Софиевский собор, десятинная церковь

Зміст 

1. Софійський собор 3

1.1 Історія собору 3

2. Архітектура собору 4
3. Мозіїки 6
4. Фрески 9
5. Саркофаг Ярослава Мудрого 14
6. Дзвінниця 15
2. Десятинна церква 17

Список використаної літератури 19 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Софійський собор

1.1 Історія собору

     Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису  XI — XVIII століть. Знаходиться на території Софійського монастиря, що перетворений сьогодні на Національний заповідник «Софія Київська».

     Софіївський собор був закладений у 1037р. князем Ярославом Мудрим. За легендою, храм був возведений саме на тому місці, де князь отримав перемогу над язичниками печенігами. Це був другий на Русі храм, споруджений із каменя. Більше 10 років будували та прикрашали споруду візантійські і місцеві майстри. Тільки в 1049р. Київський митрополіт Феопемпт освятив величну споруду. У літописах закладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Певно, що його будівництво велося в 20-30 роки XI ст.

     Навколо Софійського собору - центральної споруди Ярославового міста  стояли кам’яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір’я митрополії було огороджено муром. До наших днів з XI століття збереглися лише Софійський собор і руїни Золотих воріт - парадного в’їзду в стародавній Київ.

     Назва собору «Софійський» походить від грецького  слова «софія», що в перекладі означає «мудрість». Присвячений «мудрості християнського вчення», собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство і феодально-князівську владу.

     Збудований  як головний, митрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадським  і культурним центром держави. Тут  відбувалися царемонії «посадження» князів на київський престол, прийоми  іноземних послів; біля стін собору збиралося київське віче; при соборі велося літописання і була створена Ярославом Мудрим перша відома в Стародавній Русі бібліотека.

     В один з найважчих періодів історії  древнього Києва - захоплення міста  полчищами хана Батия в 1240 році - більшість архітектурних споруд було перетворено на руїни. Софійський собор уцілів. Однак, розграбований і спустошений, він втратив колишню красу і велич, хоч і залишився головним міським діючим храмом.

     У XVI столітті посилюється гніт польських феодалів. Захоплений уніатами Софійський собор цілком занепав. Спорохнявіла покрівля, зруйнувалися склепіння галерей, загинуло багато настінних розписів.

У 30-40 роки XVII століття київський митрополит Петро Могила відібрав в уніатів і заснував при храмі чоловічий монастир. Собор було частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев’яні монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев’яною огорожею.

     У 1697 році велика пожежа знищила дерев’яні  будівлі Софійського монастиря. Через 2 роки почалося за указом Петра І спорудження нових кам’яних будинків навколо собору.

     Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в’їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури XVII- XVIII століть.

1.2 Архітектура собору 

     Архітектурно-художній образ Софійського собору вражає своєю досконалістю й не поступається перед найвидатнішими тогочасними спорудами світу.

     Цікаво відзначити одну особливість Софійського собору. За розмірами він не такий уже й великий. Проте винятково вдала композиція різномасштабних елементів створює враження грандіозності споруди.

     Імена будівничих Київської Софії невідомі. Але майстри, що будували Софійський собор у Новгороді, залишили своє автографи на стіні башти. Це були Крол, Ніжко та Якимя. Не виключена можливість, що вони приїхали в Новгород з групою майстрів, які щойно закінчили будувати Київську Софію.

     За  типом Софійський собор у Києві - це п'ятинефний хрестовокупольний  храм із хрещатим підбанним простором та анфіладами бокових нефів, що його оточують.

     З трьох боків Софійський собор  оточують два ряди відкритих галерей - двоповерхова внутрішня й одноповерхова  зовнішня, утворена рядами підпружних піварок-аркбутанів. Згодом, очевидно у ХІІ-ХІІІ ст., зовнішнє галерею  було надбудовано. Із заходу до собору, між зовнішніми галереями, прибудовано  дві вежі, в яких широкі сходи вели на другий поверх - „полаті”. Дуже цікаві дві світлі зали на другому поверсі, які призначалися для князя та його почету.

