Еволюція поглядів М. Грушевського щодо процесів військового будівництва УНР

 
 
 
 
 
 
 
 

     ЕВОЛЮЦІЯ  СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ

     МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО 
 
 
 

 

      ЗМІСТ 
 

     ВСТУП 3

     РОЗДІЛ 1. М. Грушевський, як визначний

       політик, діяч, історик 5

1. Сторінки з біографії М. С. Грушевського 5

 

     РОЗДІЛ 2. Еволюція суспільно-політичних поглядів

       М. С. Грушевського 7

     2.1. Історіофілософська концепція 7

     2.2. Суспільно-політична позиція М.  Грушевського 8

     2.3. Пошук компромісів у діяльності  Грушевського 9

     2.4. Роль українського селянства в поглядах М. Грушевського 11 

     РОЗДІЛ 3. Еволюція поглядів М. Грушевського

     щодо  процесів військового будівництва  УНР 17

     3.1. М. С. Грушевський - помітний

     громадсько-політичний діяч 17

     3.2. Центральна Рада і українська  армія 20 

     ВИСНОВКИ 24

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 25

     ДОДАТКИ 26 
 
 

 

      ВСТУП 

     В історії української науки і  культури кінця XIX — першої третини XX ст., одне із почесних місць по праву належить Михайлу Сергійовичу Грушевському - видатному вченому, людині широкої ерудиції та надзвичайної працьовитості. Володіючи енциклопедичними науковими знаннями, здатністю всебічно аналізувати і в художній формі відтворювати історичні процеси, він яскраво виявив себе в багатьох галузях знань: історії, археографії, літературознавстві, фольклористиці. Але насамперед М. С. Грушевський - це визначний історик і патріот свого народу, який створив перше найбільш повне, узагальнююче дослідженню з історії України від найдавніших часів до другої половини XVII ст. Наукова концепція М. С. Грушевського ґрунтується на органічній єдності високого професіоналізму викладу матеріалів, глибоких знаннях літератури і джерел та оригінальності їх трактування.

     Михайло Сергійович Грушевський як політик, пройшов шлях від засновника національно-демократичної  партії Галичини і Товариства українських  поступовців у Києві - до творця засад  української незалежної держави. Він був головою Центральної Ради, а згодом визнав Радянську владу на Україні і висловив готовність служити їй. Змінювалися його погляди, еволюціонували суспільно-політичні концепції, філософське сприйняття життя. Але любов до свого народу і до історичної істини для нього завжди були вищим мірилом в науковій творчості і політичній діяльності. Він був сином своєї епохи, тому в житті та діяльності М. С. Грушевського, як і багатьох інших визначних діячів України, з усією глибиною відбилася трагічна історична доля розчленованих політичними кордонами українських земель, що були позбавлені власної державності.

     Метою даної курсової роботи є дослідження  такого відомого громадського діяча, як М. С. Грушевський, а зокрема еволюції його суспільно-політичних поглядві у процесі діяльності. Дана робота є особливо актуальною в наш час політичної нестабільності та перипетій, які вирують навколо. Дослідження у нашій курсовій роботі дає можливість проаналізувати думки та дії досвідченої людини у різних ситуаціях, події і їх причини за діяльності М. С. Грушевського, їх вплив на суспільно-політичні погляди Михайла Сергійовича. 
 
 
 
 
 

 

      РОЗДІЛ 1. М. Грушевський, як визначний політик, діяч, історик

1.   Сторінки з біографії М. С. Грушевського

 

