Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано права захищати права свободи та інтереси інших осіб

Інші органи та особи, визначені  ст.45 ЦПК можуть звертатися на захист інтересів інших осіб тільки у  тому випадку, якщо таке право прямо  передбачено законом. В протилежному випадку, суд не може прийняти таку заяву і відкрити провадження  у справі.

позивач участь цивільний  процес

Органівта осіб, які захищають  інтереси іншої особи, не слід вважати  представниками цієї особи. Між ними та процесуальним представником  існує суттєва відмінність, а  саме:

·  судовий представник завжди може вступати у процесі маючи на це відповідні повноваження сторони; органи та особи, які захищають інтереси інших осіб, виступають без будь-яких повноважень, таке право надане їм законодавством;

·  інтереси представника і особи, інтереси якої представляють, повинні співпадати; інтереси особи, чиї захищають такі органи й особи можуть і не співпадати.

Процесуальним оформленням  вступу органівта осіб, визначених ст.45 ЦПК, у процес є позовна заява. Позовна заява, крім загальних вимог, встановлених законом, повинна містити  дані: про суб’єкта, який звертається  до суду; про особу, в інтересах  якої пред’явлено позов (точну назву, місце проживання фізичної особи  чи місцезнаходження юридичної особи); нормативну підставу пред’явлення позову в інтересах іншої особи. У  випадках, встановлених законом, такі особи звільняються при пред’явленні позову і при участі у процесі  від сплати судового збору та інших  судових витрат (ст.4 Декрету КМУ "Про державне мито".

Органи та особи, визначені  ст.45 ЦПК, є учасниками цивільного процесу, суб’єктами цивільних процесуальних  правовідносин і відносяться  до осіб, які беруть участь у справі (ст.26 ЦПК). Тому користуються притаманним  для них комплексом процесуальних  прав та обов’язків. Крім цього, вони наділені обсягом спеціальних прав, які  визначають можливість розпорядження  поданою заявою.

Органи та особи, які звернулися досуду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересів, мають процесуальні права й обов’язки  особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. У разі, якщо прокурор діє  у суді на захист інтересів відповідача  чи третьої особи, він наділений  лише усіма процесуальними правами  особи, яка бере участь у справі, а також правом висловлювати свою думку щодо вирішення справи по суті (ст.46 ЦПК).

Наприклад, вони можуть відмовитися  від заяви, змінити предмет та підставу позову, вчинити інші дії. Однак, ці права не є проявом дії  принципу диспозитивності цивільного судочинства. Вони визначають повноваження прокурора чи іншого органу (особи) щодо поданої ним заяви і ні в якій мірі не стосуються матеріально-правової вимоги щодо якої прокурором чи іншим органом (особою) подано заяву до суду. Тому вчинення таких дій не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимогу у первісному чи іншому обсязі.

При відкритті провадження  у справі, суд повідомляє особу, в  інтересах якої подано заяву. У цьому  випадку ця особа може безпосередньо  вступити у процес з наділенням її статусу позивача, що не перешкоджає  відповідному органу чи особі також  виступати самостійним учасником  цивільного процесу. У випадку, якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність, в інтересах якої порушено справу, не підтримує заявлені вимоги, то суд залишає заяву без розгляду (ч.3 ст.46 ЦПК).

Іншою формою участі є вступ у цивільний процес для дачі висновку у справі. На відміну від попередньої вона стосується тільки органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Підставою для цього є необхідність виконання ними своїх повноважень.

Вступ у процес можливий за власною ініціативою, ініціативою  суду або на вимогу закону. Вступ  у процес за власною ініціативою  має факультативний характер, вступ  на вимогу закону або суду - обов’язковий.

Наприклад, обов’язковою є  участь прокурора у справах, про  відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст.33 Закону України "Про  прокуратуру"). Згідно із п.4 ст. 19 СК обов’язковою є участь органу опіки  та піклування при розгляді судом  спорів щодо участі одного з батьків  у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною  матері, батьків, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення  та визнання його недійсним.

Суд, виходячи із матеріалів конкретної справи, може ухвалою залучити до участі у справі той чи інший  орган. Так, відповідно до п.18 постанови  Пленуму Верховного Суду України  від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності  громадян на жилий будинок"[4] для дачі висновку у справі, пов’язаному з правом приватної власності громадян на житловий будинок, можуть бути залучені органи державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної, санітарної інспекцій.

