Софиевский собор, десятинная церковь

     У процесі реставраційних робіт фрески XI ст. розчищено з-під пізніших нашарувань, укріплено місця відшарування фрескової штукатурки. Пізній живопис залишено в місцях, де фрески втрачено, для збереження єдності стінописного ансамблю собору. В окремих місцях збереглися композиції XVII і XVIII століть.

     До  системи фрескового розпису входять  багатофігурні сцени, зображення святих на повний зріст, напівфігури святих, численні орнаменти.

У центральному підкупольному просторі бачимо багатофігурні євангельські сцени розповідного характеру - про діяння і жертву Христа, про поширення християнського віровчення. У давнину композиції розміщувались в хронологічній послідовності по колу, зліва на право, зверху вниз трьома регістрами.

     Початкові сцени циклу були змальовані на склепінні  трансепту і західної частини  центрального нефа. Жодна з фресок верхнього регістра не збереглася до наших днів.

     Сцени середнього регістра розміщені під  склепінням над потрійними аркадами і починаються в північній  частині трансепту двома композиціями - «Зречення Петра» і «Христос перед Каїафою». Далі розповідь переходить на південну частину трансепту, де розміщена композиція «Розп’яття». Решта фресок середнього регістра не збереглися.

     Фрески  нижнього регістра розміщені над  восьмигранними стовпами трансепту. На північній стіні збереглися сцени «Зішестя Христа в пекло» і «Явління Христа жонам-мироносицям, на південній - «Увірування Хоми» і «Відіслання учнів на проповідь». Поряд з останньою композицією на суміжній стіні бачимо заключну сцену всього євангельського циклу - «Зішестя святого духа».

     Особливу  цінність серед фресок Софійського  собору становить груповий портрет  родини Ярослава Мудрого. Композиція містилась  на північній, західній і південній стінах головного нефа. Про центральну частину цієї композиції, розміщену на західній стіні, яка не збереглася, відомо з малюнка Абрагама ван Вестфальда 1651 року. На малюнку зображені Ярослав Мудрий з макетом Софійського собору в руці, дружина Ярослава княгиня Ірина. Вони йдуть до постаті Христа, біля якого, можливо, стояли князь Володимир і Ольга - основоположники християнства на Русі. За Ярославом та Іриною в урочистій процесії йшли їхні сини й дочки. Від цієї великої композиції збереглися чотири фігури на південній стіні центрального нефа і дві - на північній.

     Фреска  дуже потерпіла під час реставрації XIX ст. На південній стіні зверху фрески олією були змальовані постаті великомучениць, на північній стіні-святих. Розчистку цих фресок здійснено після організації Софійського заповідника в 1934-1935 роках. На північній стіні, крім фрески, видно три постаті, змальовані в XVIII столітті, і голову святого у XIX столітті.

     Та  обставина, що фрескова композиція погано збереглась, і відсутність первісних  написів утруднюють реконструкцію  всієї сцени і визначення кожної з фігур. Хоч чотири постаті на південній стіні широко відомі як портрети дочок Ярослава, існують наукові гіпотези, що визначають ці зображення як чоловічі (зокрема, дві перші постаті зі свічками в руках).

Портрет родини Ярослава Мудрого, розміщений у центрі собору, служив утвердженню князівської влади. І тепер, дивлячись на зображення на портреті людей, ми згадуємо про зв’язки київського княжого дому з найбільшими державами Європи. Дружина Ярослава Мудрого Ірина (Інгігерд) була шведською принцесою, його сини Святослав і Всеволод одружилися з грецькими царівнами, а дочки - Єлизавета, Анна і Анастасія - були королевами Норвегії, Франції та Угорщини. Фресковий портрет родини Ярослава Мудрого - це унікальна пам’ятка древньоруського портретного монументального живопису.

     Інші  розписи на першому поверсі Софійського  собору мають релігійний зміст. Фрески бокового вівтаря Якима і Анни розповідають про діву Марію та її батьків, фрески вівтаря Петра і Павла - про діяння апостола Петра.

     Фрески  південного (Михайлівського) бічного вівтаря присвячені архангелу Михаїлу , який вважався покровителем Києва і князівської дружини: в апсиді бачимо монументальну півпостать Михаїла, під нею - фігури святителів . На склепінні перед апсидою зображено сцени «Єдиноборство з Іаковом»(північний схил) і «Поверження сатани» (південний схил). На склепінні в передвівтарній частині нефа збереглися фрескові композиції «Явлення архангела Захарії», «Явлення архангела Валаамові» (північний схил склепіння) і «Явлення архангела Ісусові Навіну» (південний схил склепіння).