     Михайло Сергійович Грушевський народився - 17 вересня 1866 р. у м. Холмі (нині — Республіка Польща) в сім'ї вчителя. Дитячі роки проходили далеко від рідних місць (сім'я переїхала спершу в Ставрополь, а згодом на Кавказ). Проте, почуття любові до рідного краю залишалося у нього на все життя. Як писав М. С. Грушевський в «Автобіографії», «під впливом оповідань батька, що заховав тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції, в мені рано збудилося й усвідомилося національне українське почуття, піддержуване книжками, тими рідкими поїздками на Україну, що малювалася тому в авреолі далекої «вітчини», і контрастом чужоплемінної й чужомовної «чужини». Середовище, про яке з теплотою згадує Михайло Сергійович, звичайно ж, відкривало доленосні обшири, привчало до наполегливої, клопіткої праці. Так, уже на третьому курсі М.Грушевський пише наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку було удостоєно золотої медалі. Михайла залишили при університеті на кафедрі російської історії. У 1890—1894 рр. Грушевський працює при Київському університеті як професорський стипендіат. Подальша його доля пов’язана з Галичиною, викладанням у Львівському університеті. На початку першої світової війни Грушевський приїхав до Києва. Влада була вороже настроєна до вченого — засилає його до Симбіру як українського сепаратиста. Волю принесла Лютнева революція в Петрограді. 4 березня в Києві утворюється Українська Центральна Рада, головою якої заочно обрано Михайла Грушевського. Викликаний телеграмою, 12 березня він повертається з Москви до Києва. Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1919 Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність України від Росії. 29 квітня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки. Після падіння Центральної Ради Грушевський перебував деякий час у Кам’янці-Подільському, де редагував газету «Голос Поділля», пізніше — у Празі, Відні, Женеві. У березні 1924 року Грушевський із сім’єю приїжджає до Києва. Через шість років його обирають дійсним членом Академії наук СРСР. Зі зміною політичних орієнтирів у державі радянська влада посилює натиск на талановитого вченого. Наприкінці 1934 року Грушевський відпочиваючи у одному з кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул. Втрутилися хірурги. Однак хвороба тільки посилилася, оскільки лікування було некваліфіковане - Грушевський помирає.

     Для радянської влади впродовж наступних  десятиліть М. С. Грушевський залишався  ніким іншим, як «українським буржуазним істориком, одним з головних ідеологів  і ватажків буржуазно-націоналістичної контрреволюції на Україні». Тільки в незалежній Україні ім’я Михайла Грушевського знайшло справжнє визнання. Високістю духу, благородством помислів він заклав найглибші ідейні підвалини національного відродження, очолив перший у XX столітті прорив українського народу до самостійності.  

 

      РОЗДІЛ 2. Еволюція суспільно-політичних поглядів

       М. С. Грушевського

     2.1. Історіофілософська концепція 

     Визначне  місце в історії української  науки і культури кінця XIX — першої третини XX ст. посідав М. Грушевський, історик і патріот свого народу. Як політик М. Грушевськпй був засновником Національно-демократичної партії Галичини і Товариства українських поступовців у Києві, творцем засад Української незалежної держави, першим президентом УНР. У науковій творчості і політичній діяльності М. Грушевський вважав вищим мірилом любов до свого народу і до історичної істини.

     Основні позиції суспільно-політичних поглядів М. Грушевського випливають із його концепції  історіософії. Колосальна ерудиція у сфері історії, літератури, мистецтва, гуманітарних наук загалом неминуче дала змогу вченому скласти своє розуміння суспільного процесу та політичного розвитку. Це засвідчує, зокрема, вступна лекція, яку М. Грушевський виголосив 30 вересня 1894 р. у Львівському університеті, і у якій виклав свою історіософію що визначала вихід на суспільно-політичну проблематику.

     Історіософські  думки висловив М. Грушевський також 1892р. у статті «Громадський рух на Вкраїні-Руси в XIII віці», у якій йшлося про так званих болехівців — мешканців міст Болехівської землі на території між Волинню Галичиною і Київщиною, що 1240 р. вирішили прямо платити данину татарам, обходячи князя Данила Романовича. Важливо, що автор статті, схвалюючи дію болехівців як акт народної (селянської) громади, на цьому історичному факті прагнув проілюструвати позитивістську концепцію «прогрес-регрес» в історичному процесі еволюції, водночас розкриваючи погляд на державу.  
 
 

     2.2. Суспільно-політична  позиція М. Грушевського

       Щоб зрозуміти не лише історіофілософську концепцію М. Грушевського, а і його суспільно-політичну позицію, потрібно розглянути три основні категорії, які в поглядах ученого посідали визначальне місце. Це «народ», «держава і «герой в історії», які у М., Грушевського несуть змістове навантаження, почерпнуте з різних філософських систем. «Народ» у М. Грушевського, — зазначав М. Пріцак, — це поняття метафізики романтичного періоду, тоді коли його «держава» — це анархістично-соціалістичний термін Прудона-Драгоманова. Тільки «герой в історії» відповідає позитивістській концепції, як і метод праці перших шести томів ІУР.

