Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано права захищати права свободи та інтереси інших осіб

 

Профспілки можуть порушувати процес на захист прав інших осіб у  справах про визнання недійсною  угоди, укладеної внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди  представника однієї сторони з другою стороною, а також угоди, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин (ст. 57 Цивільного кодексу), а також про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним (ст. 256 ЦПК).

 

Захист прав та інтересів  інших осіб у справах, підвідомчих  цивільному судочинству, уповноважені профспілок можуть здійснювати також  у самостійних процесуальних  формах громадського представництва (п. 2 ст. 112 ЦПК).

 

3.2 Участь прокурора в цивільному процесі

Згідно зі статтею 45 ЦПК  прокурор може звернутися до суду із заявою, спрямованою на порушення справ  окремого провадження в інтересах  осіб, держави чи з метою захисту  суспільних інтересів.

Цивільна процесуальна правосуб’єктність  прокурора відрізняється від  правосуб’єктності заявника тим, що прокурор захищає інтереси заявника і державні, а заявник свій особистий  інтерес і в подальшому свої суб’єктивні  права. Заінтересованість прокурора  в справі має державний характер, а особистий інтерес заявника визначається необхідністю здійснення ним суб’єктивних майнових і особистих  немайнових прав .

Законом (ст.121 Конституції  України) передбачається новий підхід до визначення процесуального становища  прокурора. Прокуратура є єдиною системою, на яку покладено представництво інтересів громадянина або держави  у суді у випадках, визначених законом. Це означає, що прокурор є представником  заявника і держави. Він є службовою  особою державного органу – прокуратури  і діє без спеціальних доручень цього органу і на підставі Конституції  України, Закону України «Про прокуратуру» та службового становища, виконує покладені  на органи прокуратури завдання і  функції, тобто здійснює законне  представництво. Цей вид представництва зумовлений підставою виникнення, а  саме законом.

Відмова прокурора від  поданої ним заяви не позбавляє  заявника права вимагати від суду розгляду справи по суті.

 

3.3 Участь інших органів та осіб в цивільному процесі, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

 

Органи державної влади  та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у  справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для надання  висновків на виконання своїх  повноважень. У ст.121 ЦПК 1963 р. прокурор також наділявся повноваженнями щодо надання висновків у справі з метою здійснення покладених на нього обов’язків. Але доцільність  такого висновку викликала сумніви, оскільки прокурор, буду представником  правозахисного органу, фактично давав  правову оцінку тим чи іншим обставинам справи, тим самим дублював функції  суду. Крім того, виходячи з конституційних принципів, суд при дослідженні  і оцінці доказів, встановленні обставин справи й прийнятті рішення є  незалежним від висновків органів  влади. Таке положення на практиці, коли висновок прокурора як представника держави та правозахисного органу у  справі був одним, а рішення суду протилежним, викликало підрив авторитету, недовіру як до суду, так і до органу прокуратури.

Що ж до висновків органів  державної влади та місцевого  самоврядування, то вони є необхідними  та доцільними, оскільки такі висновки несуть у собі інформацію, необхідну  суду для вирішення справи, їх дають  спеціалісти у тій чи іншій  галузі, наприклад, органи опіки та піклування, житлові органи, екологічні, тобто ті які володіють спеціальними знаннями та на них державою покладені  певні повноваження, які вони відповідно до ЦПК та галузевого законодавства  повинні та мають право реалізовувати  у певних категоріях справ, наприклад, позбавлення батьківських прав, визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною тощо.

Зі сказаного можна  зробити висновок, що органи державної  влади та місцевого самоврядування займають окреме процесуальне становище, мають право давати висновки по справі. Вони можуть вступати у процес на будь якому етапі та коли це передбачено  законом. Ці органи завжди діють на захист інтересів держави та особи  права якої вони відстоюють.           

ВИСНОВОК

Таким чином  на підставі всього викладеного вище можемо зробити висновки, що участь у цивільному процесі органів  та осіб яким законом надано право  захищати права, свободи та інтереси інших осіб перш за все обумовлена певними об’єктивними чинниками, такими як наприклад неможливість особи  самостійно захищати свої права та інтереси у суді за станом здоров’я, внаслідок малоліцтва або ж суб’єктивних причин - наприклад небажання такої  особи здійснювати свій захист.

Розглядаючи тему участі органів  державної влади і органів  місцевого самоврядування у цивільному процесі я дійшла висновку, що така участь співвідноситься з тією галуззю  народного господарства, яку представляє  той чи інший державний орган, а також у випадках передбачених законом. Також ці органи можуть представляти інтереси інших осіб і виступати  у процесі від їх імені, що є  досить важливим, адже не кожна людина в змозі захистити свої права  та інтереси,без знання юридичної  бази,тому функціонування даних органів  є досить важливим,але це не означає  що от вони виникли і мають залишатися такими,як є, з удосконаленням законів  повинні вдосконалюватись і відповідні органи,що в подальшому вони були в змозі захищати інтереси.

Слід зазначити, що дана тематика роботи у науковій літературі представлена досить розпливчасто. Часто участь органів державної влади і  органів місцевого самоврядування розглядається не в окремому науковому  дослідженні а як окремий розділ дослідження суб’єктів цивільного права.

Наукові підручники для студентів  вищих навчальних закладів теж досить стисло викладають цю тематику. Тому було досить важко знаходити потрібну інформацію і проводити аналітичну роботу.

Певні праці вчених а також  періодика досить часто спиралася  на застаріле законодавство яке  втратило чинність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільно-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, - 2004. - № 40-41, 42. - Ст.492.

2. Закон України "Про Уповноваженого Верховної ради України з прав людини" // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 20. - Ст.99.

3. Васильєв С.В. Цивільний процес: Навч. посібник. - Х.: Одіссей, 2007. - 480 с.

4. Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової на представленні у Верховній Раді України Спеціальної доповіді "Стан дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини" // Голос України. - 2009. - № 23 (4523). - С.10-12.

5. Офіційний веб-сайт Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ombudsman. kiev.ua

6. Юридичний вісник України. - 2000. - 20 травня; Вісник Верховного Суду України. - 1998. - № 3.

7. Цивільний процес - М.  Й. Штефан - видання 2-ге, перероб.  та доп., 2001 ISBN 966-7752-57-7 © Видавничий  Дім «1н Юре», 2001

8. Гражданское право Украины.  — X.: Основа, 1996. — С. 244 Гражданское  право. Часть 1: Учеб. / Под ред., А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. —  М.-. Проспект, 1998. — С. 293 Гражданское  право. Часть первая. Учеб. / Под  ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. - М.: Юрид. лит., 1997. – 411 с.

9. Грибанов В.П. Гражданское право Украины. - М., 1997. – 45 с.

10. Кириллова М.Я. Гражданское право. — Москва, 1996. – 261 с. 5. Луць В.В. Стороны в гражданских правоотношениях// Правоведение. - 1999. - № 1. - С. 40.

11. Луць В. В.Цивільне право. — Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1993.- 122 с.

12. Скловский К. Отношения собственника с незаконным владельцем и приобретательная давность // Хозяйство и право. — 2001. 116-119.

13. Цікало В. Держава як суб’єкт цивільно-правових відносин// Право України. — № 14. — С. 95.

14. Цивільне право. - Київ: Beнтypi, 1997. – 518 с.

15. Цивільне право України: Навчальний посібник, за заг. ред. Біркжова І.А., Заіки Ю.О., Київ, 2004. – 216 с.