Християнсто:становлення та розвиток

            Лiтургiка - розділ богослов'я який пояснює зміст i необхідність церковного богослужіння ( в прав. - обiдня, в кат.- месса).

            Таким чином, віровчення християнства склалось протягом раннього середньовіччя. Його догматика була прийнята першим і другим Вселенськими соборами у ІV ст. і викладена у Символі віри. Подальша розробка основної догматики відбулась протягом V-VIII ст. на ІІІ - VII соборів та теологічно опрацьована у працях отців і вчителів церкви.

            Тоді ж було закладено основу християнського культу та церковної організації.

             Особливо помітний вплив на основи християнського віровчення мали філософські погляди Філона Олександрійського (25 р. до н.е. - 50 р. н. е.) та етичні погляди римського філософа-стоїка Сенеки (4 до н.е.- 65 н.е.). Філон вважав, що Бога як творця всього сущого можна пізнати тільки через Логос - Слово; він вчив про природжену гріховність людей, про необхідність каяття. В основі ж етичного вчення Сенеки - думка про покірність долі, яка породжує незворушність духу, про добродійність як єдину мету людських прагнень, про смерть як позбавлення від турбот сьогодення. Головним для будь-якої людини Сенека вважав досягнення свободи духу за допомогою усвідомлення божої необхідності. Якщо ж свобода не буде витікати з неї, вона виявиться рабством. Тільки покора долі породжує незворушність духу, совість, моральні норми, загальнолюдські цінності.

             Християнству імпонували сформульовані Сенекою принципи індивідуальної етики: особисте спасіння вимагає суворої оцінки власного життя, самовдосконалення, отримання божого милосердя. Таким чином, стоїцизм надав

             Християнство розглядає історію як односпрямований, неповторний процес, що скеровується Богом: від початку - створення до завершення - приходу Месії і Страшного суду. Зміст цього процесу складає драма людини, що впала в гріх, відпала від Бога, врятувати яку може тільки милість божа, яку вона може отримати тільки у вірі в Спасителя та церкву, яка є носієм цієї віри. Тому святе писання християн - Біблія - це розповідь про те, як Бог шукав Людину, це промова Бога, яка звернена до людей. У ній до Старого заповіту (священної книги послідовників іудаїзму) доданий Новий заповіт, у який входять чотири Євангелії, Діяння апостолів, Послання апостолів до християнських громад, Апокаліпсис, або Одкровення Святого Іоанна Богослова. Всі ці твори вважаються «богодухновенними», тобто, хоча й написані людьми, але за навіянням Святого Духу.

            Спочатку не існувало єдиного загальновизнаного вчення про Христа, однак поступово воно формується, і по мірі створення організаційних форм складається церква як організація, яка об'єднує на основі загального віровчення та культу прихильників нової релігії та священнослужителів. Ідеологічною основою утворення християнських об'єднань виступив універсалізм релігійної проповіді - звернення до всіх людей, незалежно від етнічної, релігійної, класової приналежності: перед Богом усі рівні. Таким чином, формуються первісні осередки християнської церкви - Екклесії (грецьк. - збори). Професійні священнослужителі з'являються у ІІ столітті, вони спочатку обирались на певний строк, а потім – довічно[14].

            Отже, центральна концепція всього християнства - ідея гріховності людини та ідея спасіння. Усі люди грішні перед Богом, і саме це урівнює їх: греків та іудеїв, римлян та варварів, рабів та вільних, багатих та бідних. Очиститись від цього гріха люди можуть лише тоді, коли усвідомлять, що грішні і спрямують свої думки на очищення від гріхів, якщо повірять у великого божественного Спасителя, який був посланий Богом на землю і прийняв на себе гріхи людські. Ісус Христос своєю смертю спокутував ці гріхи та вказав шлях до спасіння. Цей шлях - віра у всемогутнього єдиного в трьох іпостасях Бога, благочестиве життя, покаяння в гріхах і надія на царство небесне після смерті[15].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

            Виходячи із мети і завдання моєї роботи, можна зробити наступні висновки:

           по-перше, незважаючи на те що Християнство не було першою релігією, воно все ж стало найбільш масовою вірою світу, і навіть те, що цікавість до віри з кожним роком падає, цей факт залишається актуальним і досі. Християнська Церква і досі залишається тією силою, яка може контролювати значну частину населення, тому Християнство не втрать тієї влади, яку воно отримало в останні 2000 років.

