Докази в цивільному процесі

    •   коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта)

    проводилася експертиза;

    •    на якій підставі була проведена експертиза;

    •   хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові;

    •   які матеріали використав експерт;

    •   докладний опис проведених досліджень;

    •    висновки, зроблені в результаті дослідження;

    •    обґрунтовані відповіді на поставлені судом запитання.

     У висновку також обов'язково зазначається попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього  обов'язків.

     Письмовий висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Для роз'яснення і доповнення висновку експерта йому можуть бути поставлені запитання. Першою ставить питання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його представник. Суд має право з'ясовувати суть відповіді експерта на запитання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити запитання експерту після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі. Викладені письмово і підписані експертом роз'яснення і доповнення висновку приєднуються до справи (ст. 189 ЦПК).

     Висновок  експерта не є обов'язковим для  суду і оцінюється за загальними правилами, згідно з якими жодний не має наперед встановленої сили. Суд може не погодитися з висновком експерта і без призначення повторної експертизи вирішити справу на підставі інших доказів. Але незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована у судовому рішенні (ст. 60 ЦПК).

     За  необхідності може проводитись додаткова  чи повторна експертиза. Додаткова  експертиза призначається у випадку, якщо висновок експерта визнано неповним або неясним, а повторна — якщо визнано необгрунтованим або  таким, що суперечить іншим матеріалам справи, чи його правильність викликає сумніви.

     Законодавством  передбачена участь у цивільному процесі спеціаліста як особи, що володіє спеціальними знаннями та навичками  застосування технічних засобів  і може надавати консультації під  час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій і його допомога технічного характеру не замінює висновку експерта.

     Спеціаліст  зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відповідати на поставлені судом  питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу (ст. 54 ЦПК).

     3. Інститут забезпечення  доказів в цивільному  процесі 

     Належні докази по справі не завжди знаходяться у заінтересованих осіб, на яких покладений обов'язок із доказування певних обставин, а у їхніх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу, і їх подання, якщо не вжити необхідних заходів, згодом стане утрудненим або неможливим, вони можуть зникнути або загинути. З метою запобігання таким наслідкам ЦПК передбачений інститут забезпечення доказів, тобто вжиття судом невідкладних заходів до закріплення у визначеному процесуальному порядку фактичних даних з метою використання їх як доказів при розгляді цивільних справ.

     Інститут  забезпечення доказів врегульований  статтями 133-135 ЦПК.                                                                                                                                                                         

     Забезпечення  доказів — це їх процесуальна фіксація судом з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подання  стане неможливим або утрудненим. Належні докази у справі не завжди знаходяться в розпорядженні  заінтересованих осіб, на яких покладено обов'язок  по доказуванню певних обставин у справі, а у їх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу. Забезпечення доказів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

     Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що вони будуть втрачені або їх подання стане неможливим. Відповідно до ст. 133 ЦПК способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за місцем їх знаходження. Судом можуть також бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

     У заяві про забезпечення доказів  має бути зазначено:

•   докази, які необхідно забезпечити;

•   обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;

•   обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може згодом стати неможливим або ускладненим;

•   справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою потрібно їх забезпечити.

     Заява про забезпечення доказів може бути подана протягом усього періоду розгляду справи. Також суд за заявою заінтересованої особи може забезпечити докази до пред'явлення нею позову. У цьому випадку заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви в зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

     Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'яти днів (з дня її надходження) судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, — місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів, з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою [2;50].

     У разі обгрунтованої вимоги заявника, а також якщо нею можна встановити, до кого пізніше можна буде пред’явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається невідкладно лише за участю заявника.

     Відповідно  до ст. 135 ЦПК питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яка  може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє  її виконання, а також не перешкоджає  розгляду справи. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

     Самостійний процесуально-правовий порядок забезпечення доказів встановлений ст. 53 Закону України «Про авторське і суміжні права». Зазначена норма включена до змісту статті, котра має назву «способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права  та суміжних прав» але її аналіз свідчить про те, що нею врегульовані питання забезпечення доказів з цих категорій справ.

