Виникнення Іудейського права

 

ВСТУП.................................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Виникнення, особливості та джерела Іудейського права......................4

1.1.  Виникнення Іудейського права..................................................................................4

1.2. Особливості Іудейського права..................................................................................8

1.3.  Джерела Іудейського права......................................................................................10

РОЗДІЛ 2. Сучасне право Ізраїлю...............................................................................14

2.1. Правова система Ізраїлю............................................................................................14

2.2. Джерела сучасного права Ізраїлю.............................................................................18

2.3. Цивільне і суміжні з ним галузі права......................................................................20

2.4. Карне право і процес..................................................................................................22

2.4. Судова система сучасного Ізраїлю............................................................................24

ВИСНОВКИ......................................................................................................................28

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................................30 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Актуальність  теми дослідження. Після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік і створення на його теренах незалежних держав виникли нові політико-економічні фактори, які сприяють розбудові всебічних контактів між Україною і державами Близького Сходу. Одним із пріоритетних напрямків близькосхідного вектору зовнішньої політики України став всебічний розвиток широкомасштабних двосторонніх зв’язків з Ізраїлем як активним і впливовим чинником міжнародного співтовариства. Враховуючи, що проблеми регіону Близького Сходу викликають живий науковий інтерес, то дослідження історії становлення та розвитку сучасного права Ізраїлю набуває особливої актуальності.

    Особливість відносин між Україною та Ізраїлем полягає в тому, що історія взаємин  українського та єврейського народів  сягає в глиб віків і вбирає в себе широкий діапазон міжетнічних  і міжлюдських стосунків. Розвитку дружніх відносин між нашими державами  сприяють історичні реалії, пов’язані  із зародженням на території України  цінностей іудаїзму, єврейської культури. Вагомим чинником, який стимулює розвиток двосторонніх відносин, є наявність  в Україні єврейської громади  – четвертої у світі за чисельністю  після США, Росії та Франції. В  той же час в Ізраїлі існує  майже 400-тисячна громада вихідців з України.

    Мета  дослідження полягає у дослідженні концептуальних проблем становлення, розвитку та особливостей сучасного права Ізраїлю.

      Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити наступні завдання:

• проаналізувати правову систему Ізраїлю;
• висвітлити основні джерела права Ізраїлю;
• дослідити цивільне і карне право і процес;
• дослідити судову систему сучасного Ізраїлю.

    Об’єктом  дослідження є сучасне право Ізраїлю, особливості його становлення та розвитку.

    Предметом дослідження є сукупність правових відносин, якими керується держава Ізраїль. 

РОЗДІЛ 1

  Виникнення, особливості та джерела Іудейського права 
 

1.1.  Виникнення Іудейського  права 
 

    Іудейське (єврейське) право  є найдавнішим  релігійним правом, історія якого  налічує більше 3 тис. років. Його походження і становлення, як і інших релігійних правових систем, дуже тісно пов'язане не стільки з юридичними чинниками, з подіями в правовій сфері, скільки з іншими соціально-політичними подіями в житті суспільства.

    Спроби  періодизації історії іудаїзму робилися неодноразово. Наприклад, згідно з думкою Д. Ріда, уся історія іудаїзму підрозділяється на п'ять періодів.

      Перший — епоха левітів, служителів релігійних культів у стародавніх євреїв, пов'язана із закінченням складання в 612 ст. до н. є. другозаконня (Мойсеевого закону) — законодавчої основи іудейського права.

      Другий період — епоха фарисеїв, представників суспільно-релігійної течії в Іудеї (II ст. до н.е. — II ст. н.е.), які виражали переважно інтереси середніх верств населення та прагнули тлумачити іудейське право з урахуванням нових соціально-економічних умов єврейського суспільства.

    Третій  період — епоха талмудистів (тривав до кінця XVIII ст.) — відрізнявся суворістю в дотриманні правил і норм, що містяться в Талмуді. Особлива увага приділялася положенням, які перешкоджають асиміляції євреїв-єдиновірців із народами тих держав, на території яких вони проживали.