     Головний  архітектурний ефект споруду полягає в її складній і разом з тим надзвичайно гармонійній композиції. Відкриті арки галерей неначе зв'язують споруду з довколишнім середовищем. Їх ритм пов'язаний із декоративними нішами, що прикрашають фасади, напівциркульними арками вікон, дверних пройомів і, нарешті, завершеннями куполів. Складність композиції нарощується знизу вгору й з краю в центр. Собор завершується тринадцятьма главами, з яких головна, найбільше оздоблених, - центр усього художнього задуму споруди.

     Композиція  Київської Софії має динамічний характер не тільки зовні, де він підкреслюється ритмом різномасштабних елементів, а й усередині, де численні, трохи затемнені аркові анфілади контрастують з високим і світлим під банним простором. Значну роль у композиції центрального простору відіграють урочисті трифоріуми з потрійними аркадами, якими завершується рукави архітектурно-просторового хреста.

     В архітектурно-художньому задумі собору виняткову роль відіграє синтез мистецтв. Мозаїки (зображення, набрані по вогкій штукатурці кубиками скловидної маси - смальтами ) та фрески (розписи водяними фарбами по вогкій штукатурці ) .

     Багатокольоровою гамою вкривають стіни, стовпи, склепіння, арки й куполи собору. Барвисті зображення й орнаменти з блискучим золотим тлом мозаїк у центральній частині храму вдало поєднуються з легкими тонами фрескового розпису, що прикрашає боки центральної частини, бічні нефи, галереї, приміщення другого поверху й башти собору. Художній ефект підсилюють барвисті килими мозаїчних підлог, різьблені мармурові окраси перед вівтарної перегорожі, мармурові пороги та довірки отворів, різьблені шиферні плити, що оздоблюють парапети другого поверху.

     Перебудови XVII--XVIII вв. змінили первісний зовнішній  вигляд пам'ятника, але під барочними спорудами зберіглись конструкції XI веку. Розміри основної будівлі (37 х 55 метрів та висота 29 метрів) залишились без змін.

     Проте архітектурні форми споруди набули деяких змін . Усередині Собору в основному збереглись архітектурні форми XI веку. Це - стіни основного ядра будівлі , дванадцять хрещатих стовпів а також тринадцять куполів. Там була розташована Великокняжа усипальниця, де знаходились саркофаги Ярослава Мудрого, Всеволода Ярославича, Володимира Мономаха та інших діячів Древньої Русі

1.3 Мозаїки

     Мозаїки прикрашають головний вівтар і купол  собору. Тут зображені основні  персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку  згідно з «небесною єрархією».

     Усі збережені мозаїки Софії - це оригінали  XI століття. У місцях пошкодження мозаїк у XIX столітті зроблено розписи олійними фарбами.

     У зеніті центрального купола, в медальйоні діаметром 4,1 м, бачимо монументальне  зображення напівфігури Христа-Вседержителя. Христос - у пурпуровому хітоні та блакитному плащі. Медальйон обведений  дев’ятьма різнобарвними колами, що нагадують райдугу. Навколо Христа-Вседержителя чотири архангели, з яких лише один (у блакитному вбранні)- мозаїчний, а інші в 1884 р. домалював олією М. В. Врубель. У простінках між вікнами барабана зображені дванадцять апостолів, з них мозаїчною збереглася лише верхня частина постаті Павла.

     З чотирьох зображень євангелістів на парусах, що підтримують купол, цілком залишилася постать Марка на південно-західному парусі. Марко сидить на стільці перед розкритим євангелієм. У правій руці він тримає перо, в лівій - сувій. На ньому хітон сіро-білого кольору і гарний пурпуровий плащ. Тут застосовано також зелену, жовту і золоту смальти, що значно збагачують загальний колорит композиції. Від решти мозаїчних зображень євангелістів до нас дійшли тільки невеликі фрагменти. Серед них дуже цікаве зображення маленького столика з письмовим приладдям на південно-східному парусі (фрагмент композиції « Євангеліст Матвій»).

