Історія медицини та фармації України на світовому тлі

Для України, яка розвивалась  в своєрідних соціально-економічних  умовах, ця періодизація потребує уточнення. Загалом можна сказати, що цивілізаційні  процеси в Україні йшли з певним запізненням. Так, античний період, пов’язаний із впливом древньої Греції на причорноморські землі України, можна датувати, починаючи із VII ст до нашої ери. Період формування феодальної Української держави – Київської України – Руси – починається з IX ст. Епохи ренесансу або відродження Україна не переживала, тому тут феодальні середньовічні відносини продовжуються аж до середини XIXст. На підставі вищесказаного періодизація історії медицини та фармації України може бути представлена так:

1. медицина доісторичних часів (до VII ст.до н.е),
2. медицина стародавніх слов’ян і скіфів (VII ст.до н.е. - VIIIст. н.е),
3. медицина епохи середньовіччя (IX – XVIIIст.),
4. медицина і фармація XIXст.,
5. медицина і фармація XXст.

1.4 Навіщо лікарю  і фармацевту потрібно знати історію медицини.

По-перше, щоб вважатись  освіченою людиною. Не можна уявити фахівця з вищою освітою, який не знає розвитку світових цивілізацій, коли було винайдено письмо, сформовані сучасні світові релігії, відкриті перші шпиталі тощо. По-друге, як казав великий німецький філософ Гегель, без історії предмета немає теорії предмета. Медицина у всі часи свого розвитку грунтувалась на певних теоретичних постулатах, на основі яких пропонувались практичні заходи щодо поліпшення здоров’я людей. Створення теоретичних постулатів завжди починається із вивчення попередніх теорій, їхнього розвитку, здобутків і помилок. Фахівець, який формулює сучасну теорію медицини і не знає її історії, приречений пройти тисячі років її розвитку, але ж Бог відвів йому обмежений вік земного життя.

По-третє, знання історії  допомагає уникнути помилок попередників. Відомо, що вчення на помилках або, як ще кажуть, шляхом проб і похибок –  це дуже дороге і неефективне вчення. Водночас історія вчить, що нічого нового на цій землі не буває. Усяке нове – це давно забуте старе, з тою лиш різницею, що воно покладається на нові вимоги часу і грунтується на досвіді попередників.

По–четверте, історія  є могутнім джерелом виховання патріотизму, усвідомленням того, хто є твій рід – носієм давньої культури чи новітнього варварства. Для українців, чия національна свідомість грубо упосліджувалась, це має особливе значення. Відомо, що народ, позбавлений історії, втрачає свою самобутність, стає натовпом, населенням. Не може заслуговувати на повагу і наука, що не має історичного коріння. Вона приречена на пасивну роль в інтелектуальній взаємодії і здатна лише на запозичення та наслідування.

У стрункій історичній будівлі  української медицини, яку маємо  якнайшвидше звести, мусимо у всій повноті відтворити її підвалини. Тут нас безчесно пограбовано російськими шовіністами від науки. Вчинений ними акт інтелектуального злодійства, напевно не має аналогів в історії світової науки.

Нагромаджено товстезні  стоси псевдотеорій, згідно з якими  український народ позбавляється своєї праматері – давньоукраїнської Київської держави. Апологети шовіністичної теорії про Київську Русь розглядають її народ як єдиний, з якого виколисались три народи, а з єдиної мови, в свою чергу, утворились три мови. Не кажучи вже про унікальність подібного експерименту в історії людства, який не в’яжеться з дослідженнями фахівців різних галузей знань, (наприклад, є велика кількість фактів, які свідчать про більш давнє походження української мови у порівнянні з російською), було б цікаво, з позицій сучасної генетики, відповісти на питання: чи можливо, щоб за такий історично короткий відтинок часу (якихось 200-300 років) з одного народу утворилося три, кожен з яких має чітко окреслені генетичні особливості?

А якщо це можливо, то чому тоді український народ, який 300 років після Переяславської Ради був поділений і одна частина його полонізувалася, а друга – ще більш жорстоко – русифікувалася, не втратив своїх генетичних особливостей.

Але навіть якщо прийняти офіціозну російську теорію за єдино вірну, то залишається незрозумілим, чому прямим спадкоємцем культури та науки Київської –Руси-України оголошується сучасна Росія, а Україна опиняється десь осторонь, на узбіччі, хоча та культура і наука творилась не в Москві, а в Києві. Уявімо собі на хвилину, що центр тієї Руси був не в Києві, а в Москві і “Руська правда”, “Повість минулих літ”, “Ізборник Святослава”, “Слово о полку Ігоревім” творились не на терені сучасної України, а в Росії, а князь Володимир охрестив русичів не в Дніпрі, а в Москва-ріці.

