Засоби забезпечення виконання зобовязань

     2) на об'єкти, що перебувають на  державному обліку як пам'ятки  історії та культури, - спеціально  уповноваженими державними органами  охорони пам'яток історії та  культури (Мінкультури, Мінінвестбудом  і Головархівом України);

     3) на радіоактивні речовини - Державним  комітетом України з ядерної  та радіаційної безпеки у разі  наявності висновку органів територіальної  санітарно-епідеміологічної служби  про можливість використання  цих речовин майбутнім власником  в існуючих у нього умовах.

     Ці  об’єкти можуть бути предметом застави  лише з урахуванням вказаних обмежень на здійснення права власності на них.

     Відповідно  до ч.3 ст.4 та ст.5 Закону України “Про заставу” предметом застави можуть бути як речі, так і їх невіддільні  плоди, якщо інше не передбачено договором. При цьому наступний урожай та приплід від тварин від тварин віднесені не до плодів, а до інших  прибутків. [2]

     Предметом застави може бути і майно, яке  перебуває на праві спільної власності. У зв’язку з тим, що для спільної власності характерне здійснення права  власності в цілому рівною мірою  кожним учасником, то для відчуження речі необхідна згода всіх учасників. Тому майно, яке перебуває у спільній власності, може бути предметом застави  лише за згодою всіх співвласників. Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

     Предметом застави може бути і вимога, але  лише відчужувана. До невідчужуваних, невіддільних від особи вимог, які  з цих причин не можуть бути предметом  застави, належать: вимоги потерпілого  від каліцтва до особи, яка спричинила каліцтво, про відшкодування шкоди; вимоги, що виникають із спадкових  прав; вимоги про відшкодування моральної  шкоди та інші.

     Відповідно  до ст. 4 Закону України “Про заставу” предметом застави можуть бути майнові  права. Наприклад особисті права  автора, такі як право автора на авторство, право авторське ім’я, право на опублікування свого твору та на його недоторканність є невідчужуваними  правами і відповідно не можуть бути предметом застави. Але майнові  права автора (право на винагороду за створення та використання твору, право на відшкодування збитків, які завдані незаконним використанням  твору) можуть бути і є предметом  застави. Слід зазначити, що невідчужуваність прав може встановлюватись законодавством.

     3.2. Види застави

     Проаналізувавши Закон України "Про заставу", можна зробити висновок про те, що Закон виділяє наступні види застави:

     1) іпотеку; 

     2) заставу товарів в обороті  або у переробці; 

     3) заклад;

     4) заставу майнових прав;

     5) заставу цінних паперів. 

     Відповідно  до ст. 30 Закону України "Про заставу" іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якій земля  та (або) майно, що становить предмет  застави, залишається у заставодавця або третьої особи. При цьому  в ст. 31 предметом застави називається  майно, що пов'язане із землею — будинок, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, що віднесене законодавством до нерухомого. Предметом іпотеки може бути також земельна ділянка, що перебуває у власності громадянина, та багаторічні насадження.

     Окрім того, в розділі "Іпотека" цього  закону є ст. 39 "Застава транспортних засобів та космічних об'єктів", у якій йдеться про те, що застава  транспортних засобів і космічних  об'єктів, які залишаються у володінні  заставодавця, здійснюється в порядку, передбаченому розділом ІІ Закону. Таким чином, із її змісту випливає, що транспортні засоби і космічні об'єкти, хоч і не визнаються нерухомістю, однак їх застава відбувається за правилами іпотеки.

     Зазначимо, що Закон України "Про заставу" , передбачивши можливість застави земельних ділянок, визначив лише два питання. По-перше, ст. 31 встановлює, що предметом іпотеки можуть бути також належні громадянам на праві приватної власності земельні ділянки, по-друге, ст. 37 передбачає, що при іпотеці будинку чи споруди предметом застави разом з ним є також і право на користування земельною ділянкою, на якій розташовані вказані об'єкти. Аналізуючи іпотеку нерухомого майна, відзначимо, що згідно із ст. 31 Закону України "Про заставу" предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею (тобто нерухоме) — будинок, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, та інше майно, віднесене законодавством до нерухомого. В свою чергу за основним призначенням предметів нерухомості розрізняють:

     1) іпотеку жилих будинків, квартир,  дач, присадибних будинків, гаражів; 

     2) іпотеку підприємств, будівель, споруд  та інших виробничих об'єктів. 

     В цілому можна відмітити, що включення  у сферу іпотеки можливості іпотеки  підприємства, безумовно, явище позитивне. При цьому встановлено, що, якщо інше не передбачено законом або договором, іпотека підприємства поширюється  на все його майно, в тому числі  на основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, які відображені  в самостійному балансі підприємства. Отже, можна зробити висновок, що відповідно до Закону України "Про  заставу" під майновим комплексом підприємства (його структурного підрозділу) можна розуміти все майно підприємства, в тому числі його основні фонди і оборотні засоби, а також інші цінності, які відображені в балансі підприємства.

     Далі  слід відзначити, що в заставних  правовідносинах підприємство може бути як суб'єктом, так і об'єктом  правовідносин. При цьому потрібно погодитись з І.М. Кучеренко, що "підприємство не може виступати в цивільному праві  як суб'єкт правових відносин. Цю функцію  виконує суб'єкт цивільних відносин — юридична особа". Таким чином, коли підприємство є суб'єктом права  застави (заставляє своє майно), воно виступає як юридична особа, а коли воно саме є предметом застави (іпотеки), виступає як майновий комплекс [6, с. 416].