      Четвертий і п'ятий періоди — проміжний етап емансипації євреїв (XIX ст.) і епоха сіонізму (з початку XX ст. і по теперішній час) відповідно.

    Ставлення до даної періодизації неоднозначне. Наприклад, М.М. Марченко вважає, що позитивною в даній періодизації є спроба упорядкувати погляди і уявлення на історію розвитку іудейського суспільства, держави і права. Негативне полягає в надмірній політизації та ідеологізації даного процесу, у підміні одних релігійно-етичних критеріїв періодизації іудейського суспільно-політичного і правового життя іншими, світськими за своїм характером, політико-ідеологічними критеріями [14, с. 905].

    Походження  іудейського права пов'язане з  формуванням іудаїзму як релігії, яка  є попередником християнства і ісламу. Воно повністю базується на іудаїзмі. Іудаїзм виник на початку II тис. до н.е. серед давньосемітських племен Месопотамії і став національною релігією євреїв. Згідно з біблейськими переказами, поява іудаїзму пов'язана  з ім'ям Авраама — вождя племінного об'єднання, що відокремилося від  інших семітських племен на основі віри в єдиного бога. Переселення  племені Авраама з міста Ура  Халдейського за річку Євфрат, подія  приблизно в 1900 р. до н.е., є точкою відліку історії єврейського  народу і єврейського суспільства.

    Ідейна  основа іудаїзму формувалася впродовж тривалого періоду. Вона почала складатися відразу після створення єврейського суспільства, триваючи до II в. до н.е., та була релігійними поглядами і вченнями патріархів єврейського народу — Аврама, Ісаака і Іакова. Вона ґрунтується на ідеї, згідно з якою розділ роду встановлює особистий зв'язок (заповіт) з Богом своїх батьків — покровителем роду.

    Іудаїзм як релігія вів постійну боротьбу за своє самоствердження. У цьому процесі особливу роль відіграв період правління царя Іосії (639—609 pp. до н.е.). Він провів централізацію культу навколо Єрусалимського храму і ліквідовував інші політеїстичні культові центри.

    В умовах запеклої боротьби за виживання поступово єврейський народ перетворився на замкнуту релігійну общину. У післявавілонську епоху в результаті діяльності законовчителів Єздри і Нехемії єврейський народ утвердився як сувора теократична замкнута община, відособлена від навколишнього світу. Це знайшло віддзеркалення в етнічному ізоляціонізмі, тобто в принциповій відмові від змішаних шлюбів, а також у побутовому і економічному сепаратизмі [1, с. 7].

    Як  відзначає Н.В. Воєводіна, подальший  розвиток іудаїзму й іудейського  права пов'язаний з появою найважливішої  пам'ятки релігії і права Талмуда  — зібрання догматичних, релігійно-етичних і правових положень іудаїзму, що склалися в II ст. до н.е. — VI ст. н.е. (найповніший Вавілонський Талмуд містить 613 настанов (систему приписів).

    Період VI—XVIII ст.ст. йменується равіністичним. Розселення євреїв по країнах світу  в XVII—XVIII ст. призвело до утворення  великої кількості єврейських общин. Вони володіли внутрішньою автономією і очолювалися рабинами. На існування  єврейських національно-релігійних общин  постійно впливав чинник антисемітизму  — ворожого ставлення до євреїв як до нижчої і порочної раси, здібної  лише до заподіяння шкоди іншим народам. Зародившись ще в Стародавньому  Римі, антисемітизм у середньовічній Європі набув релігійної форми: затверджувалася  ворожість іудейської релігії християнству і християнській цивілізації [4, с. 111].

