Голодомор 1932-1933рр. в Україні

       в) Відступ Сталіна дав змогу  стабілізувати становище на селі. Однак незабаром стало ясно, що це був лиш тимчасовий маневр і  що режим мав намір продовжувати насильницьку колективізацію, але застосовуючи іншу тактику. Новий підхід полягав  у тому, щоб економічно унеможливити індивідуальне господарювання. Селянам, що виходили з колгоспів, часто не віддавали їхній реманент і ту худобу, що вціліла. Вони отримували вбогі  наділи, які тяжко піддавалися  обробці, в той час, як за колгоспниками  зберігали найкращі землі. Оподаткування  індивідуальних господарств збільшили  у два-три рази, а колгоспників звільняли від податків. До того ж і далі існувала загроза, що найбільш упертих і непокірних могли оголосити  куркулями й вивезти. Внаслідок  усього цього багатьом селянам не лишалося нічого іншого, як вступити до колгоспів. До 1940 р. майже всі селяни України перебували у колгоспах, яких налічувалося 28 тис.

       Хоч теоретично колгоспи належали селянам, вони були зобов’язані поставляти державі визначену кількість  продуктів і підлягали державним  чиновникам. Лише після того, як колгосп  виконає повинність перед державою, його членам дозволялося розподіляти  решту продуктів між собою. Іншим  засобом примусу селян служила  державна монополія на трактори та іншу сільськогосподарську техніку. Власне, вся ця система будувалася таким  чином, щоб дати режимові не лише економічну, а й політичну владу над  сільським господарством і тими, хто працював у ньому.

       Великий знавець насильницьких методів, Сталін був навдивовижу безпорадним, коли йшлося про обробку землі. Часто  партійні активісти, що очолювали колгоспи, наказували сіяти не прийняті для  даної місцевості культури. Через  відсутність відповідних транспортних засобів велика частина збіжжя псувалася. Ще відчутнішою була нестача тяглових тварин, багато яких зарізали раніше. У зв’язку з тим, що виробництво тракторів дуже відставало від плану, майже третина врожаю 1931 р. була витрачена під час жнив. До 1932 р. площа посівів в Україні зменшилася на одну п’яту. Усі ці чинники призводили до невпинного погіршення становища. Але вирішальним із них була безжальна сталінська політика зерно заготівель. Нагально потребуючи зерна для фінансування індустріалізації, режим продовжував, незважаючи на скрутні умови, нав’язувати селянам великі плани заготівель.

       Щоб забезпечити збір необхідного зерна, Сталін вирядив свої перших заступників  В.Молотова і Л.Кагановича для нагляду  за зернозаготівлею на Україні. Знову  для конфіскації збіжжя мобілізували партійних активістів. Очевидно, багатьом із них забракло духу на таку справу, оскільки в цей час було звільнено  близько третини працівників, які  перебували на відповідальних посадах  у колгоспах. Експропріювали навіть насінне зерно, необхідне для  сівби наступного року. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.Від  продрозкладки терору  голодом 

       Найголовнішою, безпосередньою причиною Голодомору стала продрозкладка (примусова репресивна хлібозаготівля), яку повторно запровадили у січні 1928 р. Офіційно її називали хлібозаготівельним планом, а у документах з грифом «таємно» вживали термін — «розкладка».

       Волюнтаристська соціально–економічна політика уряду  і надзвичайно жорстокі репресивні методи її проведення упродовж десяти попередніх років привели до хлібозаготівельної кризи та зернової проблеми, і уряд вирішив відмовитися від політики НЕПу і знову запровадити продрозкладку.

       Але на відміну від своєї попередниці  років громадянської війни, вона супроводжувалася новими репресивними заходами, а боротьба за хліб знову  стала боротьбою за соціалізм. План вважався виконаним лише тоді, коли кожне село чи окреме господарство виконували своє особисте «тверде» завдання. Кругова порука земельної громади  втрачала своє рятівне значення.

       Така  система хлібозаготівель за розкладкою виснажувала кожне селянське  господарство, штовхала його на межу відчаю і голоду. Хлібозаготівлі супроводжувалися жорстокими репресіями і терором, фізичним та моральним знущанням над селянами. За невиконання непосильного «твердого  завдання» їх позбавляли власного помешкання, худоби, землі, реманенту, господарських  будівель, зерна, засобів існування  взагалі.

       Селян судила ніби кримінальних злочинців  за невиконання обсягів хлібозаготівель, які з кожним роком неухильно  збільшувалися. Продрозкладкою на 1928 р. Україні визначили план у обсязі 265 млн. пудів. А 7 січня Політбюро  ЦК КП(б)У обговорило відразу три телеграми: від Сталіна, Молотова, і Мікояна. Вони вимагали збільшення плану заготівель для України на 30 млн. пудів.