     У Михайлівському вівтарі на південній стіні збереглась дерев’яна віконниця XI ст. Під нею - композиція XVIII ст. «Чудо архангела Михаїла в Хонех».

     Північний боковий вівтар собору присвячений святому Георгію - духовному патрону князя Ярослава Мудрого (хрещення ім’я князя - Георгій). У склепінні апсиди бачимо напівфігуру Георгія, під нею-святителів. На склепінні вівтарної і передвівтарної частини були змальовані сцени з життя Георгія. З них фрагментарно збереглися композиції «Допит Георгія Діоклетіаном», «Мучення Георгія в яру з вапном» та ін. На північній стіні ліворуч проходу в колишню галерею збереглося фрескове зображення чоловіка в світському одязі з піднятими руками. Існує припущення, що це-фрагмент великої композиції «Ярослав Мудрий перед святим Георгієм», яка не залишилась, і постать чоловіка є зображенням князя.

     У Георгієвському бічному вівтарі  привертають увагу дві намальовані  чоловічі голови в склепінні вівтаря, ліворуч від зображення Георгія. Ці малюнки виконані продряпуванням фрескового фронтону, очевидно, під час реставраційних робіт XIX ст.

     Велике  місце у системі розписів собору займають окремі постаті святих. Серед них - зображення мучеників, святителів, апостолів, святих воїнів та ін. У західній частині, де під час богослужіння перебували жінки, переважно зображені «святі жони » - Варвара, Уляна, Христина, Катерина та ін. Виділяються яскравістю образів чотири жіночі постаті в медальйонах у західній частині Георгієвського бокового вівтаря.

     На жаль, первісна соковитість кольорів більшості фресок не збереглася. Фрескові зображення були виконані на голубому фоні. В розписах переважали темно-червоні, вохристі, білі та оливкові кольори. Особливу увагу художники приділяли змалюванню облич, створивши чудову галерею образів з індивідуальною характеристикою. Привертають увагу постаті апостола Павла (вівтар Петра і Павла), Варвари (західний трансепт), Фоки (південна внутрішня галерея),Федора (північна внутрішня галерея) і багато інших.

     Як  мозаїчні, так і фрескові розписи  собору органічно зв’язані з архітектурними формами інтер’єра. Їм притаманна декоративність, чіткість художньої мови, глибина і виразність образів.

     Імена живописців невідомі. Лише в Михайлівському бічному вівтарі зберігся грецький напис «Георгій», виконаний по вогкій фресковій штукатурці до нанесення  фарби на неї. Можливо, це ім’я одного з художників, які працювали в  соборі. Велику роль у системі розписів відіграють численні орнаменти, які розділяють мозаїчні композиції, прикрашають арки, пілони, віконні й дверні прорізи. Вони підкреслюють архітектурні форми споруди і роблять живописне оздоблення Софії Київської особливо барвистим і багатим.

     Крім  мозаїк і фресок XI ст., в центральному нефі собору на західній стіні інтерес становить виконана олійними фарбами у XVIII ст. композиція «Перший Вселенський собор»

     Мальовничість древнього інтер’єра Софії посилювала барвиста мозаїчна підлога, фрагменти якої експонуються в трансепті. Підлога собору не раз ремонтувалася: в головному вівтарі збереглася керамічна підлога кінця XVII ст. з круглих і лекальних плиток, вкритих різноколірною поливою. Чавунну підлогу зроблено в XIX ст . Під час розкопок підлогу XIX ст., що піднялася майже на метр у результаті пізніших нашарувань, було опущено на рівень XI століття.

     В XI ст. вівтар був відокремлений від іншої частини собору невисокою мармуровою передвівтарною огорожею. Існуючий дерев’яний різьблений позолочений іконостас, виконаний у 1747р.,-чудовий взірець різьблення по дереву і станкового живопису українських майстрів XVIII ст.

     На  стінах Софійського собору в різних місцях збереглися середньовічні написи - графіті. Це цінні пам’ятки древньоруської писемності, важливі історичні документи, з яких ми черпаємо цікаві відомості про різні сторони життя Стародавньої Русі. Найцікавіші з них ті, що розповідають про політичні події минулого, згадують імена історичних осіб, відомих з літописів . З-поміж останніх - князь Ярослав Мудрий, його сини Всеволод і Святослав, онуки Святополк і Володимир Мономах, єпископ Лука Білгородський, воєвода Ставр Городятинич та інші. Поряд з написами серед графіті багато всіляких малюнків.

     Софійські графіті значною мірою відбивають мову стародавніх киян, а також  вказують на високий рівень писемності серед населення Русі тих часів.

Найдавніші  написи належать до 30-40-х років XI ст. і безпосередньо свідчать про час виконання настінних розписів храму. 