          по-друге, основною філософсько Християнстваю думкою стало те, що люди грішні перед Богом - саме це рівняє всіх їх: іудеїв, греків, римлян, варварів, рабів i вільних, багатих i бідних - всі грішники, всі "раби Божі". Але Бог любить своїх дітей i посилає свого сина Месію, який своєю смертю спокутував первородний гріх i показав шлях (вчення) до спасіння. Той хто приєднується до вчення Христа, спокутує гріхи і спасеться (через хрещення). Нове тут те, що викупна жертва Христа принесе спасіння не тільки богообраному народу, а всім, хто приєднається до Христа.

           Отже, припущення, що такі специфічні інститути, як релігія і її організації перестають бути факторами національної суспільного життя, втрачає свої позиції в наданні впливу на світогляд людей.

           Аналіз реальності наших днів показав помилковість і поспішність висновків даного роду. Сьогодні навіть непрофесійним поглядом можна помітити, що відбувається помітна активізація релігійних установ, які безпосередньо намагаються брати участь у вирішенні цілого ряду актуальних проблем сучасності. Це можна спостерігати в різних регіонах, у країнах з різним рівнем економічного розвитку, де поширені різні віросповідання.

          Суть оновленого підходу до питання про науку і розум, їх ролі в сучасному світі можна коротко сформулювати наступним чином. З одного боку, визнається, що завдяки науці і техніці в сучасному світі здійснюються корінні перетворення, релігійні філософи займаються проблемами природознавства, пішли від традиційного цензорські тону по відношенню до науки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

     1. Надольний Я.І. Філософія: підручник/ Я.І.Надольний– К.:  Наукова книга, 2000. – 315 с.

     2. Роман Череш  Енциклопедія з філософії/ Роман Череш  – М.: «Логос», 1994.   – 227 с.

         3.  Джо Сорос  Історія світової культури: підручник/ Джо Сорос  – К.:Наукова книга, 1993. – 189 с.

      4. Канке В.А. Філософія: підручник / В.А. Канке–  Москва: Логос, 1998. –226 с.

      5. Шаповалов  В.Ф. Основи філософії: підручник/  В.Ф. Шаповалов  –  Москва: Гранд , 2000. – 187 с.

      6. Кононовича Л.Г. Філософія. Під ред. Л.Г. Кононовича, Г.І. Медведєва. –Ростов-на-Дону: Фенікс 1998. – 194 с.

          7. Большаков А. В. Основи філософії знань./ А. В. Большаков–   М.: Знання                                                               2004. – 154 с.

      8. Філософський словник. – М.: Політвидав, 1987. – 154 с.

      9. Сучасна західна філософія: Словник. – М.: Вид-во політ.  літератури, 1991. –196 с.

     10. Тоффлер О. Зміщення влади: знання, багатство і примус на порозі XXI століття./ О.Тоффлер –  М.: Вид-во АН СРСР, 1991. – 368 с.

     11. Фролова Т. І. Вступ до філософії.  Підручник для вищих навчальних закладів, 2 том./ Т.І.Фролова– М.: Знання, 1989. – 192 с.

     12. Фролова Т. І Світ філософії. Книга для читання, 1 частина./ Т. І Фролова– М.: Знання, 1991. – 187 с.

        13. Бичко I. В.Фiлософiя. Курс лекцiй. / I. В.Бичко - К.:Просвіта, 1993. – 243 с.

         14. Фромм Е. Втеча від свободи./ Е. Фромм   – М.: Прогрес, 1990. – 288 с.

        15.  Історія філософії у стислому викладі. -  М.: Думка, 1994. – 204 ст.