Загальні умови (підстави) відповідальності за заподіяння шкоди

   Тому, з огляду на неоднозначність та недостатнє вивчення даного питання, на сучасному етапі знову постає проблема визначення співвідношення між тими основними поняттями, які становлять ядро деліктології, а саме – делік-тного зобов’язання та деліктної відповідальності.

  У теорії цивільного права під деліктним зобов’язанням розуміють зобов’я-зання, яке виникає з неправомірних актів, якими є правопорушення, тобто протиправне винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Це зобов’я-зання, в якому особа, що протиправно і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майну організації, зобов’язана її відшкоду-вати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі. При цьому змістом деліктного зобов’язання є право кредитора (поте-рпілого) вимагати повернення його майнової сфери у той стан, у якому він знаходився до правопорушення, та обов’язок особи, відповідальної за запо-діяння шкоди (боржника) вчинити вказані дії.

   Таким чином, можна зробити перший важливий висновок, що цивільне правопорушення (делікт) тягне за собою виникнення деліктного зобов’язан-ня, яке полягає у настанні для правопорушника певних негативних наслідків, тобто на заподіювача покладається обов’язок нести деліктну відповідальні-сть. Усі ці три поняття – деліктне правопорушення, деліктне зобов’язання та деліктна відповідальність – є різними, але взаємопов’язаними та взаємообу-мовлюючими поняттями.

  Логічно, що першим варто розглядати поняття деліктного правопорушення, оскільки воно є підставою виникнення деліктного зобов’язання. Його можна визначити як протиправне, винне заподіяння однією особою іншій певних збитків. При цьому заподіювач шкоди має бути наділений деліктоздатністю, тобто можливістю відповідати за свої дії, у даному випадку, – за завдану шкоду.

   За загальним правилом для визнання певного діяння деліктом необхідне існування чотирьох складових, так званого юридичного складу цивільного правопорушення. При цьому під поняттям складу цивільного правопорушен-ня варто розуміти сукупність певних обов’язкових умов, які необхідні для покладення на порушника відповідальності за протиправну поведінку, а са-ме: 1) протиправної поведінки, 2) шкоди або збитків, 3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою та наявними збитками та 4) вини. Щодо обо-в’язкової наявності перших трьох складових особливих питань не виникає, а ось щодо включення вини до складу цивільного правопорушення, то точки зору науковців значною мірою розходяться. Також деякі автори виділяють ще один елемент складу цивільного правопорушення, такий як наявність прав та обов’язків, порушення яких тягне покладення на їх порушника циві-льної відповідальності.

    Варто наголосити, що між будь-якими суб’єктами існують абсолютні право-відносини, суть яких полягає у тому, що визначена лише одна сторона – носій суб’єктивного права, а всі інші зобов’язані утримуватися від порушення його законних прав та інтересів (право власності, право на недоторканість життя, здоров’я, честі, гідності право на охорону здоров’я), тобто абсолютне циві-льне право охороняється від всіх і кожного, на яких покладено абсолютний пасивний юридичний обов’язок (утримуватися від порушення абсолютного права), невиконання якого породжує деліктне зобов’язання. Тому протиправ-на поведінка заподіювача проявляється у невиконанні цього юридичного обов’язку утримуватися від порушення абсолютного права потерпілого за умови заподіяння певної шкоди останньому. Наслідком цього є поява нового обов’язку замість невиконаного, а саме – обов’язок відшкодувати завдану шкоду. Тобто саме у цей момент виникає деліктне зобов’язання. При цьому цей новий юридичний обов’язок є своєрідною санкцією за недотримання заподіювачем свого абсолютного обов’язку.

   Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення ( ст. 1185 ЦК України). Необхідні елементи складу такі: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Фактичною підставою є вчинення правопо-рушення. У цій формі виражена формула генерального делікту: хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати. Встановлений ст. ст. 1185 ЦК України склад цивільного правопорушення поши-рюється на всі норми, що входять до глави 82 ЦК України, тією мірою, в якій його не змінюють спеціальні правила, передбачені окре-мими статтями цієї глави.

    Шкода — зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом. Виступаючи як зменшення наявних майно-вих, особистих благ, шкода може бути майновою і моральною (немайновою). Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність і вира-жається у грошах. Моральною є шкода, яка не має економічного змісту. Нео-бхідно зазначити, що характер шкоди не визначається об'єктом, якому вона завдається. Майнова і моральна шкода може мати місце як при порушенні майнових, так і особистих благ.