       Внаслідок насильницьких заготівель у 1928 р. з  України вивезли 4,1 млн. т. зерна, тобто  четверту частину валового збору, що склало 42% союзного плану хлібозаготівлі, в результаті чого у селян майже  не залишилося хліба і в деяких південних районах розпочався голод. Зокрема у листах секретарів окружкомів партій Одещини йшлося про те, що в березні 1928 р. селяни «буквально голодують».

       Про факти голодування говорив і  голова ВУЦВК Г.І. Петровський на Пленумі ЦК КП(б)У в листопаді 1928 р. Хлібозаготівлі, які розпочалися  у січні 1928 р. за розкладкою досягли  свого злочинного апогею у 1932-1933 рр. В одноосібних і колективних  господарствах забирали не лише зерно, а й худобу, квасолю, буряки, картоплю й інші продукти харчування.

       Уряд  України вважав, що за допомогою  одних тільки уповноважених і  репресивних органів їм не вдасться вилучити у селян усі наявні запаси зерна, і тому Постановами КП(б)У  та РНК УСРР від 13 листопада 1932 р. та 5 січня 1933 р. відповідальність за виконання  цієї операції він поклав під страхом  смерті («самых крайних мер партийного и государственного влияния») на місцевий актив.

       Найбільш  чесні і далекоглядні керівники  на місцях намагалися всіляко зменшити голодну катастрофу і тоді 27 листопада 1932 р. з’явилася Постанова Політбюро  ЦК КП(б)У «Про застосування репресивних  заходів по відношенню до колгоспів, саботуючих хлібозаготівлі», в якій вимагалося, в першу чергу притягти до судової відповідальності «переродившихся, помогающих кулачеству членов партии из числа руководящих должностних  лиц колхозов».

       І за «потурання куркульському саботажу»  було заарештовано і засуджено тисячі голів, членів правлінь колгос-пів, спеціалістів, партійних, радянських працівників. Фабрикуються гучні «справи», коли звинувачені  у «злісному саботажі хлібозаготівель» керівники колгоспів і районів  засуджуються до розстрілу, тривалих років  ув’язнення.

       І тому жертвами жорстокого масового терору під час хлібозаготівель ставали  не тільки селяни, а й керівники  і спеціалісти колгоспів, голови сільських рад, секретарі райкомів партії, голови райвиконкомів та інші місцеві активісти. Зокрема «по 5 грудня 1932 р. загальна кількість засуджених посадових осіб по колгоспному сектору  Дніпропетровської області склала 1062 чол. Із них 59 чол. засуджено до розстрілу». 7.

       Про розмах репресій свідчить лист секретаря  ЦК КП(б)У С.В.Косіора до Й.В.Сталіна  від 8 грудня 1932р. В ньому він доповідав: «За листопад і 5-ть днів грудня заарештовано по лінії ДПУ 1230 чол. — голів, членів правлінь, рахівників. Крім того заарештовано бригадирів — 140, завгоспів-вагарів  — 265, інших працівників колгоспів  — 195». За відмову здати хліб було притягнуто до відповідальності 327 комуністів, а з них 9 розстріляно.

       Розстрілювали керівників господарств та районів  і протягом 1933р. Зокрема, у січні 1933 р. з 419 засуджених осіб по 122 районах  України 20 чол. розстріляно. 8. Таких  випадків мужності людей, які ціною  власного життя рятували інших, було досить в Україні. В результаті економічно необґрунтованої політики насильницької  суцільної колективізації і варварської  «ліквідації куркульства як класу», продуктивні сили села неупинно знекровлювалися  і валові збори зернових відчутно зменшувалися; уряд, щоб фінансувати  зростаючі потреби індустріалізації, злочинно все більше підвищував розміри хлібозаготівель, що наближувало до грандіозної катастрофи.

             Валовий збір зернових України  у 1930 р. становив –– 22,9 млн.  т., а «заготовили» 7,8 млн. т.(34% валового  збору). У 1931 р. зібрано –– 17,6 млн.  т., заготовлено 6,9 млн. т., (39,2%). У  1932р. зібрано –– 12,8 млн. заготовлено  –– 7 млн. т. (54,6). Отже Україну  залишили без хліба. Наявного  зерна ледве вистачило б для  посіву.  9. Майже без хліба залишили  селян одноосібників, у яких  силоміць забрали 1,6 млн. т., або  76,2% валового збору.

       Не  краще положення було і в більшості  колгоспів, яким на протязі 22 місяців, впродовж яких лютував голод, систематично не видавали хліб і тим самим позбавляли їх засобів до існування. У першій половині 1932 р., коли хлібозаготівлі було завершено, у селян не залишилося продовольства і в багатьох районах  України спалахнув голод. Однак, продрозкладка не була скасована.

