Гайдамацький рух і коліївщина

      Протягом  липня-серпня 1768 року була розгромлена  більшість повстанських загонів. Польсько-шляхетський уряд запровадив на Правобережній Україні режим кривавого терору. Каральні команди вішали гайдамаків, відтинали їм голови, садовили на палі. Свідки повідомляли, що страта відбувалась над глибокою ямою, засуджених клали на колоду, рубали голову і кидали в яму. Після припинення вбивств кожного десятого повсталого "значкували" - відрубували праву руку і ліву ногу, або навпаки. Судилище в Кодні продовжувалось до 1772 року, а потім було перенесено до містечка Троянів на Житомирщині, а згодом в місто Тетіїв. Довго пам'ятав український народ "Коднянські події, навіть склалося прокляття: "Бодай тебе свята Кодня не минула".

      Гонта був переданий до рук польської влади, а Залізняка разом з 250 полоненими гайдамаками був приговорений до смертного вироку, але в останню мить за таємним приказом вирок змінили на довічну заслання до Сибіру. 3 нечулою жорстокістю польсько-шляхетський уряд розправився з Гонтою. Він був страчений в його рідному селі Серби Могилів-Подільського району Вінницької області після жорстоких тортур. Решту учасників повстання, яких не стратили заслали до Сибіру. Польська військово-судова комісія засідала спочатку в містечку, щодня, де було знищено близько трьох тисяч, чоловік. Та жахлива розправа над повстанцями не спинила боротьби народу. Зворушення селян тривали. На початку 80-х років ХVІІІ ст. з новою силою розгорнулась боротьба народних мас Правобережної України проти польсько-шляхетського гніту. [5, c.270] 

                                                   Висновок

      Народно-визвольне  повстання 1768 року потрясло польсько-шляхетський  політичний устрій на Правобережній  Україні, наблизило час її возз’єднання з Лівобережжям у складу Росії. Воно надовго збереглося у народній пам’яті  й відіграло велику роль у формуванні визвольних традицій українського народу. Цим подіям Кобзар присвятив один із кращих своїх творів - поему “Гайдамаки”.

      Різноманітних форм набирала антифеодальна боротьба й на західноукраїнських землях. Селянство і міська біднота Закарпаття активно боролися проти феодально-кріпосницького гноблення та іноземного поневолення під час визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. Селянські маси Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття відмовлялись відробляти панщину і сплачувати податки, захоплювали панські землі, майно тощо, вдавалися до фізичних розправ над гнобителями та збройних виступів. Слід відзначити повстання с. Мшанці Теребовлянського Руського воєводства (1717 р.), Долинського староства (1740 р.), сіл Обертин (1744 р.) і Космач (1749 р.) на Прикарпатті, сіл Хащів і Вовче (60-і роки) на Самбірщині, Східної Галичини (1769 р.) та багатьох інших.

      Українська  історія зазнає ще багато народних повстань, що свідчить про непідкоримість українського народу, про його незламний  дух за боротьбу до незалежності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                               Список використаної літератури:

      1. Зайцев Ю.І. Історія України: підручник.  – Львів: Світ, 1996 р. – 471 с.

      2. Кармалюк С.П., Сайко М.М. Історія  України: хрестоматія для студентів       

      вищих закладів освіти. – Чернівці: Технодрук, 2009. – 464 с.

          3. Мельник Л.Г., Гуржій О.І. Історія України: навчальний посібник. – К.:

      Либідь, 1991р. – 30 с.

      4. Рибалка І.К. Історія України: підручник. – Харків: Основа, 1997 р. –    

      446 с.

          5. Субтельний О.В. Історія України: підручник.  – К: Либідь, 1993 р. –   

          732 с.

      6. Ящуржинський Х.П. Коліївщина: як  це було? // Український   

      історичний журнал. – 2002 р. – №3. – 74 с.