Софиевский собор, десятинная церковь

     Розчленованість фасадів дзвіниці декоративними  нішами різної форми, насиченість архітектурним декором створюють багату гру світла і тіні, що надає споруді особливої мальовничості.

     У другому ярусі зберігся дзвін, відлитий у 1705 р. талановитим київським майстром Афанасієм Петровичем. Він прикрашений багатим рослинним орнаментом, який широким фризом охоплює шийку дзвона і тонкою стрічкою проходить по його нижньому краю. Вага дзвона - близько 13 тонн.

     Початкове забарвлення дзвіниці було поліхромним: яскраво і барвисто пофарбовані  ліпні зображення на синьому кобальтовому фоні нагадували твори народного декоративного мистецтва. Після перебудови у 18 ст. фасади споруди дістали двоколірне забарвлення, яке зберігається до наших днів. Біле ліпне оздоблення на бірюзовому фоні в поєднанні з золотом купола має вигляд свіжий, урочистий і ошатний.

   Софійська дзвіниця-яскравий взірець українського зодчества 18 ст. Своєю святковою  архітектурою вона виділяється серед навколишніх споруд і прикрашає загальний силует міста. 
 
 
 

2. Десятинна церква

   Перша кам`яна церква Київської Русі. Споруджена руськими і візантійськими майстрами 988 — 996 на честь Різдва Богородиці за часів князювання Володимира Святославовича, який на збудування й утримання її виділив десяту частину князівських доходів — десятину (звідси і назва). Церква являла собою хрестово-купольний шестистовпний храм. На початку 11 століття під час великої пожежі вона була пошкоджена. Згодом її відбудували й оточили з трьох боків галереями. Десятинна церква була оздоблена мозаїкою, фресками, різьбленими мармуровими та шиферними плитами. Ікони, хрести й посуд привезені з Корсуня (Херсонесу) — район сучасного Севастополя 1007 року. Окрім головного престолу, церква мала ще два предільних: святого Володимира і святого Миколая. У Десятинній церкві було поховано Володимира Святославовича, його дружину — візантійську царівну Анну, сюди було перенесено з Вишгорода прах княгині Ольги.

   1169 року Десятинну церкву розграбували  війська Андрія Боголюбського,  у 1203 — війська Рюрика. У 1240 році монголо-татарські орди хана  Батия, захопивши Київ, зруйнували  Десятинну церкву — останній  оплот киян.

   Тільки 1635 року митропилит Петро Могила в  одному з вцілілих преділів заснував маленьку церкву у пам`ять про зруйновану святиню і поставив у ній одну з найстаріших ікон з образом святого Миколая, що її привіз з Корсуня князь Володимир. Пізніше Петро Могила знайшов у руїнах саркофаг князя Володимира і його дружини Анни. Череп князя поклали у церкві Преображенія (Спаса) на Берестові, потім його перенесли до Успенської церкви Києво-Печерської лаври. Кість і щелепу передали до Софійського собору. Все інше знову поховали. За заповітом Петро Могила залишав на відновлення Десятинної церкви тисячу золотих.

     У 1758 церква була вже дуже стара і мала велику потребу у відбудові. Її було проведено за наглядом монахині Флорівського монастиря Нектарії Долгорукої. Знову знайшли і поховали саркофаги.

     Тільки 1828 року митрополит Євгеній Болховитінов доручив розчистити фундамент Десятинної церкви археологу К. А. Лохвицькому. Були знайдені шматочки мармуру, мозаїки, яшми. Розкоп залишили без охорони  і його почали розкрадати. 2 серпня 1928 освятили початок будівництва нової  церкви. За конкурсом (у якому також  брав участь Андрій Меленський) будівництво  нової церкви доручили петербургському  архітектору В. П. Стасову. 13 років 11 місяців і 17 днів тривало будівництво, яке коштувало понад 100 тисяч рублів золотом. Іконостас склали з копій ікон іконостасу Казанського собору в Петербурзі, створених художником Боровіковським. 15 липня 1842 року нову Десятинну Успіння Богородиці Миколаївську церкву освятили митрополит Київський Філарет, архієпископ Житомирський Никанор і єпископ Смоленський Іосиф.

     На  початку 30-х років 20 столяття Десятинна  церква, як і багато інших пам`ятників культури і мистецтва дорадянського періоду було знищено радянською владою. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Київ: Енциклопедичний довідник-К.: УРЕ, 1985.-735 с.

2. Субтельний О. Історія України.-К.: Либідь, 1992.-с. 43-46

3. Історія  української культури: Курс лекцій  Анучина Л. В., Лисенко О. А.  – 2010.

4. Грушевський М. Історія України.-К.: Либідь, 1991.-с. 48-52.

5. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України.-Львів, 1992.-с.16-19.