Шпаргалка по "Цивільно-процесуальне право"

 

17. Процесуальна співучасть —  участь в одній справі декількох позивачів або декількох відповідачів, інтереси і вимоги яких не виключають один одного.

Співучасть як самостійний процесуальний  інститут характеризується наступними ознаками:

1) співучасники є передбаченими  суб'єктами тих спірних мате­ріальних правовідносин, які входять у предмет судового розгляду;

2) співучасники — особи, які  беруть участь в одному і  тому ж судочинстві;

3) право вимоги або обов'язок  одного з учасників не виключає  права вимоги або обов'язку  інших співучасників.

 

18.Процесуальне правонаступництво – це перехід процесуальних прав і обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Підставою процесуального правонаступництва  є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин (ст. 106 ЦПК) майнового, але не особистого характеру.

 

19.Треті особи – це суб’єкти  цивільних процесуальних правовідносин,  які вступають у порушену у  суді справу для захисту власних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, наділені матеріально-правовою заінтересованістю, яка, як правило, суперечить інтересам позивача та (або) відповідача.

 

20. Порядок залучення до участі у справі або вступ в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог

    1. Сторона,  в якої  за рішенням суду  виникне   право  заявити 

вимогу  до третьої особи або  до якої у такому випадку може заявити 

вимогу сама третя особа,  зобов'язана  повідомити суд про цю  третю 

особу. 2. У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені

ім'я   (найменування)   третьої   особи,   місце   її   проживання

(перебування)  або  місцезнаходження  та підстави,  з яких вона  має 

бути залучена до участі у справі.

     3. Суд повідомляє  третю особу про справу,  направляє їй копію

заяви про залучення третьої  особи і роз'яснює її право  заявити про 

свою участь у справі.  Копія  заяви надсилається особам, які беруть

участь  у справі.  Якщо від  третьої особи не надійшло повідомлення

про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

     4. Третя  особа,  яка  не  заявляє  самостійних   вимог   щодо 

предмета  спору,  може  сама звернутися з заявою про свою участь у 

справі.

     5. Якщо особи,  які  беруть участь у справі, заперечують проти

залучення чи допуску третьої особи  до участі в справі,  це питання 

вирішується судом залежно від  обставин справи.

     6. З питання залучення  або допуску до участі в  справі третьої 

особи суд постановляє ухвалу. 

 

21.Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, – це треті особи, які вступають у справу шляхом пред’явлення позову до однієї чи двох сторін з метою захисту особистих суб’єктивних матеріальних прав, свобод, охоронюваних законом інтересів.

 

22.Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, котрі беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів. (ст35 ЦПК)

 

23.Участь прокурора в цивільному процесі спрямована: на захист прав і законних інтересів громадян та інтересів держави; на сприяння судові у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі; на своєчасне вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом.За наявності порушень закону при здійсненні судочинства прокурор має вживати заходів до їх усунення, а також використовувати право внесення подань до кваліфікаційних комісій про притягнення до дисциплінарної відповідальності тих суддів, які порушили закон

 

24.Прокурор має право звернутися до суду з заявою на захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів. При цьому прокурор може порушити справу як позовного провадження, так і провадження по справах, що виникаютьз адміністративно-правових відносин і окремого провадження.прокурор повинен порушити в суді першої інстанції справу не у всіх випадках виявлення порушень закону, а перш за все тоді, коли виявлено явні його порушення, справа має суттєву громадську значимість або коли сторони зякихось серйозних причин самі не в змозі захистити свої права та інтереси.Крім цього, прокурор зобов'язаний порушити справу й тоді, коли інтереси держави мають потребу у захисті.

 

25.Метою участі у цивільному процесі є захист прав, свобод та інтересів іншої особи, з якою цей орган чи особа не перебувають у відносинах представництва. Для деяких органів чи осіб така діяльність складає частину повноважень (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи опіки та піклування та ін.). Для інших – це право може бути надане в силу вказівки закону (наприклад, представник психіатричного лікувального закладу у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання її недієздатною).

Якщо відповідний  орган чи особа захищають у  цивільному судочинстві особисті інтереси, то вони займають процесуальне становище сторони чи третьої особи з наділенням їх відповідним правовим статусом, визначеним цивільним процесуальним законодавством.

 

26.Процесуальне представництво – це врегульована цивільними процесуальними нормами форма надання допомоги, в тому числі правової, однією особою (представником) іншій (особі, яку представляють) шляхом вчинення представником в межах наданих йому повноважень від імені та в інтересах останньої комплексу процесуальних дій у зв’язку з розглядом та вирішенням цивільної справи.

 

27.Процесуальний представник – це особа, яка надає правову допомогу іншій особі, шляхом вчинення в межах наданих їй повноважень від імені та в інтересах останньої комплексу процесуальних дій у зв’язку з розглядом та вирішенням цивільної справи.

Повноваження представника. Для вчинення процесуальних дій від імені та в інтересах особи, яку представляють представники наділяються широким колом повноважень. Причому однією з новел ЦПК є закріплення презумпції наділення представника усім обсягом прав та обов’язків особи, яку представляють (ст. 44). Тобто обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

 

28.Види представництва:

За ступенем обов’язковості представництво в цивільному процесі можна умовно поділити на два види:

1. обов’язкове – виникає на  підставі закону, адміністративного  чи судового акту;

2. факультативне – виникає на  підставі цивільно-правової угоди.