Що б сказали сьогоднішнім українцям, якби вони, грунтуючись на тій “спільній колисці”, зазіхнули  на ті творіння як на свої, а святкування 1000-ліття хрещення Руси перенесли  з Москви до Києва?

Неймовірно, що в XVII столітті завдяки розгалуженій системі братських шкіл та колегіyмів, людність України була майже суцільно грамотна, а її козацька старшина мали за плечима італійські та Краківський університети, Львівський, Острозький та Київський колегіуми. Сьогодні ми маємо змогу заслуховувати на міжнародних конгресах україністів доповіді на кшалт “Українські інституції в Римі та їх роля у XVII – XVIII століттях” (професор інституту славістики Римського університету Еммануїл Сгамбатті). Братські школи, що існувалии в багатьох полкових та сотенних містах України, і стали тими осередками, звідки впродовж XVII і першої половини XVIII сторіччя розповсюджувалась освіта і наука не лише в Україні, а й в Росії. Так утворюється своєрідний інтелектуальний міст: Італія – Польща – Україна – Росія, в центрі якого бачимо Україну.

Духовний занепад, що прийшов в Україну після т.з. приєднання до Московії, триває і досі. І досі ми не можемо виплутатись  із розряду вторинної в інтелектуальному відношенні нації.

Повільність, яка супроводжує  дію українських офіційних інституцій, млявість наукової думки щодо утвердження української національної ідеї, засмучує і насторожує. Тут велике поле діяльності для нової генерації українських істориків медицини.

Нарешті, історія медицини є джерелом виховання подвижництва, гуманізму і милосердя. Впродовж тисячоліть існування медицини таких прикладів маємо безліч. Наведемо один з них. Коли Осип Ковшевич вчився в Бережанській гімназії, тяжко захворіла його мати. Приватний лікар сказав ціну за лікування, яку сім’я оплатити не змогла. Малий Осип дав собі клятву вивчитись на лікаря і безкоштовно лікувати хворих і немічних. Закінчив медичний факультет Віденського університету і все своє свідоме життя дотримувався тої клятви. Однак, щоб бути матеріально незалежним, вступив до цісарської армії і дослужився до полковника. Був активним учасником визвольних змагань українського народу в 1914 – 1918 роках, одним із засновників Української Галицької Армії. У 1918 році очолюючи боротьбу з епідемією холери в Бережанському повіті, заразився і помер від цієї недуги. За його труною йшли десятки тисяч людей з Бережанського та інших повітів краю. Ім’я того лікаря-здирника, який хотів нажитися на сімейній трагедії, нікому не відоме. А ім’я Осипа Ковшевича назавжди залишиться в історії медицини.

Розділ 2

Медицина доісторичних часів.

Обіймає період від Палеозойської  ери (600млн.років тому) до відкриття  календаря і письма (4тис.років  до н. е.). Здобутки цієї медицини усі  народи Землі можуть записати на свій рахунок, оскільки немає підстав  виокремлювати котрийсь із них. За цей гігантський період розвитку людина набула сучасних антропогенних рис, розвинула мову.

Величезною подією було застосування вогню для потреб людини. Очевидно, цей вогонь людям подарувала блискавиця, а спостереження за його дією переконало людину у можливості його використання для власних потреб. Застосування вогню зменшило залежність людини від природи, чітко відмежувало її від тваринного світу. Людина змогла збільшити територію свого проживання. Урізноманітнилось її харчування. Спочатку це була переважно рослинна їжа і вода, яку люди споживали із прісних водоймищ. Місцем їх першого розселення були береги річок. Поруч із рослинною їжею вживалась і риба. Приготована на вогні, їжа набула нових смакових і споживчих властивостей. Споживаючи рослинну їжу, людина окрім рослин з їстивними властивостями виокремила такі, що мали властивості отруйні. цілющі тощо. Очевидно, що першими цілющими рослинами були знеболюючі, проносні, блювотні, зокрема, мак, тютюн, гашиш тощо.

Першими знаряддями, з допомогою  яких людина добувала собі засоби для існування, були каменюка, потім отесана каменюка або кам’яна сокира, поліно, спис з кам’яним наконечником. Люди жили спільно родами, племенами, бо це надавало їм можливість здобути їжу. Очолювали ці роди і племена жінки, що дало назву цьому періоду історії людства - матріархат. Провідна роль жінки проявлялась не тількі в тому, що вона очолювала рід, а й в тому, що несла відповідальність за його продовження, тому вона вступала в статеві стосунки з усіма чоловіками. Полігамія була моральною нормою життя.

Провідна роль жінки в управлінні людськими спільнотами знайшла  відтворення у численних зображеннях, які виліплювались із глини, вистругувались із дерева або витесувались із каменя (кам’яні баби). Подальшим геніальним винаходом людини були лук і стріла. Ці знаряддя дозволили перейти до мисливського господарства. Тоді дичина стає постійною їжею на рівні з рослинною, а потім займає домінуючі позиції. Відкриваються цілющі властивості тваринної їжі. Зокрема, в якості ліків для внутрішнього вживання застосовують тваринні органи, кров і попіл тварин, а для зовнішнього вживання – жир, яким натирають хворі місця.