       З червня по жовтень 1932 р. з колгоспів  та одноосібників вдалося витиснути  тільки 132 млн. пудів, із 282-х млн. запланованих, в той час коли за відповідний  період 1931 р. заготовлено 380 млн., а в 1930 р. — 400 млн. пудів. 10. І тоді на Україну  було направлено хлібозаготівельну  комісію на чолі з секретарем ЦК ВКП(б) Молотовим з надзвичайно  широкими повноваженнями, яка з 1 листопада 1932 р. по 1 лютого по 1933 р. додатково шляхом найжорсткіших репресій змогла ще витиснути 104,6 млн. пудів зерна.

       І хоч Молотовська комісія не змогла здійснити повного виконання  хлібозаготівельного плану, але  зуміла добитися вивозу з України  майже всіх наявних запасів зерна, прирікаючи мільйони селян на голодну  смерть. 
 

       3.Масштаби  і жертви голодомору 1932-1933рр. в Україні 

      Мільйони  людей, які загинули у 33 р. голодною смертю у часі і просторі. Про  них пам’ятають ті, хто вижив, їх діти та онуки. Пам’ятають про загиблих і вікова піраміда народонаселення, яка складається із сукупностей  людей, народжених у кожному році.

      Населення України за станом на 17 грудня 1926 року у матеріалах центрального статистичного  відомства кінця 30- х р. оцінюється в 18926 тис. чол. Ця величина на 117 тис. менша  від даних, які публікувалися  відразу після перепису.

      Аналізуючи  демографічні втрати, звернемося до обліку народження і смерті, який вели відділи  ЗАГС. В архівному фонді ЦОНГО. 

      Дані  по Україні

      Колективізація  привела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. У 1930 р. валовий  збір зерна в Україні становив 23 млн. т. , у 1931 р. – 18, у 1932 р. – 13. Цього  ще вистачило, щоб прогодувати населення  республіки, однак союзний уряд продовжував  встановлювати для України непомірні  хлібозаготівельні плани. У 1931 році республіканське керівництво звернулося до Москви з проханням знизити  цифри. Сталін погодився на незначне зменшення плану, але ще це не могло врятувати ситуацію. Як наслідок, вже наприкінці 1931 р. в Україні почався голод.

      Кількість померлих від голоду точно підрахувати. Різні дослідники називали цифри  від 2,5 до 8 млн. жертв. За підрахунками Роберта Конквеста, автора книги  про радянську колективізацію і  голодомор «Жнива скорботи», від  голоду померло 5 млн. селян в Україні  і ще 2 млн. за її межами. На початку 90-х  років С. Кульчинський (Україна) і  С. Максудов (США) спробували ці цифри  на підставі щойно розсекречених  матеріалів радянської демографічної  статистики. За оцінкою Кульчинського, прямі втрати від голоду 1933 р. в  Україні коливаються в діапазоні  від 3 до 3,5 млн. осіб, повні втрати (з  урахуванням зниження народжуваності) – від 4,4 до 5 млн.

      На  думку Максудова, від голоду померло 4- 4,5 млн. осіб, повні втрати становили 5,5-6. дослідники дійшли висновку, що всі  відомі людству випадки геноциду за своїми масштабами не йдуть ні в  яке порівняння з тим, що скоїлось в Українській РСР на початку 30 – х років. Голод 1933 р. – найстрахітливіший  серед численних злочинів сталінщини.

      Аналіз  даних демографічної статистики 30-х років свідчить про те, що прямі  витрати населення України від  голоду 1932 р. становлять близько 150 тис. чоловік, а від голоду 1933 р. – від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні витрати, включили зниження народжувальності під впливом голоду.

      “В  селі 1933 році померло 600 чоловік, в більшості  хат були мертві. Ховали у домовинах  і без них. Урожай був, але ходили по хатах спеціальні бригади по викачці  хліба, ходили із щупами і шукали хліб. Я лежала на печі і піді мною було зерно. Мене зігнали з печі і забрали  зерно. Щоб врятуватись, люди товкли кукурудзяні качани, варили суп з  акації, їли гнилу торішню картоплю.” (Із спогадів очевидців.)

      Голодомор в Україні був добре продуманий, про це свідчить політичне рішення  не визнавати голоду і не допустити  на Україну хлібну допомогу з Заходу. Українські еміграційні організації на Заході робили відчайдушні зусилля звернути увагу своїх урядів на голодомор 1932-1933 років в Україні. У Вашінгтоні архів Держдепартаменту переповнений зверненнями з проханням якось втрутитись у цю справу, захистити укра­їнський народ. В липні 1933 року у Львові (тодішня Польща) був створений Український центральний допомоговий комітет, який надав нелегальну допомогу потерпілим на великій Україні продуктовими посилками.