Висновок органу державної  влади та органу місцевого самоврядування складається від імені відповідного органу і підписується його керівником. Висновок повинен бути оголошений у  судовому засіданні, і суд оцінює його у сукупності з усіма матеріалами  справи.

Органи державної влади  та місцевого самоврядування у цій  формі нагадують експертів, але  вони наділені юридичної заінтересованістю  і дають висновок не тільки за фактичними обставинами, але й по суті справи. Навідміну від експерта орган  державної влади, орган місцевого  самоврядування вирішує також і  правові питання. Органи державної  влади у своєму висновку не торкаються фактичної сторони питань, які  досліджуються, але й доводять свої правові висновки у справі. Експерт  як спеціаліст торкається тільки фактичної  сторони справи. Експерт на відміну  від органів державної влади  не є особою, яка заінтересована у результаті справи. Органи державної  влади та органи місцевого самоврядування та їх представники у судовому засіданні  не попереджаються про кримінальну  відповідальність за відмову від  дачі висновку та за дачу завідомо неправдивого висновку.

Різниця між органами державної  влади та третіми особами, які  не заявляють самостійних вимог  на предмет спору, полягає у тому, що треті особи пов’язані з  сторонами матеріально-правовими  відносинами і захищають у  процесі свої особисті інтереси, а  органи державної влади не знаходяться  у матеріально-правовому зв’язку  зі сторонами і захищають права  інших осіб, виходячи з державних  та громадських інтересів.

Органи державної влади  та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для  подання висновку, мають процесуальні права і обов’язки особи, яка  бере участь у спра

3.Загальна характеристика  учасників у цивільному процесі  органів та осіб,яким законом  надано право захищати, права  свободи та інтереси інших  учасників

Стаття 45 Цивільного процесуального кодексу говорить про участь у  цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших  осіб.

Ця стаття зокрема регламентує  такі положення:

1. У випадках,  встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради  України  з  прав людини,  прокурор,  органи державної влади, органи місцевого самоврядування,  фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб,  або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

2. Прокурор   здійснює   у   суді   представництво  інтересів громадянина або держави в порядку,  встановленому цим Кодексом  та іншими  законами,  і  може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

3. Органи державної влади та органи місцевого  самоврядування можуть  бути  залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для  подання  висновків  на  виконання своїх повноважень.  Участь зазначених органів у цивільному процесі для  подання  висновків  у  справі  є  обов'язковою  у   випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Формально подане положення  суперечить принципу диспозитивності, оскільки за ст. 11 ЦПК особа, яка бере участь у справі,  розпоряджається  своїми правами щодо предмета спору  на власний розсуд. Тому передувати вступу в процес зазначених у цій  статті органів має відповідна  заява заiнтересованої особи, що звернена до цих органiв.

Органи державної влади  та місцевого самоврядування відрізняються  від заінтересованих осіб (фізичних) метою їхньої участі у процесі. Вони розпочинають чи вступають у процес не з метою захисту  суб'єктивного інтересу,  а для здійснення покладених на нифунціональнихобовязків щодо захисту інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів.

Ці органи, коли вони беруть участь у справах окремого провадження, користуються процесуальними правами  і обов’язками за аналогією зі ст.46 ЦПК. Оскільки ця норма передбачає участь у справі органів державної влади та місцевого самоврядування з можливістюкористуватися процесуальними правами і нести процесуальні зобов’язання сторони. Відмова зазначених органів від поданої заяви або зміна заявлених ними вимог не позбавляє особу, на захист охоронюваних законом інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи по суті.

При розгляді справ окремого провадження органи державної влади  та місцевого самоврядування захищають інтереси держави і можуть бути залучені судом до участі у процесі або вступити у процес за своєю ініціативою як заінтересовані особи. Участь зазначених органів у прцесі є обов’язковою, коли суд визнає це за необхідне або коли це зумовлено їхньою компетенцією в галузі виконавчо-розпорядчої та правоохоронної діяльності. Згідно зі ст.45 ЦПК та іншими нормами, вищенаведені інтереси вони захищають шляхом порушення справ окремого провадження або вступом у процес у справі для надання висновку з метою здійснення покладених на них  обов’язків і для захисту інтересів громадян і держави.

