Енеолітичні культури на території України

 

1. Енеолітичні культури на території України

Мовша Т. Г. Взаїмовiдносини  степових i землеробських культур  в епоху енеолiту — ранньобронзового вiку. — Археологiя, 1993, N 3. — С. 36 — 51

Телегін Д. Я. Середньостогівська культура епохи міді. — К. 1973.

Черныш Е. К. Энеолит Правобережной  Украины и Молдавии. — Энеолит  СССР. — М. 1982. — С. 171—175, табл. 8 — 10. Шапошникова О. Г. Эпоха раннего металла в степной полосе Украины.

Залізняк Л. Найдавніше минуле України. – К., 1997.

 

Перехідний період від кам’яної доби до бронзової називають мідно-кам’яним віком, або енеолітом (кінець V–ІІІ тис. до н. е.) (від латинського слова «енеус» – мідний і грецького «літос» – камінь, тобто мідно-кам'яний вік).

. В цей час населення України оволоділо першим металом – міддю, знайомство з яким відбулося дещо раніше в близькосхідному регіоні. Плавлення і обробка міді вимагали відповідних знань і досвіду, тому з’явилися перші спеціалізовані ремісники.

Зростання продуктивності праці  створило передумови для регулярного  обміну, в тому числі міжплемінного, і майнового розшарування суспільства. Намітився перехід від мотичного  до ранніх форм орного землеробства. Новації  у виробничій діяльності, розвиток ідеологічних уявлень зумовили зміни  у комплексі вірувань. Це знайшло  відображення у монументальній скульптурі, в орнаменті та поховальному обряді.

Найбільш раннім суспільним утворенням на території України, що вступило в нову епоху, були землеробсько-скотарські племена трипільської культури (назва  походить від поселення поблизу  с. Трипілля на Київщині, дослідженого В. Хвойкою). Пізніше з’являється  ще ряд культур землеробсько-скотарського напряму, пам’ятки яких відомі також  на захід від сучасних кордонів України (кулястих амфор, лійкоподібних посудин  тощо).

Трипільська культура, поширена на величезній території від південно-східного Прикарпаття до Дніпра (на Україні  вона займала все Лісостепове  Правобережжя і частково лівобережжя  в Середньому Подніпров’ї), розвивалася  з кінця V до середини ІІІ тис. до н. е.

Трипільські племена сформувалися на основі неолітичних культур Балкано-Нижньодунайського  регіону. Антропологічний тип - східноземноморський. Фактично, ця культура, більш ранні прояви якої відомі, під назвою Кукутені, в Румунії та Молдові, була складовою частиною величезної групи племен і являлася північно-східним форпостом землеробської протоцивілізації Балкан.

Величезна територія поширення (близько 190 тис. км2) та швидкі темпи освоєння трипільцями нових теренів, чого не знала жодна з ранньоземлеробських неолітичних культур Європи.

Основою життєдіяльності  трипільців - землеробство, меншою мірою скотарство (воно мало придомний характер), певне значення зберігало мисливство. Для рихлення ґрунту застосовувалися рала й суковатки, а для розбивання грудок – рогові та кам’яні мотики. Надзвичайно високий рівень мали домашні виробництва й общинні ремесла, особливо гончарство (тільки трипільці на той час вміли розписувати посуд та випалювати його у гончарних горнах).

Поселення розташовувалися  певними концентрованими групами  з проміжними менш заселеними територіями - «культура пересувних землеробів». В умовах лісостепу останнім у середньому кожні 50 років (що відповідає періоду життя двох поколінь) доводилося залишати засновані поселення, через виснаження ґрунту та вирубку лісів переселятися та освоювати нові землі. Цим, зокрема, пояснюється й утворення найбільших у Європі за доби енеоліту поселень-гігантів до 450 га, в яких було сконцентровано по кілька великих общин землеробів. Такі поселення зосереджувались у межиріччі Південного Бугу та Дніпра.

Найголовнішим елементом  у плануванні цих «протоміст»  було створення кількох овалів забудови, діаметр яких сягав 1–3,5 км, з двоповерховими чи одноповерховими спорудами. Вони утворювали вулиці та квартали в центральній  частині поселення. Найбільші з  поселень (Майданецьке, Тальянки та ін.) налічували від 1600 до 2700 будівель різних типів, як житлових, так і призначених для громадських потреб. Населення найбільших протоміст могло складати понад 10 тис. осіб.

Основним економічним  осередком суспільства - велика родина, утворена з кількох парних сімей. Місцями проживання великосімейних общин слугували великі будівлі, розділені перегородками на відсіки для парних сімей (мала сім’я могла проживати і в окремій будівлі). Про соціальне розшарування трипільців свідчать, зокрема, скарби та могильники.

