). Праця ця компілятивна, але цінна тим, що донесла до нас багато даних, які були втрачені через загибель першоджерел. Цельсу властиве нігілістичне ставлення до медицини, яке виражалось у його кредо – “Et morbi, et medicina” (Хвороба сама по собі – медицина сама по собі). Цельс проповідував ідею про безглуздість застосування ліків.

Видатне місце в історії медицини займає праця Тита Лукреція Кара “Про природу речей” (“De natura rerum”), в якій він першим висловив припущення, що пошесні хвороби розносяться невидимим насінням.

Найвидатнішим лікарем древнього Риму був Клавдій Гален. До нас дійшло 125 праць Галена на філософські і юридичні теми і 131 трактат про медицину. Після отримання загальної освіти в Римі, студіював медицину в Пергамі, Смірні, Коринфі та Александрії.

Згідно теоретичних уявлень  Галена, організм – це дивне створіння, побудоване з майстерністю, яка перевищує людські можливості і є найвагомішим підтвердженням існування вищого розуму. Основу людського організму складає душа, яка є часткою всесвітньої душі – пневми. Ця пневма з повітрям надходить у легені, з них у серце, звідки розноситься по тілу артеріями. Кров утворюється в печінці.

Гален започаткував експерименти на тваринах – свинях і мавпах, що дало йому змогу відкрити і описати  чутливі і рухові нерви, відкрити сім черепно-мозкових нервів, описати будову стінок артерій, кишок, матки. У терапії хвороб Гален дотримувався гіппократового принципу лікувати протилежне протилежним. Він запровадив вагові і об’ємні відношення при виготовленні настоїв, екстрактів, відварів з рослин, що з тих часів отримали назву галенових препаратів. Гален застосовував перев’язку судин лігатурами з шовку або скручуванням.

У Стародавньому Римі створюється перша система медичної допомоги. Запроваджуються районні  лікарі (arhiater popularis) на чолі з arhiater palatini (головним лікарем). Відкриваються державні школи для підготовки лікарів. В державі проповідується культ здорового тіла, створюються централізовані водогін і каналізація та громадські лазні.

Однак, поруч з цим, занепадає суспільна мораль, яка  поступово призводить до поширення таких аморальних і нездорових явищ, як переривання вагітності, вільні статеві стосунки, гомосексуалізм, що, в свою чергу, призвело до величезного поширення венеричних захворювань. Громадські лазні перетворились у місця розпусти та оргій. Вільні люди Риму перестали народжувати дітей і врешті решт цю державу не було кому захистити від нашестя варварів.

3.7 Медицина  часів стародавніх слов’ян та  скіфів. Слов'яни з давніх-давен населяли південні береги Балтійського моря, береги Вісли, Дніпра, Дністра та їхніх приток. Через південні степові простори нашої Батьківщини пролягали шляхи багатьох кочових народів, з якими східним слов'янам доводилося вести запеклу боротьбу, відстоюючи право на існування і свої землі. Предки слов'ян, як свідчать численні археологічні розкопки жили великими поселеннями. В лісостеповій смузі, в межах сучасних Харківської, Полтавської, Київської, Кіровоградської, Вінницької та інших областей, їхні поселення — городища були укріплені земляними валами й ровами. Під час розкопок таких городищ знайдено не лише рештки жител, а й сліди гончарного, ковальського та ливарного ремесел. За пізнішими літописами, племена слов'ян різнилися між собою звичаями і побутом, «имяху бо обычаи свои закон отцов своих й преданья, каждо свой нрав» (Лаврентіївський літопис). Займалися вони головним чином землеробством, вирощували сільськогосподарські культури, мололи на ручних жорнах, розводили худобу, займалися мисливством, рибальством. До Х ст. всі вони були язичниками. Як провідну верховну силу славили бога сонця, вірили в існування всіляких інших надприродних істот, що нібито живуть у болотах, лісах, на полях, у джерелах, житлах людей. Поміж цими надприродними істотами були добрі і злі, які могли вселятися в людину і викликати різні хвороби. Вже за тих часів серед слов'ян були чоловіки і жінки, які краще від інших зналися на цілющій дії рослин, уміли допомагати при ушкодженнях. Це були волхви, знахарі, відуни.

Старослов'янська релігія мала свої обряди, свої святилища-храми, які будувалися звичайно з дерева на берегах річок та озер.

Арабський письменник Аль-Масуді (перша  половина Х ст. н. е.) пише, що у слов'ян був храм на Чорній горі, який оточували  чудові джерела з цілющими водами. У храмі стояв великий ідол, якому й приносили жертви. Культові обряди, як і в інших стародавніх народів, передбачали також заходи гігієнічного характеру. Дослідники стародавнього побуту східних слов'ян вважають, що в них місцем культу предків були лазні. Про обов'язковий звичай користуватись ними свідчить договір Русі з Візантією 907 р., в якому окремо відзначається право русичів при відвідуванні Константинополя користуватися лазнями — «...и да творят им мовь (баню) елико хотять».

