Енеолітичні культури на території України

4. Особливості  археології як науки

Авдусин Д. А. Археология СССР. — М., 1967.

Мартынов А. И., Шер Я. А. Методы археологических  исследований. — М., 2002.

Археологія (від грец. archaios - давній і logos - вчення, наука) - галузь історичної науки, що вивчає розвиток людського  суспільства на підставі досліджень археологічних пам'яток - матеріальних свідчень давніх культур. Розрізняють  два рівні археології: 1) емпіричний - археологічне дослідження у вузькому розумінні (польові розкопки та лабораторні  дослідження); 2) теоретичний - історична  реконструкція минулого суспільства  з усією можливою повнотою. Головним засобом упорядкування археологічних  джерел є їх періодизація, що будується відповідно до змін сировини, яку використовували для виготовлення знарядь праці. Залежно від цього виокремлюють такі археологічні епохи або віки: кам'яний, міді - бронзи, залізний.

До археологічних пам'яток належать стоянки, поселення, поховання, знаряддя праці, зброя, посуд, прикраси тощо. Основний спосіб виявлення і  вивчення археологічних пам'яток - археологічні розкопки. Археологія виникла за доби Відродження (XV-XVI ст.). Перші систематичні археологічні розкопки на території  України припадають на XVII ст. Методами археологічного дослідження є: типологічний, трасологічний, експериментальний, картографічний, порівняльний, стратиграфічний. А. використовує також методи природничих і технічних  наук.

А. володіє своїми особливими методами дослідження. Найважливіші з  них:

• стратиграфічний — спостереження за чергуванням культурних шарів, що відклалися в результаті тривалого проживання в даному місці людини, і встановлення хронологічного співвідношення цих шарів.
• Здобуті при археологічних розкопках речі класифікуються по наступних ознаках: призначення речі, час і місце її виготовлення. Для визначення призначення і функцій знарядь служить метод вивчення слідів роботи на них.
• Для хронологічної класифікації служить типологічний метод .
• Окрім власне археологічних методів, застосовують методи, запозичені з інших наук: датування органічних залишків за змістом в них радіоактивного вуглецю  14  C, встановлення відносних і абсолютних дат по річних кільцях деревини, знайденої у археологічних пам'ятниках, встановлення абсолютного віку виробів з обпаленої глини шляхом вимірів їх залишкової намагніченості, різні геологічні методи датування (по відкладеннях стрічкових глин і т.п.).

   Для вивчення древніх  речей і способів їх виробництва  застосовуються спектральний аналіз, металографія, технічна петрографія і ін.

   Для встановлення  взаємозалежності суспільних явищ  минулого з географічними чинниками  необхідно вивчити природне оточення  людини в давнину. Цим цілям  служить пилковий аналіз, що дає можливість прослідити еволюцію рослинності, а в той же час і еволюцію клімату в даної області. А., таким чином, пов'язана з палеокліматологією. Цілям археологічного дослідження служать також отримані при розкопках дані про древні культурні рослини (палеоботаніка), про тваринний світ (палеозоологія). Археологи добувають останки древніх людей, що дозволяє палеоантропологам дати уявлення про життя і типа людини минулих епох і про зміни його під впливом різних соціальних і природних умов.

   Зважаючи на те  що значна частина археологічних  матеріалів представляє масові  знахідки, велике значення в А.  має вживання методів математичної статистики.

   А. тісно пов'язана  з природними науками не лише  у використанні їх методів,  але в е р б залученні  їх виводів для тлумачення  археологічних даних, і сама, зі  свого боку, представляє природним  наукам коштовні матеріали. Проте  ще тісніше за зв'язок археології  з суспільними науками, один  з розділів яких вона представляє:  з історією, етнографією, історією  мистецтва, соціологією, а також  з т.з. допоміжними історичними  дисциплінами: епіграфікою -—   наукою про написи на камені, металі, глині і дереві, нумізматикою  —  наукою про монети, сфрагистікой  —  наукою про друк, геральдикою  —  наукою про герби. А., будучи  єдиною по своїх методах досліджень  наукою, досягла високої міри  спеціалізації. Ще в 19 ст окремо  існували 4 галузі А.: класична А., що вивчає письмовий період  історії Ін.(Древн) Греції і  Риму, східна А., середньовічна А.  і первісна А. Окремі фахівці вивчають епохи палеоліту, мезоліту, неоліту, бронзового століття, раннього залізного століття . Є і інші системи спеціалізації: по етнічних ознаках і по окремих країнах.

Типологічний  метод в археології є конкретизацією загальнонаукової методики класифікації об'єктів дослідження. В археології розрізняють типи різних категорій знахідок (кераміка, кам'яні знаряддя, озброєння тощо) та об'єктів дослідження (поселення, поховання і т. ін.). Типологічний метод доповнюється статистичним аналізом об'єктів із застосуванням обчислювальної техніки.

Трасологічний метод передбачає вивчення функції стародавніх знарядь за слідами спрацьованості, що дає змогу відрізняти, напр., ножі для обробки риби від інших ножів. Експериментальний метод має на меті моделювання первісних виробничих процесів (виготовлення кераміки, знарядь праці) та експериментування з їх використанням (жнива крем'яними серпами, технологія обробки каменю, металу тощо). Картографічний метод полягає в картографуванні археологічних типів та об'єктів для вивчення археологічних культур і комплексів.

Порівняльний  метод у XIX ст. - порівняння археологічних знахідок зі зразками етнографічних джерел для визначення функцій археологічних артефактів. Археологія тісно пов'язана з етнографією, антропологією, лінгвістикою, історичною географією

Толочко ПП – директор Інституту археології НАНУ

Київської Русі приділялась увага археол. пам'яткам. Літописці (Никон Печерський) у своїх працях посилалися на давні городища й кургани. Одними з перших археол. розкопок в Україні можна вважати розкопки Десятинної церкви в Києві (зруйнована татаро-монголами 1240), що були здійснені Петром Могилою в 30-х рр. 17 ст. з метою будівництва на її місці нової церкви під тією ж назвою. Колекції Оружейної палати і їх опис в 17 ст. свідчать про зародження в Росії уже в той час інтересу до древностей, в першу чергу до зброї та предметів декоративного мистецтва. На поч. 18 ст. Петро І, створюючи музеї в Росії, звернув увагу на потребу збирання і археол. матеріалів. У 1739 В. М Татішев видав одну з перших у світі інструкцій для археол. розкопок.