Багату інформацію про  духовний світ трипільців містить орнамент глиняних виробів. Так, тричленна побудова орнаментальних композицій на стінках  багатьох горщиків, можливо, є відображенням  триярусної картини світу. У верхній  частині горизонтальною хвилястою  лінією зображували воду, посередині – сонце, місяць, краплі дощу, а в  нижній частині – дерева, людей, тварин.

З культом родючості пов’язані  численні жіночі статуетки. Вони передають  образ божества, поширеного в усіх ранньоземлеробських племен, – велику богиню-матір, матір-землю, від якої залежала родючість. Відомі також скульптурні  зображення домашніх тварин – бика, корови, барана, козла, свині, собаки. Релігійні  обряди та церемонії проводились  як у звичайних житлах, так і  в спеціальних святилищах.

Носії культури досить близько  підійшли до рівня перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту (ознаками цивілізації є поява  міст та писемності), але так і  не змогли зрівнятися з ними. Довготривале проживання трипільського населення  на значній території привело  на заключному етапі до розчинення спільноти у складному конґломераті інших культур. Вони засвоїли її основні  досягнення у господарстві, культурі, ідеології. Ці надбання збереглись у  міфології та культах протослов’ян, а також інших індоєвропейців. Однак відчутних слідів трипільців у наступних культурах доби ранньої бронзи практично не лишилося.

Причини поступового  зникнення Трипілля не до кінця з’ясовані. Висунуто кілька гіпотез: порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства; спроба перебудувати землеробську основу економіки на скотарську; наростання посушливості клімату; внутрішні протиріччя та протистояння трипільських общин західного і східного ареалів; експансія степовиків (носіїв ямної культури) на північний захід і племен культури кулястих амфор із заходу на схід.

Причорноморські степи і  Крим в енеоліті займали угруповання  з переважанням скотарського способу  ведення господарства – носії середньостогівської та інших археологічних культур. Перші з середини ІV до першої половини ІІІ тис. до н. е. займали землі між Дніпром та Доном. Маючи специфічний уклад життя, ці племена були досить войовничими, про що свідчить багато знахідок бойових молотів, кинджалів, наконечників стріл. Побоюючись нападів степовиків, трипільці й стали будувати поселення-гіганти, щільна забудова зовнішніх кварталів яких дає підстави говорити про їхні оборонні функції.

Походження з Балканами землеробських протоцивілізацій зумовили швидке розселення перших, досить рухливих скотарських народів) з індоєвропейським мовно-культурним комплексом зі Східної Європи степами Євразії від Дунаю до Монголії. Постійні переходи у пошуках пасовиськ призводили їх до військових сутичок з сусідами та мілітаризації суспільства. А можливість нагромадження багатства (насамперед худоби та товарів від землеробів) у руках окремих сімейств створила умови для майнового розшарування суспільства. В доконаному вигляді утвердились й патріархальні родинні відносини: у тогочасному суспільстві головну роль відігравали чоловіки. Із розвитком рухливих форм скотарства контакти населення розширюються та охоплюють величезні території, а досягнення та винаходи окремих племен стають надбанням багатьох інших за досить короткий час. Особливістю цих племен є похоронний обряд. Своїх мертвих вони вже ховали в курганах – земляних насипах над могилами. Такі поховання були виявлені бля с.Виноградне Токмакського району, Вільногрушівка Вільнянського району. Кургани вперше з'являються в епоху енеоліту в степах Причорномор'я (територія, що прилягає до узбережжя Чорного моря). Наприкінці 4 тис. до н.е. священним місцем, де робили обряди, став курган.

Пов’язані своїм походженням  зі середньостогівцями племена ямної  культури в другій половині ІІІ тис. до н. е. заселяли широкі степові простори від Приуралля до Дунаю. Про це розповідають курганні поховання, котрі у другій половині ІІІ тис. до н. е. виникають на місцях колишніх трипільських поселень Лісостепового Правобережжя.

 

 

 

 

2. Культури доби бронзи

Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України,

Литвин В,М, Ковалева И.Ф. Предстепье Левобережной Украины в катакомбное время

Клюшинцев В.Н. О поселениях ингульской катакомбной культуры в  междуречье Тилигула и Ингульца

Мовша Т. Г. Взаїмовiдносини  степових i землеробських культур  в епоху енеолiту — ранньобронзового вiку.

Залізняк Л. Найдавніше минуле України. – К., 1997.

 

Порівняно з іншими стародавніми народами Східної Європи племена, котрі  населяли територію України, досить рано вступили в епоху бронзи. Цей  історичний період тривав близько тисячі років (2 пол. ІІІ - ІІ тис. до н. е.).