Арабські письменники Ібн-Донстара та Ібн-Фадлан (XII ст. н. е.) розповідають про слов'ян: «Зростом вони високі, гарні собою і сміливі в нападах. Люблять охайність, в одежі навіть чоловіки носять золоті браслети, я бачив русів, як вони прибули в своїх торгових справах і розташувались коло річки Атил. Я не бачив більш довершених тілом, ніж вони. Вони подібні пальмам — біляві, гарні лицем, білі тілом». Грецький історик Діакон пише про воїнів Святослава: «Цей нарід відважний до нестями, хоробрий, сильний».

Із стародавніх народів, які  населяли степові південні землі  і з якими наші предки мали стосунки, найбільше пам'яток залишили по собі скіфи. Скіфи в VII ст. до н. е. населяли Крим і територію між Дніпром і Дунаєм. Вони створили велике об'єднання племен. У У—ІУ ст. до н. е. частина скіфів-кочівників починає переходити до осідлості, в них утворюється примітивна держава з пережитками первіснообщинних відносин. Скіфи мали торговельні й культурні зв'язки з грецькими містами-колоніями: Ольвією — в гирлі Дніпровсько-Бузького лиману, Тірою — в гирлі Дністра, Херсонесом — біля сучасного Севастополя, Пантікапеєм — на місці нинішньої Керчі.

Про скіфів ми довідуємося з розкопок численних могильників, городищ  по Дніпру, в Криму, з літературних джерел грецьких письменників, зокрема  з праць грецького історика Геродота, який відвідав наші південні землі. Про  них згадує у своїх працях і Гіппократ, але він у Скіфії не бував. Скіфи, як і південні слов'янські племена, торгували з греками продуктами скотарства, хутрами, хлібом, лікарськими рослинами, деревом, а діставали від них різні ремісничі вироби, предмети побуту, посуд, прикраси. Скіфи, як і кожен народ, мали певні знання щодо лікування різних хвороб і ушкоджень, як набуті емпіричним шляхом, так і містичного характеру. У них були свої знахарі. Під час розкопок Чортомлицького кургану поблизу Нікополя, Куль-Обського кургану недалеко від Керчі знайдено золоті й срібні вази із зображенням скіфів. На одній з них зображено скіфів, які подають лікарську допомогу (перев'язка нижньої кінцівки, витягання зуба). Деякі скіфи були обізнані з медициною античних греків, мали велику лікарську практику в Афінах (Анахарсіс, Томсаріс).

Меншою  мірою, ніж скіфи, мали торговельні  і культурні зв'язки з грецькими  колоніями в ті часи і південні племена наших предків.

У II ст. до н. е. на наші південні землі вдерлися зі сходу кочові племена сарматів, які витіснили (почасти асимілювали) скіфів і зайняли степи Приазов'я та Нижнього Придніпров'я, зіткнувшись безпосередньо з південними слов'янськими племенами. В І ст. н. е. придніпровські сармати були асимільовані слов'янськими племенами, які з глибини лісостепу просунулися до берегів Чорного моря. Це ще більше сприяло розширенню зв'язків наших предків з країнами Сходу і Заходу.

Відокремлення ремесел від хліборобства, розвиток ремесел і торгівлі сприяли розкладові первіснообщинного ладу, виникненню соціального розшарування. Постійна небезпека нападу войовничих кочівників змушувала слов'янські племена об'єднуватися, створювати військові загони — дружини, здатні чинити опір сильним ворогам. З цим пов'язане виокремлення вождів, військової верхівки.

Розпад первіснообщинного ладу в наших предків супроводився зародженням і розвитком феодального ладу, минаючи рабовласницький період. Основною формою державного утворення стали князівства, які, об'єднуючись, утворили наприкінці viii ст. великі Новгородське і Київське князівства. В IX ст. виникла могутня Українська ранньофеодальна держава —Київська Русь.

Зазначимо ще деякі особливості медичних знань  скіфів, сарматів та інших племен і  народів Північного Причорномор'я.