     Він автор десятитомної "Історії України-Руси", найбільшої історіографічної праці  про український народ, котра увійшла до скарбниці світової історіографії. Написана на великому документальному матеріалі архівів України, Росії, Польщі, Швеції, Туреччини, вона є, образно кажучи, історичним посвідченням чи паспортом українського народу. Створення М. Грушевським фундаментальної історії України мало не лише наукове, а й політичне значення, оскільки Україна тоді була розділена між австрійськими, польськими та російськими сусідами, реакційні кола яких узагалі не визнавали за українським народом права на існування як нації й права на власну мову та культуру.

     Творча  спадщина М. Грушевського налічує більш  як 2 тис. бібліографічних одиниць — книг, статей, рецензій, інших публікацій. Він — академік Всеукраїнської академії наук, перший президент України, ним підписаний IV Універсал, що проголосив державну незалежність України. Головним напрямом його політологічних досліджень була проблема національного самовизначення.

     Це  поняття він формулював чітко: цілковита  самостійність і незалежність є  послідовним, логічним завершенням  запитів національного розвитку й самовизначення будь-якої народності, що займає певну територію й має достатні нахили та енергію розвитку.

     Що  з цього випливає?

     1) прагнення до самостійності є  об'єктивною логікою життя, необхідністю саморозвитку будь-якого національного утворення;

     2) самостійність і незалежність  народу пов'язана не лише з  територіальними володіннями, а й з відповідними Нахилами народу;

     3) незалежність особистості неможлива  без компетенції та відповідальності; незалежність безпосередньо залежить  від енергії розвитку народу;

     4) відсутність "політичної самостійності"  можлива лише за умови, коли народність співіснує з іншими за ефективного громадського ладу, раціонального державного управління. Оскільки такої "благоліпності" досягти неймовірно важко, кожна нація має право захищати своє природне прагнення до розвитку саме політичною самостійністю;

     5) багатонаціональній державі, з  якої народи намагаються вирватися  до політичної самостійності,  залишається ображатися тільки на свій рутинний лад, нераціональну економіку, викривлену національно-культурну політику;

     6) борючися за вихід із великих політико-територіальних об'єднань, прагнучи до власної державності й політичної незалежності, нація повинна бути впевненою, що вона виплекає у своєму середовищі розумних і далекоглядних "кермачів", які приведуть народ до процвітання;

     7) тільки вільна спілка вільних народів є ефективною і з морального, й з економічного погляду.  

     2.3. Пошук компромісів  у діяльності Грушевського

     Важливою  рисою діяльності М. С. Грушевського був пошук компромісів. Він стверджував, що тривкими можуть бути стосунки націй, засновані лише на взаємній вигоді, на узгодженні своїх перспективних станів розвитку, за яких свобода, суверенітет і самобутність одного народу не зачіпають іншого.

     Будучи  соціалістом за світоглядом, М. С. Грушевський  замість реальної нагоди відродження самостійної української державності довгий час відстоював ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де б Україна була одним із суб'єктів федерації. Тільки в IV Універсалі він відійшов від цієї позиції. Його нерішучість у відстоюванні національних інтересів, поступливість Тимчасовому урядові й московським більшовикам дорого коштували і йому особисто, й українському народові.

     Головним  предметом цієї праці є «нарід», «маса народня», які, за твердженням  ученого, «перейняті духом демократизму». Проте не зовсім зрозуміло, чи йшлося про одне поняття з тотожним змістом, але у двох термінах («народ» і «маса народня»), чи про два поняття, кожне зі своїм змістом. М. Пріцак, дослідник творчості М. Грушевського, зазначав, що ці поняття, як і поняття «маса», вживаються досить вільно. Крім свого загального значення, поняття «нарід» означає ще «суспільність», яка, називаючись ще «громадою», є лише активною частиною '»маси народньої». «Маса народня» — це вихідна точка опори, на •якій дослідник повинен координувати свої наслідки.

     Щодо  ролі мас, то М. Грушевський зазначав, що «безпосередніх вказівок стрічається мало, тому доводиться говорити про розвиток політичних подій, які визначали дальші напрями народного життя».

     М. Грушевський надавав великого значення питанню відбиття у свідомості мас тих чи інших подій та ситуацій. Важливо знати не лише те, як проходили події, а й те, як вони були прийняті і відчуті сучасниками, як відбилися у їхній свідомості і які враження та настрої у них викликали. Особливо це стосується широких низів, де виняткове значення має зв'язок цих настроїв з економічною і соціальною обставиною їхнього життя. Тут ученого цікавило зростання свідомості в громадянстві і масах, їхнє бачення соціального і політичного, державного і національного тощо.