     Безпосередньо під арками, що підтримують центральний купол, у давнину містилося чотири мозаїчних медальйони. Від них збереглися лише два - з зображенням Христа-священника над східною аркою і Богоматері - над західною.

     На  північній і південній підпружних арках вціліло п’ятнадцять мозаїчних медальйонів із зображеннями мучеників. На стовпах передвівтарної арки (над іконостасом) - мозаїчна сцена «Благовіщення»: ліворуч - архангел Гавриїл, праворуч - діва Марія. Обидві частини композиції дуже гарні за колоритом. Гавриїл у білому вбранні із зеленкуватими, пурпуровими і чорними відтінками. Звучання білого кольору посилюють червоні сандалії, жезл і смуги на рукавах. На Марії одяг глибокого синього кольору, пожвавлений золотом на рукавах і кінцях мафорія. З синявою одягу контрастують червоні чобітки і пряжа в руках Богоматері.

     Над аркою вівтаря розміщена композиція «Деісус» - три медальйони з погрудними зображеннями Христа, Богоматері та Іоанна Хрестителя.

У склепінні головного вівтаря видно величезну постать богоматері - Оранти, яка молиться. Ця постать домінує над розписами інтер’єра . Висота її близько 6м. Богоматір стоїть з піднятими руками на широкому помості, прикрашеному дорогоцінним камінням. На ній - синій хітон, пурпуровий мафорій із золотими складками і червоні чобітки. З-за пояса звисає біла хустка Постать Оранти виділяється серед розписів собору особливою величчю, монументальністю і соковитістю барв.

     Під Орантою - багатофігурна композиція «Євхаристія» - символічна сцена причащання апостолів. У центрі - престол, обабіч якого стоять ангели з рипідами. Біля них двічі зображено постать Христа . Він причащає хлібом і вином апостолів, які урочисто підходять до нього з обох боків. Апостоли і ангели в світлому вбранні, Христос у синьому плащі і пурпурному хітоні із золотими складками. Малиновий престол у центрі надає композиції особливої кольорової насиченості.

     Усі мозаїки собору виконані на сяючому  золотому фоні. Їм притаманні багатство  барв, яскравість і насиченість тонів.

     При всій кольоровій різноманітності мозаїк переважаючими тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з пурпуровим. Кожен колір має багато відтінків: синій - 21, зелений - 34, червоно-рожевий - 19, золотий - 25 та ін. Це свідчить про високий розвиток у Стародавній Русі скловарної справи і техніки виготовлення смальти. Всього палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Смальта виготовлена із скла, забарвленого в різні кольори додаванням солей і окислів металів. Зображення виконані безпосередньо на стіні шляхом вдавлювання у вогку штукатурку кубиків смальти, розміри яких у середньому близько 1 куб. см. У наборі облич часто зустрічаються дрібніші кубики - близько 0,25 куб. см. Грунт під мозаїками тришаровий, загальна товщина його 4-6 см. Крім смальти, використано кубики з природного каміння.

     Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють сюжет.

     Імена мозаїстів невідомі. Однак художні особливості окремих зображень і способи укладання смальти дають можливість визначити склад бригади майстрів у кількості восьми чоловік (не рахуючи підмайстрів).

     Під час реставраційних робіт мозаїки очищені від бруду і укріплені в місцях відшарування штукатурної основи. Мозаїки головного купола і вівтаря собору гармонійно поєднуються з фресковим розписом.

1.4 Фрески

     Фрески  прикрашали у давнину всі бокові стіни споруди, галереї, башти і хори. В XVII столітті первісний живопис під час ремонту частково оновлювався клейовою фарбою. На рубежі XVII-XVIII ст. древні фрески, на той час пошкоджені, були поштукатурені й забілені. У XVIII ст. на первісному стінописі були зроблені нові олійні зображення, що відповідали вимогам епохи. В середині XIX ст. фрески були розчищені з-під розпису XVIII ст. і знову закриті олійним живописом, який не відзначався художньою цінністю, хоча сюжети його в основному повторювали іконографічну схему стародавніх фресок, які збереглися на той час.