     Таке  забезпечення можливе, якщо відповідач по справі, з порушення авторського  чи суміжних правовідносин, відмовляє  у доступі  до необхідної по ній  інформації чи не забезпечує її надання у прийнятий строк, робить перешкоду у здійсненні судових процедур, або з метою збереження відповідних доказів щодо інкримінованого порушення, особливо у випадку, коли будь-яке відсторонення може завдати непоправимої шкоди особі, яка має авторське право,  суміжні права, або коли є очевидний ризик того, що доказ буде знищено, то суд або суддя одноособово мають право за заявою, поданою заявником, застосувати тимчасові  заходи до пред'явлення позову або до початку розгляду справи за участю іншої сторони (відповідача).

     Тимчасові заходи забезпечення встановлені такі:

• огляд приміщення, в якому як припускається, відбуваються дії, пов’язані з порушенням авторського права , суміжних прав;
• накладення арешту і вилучення всіх примірників творів ( у тому числі комп’ютерних програм та баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, засобів обходження технічних засобів захисту, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і відтворення;
• накладення арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтверджують намір вчинення порушення) авторського права, суміжних прав.

    Заява про застосування тимчасових заходів розглядається тільки за участю заявника у дводенний строк з дня її подання, про що виноситься ухвала.  

    Ухвала  про задоволення заяви про  застосування тимчасового заходу підлягає негайному виконанню органом  державної виконавчої служби.[6;53] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВОК

          В даній курсовій роботі досліджувались  погляди різних учених на інститут  доказів та  доказування в цивільному  процесі України.

      Отже, при здійсненні завдань і для  досягнення цілей правосуддя з цивільних справ допускається застосування судом норм матеріального права для встановлення в ході судового розгляду фактичних обставин справи. Самі фактичні обставини конкретної справи не можуть бути пізнані судом безпосередньо, оскільки вони, як правило мали місце в минулому. Тому виникає питання про дослідження джерел, що містять відомості про фактичні обставини справи.

      Таке  дослідження спрямоване на з’ясування наявності чи відсутності певних юридичних фактів (дії чи події, що мають юридичні наслідки), з якими  закон пов’язує виникнення, зміну і припинення прав та обов’язків суб’єктів правовідносин. І саме це дослідження джерел, що містять відомості про факти, і є доказуванням, а самі відомості про факти, будь-які фактичні дані – доказами.

     Докази  в цивільному процесі характеризуються сукупною єдністю: змістом, яким виступають фактичні дані, що інформують про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; процесуальною формою, в якій закладена така інформація – засоби доказування; встановленим процесуальним порядком одержання, дослідження й оцінки змісту і процесуальної форми (доказової інформації і засобів доказування).

    Зміст доказів — сукупність фактичних  даних про обставини, що обґрунтовують  вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами будуть юридичні факти — дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова інформація можуть виступати в безпосередній і опосередкованій формі — прямого або побічного доказу.

     Забезпечення  доказів — це їх процесуальна фіксація судом з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подання стане неможливим або утрудненим. Належні докази у справі не завжди знаходяться в розпорядженні заінтересованих осіб, на яких покладено обов'язок  по доказуванню певних обставин у справі, а у їх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу. Забезпечення доказів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

      Я зрозуміла, що докази та доказування  в цивільному судочинстві є  невід’ємною частиною і процесуальним засобом пізнання у справі, її правильного вирішення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

І. Нормативно-правові  акти 

1. Україна Конституція (1996). Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
2. Україна. Закони. Цивільний процесуальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами станом на 1 вересня 2005р.: (відповідає офіційному текстові). – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005. – 156 с.
3. Україна. Закони. Цивільний кодекс України: текст відповідає офіц. – К.: Школа, 2003, - 384 с.
4. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Упоряд. та переднє слово: М. І. Мельник, М. І. Хавронюк / М. І. Хавронюк Категорії злочинів і санкції Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі висновки. За ред. М. І. Мельника. – К.: А.С.К., 2001. – 304 с.
5. Закон України “Про судову експертизу”. Від 25 лютого 1994 р. Преса України. – К.: 1994. – 21 с.
6. Закон України “Про авторське право і суміжні прва” від 11 липня 2001р. Преса України. – К.: 2001. – 25 с.
7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996р. №9 “Про застосування судами норм Конституції України при здійсненні правосуддя”