За підставами виникнення розрізняють  законне та договірне представництво:

1. договірне – підставою його виникнення є волевиявлення сторін, при якому представника і особу, чиї інтереси він представляє, пов'язує договір доручення або трудовий договір (таке представництво здійснюється адвокатами, юрисконсультами по справах своїх організацій тощо);

2. законне представництво –  підстави його виникнення передбачені  законом 

За ознаками особи, в інтересах  якої здійснюється представництво, його можна поділити на такі види:

1. представництво фізичних осіб  – підставою такого представництво  є закон або цивільно-правова угода;

2. представництво юридичних осіб  – таке представництво базується,  як правило на трудовій угоді.

 

29.Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називається підсудністю. підсудністю називають ще коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду.

 

30.Визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно від виконуваних ними функцій, від роду (предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду. В зв'язку з цим підсудність поділяється на функціональну , родову, територіальну.

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій

Родова підсудність визначає компетенцію  різних ланок судової системи  по розгляду цивільних справ по першій інстанції залежно від роду справи (предмета цивільного спору) або суб'єктного  складу сторін спірних правовідносин.

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих  судам справ між однорідними  судами залежно від території, на яку поширюється їх діяльність.

 

31. Підвідомчість - це коло спорів про право й інші матеріально-правові питання індивідуального зна­чення, вирішення яких віднесено до ведення тих чи інших органів держави чи громадськості.

 

32.Види підвідомчості.

Альтернативна підвідомчість має  місце тоді, коли справа за вибором  особи, яка шукає захисту своїх прав, може розгляда­тися або судом, або іншим юрисдикційним органом.

Імперативна підвідомчість — це така підвідомчість, при якій справа розглядається декількома юрисдикційними органами в ус­тановленій законом  послідовності.

Договірна підвідомчість визначається взаємною угодою сторін. В основі договірної підвідомчості лежить угода сторін, тобто сто­рони з кількох юрисдикційних органів вибирають один

 

Умовна — це така підвідомчість, коли прийняття справи до розгляду тим чи іншим органом цивільної  юрисдикції зумовле­но встановленою законом умовою.

Виключна підвідомчість — це така підвідомчість» коли закон відносить  вирішення певної категорії справ  до ведення виключ­но будь-якого  юрисдикційного органу

 

33.Окреме провадження – це самостійний вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності оспорюваних фактів

 

34.Процесуальний порядок розгляду справ окремого провадження

справи окремого провадження розглядаються  за загальними правилами цивільного судочинства з винятками і  доповненнями, передбаченими законом.

Цивільними процесуальними засобами порушення в суді справ окремого провадження є: 1) звернена до суду вимога про встановлення певних обставин, юридичного становища громадянина  чи його майна або неправильність дій органів, які посвідчують  такі обставини; 2) процесуальна форма втілення вимоги — письмова заява, скарга; 3) процесуальна дія по пред'явленню вимоги до суду; 4) процесуальна форма забезпечення виконання вимоги-звернення до суду особисто або через представника з поданням заяви, скарги.

 

35. Категорія справ розглядається судом у порядку окремого провадження. Метою судового розгляду за заявою про визнання громадянина недієздатним є встановлення фактів, що мають юридичне значення, а не вирішення суперечки про право. Тому в справах цієї категорії заявник не пред'являє якої-небудь матеріально-правової вимоги.

Порядок визнання особи недієздатною визначений ЦПК. Заява подається  заінтересованою особою до суду за місцем її проживання.

Відповідно до ст. 236 Цивільного процесуального кодексу України заява про  обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу. Тобто встановлена альтернативна підсудність цієї категорії справ окремого провадження, залежно від того, що відомо заявнику із наведеного у даній статті.

    Для характеристики процесуального  становища осіб, що беруть участь у справах про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим, значення має наявність суб'єктивного юридичного інтересу. За цією ознакою всіх осіб, що беруть участь у справах даної категорії, можна розділити на дві групи: особи, що мають особистий інтерес, і особи, що не мають особистого інтересу.

    Стаття 237 ЦПК визначає  осіб, які можуть бути заявниками. Згідно цієї статті заява про  обмеження цивільної дієздатності  фізичної особи може бути подана  членами її сім'ї, органом опіки  та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.

    Відповідно до процесуального  порядку, заява про обмеження  права неповнолітньої особи самостійно  розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами  або позбавлення її цього права  може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування.

     Загалом заява про  визнання фізичної особи недієздатною  може бути подана членами її  сім'ї, близькими родичами, незалежно  від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.

 

36. Порядок усиновлення дітей

Усиновлення – це оформлене спеціальним  юридичним актом прийняття в  сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи доньки.

Усиновителем  може бути будь-який повнолітній дієздатний громадянин, а також іноземець чи особа без громадянства.

Усиновлення дітей в Україні проводиться  за заявою особи, яка бажає усиновити  дитину, в судовому порядку. Усиновлення  через представника не допускається, присутність усиновителів у суді при прийнятті рішення про усиновлення є обов’язковою.