  Вказуючи на шкоду як елемент цивільного правопорушення, внаслідок якої до складу правопорушення вхо-дить лише майнова шкода, її відсутність виключає кваліфікацію поведінки як цивільного правопорушення. Разом з тим до складу правопорушення вхо-дить і моральна шкода (ст. 1186 ЦК України).Майнова шко-да, входячи до складу цивільного правопорушення, виконує ще одну функцію — її розмір визначає розмір цивільної відповідальності.

   Протиправність поведінки — це невиконання юридичного обов'язку, вста-новленого нормою права. Юридичні обов'язки, ухилення від яких забороне-но законом, виявляються у формі необхідності утримуватися від вчинення певних дій для невизначеного кола. Протиправність завжди виявляється у конкретних формах і поза ними не існує. Форми протиправної поведінки безпосередньо пов'язані з формами юридичних обов'язків:необхідність вчиняти певні дії для конкретної особи (активний обов'язок);необхідність утримуватися від вчинення дій, заборонених нормою права (пасивний обо-в'язок).

 Якщо для виконання активного юридичного обов'язку необхідно, щоб зобо-в'язана особа вчиняла певні дії, то пасивний юридичний обов'язок вико-нується шляхом утримання від вчинення заборонених дій.

  Відповідно до форм юридичних обов'язків Протиправність виступає у формі дії і бездіяльності. Протиправна дія — це поведінка, що заборонена законом. У разі протиправної бездіяльності особа не вчиняє дії, до якої вона зобов'язу-валася нормою права. Сама по собі пасивність не є протиправною, вона стає такою лише у випадку, коли норма права зобов'язує дану особу до вчинення відповідної дії. Як дія, так і бездіяльність — це форми поведінки людини, в яких виражена її свідомість і воля. Вольова дія (бездіяльність) особи завжди допускає наявність і відображається в тому чи іншому вчинку, який підпадає під правовий вплив. Право здатне вплинути і на імпульсивну поведінку осо-би, за якої людина зберігає достатні можливості самоконтролю.

   Не підлягають правовій оцінці рефлекторні дії, основу яких становить неус-відомлена реакція особи на зовнішнє роздратування, а також інстинктивні дії людини, що пов'язані з П вродженими формами або виявами, під порядко-ваними умовним рефлекторним реакціям

  Отже, значення правового регулювання полягає в тому, що закон пред'являє свої вимоги у формі правових приписів лише до тих, хто може їх розуміти, ви-конувати, діяти свідомо. Протиправна дія (бездіяльність) особи характеризує зовнішню, очевидну сторону поведінки, що полягає у невиконанні юридич-ного обов'язку. Розуміння протиправної дії чи бездіяльності як об'єктивної ка-тегорії означає, що виявившися зовні, вона існує як факт, незалежний тепер від свідомості суб'єкта, і змінити який не неможливо.

  Держава, нормуючи поведінку людей і діяльність колективів, забезпечує їм можливість свободи вибору власної поведінки, діяльності, однак цей вибір має свої межі. Вибір поведінки на основі необхідності і в межах правового ре-гулювання є вільним вибором. У нашому випадку свобода вибору полягає не в тому, що зобов'язаний суб'єкт вирішує сам чи виконувати, чи не виконувати йому покладений на нього юридичний обов'язок; вільний вибір тут полягає в обранні такої поведінки, яка б не призвела до порушення юридичного обо-в'язку.

2. Випадки й умови відшкодування збитку, заподіяного незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду

 

 

У процесі реалізації відсильних норм ЦК України ст. 1176 передбачено  право громадянина на відшкодування  шкоди, заподіяної незаконними діями  службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду. Важливі питання цього виду відшкодування вирішуються у Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р. Цей закон заповнив прогалину у чинному законодавстві України і розширив порівняно зі ст. 443 попереднього Цивільного Кодексу України сферу захисту цивільних майнових прав: права власності, права на житлове приміщення, немайнових особистих прав (право на честь, право на гідність тощо), а також трудових і пенсійних прав.