Скіфська  медицина — народна медицина. Протягом довгих сторіч самобутня, а в ряді випадків цілком оригінальна, скіфська медицина нагромадила великий і багатий досвід у лікуванні хворих та запобіганні захворюванням. І хоч вона перебувала значною мірою під магічно-релігійним впливом, що звичайно, наклало на неї свій відбиток (в її арсеналі поруч з дуже цінними значились також засоби, доцільність яких дуже сумнівна), то все ж таки не можна сказати, що скіфська медицина була тільки знахарством. Загалом народ вороже ставився до знахарів, він не вірив в їхнє медичне уміння і навіть жорстоко карав. Це свідчить про те, що скіфська медицина виросла на базі одвічного досвіду — емпірії і містить у собі раціональні основи. Представники скіфської народної медицини здобували свої знання з безпосереднього знайомства з предметами навколишньої природи. Розвиток умов матеріального життя був основною причиною виникнення і розвитку лікування.

Найважливішу  главу скіфської медицини становлять лікувальні засоби рослинного походження. Це виникало не тільки з самого способу  життя як кочових, так і землеробських скіфів, але й з рослинного багатства земель, заселених скіфами. Україна, Кавказ і суміжні з ними землі славились споконвіку своїми рослинними багатствами. Осіле скіфське населення знайшло ряд лікарських рослин у зв'язку з хліборобством та життям нерідко серед лісів, кочівники — у зв'язку з постійним випасанням худоби. Вже античні письменники відзначили, що пастухи відкрили ряд цілющих рослин, а це можливо було тільки завдяки довгому спостеріганню над прирученими тваринами. Спостерігаючи дії рослин на тваринах, вони переносили свої спостереження на людину. Протягом довгих століть скіфське населення розшукало багато цілющих рослин як диких, так і городніх, з яких значна кількість не втратила свого значення і сьогодні не тільки в народній, але й в науковій медицині. От хоч би горицвіт, солодкий корінь, ревінь, подорожник, не кажучи вже про цибулю, часник та багато інших.

Серед цілющих  рослин в скіфській медицині було чимало сильнодіючих, а то навіть і  отруйних. Вони також використовувались скіфами для лікування. Для зменшення токсичної дії сильнодіючих та отруйних рослин скіфська народна медицина додавала до них різні домішки та вивари, як мед, бобові рослини тощо.

Античні письменники назвали тільки невеличку  частину лікувальних рослин, уживаних скіфською народною медициною. Зате вони помітили той важливий факт, що найцінніші з них скіфи культивували  на плантаціях і розвозили їх по всьому стародавньому світі як товар.

Широке  застосування в скіфській медицині мали також засоби тваринного походження (боброва струмина, жири, мозок). Скіфській медицині були відомі «панти», цінний медичний товар з висушених рогів молодого плямистого оленя.

Щодо  санітарно-гігієнічних заходів у  скіфського населення, то тут необхідно  підкреслити особливе значення парової «скіфської лазні».

Досить  було у скіфів раціональних заходів  і у догляді за дітьми та охороні  їх здоров'я.

Скіфська  народна медицина користувалася  з давніх-давен також хірургічними методами лікування і тут досягла  значних успіхів. Виникла вона з подання хірургічної допомоги свійським тваринам і скеровувалась, очевидно, тільки на лікування органів і тканин, доступних без розтину порожнин людського тіла. Такі операції, як вправляння вивихів, лікування переломів, розрізування абсцесів, трепанація і навіть ампутація кінцівок, не кажучи вже про виривання зубів, було звичними у скіфів. При хірургічному лікуванні скіфи застосовували знеболюючі засоби, як сп'яніння, опій, мандрагора тощо. Для лікування застосовували зміїну отруту. Слід відмітити, що скіфські лікарі та їх лікувальні засоби і методи мали свій вплив на грецьких лікарів, можливо, що і на Гіппократа.

Муміфікація та бальзамування померлих проводились  скіфами на короткий час і скоріш з запобіжною метою. Ішлося про обвіз  тіла померлих царів по підвладних племенах протягом не менше сорока днів. Скіфський спосіб бальзамування був оригінальним і розроблено його без істотних чужих впливів.

Медицина  скіфів опрацювала за увесь час свого  розвитку багато раціональних методів  лікування, але було в ній також немало ірраціональних лікувальних засобів і заходів, які не мали нічого спільного з науковою медициною.

Отже в своїй раціональній частині медицина скіфів ішла тим  самим шляхом, яким ішла медицина китайська, індійська, тібетська та інших народів.

Розділ 4

Світова медицина в епоху  середньовіччя

Загибель Римської імперії  у 476 році знаменувала закінчення античних часів. На зміну рабовласницькій  державі прийшла феодальна. Вона відзначалась дещо вищим рівнем свободи  простої людини, яка хоч і залишалась власністю свого господаря, однак формально вбита ним бути не могла. На зламі нової ери виникли і утвердились основні сучасні світові релігії: у VI – V ст до н.е. – буддизм, християнство, яке започаткувало нову еру та іслам (VIIст.н.е.).