Виникнення Іудейського права

    Держави Ізраїль закріпила принцип, згідно з яким Ізраїль визнається єврейською державою. Надалі цей принцип знайшов  своє підтвердження у ряді законодавчих актів, схвалених парламентом — Кнесетом. Так у 1992 р. Кнесет прийняв Основний закон про повагу людської особистості і її свободи, в якій ідеться мова, що мета цього закону — захистити права людини на повагу і свободу, з'єднавши їх з основними цінностями Ізраїлю як держави єврейської і демократичної.

    Крім  того, принципи єврейського права  втілені не тільки в регулюванні  шлюбно-сімейних відносин, але й  у кримінально-правових, цивільно-правових і трудових. Так принцип, що забороняє працювати у вихідний щотижневий день закріплено в законі «Про години роботи і відпочинку», який встановлює, що робочий тиждень складається з 36 годин, а щотижневий відпочинок включає: 1) для євреїв день Шаббат; 2) для не євреїв день Шаббата, неділя, п'ятниця. У деяких випадках передбачаються винятки з даного правила, якщо це пов'язано з обороною держави або її безпекою, життєвими інтересами суспільства. Дозвіл працювати у вихідний може бути виданий комісією у складі прем'єр-міністра, міністра у релігійних справах і міністра праці.

    У теперішній час нормами іудейського  права регулюються деякі сфери  суспільних відносин, пов'язані з  особистим статусом євреїв. За допомогою  іудейського права вирішуються  питання одруження, розлучень, матеріального  утримання членів сімей, аліментів і управління особистою власністю. Крім того, регулюються відносини, що стосуються релігійного богослужіння і милосердя, інтерпретації релігійних концепцій. Іудейське право застосовується равінатськими судами, які, згідно із законом, з 1984 р. є складовими елементами судової системи Ізраїлю і мають виняткову юрисдикцію щодо всіх справ, які стосуються шлюбів і розлучень, а також деяких інших справ. Равінатські суди діють на підстав талмудичного права.

    У світі налічується 13,2 млн. євреїв, зокрема 5,4 — в Ізраїлі і 7,8 млн. в діаспорі. Таким чином, більшість євреїв проживає за межами Ізраїлю [24].

    На  території сучасного Ізраїлю  проживали і проживають не тільки євреї, але й араби, що становлять близько 20% населення Ізраїлю та на яких не могли і не можуть поширюватися норми іудейського права. На основі Декрету, прийнятого в 1948 p., який передбачав, що закони, які не суперечать Декларації незалежності і законам Ізраїлю, зберігають свою юридичну силу, продовжують діяти норми ісламського права, яке застосовується усередині арабської общини Ізраїлю. Згідно із закону «Про судову владу» з 1984 р. ісламське право застосовується шаріатськими судами, що розглядають справи, пов'язані з особистим статусом арабів.

    Згідно  із закону про основні  права 1980 р. правова система Ізраїлю стала повністю незалежною від англійської правової системи. Цей закон складається з двох статей. Перша стаття закріплює положення, згідно з яким рішення британської адміністрації про привілейований статус англійського законодавства скасовуються. Друга стаття указує, чим повинен керуватися ізраїльський суддя при вирішенні спірних питань, а саме, якщо він не знаходить норму, що дозволяє вирішити спір, у писаному законі, судовій практиці, то він повинен виходити з принципів свободи, справедливості, миру і опираються на єврейські традиції.

    Особливість правової системи Ізраїлю полягає  в тому, що в Ізраїлі іудаїзм  не проголошується як державна релігія, проте він відіграє вирішальну роль у державно-політичному житті ізраїльського суспільства. Декларація незалежності Ізраїлю починається словами: «Держава Ізраїль — це місце, де народився єврейський народ. Саме там сформувався його духовний, релігійний і національний характер. Саме там вік добився своєї незалежності і створив культуру, що є одночасно національною і універсальною. Саме там він написав Біблію і подарував її світу». Проте розрив з іудаїзмом у будь-якій формі, зокрема перехід в іншу конфесію або виконання обрядів іншої релігії при формальному прийнятті іудаїзму, може негайно позначитися на громадському статусі людини.

    Особливістю правової системи Ізраїлю є також  відсутність у системі джерел права конституції як єдиного політико-правового документа, що має вищу юридичну силу. Конституція в Ізраїлі замінюється окремими Основними законами. На сьогодні прийнято понад десять таких законів. Основні закони приймаються і змінюються в такому ж порядку, як і звичайні. Основна відмінність полягає в тому, що вони не можуть бути припинені або змінені постановами про надзвичайний стан. Ще однією їх особливістю є наявність так званих «укріплених» статей, які змінюються лише кваліфікованою більшістю голосів членів парламенту. У 1955 р. було закріплено пріоритет основних законів над звичайними, а Верховний суд Ізраїлю отримав право перевіряти звичайні закони на відповідність Основним законам.