Мисливство незрівнянно збагатило  людину, а тварину починають шанувати. Вона стає символом племені, тому, на зміну  зображень жінок приходить зображення тварин. Жінка поступово втрачала свої лідерські позиції, оскільки мисливцем був здебільшого чоловік. Відображенням того, що тварина стала покровителем людини, є різноманітні амулети, які людина чіпляє на шию, встромляє у вуха, ніс тощо.

Наступною епохою став перехід від  мисливства до тваринництва, коли людина приручила диких тварин і перетворила  їх у свійських. На цей період припадає дальший поступ у використанні засобів  виробництва і споживання. Людина винаходить глиняний посуд, в якому варить їжу і готує ліки. Використовує самородні метали – мідь, олово, свинець, срібло, золото, а потім починає виплавляти їх. Сплав міді з оловом дає бронзу, з якої роблять різноманітні інструменти, в т.ч. перші хірургічні.

З’являється можливість спостерігати за дією рослин на тваринах. Арсенал рослин розширюється. Відкриваються проносні властивості чемериці, лікувальні (для ран) золототисячника тощо.

Догляд за тваринами передбачає допомогу їм у невідкладних випадках. Першою операцією, яку людина застосовує з метою допомоги худобі при отелі, стає цісарський розтин. Невдовзі він застосовується у людей. То є, очевидно, перша хірургічна операція. Паралельно і, можливо, одночасно застосовується кастрація, накладання шин при переломах кісток.

Давні люди помітили, що худоба, яка перенесла віспу, надалі цією хворобою не хворіла. А ті, хто доглядав за хворими тваринами, теж набували стійкості до віспи. Так виникає варіоляція, або втирання вмісту віспяних папул в тіло людини, що призводило до запобігання захворювання.

Тваринництво сприяло ще більшому примноженню багатства людини. Тепер  уже не тільки рід, а й окремішня  людина, звісно працьовита і наполеглива, могла забезпечити своє існування. Вона перестає бути зацікавленою у  спільному казані і хоче, щоб нажиті нею багатства належали їй, більше того, були успадковані її нащадками. Чоловік, який остаточно утверджує свою провідну роль, добивається переходу від полігамії до моногамії, яка дозволяє наслідувати багатство нащадкам, походження яких визначається за батьком. Тепер основним шанувальником, після жінки і тварини, стає попередник, тобто чоловік – голова сім’ї, особливо якщо він передав своїм нащадкам пристойне багатство. Нащадки починають відображати на стовпах, скелях, монетах попередника – чоловіка.

Виникають перші уявлення про причини хвороб. Хвороба вселяється у того, хто не шанує предка. У того вселяється його дух, мучить його, робить його хворим. Розвивається уява, яка породжує міфи і легенди. Розвиваються лікувальні прийоми з метою запобігання або лікування хвороби. Зображенню предка приносяться дари, в його честь виконуються пісні і танці. Дух предка виганяється шляхом страхітливих прийомів, вигуків, одяганням страхітливих масок тощо. Здійснюються заходи щодо перенесення духа предка у якусь тварину.

З цією ж метою робиться трепанація черепа, щоб через отвір в голові виходив дух предка. Цей дух висмоктується із тіла хворого з допомогою трубок, оленячих рогів, скляних банок. Після всіх цих дій з’являється місцевий крововилив, який підтверджує ефективність здійснюваного заходу. Щоб хвороба вийшла ще швидше, тіло піддають скарифікації і насічкам за допомогою щелепи риби, уламків раковин тощо.

Надалі предки оголошуються богами, в їх честь будуються храми, в  яких зосереджуються медичні знання. Виникає храмова медицина.

Розділ 3

Медицина античних часів.

У цей період, на доповнення до тваринництва, виникає і розвивається землеробство, яке сприяє ще більшому збагаченню людської спільноти. Виникає  поділ праці та її спеціалізація. Засобом збагачення стає сама людина, яку більш сильна особистість завойовує, привласнює, перетворює у раба, якого змушує на себе працювати. Виникнення і подальший розвиток приватної власності вимагають захисту, що, в свою чергу, призводить до виникнення спеціального апарату: поліції, армії, суду, державних службовців. Виникає держава як апарат захисту існуючого ладу, яка за своєю основною ознакою (рабською працею як основним джерелом збагачення), отримує назву рабовласницької. В цей період, як було сказано вище, був відкриий календар і письмо. Найбільшого розвитку рабовласницькі держави досягають в таких країнах, як Єгипет, Китай, Індія, Вавилон та Ассирія, Греція і Рим.