Перший штучний метал (сплав міді з оловом, рідше свинцем  або миш’яком) був твердішим, а  температура його плавлення –  значно нижчою (700–900о проти 1056о у  міді). Таку температуру вдавалося  отримати навіть у найпримітивніших печах, а то і на вогнищах. Коли люди пересвідчились у перевагах нового матеріалу, з нього почали виготовляти  знаряддя праці та зброю.

Умовно бронзовий вік  поділяють на три періоди:

1.ранній (ХХV-XVII ст. до н.е.)

2.середній (ХVІІ-ХV ст. до  н.е.)

3. пізній (ХV-ІХ ст. до н.е.).

За типом господарства, етнографічними і територіальними  ознаками їх можна поділити на три основні групи, а саме:

а) скотарські і землеробсько-скотарські культури лісостепового Правобережжя, Полісся, Волині і Прикарпаття: шнурової кераміки, або бойових сокир, в  т.ч. городоцько-здовбицька, підкарпатська, стжижовська, середньодніпровська; тшинецька; комарівська; білогрудівська; Ноа.

б) група культур скотарських  племен Північного Причорномор'я, Приазов'я  та Лівобережжя: ямна; катакомбна (декілька локальних варіантів); зрубна; багатопружкової кераміки, сабатинівська; білозерська; абашівська (Сіверській Донець).

в) культури Закарпаття: Отомань, Станове, фракійського гальштату (Ґава-Голігради)

Бронзові вироби привели  до змін у житті людства:

а). почався перехід від  мотичного до орного землеробства;

б). розвивалися нові ремесла, особливо збройне;

в). у суспільстві з'являються  стани;

Саме в бронзовому столітті виникають великі цивілізації: Єгипетська, Шумерська, Хетська, Крито-Мікенська.

Особливість бронзового віку для степових районів у тому, що з'являються єдині, великі племінні союзи. Вони займали великі території.

 Ямна культура - Назва походить від форми поховання мертвих людей – яма під курганом. Ямна культура виникла в ході контактів і змішання місцевих племен епохи енеоліту і сусідніх племен басейну ріки Дон. Проживали ямні племена в другій половині 3 – початку 2 тис. до н.е.

Ямна культура – це союз племен. в Подніпров'я, Приазов'я.

Уявлення про життя  ямних племен отримуємо з матеріалів поховань і поселень. Поселень відомо мало і вони невеликі. Житла являли собою напівземлянки. Такі поселення  були на островах Дурна Скеля, Стрільчя Скеля, Виноградний. Курганів відомо більше. Вони знаходилися біля рік: Дніпро, Конка, Вільнянка, Молочна й інших. Мертвих у могилі укладали на спині з зігнутими в колінах ногами. Тіло і яму посипали вохрою. Зверху могилу перекривали колодами, кам'яними плитами і насипали курган. Напівосілий спосіб життя. Основою їхнього господарства було відгінне скотарство. Розводили ямні племена корів, овець, кіз, коней. Землеробство, полювання, рибальство грали другорядну роль. Ремесла: Майстри виготовляли знаряддя праці, предмети побуту, зброю, прикраси. З каменю робили сокири, із кременя – наконечники стріл, копій, шкребки, ножі. Кістка тварин використовували для виготовлення проколок, прикрас. З дерева виготовляли візки, різні речі, посуд. З міді і бронзи виплавляли ножі, шила, прикраси. Метал був дорогим, тому що його змінювали в племен Кавказу на кістку, шкіру, тканини. Майстри і ливарі користувалися великою повагою і пошаною в одноплемінників.

У домашніх умовах виготовляли  керамічний посуд, тканини, обробляли  шкіру, шили одяг, взуття.Відомо, що в ямних племен був візок. У нього запрягали биків або коней. На візках освоювали степові простори, возили грунт для спорудження насипів курганів.

Устрій суспільства ямних  племен відображено в похованнях. Знатних особ ховали пишно, із великою  пошаною. Для них споруджували окремий  курган. Самому могилу перекривали  колодами, стелами (оброблена кам'яна  плита, що нагадує людини або тварина). Мертвій людині клали дорогі речі (прикраси і знаряддя з бронзи). Тіла похованих, дно могильної ями  посипали червоною вохрою. Часто на дно поміщали спеціальну підстилку  з трави, кори дерев.

Таким чином, суспільство  ямних племен перебувало з таких  груп: аристократія (вожді), жерці, майстри, рядові общинники. Кожний член суспільства  був воїном, що захищає свою сім”ю, плем'я.