1.5 Саркофаг Ярослава Мудрого

     У східній частині внутрішньої  і зовнішньої північних галерей собору в давнину була великокняжа усипальниця. Тут поховані Ярослав Мудрий, Всеволод Ярославич, Ростислав Всеволодович, Володимир Мономах та ін. До наших днів зберігся лише саркофаг Ярослава Мудрого, який експонується у вівтарній частині колишньої північної внутрішньої галереї.

     Він складається з прямокутної скрині і двосхилої кришки з виступами (акротеріями) по кутках. Скриня і кришка саркофага прикрашені різьбленими зображеннями виноградної лози, пальми, кипариса, риб, птахів, хрестів та інших давньохристиянських символів.

     Вага  гробниці - 6 тонн. Саркофаг зроблено з  проконеського мармуру і, очевидно, привезено з Візантії.

     У 1936-1939 роках, під час розкриття і дослідження саркофага, вчені виявили в ньому чоловічий і жіночий скелети, кістки яких були перемішані. Цей факт, а також цілковита відсутність якихось предметів і одягу свідчать про пограбування гробниці (можливо, у 1240 р.). Зіставлення висновків анатоморентгенологічного дослідження кісток з даними літопису довело, що чоловічий скелет-це скелет Ярослава Мудрого. Підтвердилась наявність природженої кульгавості князя, а також поранення в коліно і в голову. Жіночий скелет - це скелет дружини Ярослава Ірини.

     За  черепом Ярослава Мудрого відомий  радянський скульптор-антрополог М.М.Герасимов  відтворив скульптурний портрет  князя, який експонується в північній зовнішній галереї собору.

     Саркофаг  Ярослава Мудрого становить велику науково-історичну і художню цінність.

1.6 Дзвінниця

     Висока  дзвіниця домінує над територією Софійського заповідника. Спорудження  її зі східного боку собору було продиктоване топографією міста, яка склалася історично,-наявністю Софійської площі(нині площі Богдана Хмельницького)

     Дзвіниця  була першою кам’яною спорудою, збудованою на подвір’ї Софійського монастиря після пожежі 1697 р. Її споруджено в 1699-1706 рр. У 1709 р. біля стін дзвіниці відбулась урочиста зустріч переможців Полтавської битви на чолі з Петром І, тому її часто називають Тріумфальною.

Спочатку  споруда була триярусною. Архітектор дзвіниці невідомий. У документах збереглося лише ім’я «кам’яних справ підмайстра» Сави Яковлєва, який брав участь у будівництві.

     Невдовзі  після закінчення будівництва верхні яруси її внаслідок землетрусу почали руйнуватися. В 1744-1748 р. дзвіницю відбудовано під керівництвом відомого петербурзького архітектора Й.Шеделя. Два верхніх яруси було розібрано і замість них споруджено нові. Над виконанням ліпного декору фасадів працювали талановиті українські майстри з Жовкви Іван і Степан Стобенські. Нова дзвіниця теж була триярусною. Її вінчав барочний купол з високим позолоченим шпилем.

     До  початку 19 ст. дзвіниця дуже занепала, а в 1807 р. від удару блискавки  згорів її купол, який було відновлено в 1812 р. у нових архітектурних формах. До середини 19 ст. у зв’язку із забудовою прилеглої території Києва багатоповерховими будинками, дзвіниця стала втрачати домінуюче положення в ансамблі площі. Тому в 1851-1852 рр. за проектом архітектора П.Спарро було надбудовано четвертий ярус дзвіниці з дерев’яним куполом грушовидної форми, вкритим позолоченою міддю. У такому вигляді ця архітектурна пам’ятка збереглася до наших днів.

     У 50-х і 70-х роках 19 ст. дзвіниця капітально ремонтувалась, оновлювалась позолота купола.

     Висота  дзвіниці-76 м. Її композиція пірамідальна: чотири архітектурних об’єми поступово звужуються догори і завершуються куполом.

     Особливий інтерес становить архітектурний декор фасадів дзвіниці. Ярусність композиції підкреслена карнизами складного профілю. Плоскі пілястри, які членують фасади по вертикалі, посилюють стрункість споруди. Всі стіни дзвіниці вкриті соковитим, багатим ліпленням. Скульптурний декор вражає пишністю і різноманітністю мотивів. Тут вільно поєднуються маски, головки купідонів, двоголові орли, медальйони, листя аканта, виноградні грона, букети і гірлянди квітів. Особливим багатством відзначаються архітектура і ліпний декор першого ярусу дзвіниці, які свідчать про великий вплив української народної творчості. На фасадах третього ярусу в прямокутних рамах вміщені скульптурні зображення князя Володимира Святославича, апостола Андрія Первозванного, апостола Тимофія і архангела Рафаїла.