    Вплив англійського загального права знайшов  свій прояв, зокрема, у визнанні судового прецеденту повноправним джерелом права Ізраїлю, хоча самі англійські судові прецеденти після 1948 р. не мають обов'язкового характеру. Суди Ізраїлю зараз орієнтуються більше не на англійську, а на американську судову практику. Згідно із законом з 1957 р. кожен суд зобов'язаний керуватися судовим прецедентом, установленим вищим судом. Прецедент, установлений Верховним судом Ізраїлю, є обов'язковим для всіх судів, окрім нього самого. Унаслідок цього в Ізраїлі склався особливе звід прецедентного права на базі рішень Верховного суду.

    Іудаїзм відіграє значну роль у суспільно-політичному  житті країни. Релігійні навчальні  установи складають 30% всіх середніх навчальних закладів Ізраїлю.

    В Ізраїлі не тільки офіційно заборонені шлюби євреїв із не євреями, але й ускладнено укладання шлюбів між представниками різних напрямів в іудаїзмі. Усі справи шлюбно-сімейного характеру віддані у виняткове ведення равінатських судів. Практично неможливий перехід євреїв в інше віросповідання, а для осіб, які сприяють такому переходу, передбачено кримінальне покарання.

2.2. Джерела сучасного права Ізраїлю  
 

    На  даний час джерелами права Ізраїлю є закони, підзаконні акти, судові прецеденти і правові звичаї.

    Специфікою  правової системи сучасного права  Ізраїлю можна вважати відсутність конституції як єдиного політико-правового акта, якому притаманна вища юридична сила в системі джерел права. З деякими застереженнями можна вести мову про те, що в Ізраїлі її заміняють окремі Основні закони. На сьогодні прийнято понад десять таких законів (про Кнесет, президента, уряд, судоустрій, вибори та ін.). Основні закони приймаються і змінюються в такому ж порядку, як і звичайні. Основна відмінність полягає в тому, що вони не можуть бути припинені чи змінені постановами про надзвичайний стан. Ще однією їхньою особливістю є наявність так званих «укріплених» статей, що змінюються не простою, а кваліфікованою більшістю голосів членів парламенту. В 1955 році було закріплено пріоритет Основних законів над звичайними, а Верховний суд отримав право перевіряти зміст звичайних законів на відповідність Основним.

    Вплив англійського права знайшов свій вияв, зокрема, у визнанні судового прецеденту повноправним джерелом

    ізраїльського права, хоча самі англійські судові прецеденти після 1948 року не мають обов'язкового характеру. Суди Ізраїлю зараз орієнтуються більше не на англійську, а на американську судову практику. Відповідно до закону від 1957 року кожен суд зобов'язаний керуватися судовим прецедентом, встановленим вищим судом. Прецедент, встановлений Верховним судом, є обов'язковим для всіх судів, крім нього самого. Внаслідок цього в Ізраїлі склався особливий звід пре-цедентного права на базі рішень Верховного суду.

    Звичаї  визнаються джерелом ізраїльського права у разі прямої вказівки закону або виходячи з багаторічної практики його застосування. Низка звичаїв набуло великого поширення в Ізраїлі (наприклад, обов'язок роботодавця попереджати працівника про звільнення за два тижні) і захищаються судовою системою.

    Сьогодні  іудейське право регулює тільки деякі види суспільних відносин, пов'язані  з особистим статусом євреїв. Іудейське  право застосовується рабинськими  судами, які згідно з законом від 1984 року є складовими елементами судової системи Ізраїлю і мають виключну юрисдикцію щодо всіх справ, що стосуються шлюбів та розлучень, а також деяких інших справ.

    Проте іудейське право активно впливає  на право Ізраїлю, що виявляється насамперед у закріпленні на державному рівні принципів і норм іудейського права. Так, Декларація незалежності закріпила принцип, відповідно до якого Ізраїль визнається єврейською державою. Надалі цей принцип знаходить своє підтвердження в низці законодавчих актів, схвалених парламентом. Так, у 1992 році Кнесет прийняв «Основний закон про повагу людської особистості та її свободи», у якому говориться, що мета цього закону — захистити право людини на повагу і свободу, поєднавши його з основними цінностями Ізраїлю як держави єврейської і демократичної. Принципи єврейського права нині знаходять широке втілення не тільки в законах, що регулюють шлюбно-сімейні відносини, а й у кримінальному, цивільному та трудовому праві [17, с. 219]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3. Цивільне і суміжні з ним галузі права 
 

    Ізраїльське цивільне право, в цілому, носить змішаний характер.