     При цьому підприємство, як єдине ціле, може виступати тільки як предмет  іпотеки, а його заставодавцем виступає власник або уповноважений ним  орган. Певною мірою Закон України "Про заставу" розв'язує це питання, встановлюючи, що застава цілісного  майнового комплексу державного підприємства та його структурних підрозділів  здійснюється з дозволу органу, який уповноважений управляти відповідним  державним майном.

     У зв'язку з тим, що іпотека підприємства тягне за собою серйозний фінансовий ризик для кредитора, йому надаються  деякі додаткові права, що перелічені в частинах 2 і 3 ст. 38 Закону України "Про заставу". А саме, заставодавець  майнового комплексу підприємства зобов'язаний на вимогу заставодержателя надати йому річний баланс.

     Якщо  предмет застави втрачено не з  вини заставодержателя і заставодавець  його не відновив або за згодою заставодержателя не замінив іншим майном такої  самої вартості, заставодержатель має  право вимагати дострокового виконання  забезпеченого заставою зобов'язання.

     Також передбачено, що при невиконанні  зобов'язання, забезпеченого іпотекою майнового комплексу підприємства, застоводержатель має право вжити  передбачених договором іпотеки  заходів щодо оздоровлення фінансового  становища підприємства, включаючи  призначення своїх представників  до керівних органів підприємства, обмеження в праві розпоряджатися виробленою продукцією та іншим майном підприємства. Якщо вказані заходи не дали бажаних результатів, заставодержатель має право звернути стягнення на майно підприємства, яке перебуває в іпотеці.  

     3.3. Припинення застави.

     Принципове  значення для характеристики застави  мають підстави її припинення і способи  реалізації заставного права. Стаття 28 Закону України "Про заставу" встановлює, що право застави припиняється в  разі:

• припинення забезпеченого заставою зобов'язання;
• загибелі заставленого майна;
• набуття заставодержателем права власності на заставлене майно;
• примусового продажу заставленого майна;
• закінчення строку дії права, яке становить предмет застави.

     Хоч перелік підстав припинення застави, які передбачені в цій статті є вичерпним, однак неможливо  заборонити, наприклад, виконати зобов'язання зарахуванням. Можливі й інші законні  підстави припинення застави.

     Оскільки  застава має акцесорний (додатковий) характер щодо забезпечуваного нею  зобов'язання, то виконання або припинення останнього веде до автоматичного припинення права застави, адже застава завжди встановлюється з метою забезпечити  певну вимогу. При частковому виконанні  боржником забезпеченої заставою вимоги, застава зберігається в повному  обсязі. Ця вимога — прямий наслідок дії принципу неподільності предмета застави. Припинення права застави  при загибелі заставленого майна  і при переході права власності  на предмет застави до заставодержателя є наслідком речового характеру  застави.

     Однак найактуальнішою підставою припинення заставних правовідносин є звернення  стягнення на об'єкт застави. Значення цієї підстави визначається тим, що саме від неї фактично залежить ефективність та можливість застосування застави.

     Відповідно  до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває права  звернути стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, що забезпечене заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом або договором, таким чином тут має місце примусовий продаж заставленого майна як про підстава припинення застави.

     3.4. Процес реалізації застави

     На  підставі законодавства процес реалізації застави проходить за два етапи. Перший, передбачений ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" і полягає в  тому, що спочатку заставодавцю необхідно  отримати відповідне рішення судового органу, якщо інше не встановлено законом  чи договором. Можливість встановити порядок  звернення стягнення на предмет  застави в самому договорі застави, яка запроваджена Законом України  від 21 жовтня 1997 р., спрощує процедуру  задоволення вимог заставодержателя, однак саме внаслідок свого договірного  характеру веде до того, що як тільки ця умова перестане задовольняти сторони, його реалізація буде досить проблематичною. Вказаний закон чітко  встановив, що звернення стягнення  на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше як 50 відсотків  акцій (часток, паїв) якого перебуває  в державній власності) здійснюється тільки за рішенням суду чи арбітражного суду.

     Допускається  також звернення стягнення на заставлене майно в безспірному  порядку на підставі виконавчого  напису нотаріальних органів у випадках, спеціально передбачених законодавством України (постанова Ради Міністрів  України від 12 жовтня 1976 р. № 483 “Про затвердження Переліку документів по яких стягнення заборгованості провадиться  в безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор” з наступними змінами  та доповненнями). З аналізу цієї постанови випливає висновок, що реалізація заставного права на підставі виконавчого  напису нотаріуса можлива тільки в тому разі, якщо відповідний договір  про заставу був нотаріально  посвідчений. Для отримання виконавчого  напису надається оригінал нотаріально  посвідченого договору та документ, що встановлює прострочення виконання. Таким  чином, на першому етапі, якщо відсутнє добровільне виконання заставодавцем  своїх зобов'язань перед заставодержателем, останній повинен отримати як підставу для реалізації застави виконавчий лист, виданий на основі рішення суду чи третейського суду, чи наказу, який виданий на підставі рішення арбітражного суду, або виконавчий напис нотаріуса.

       Другий етап реалізації прав  заставодержателя — звернення  стягнення на заставлене майно  здійснюється відповідно до ч. 7 ст. 20 та ст. 21 Закону України  "Про заставу", згідно з якими  його реалізація проводиться  судовим виконавцем на підставі  виконавчого листа або наказу  арбітражного суду, або виконавчого  напису нотаріальних органів,  якщо інше не передбачено цим  законом або договором. При  зверненні стягнення на майно  державного підприємства (відкритого  акціонерного товариства, створеного  в процесі корпоратизації, всі  акції якого перебувають у  державній власності) реалізацію  заставленого майна здійснює  на тих самих підставах відповідний  орган приватизації.