Стаття 1176 ЦК України передбачає конкретний вид зобов'язання внаслідок  заподіяння шкоди. Сфера застосування зазначеної статті чітко визначена  переліком незаконних дій у цій  статті. До них належать:

1)    незаконне засудження;

2)    незаконне притягнення  до кримінальної відповідальності;

3)    незаконне застосування  взяття під варту як запобіжного заходу;

4)    незаконний адміністративний арешт;

5)    незаконне накладення  адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Закон України від 1 грудня 1994 р. до вже зазначених незаконних дій відповідних службових осіб відносить і такі незаконні дії:

1)    незаконне проведення  в ході розслідування чи судового  розгляду кримінальної справи  обшуку, виїмки, незаконного накладення  арешту на майно, незаконного  відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій,  що обмежують права громадян;

2)    незаконну конфіскацію  майна, незаконне накладення штрафу;

3)    незаконне проведення  оперативно-розшукових заходів,  передбачених законами України  "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи  боротьби з організованою злочинністю".

Наявність однієї із передбачених незаконних дій у сукупності з  іншими підставами відповідальності (шкода, причинний зв'язок) породжують зобов'язальні відносини між потерпілим і зобов'язаною особою.

Новий ЦК України на відміну  від попереднього розширив перелік  незаконних дій службових осіб правоохоронних органів, які є елементом спеціального делікту. До них належать незаконне затримання і незаконне застосування підписки про невиїзд. Ця нормативна новела створює нові гарантії захисту прав фізичних осіб від незаконної діяпьності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду.

Випадки заподіяння шкоди  внаслідок незаконних дій, що не охоплюються  ст. 1176 ЦК України і Законом України  від 1 грудня 1994 р. (наприклад, незаконне  виконання вироку, втрата, розтрата, псування матеральних цінностей, вилучених  судово-прокурорськими органами), мають  підпадати під дію ч. 1 ст. 1166, 1167 ЦК України .

Підставами відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, є шкода, незаконні дії, причинний зв'язок між незаконними діями та шкодою. Наявність вини не вимагається, бо за ст. 1176 ЦКУкраїни і Законом України від 1 грудня 1994 р. шкода відшкодовується незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. У названому законі передбачаються види шкоди, що підлягають відшкодуванню громадянинові:

1)    заробіток та  інші грошові доходи, втрачені  ним внаслідок незаконних дій;

2)    майно (в тому  числі гроші, грошові вклади  і відсотки по них, цінні  папери та відсотки по них,  частка у статутному фонді  господарського товариства, учасником  якого був громадянин, та прибуток, якого він не отримав відповідно  до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в  доход держави судом, вилучене  органами дізнання чи попереднього слідства, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3)    штрафи, стягнені  на виконання судового вироку, судові витрати, інші суми, сплачені громадянином внаслідок незаконних дій;

4)    суми, сплачені  громадянином за надання йому  юридичної допомоги;

5)    моральна шкода.

Втрата заробітку та інших  доходів підлягає відшкодуванню за час:

•    тримання під вартою;

•    відбування покарання  або адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;

•    відсторонення  від посади за постановою слідчого або про* курора;

•    перебування  на стаціонарній судово-психіатричній  експертизі;

•    відсутності  на роботі у зв'язку з викликом громадянина  до органів розслідування або  суду як підозрюваного, підсудного, обвинуваченого;

•    працевлаштування громадянина в межах тримісячного строку до прийняття адміністрацією підприємства, установи, організації рішення з цього питання у встановлений місячний строк;

•    між проголошенням  виправдувального вироку і вступом  його в законну силу.

Якщо громадянин був позбавлений  можливості займати певні посади або займатися певною діяльністю, внаслідок чого в межах призначеного судом строку не працював або виконував  менш оплачувану роботу, тоді втрата заробітку за відповідний період підлягає відшкодуванню із зарахуванням заробітку за менш оплачуваною роботою.

Відшкодування заробітку  та інших грошових доходів, сплачених  штрафних сум, сум судових витрат, а також сумі сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної  допомоги, і сум моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди проводиться тоді, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали громадянинові моральної шкоди, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організацї свого життя.

Конфісковане, вилучене, заарештоване майно повертається громадянинові  в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих  підприємств, установ, організацій, яким воно було передано безоплатно. Внаслідок ліквідації зазначених організацій або через недостатність у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету (статті 3 і 4 Закону України від 1 грудня 1994 p.). Крім того, громадянин повинен бути поновлений у трудових, житлових, особистих правах, у навчальному закладі, військових та інших званнях, йом/повертаються ордени та медалі, в разі потреби публікують спростування обставин, що ганьблять особу (статті 6—113акону України від 1 грудня 1994 p.).