Із аналізу судової  практики розгляду як позовного, так  і окремого провадження, випдиває, що судді допускають помилки у трактуванні  процесуального становища органів  державної влади та місцевого  самоврядування, називаючи останіх  «третіми особами».

Процесуальне становище  органів державної влади та місцевого  самоврядування не може бути зведене  до процесуального представництва безпосередніх  інтересів заявника та заінтересованих  осіб, згідно із статтями 38, 42, 44 ЦПК  судовий представник є уповноваженим  особи, що бере участь у справі з  виконання процесуальних дій  від іменні цієї особи і в її інтересах; у здійсненні своїх обов’язків процесуальний представник залежить від волі особи. Яку він представляє, і не може виступати всупереч її інтересам. На відміну від цього  діяльність органів державної влади  ті місцевого самоврядування має  іншу спрямованість. Ці органи виступають від свого імені, від їхнього  імені діє уповноважена особа, яка  в процесі стає судовим представником  органу державної влади та місцевого  самоврядування, але не заявника та заінтересованої особи. Права інших  осіб захищаються тоді, коли вони збігаються з державними інтересами незалежно від волевиявлення цих осіб. згідно з тим, що їхня участь у цивільному процесі спрямована на здійснення  обов’язків. Які випливають із покладених на них функцій у державному житті, їх як суб’єктів захисту інтересів інших осіб на відміну від процесуальних представників слід називати правозаступниками . Така назва підкреслює відмінність вказаних осіб від інших суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин і її можна використовувати при визначенні їхньої правосуб’єктності в справах окремого провадження. Вона вказує на те, що в результаті розгляду справи заінтересована держава, що захист суб’єктивних прав та інтересів інших осіб завжди має суспільно-політичний характер.

Правові наслідки, які виникають  із юридичних факторів, що встановлюються в судовому порядку, тісно пов’язані  з інтересами держави.

Отже, органи державної влади  та місцевого самоврядування при  розгляді цивільних справ мають  брати участь з метою всебічного, повного встановлення судом всіх обставин справи, допомогати заявникам  і заінтересованим особам забезпечити  захист їхніх охоронюваних законом  інтересів і захист прав та інтересів  інших осіб. Так, у справах про  визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, у справах про  усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами  україни та іноземними громадянами  законом встановлено обов’язкову  участь представників органів опіки  та піклування. У інших справах  окремого провадження беруть участь органи соціального захисту населення, фінансові органи, житлово-комунальні органи.

3.1Участь профспілок  у цивільному процесі

Конституцією України (ст. 36) встановлено право громадян на участь у професійних спілках  з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. На розвиток цієї статті було прийнято Закон України № 1045-XIV від 15 вересня 1999 р. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/2000 від 18 жовтня 2000 р. («Офіційний вісник України». — 2000 р. — № 43) визнано неконституційними норми цього Закону, якими визначено, що повного обсягу дієздатності профспілка набуває лише в разі її реєстрації. Але ще до такої реєстрації вона має право оскаржити в суд рішення Міністерства юстиції про відмову в реєстрації, отже, з моменту створення вона має права, передбачені Конституцією України, захищати трудові, інші соціально-економічні та політичні права і законні інтереси членів профспілок, працівників, піклуватися про покращання умов їх праці і побуту. Правовим забезпеченням реалізації цього завдання є встановлення ст. 246 КЗпП право профспілок представляти інтереси працівників, представляти і захищати їх трудові, соціально-економічні права та інтереси у відносинах з власником або уповноваженим ним органом (в редакції Закону України від 5 квітня 2001 p.). Цивільне процесуальне право України передбачає, що профспілки можуть здійснювати захист прав інших осіб шляхом порушення цивільної справи в суді (звертатися до суду із заявою) і вступу в процес по справі (п. 2 ст. 5, ч. 1 ст. 121, п. 2 ст. 112 ЦПК)

Правомочність профспілок на порушення деяких справ закріплена також окремими нормами галузевого законодавства. З підстав ст. 71 КпШС вони мають право порушити справу в суді шляхом пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав. Це пояснюється тим, що вони заінтересовані в тому, щоб підростаюче покоління  було фізично і морально здоровим та всебічно підготовленим до суспільне  корисної діяльності.