    Регламенти  часів підмандатної території, засновані  на англійському праві, діють і понині. Це відноситься до таких важливих сфер, як торговельне право і право  компаній, не дивлячись на те, що з 1972 р. при тлумаченні цих регламентів  англійські судові рішення мають  лише рекомендаційний характер.

    Навпаки, акти, засновані на джерелах права  Османа, практично втратили своє значення, оскільки ізраїльський законодавець починаючи  з 1965 р. прийняв безліч законів, які  частково змінили зобов'язальне  і речове право. Серед цих законів  були і такі, які зачіпали договірне  право, представництво, цессію, торговельні угоди і дарування, земельне і спадкове. За формою вони наслідували модель континентального права, обмежуючись встановленням засадничих принципів, конкретизувати які надавалося суддям.

    На  зміст згаданих законів значно вплинули і право континентальної Європи, і Гаазька конвенція про однакове регулювання купівлі-продажу. Наприклад, більшість актів торговельного права, так само як і закони, що відносяться до контрактів і нерухомості, засновані на європейських правових системах. Закон про нерухоме майно містить принципи, запозичені з Німецького цивільного укладення, Закон про дарування містить елементи італійського права, тоді як концепція доброї совісті у виконанні контрактів є оригінальною ізраїльською інтерпретацією доктрини, запозиченої з німецького права і теорії німецького юриста Ієринга.

    Таким чином, значення загального права для  утримання діючого в Ізраїлі  цивільного права також поступово  зменшується. Проте його традиції як і раніше впливають на стиль і  методи правотворчості в Ізраїлі.

    Сімейне право засноване на релігійних нормах. Інституту цивільного шлюбу в  країні не існує. Шлюби, патьоки, народження і смерті реєструються відповідними установами тих релігійних громад, до яких належать ті, що одружуються, розводяться, народилися або померлі. Відносно євреїв оформленням актів цивільного стану займаються раввінатські суди. Діє велика кількість обмежень релігійного характеру. Так, жінці заборонено виходити заміж за одного і того ж чоловіка більше одного разу. Розлучення може бути здійснене тільки з обопільної згоди сторін; без такої згоди шлюб не може бути розірваний навіть за рішенням суду. Якщо розлучення не бажає дружина, суд може просто дозволити її чоловікові одружуватися ще раз, оскільки Тора допускає багатоженство. На випадок незгоди чоловіка судова практика також виробила певні хитрощі. У сфері сімейно-шлюбних стосунків діють закони про шлюбний вік 1950 р., про майнові стосунки між подружжям 1973 р., про усиновлення дітей 1981 р.

    Дуже  високим рівнем розвитку в Ізраїлі  відрізняється трудове право, яке  враховує як зарубіжний досвід, передусім  країн континентальної Європи, так  і міжнародні норми по праці. Воно детально регулює питання оплати праці, умови праці, наймання і звільнення працівників, порядок просування по службі, питання професійної підготовки, соціальне страхування, питання  робочого часу, відпустки.

    Джерелами трудового права є міжнародно-правові  акти, закони, підзаконні акти, колективні договори, правила внутрішнього трудового  розпорядку, статути профспілок і  організацій підприємців, звичаї, судова практика.

    Міжнародні  акти по праці, передусім ратифіковані Ізраїлем конвенції марнотратник, є найважливішим джерелом трудового права, враховуючи відсутність в країні конституції і неповноту трудового законодавства. На початок 1998 р. м. Ізраїль ратифікував 45 конвенцій. Прикладом може служити Конвенція марнотратник 87 "Про свободу асоціації і захист права на організацію", яка за відсутності в Ізраїлі закону про профспілки застосовується як внутрішній закон.

    Основна частина законів про працю  з'явилася після утворення Держави  Ізраїль, тобто в останніх 50 років. Ізраїль не пішов по шляху створення  трудового законодавства, що кодифікувало. Замість трудового кодексу були ухвалені окремі закони (більше 20), що регламентують  ключові питання праці і трудових стосунків. Проте процес формування системи трудового законодавства не завершений. До трудових стосунків в субсидіарному порядку застосовується цивільне законодавство; наприклад, закони про договори  [18].