    Наступний період історії іудаїзму й іудейського  права як його складової частини  почався наприкінці XVIII ст. Він пов'язаний з подіями, що відбувалися в Європі, а саме з Великою Французькою  революцією, яка проголосила свободу  віросповідання, що сприяло руйнуванню ізоляції іудейських общин, на які поширили свою дію юридичні акти про свободу  віросповідання, завдяки чому європейські євреї почали користуватися правами нарівні з європейцями. У результаті цих змін склалися нові умови, що сприяли формуванню єврейського руху, який отримав назву «хаскали» (просвіта), пов'язану з ім'ям відомого німця єврейського походження Мозеса Мендельсона (1729—1786). У цей же період почався процес реформування іудаїзму, направлений на ослаблення ритуальних приписів і заборон та на зовнішнє зближення іудаїстського богослужіння з християнсько-протестантським. Наприкінці XIX ст. сформувалася національно-політична течія, що ставить за мету відтворення єврейської держави на історичній батьківщині єврейського народу — Палестині, яка отримала назву сіонізму (від назви гори Сіон, на якій розташовано Єрусалим).

    Його  основоположником став автор книги  «Єврейська держава» Теодор Герцль (1860—1904).

    У 1897 р. відбувся І Всесвітній сіоністський конгрес, що проходив у Швейцарії, на якому було створено Всесвітню сіоністську організацію. Хоча у витоках сіонізму присутній догматизм іудаїзму про «обраність єврейського народу», проте він став явищем світського політичного життя. У його рамках склалися найрізноманітніші ідейні течії — від релігійно-фундаменталістських до соціалістичних [4, с. 112].

    Таким чином, необхідно відзначити, що розвиток іудаїзму, починаючи з XIX ст. і по теперішній час, відбувається під впливом різних напрямів єврейської думки, іноді протилежних.

    Перш  за все, це пов'язано з течією, відомою як реформований іудаїзм, що склалася на Заході. Суть даної течії полягає в тому, що після знищення релігійної дискримінації частина євреїв почала втрачати зв'язок із традиційним єврейством, але одночасно бажаючи залишатися членами іудейської общини. Це зумовило ряд серйозних змін, що торкнулися історичних традицій іудаїзму, зокрема заміну івриту місцевою мовою, заміну суботи на неділю, рівність статі, використання в синагозі органу і хору і т. ін. Реформовані євреї зазвичай проявляють патріотизм щодо країни, в якій живуть, і розглядають Месію швидше як ідеал загального визнання Бога, ніж як людину, яка відновить панування народу Ізраїлю.

    Іншою важливою течією є сіонізм, який виступає проти повної асиміляції євреїв і  підкреслює особливу роль єврейської нації. У сіоністів поняття «єврейський  народ» займає центральне місце в  іудаїзмі. Згідно з їхньою точкою зору, Месія — це народ Ізраїлю, який повернеться на свою землю і знайде там свою єдність. Створення Держави Ізраїль в 1948 р. дозволило цій тенденції повною мірою проявити себе [12, с. 76].

    Найважливіший етап у розвитку іудаїзму й іудейського  права пов'язаний зі створенням Держави  Ізраїль на основі резолюції Генеральної  Асамблеї ООН 1948 р. про скасування англійського мандата на Палестину і про створення на її території двох незалежних держав — єврейської і арабської. 
 
 

1.2. Особливості Іудейського права 
 

    Іудейське (єврейське) право є однією з найдавніших  правових систем світу релігійного  типу і є релігійно-правовою системою, регулює суспільні відносини  всередині єврейської общини, що сповідає іудаїзм.

    Іудейське право, перебуваючи в певному  взаємозв'язку і взаємодії з іншими правовими системами, має особливий характер. Йому властивий цілий ряд неповторних рис, які визначають його самобутність і відрізняють від інших правових систем.

    Головна особливість іудейського права  полягає в тому, що воно є складовою частиною іудаїзму. Це перш за все виявляється в їх загальному походженні, а також у спільності їх джерел. Як відомо, джерелом релігії і єврейського права є Біблія (її перші п'ять книг — П'ятикнижжя або Тора). Релігійні установки, які визначають ставлення людини до Творця, дотримання суботи і свят, закони кошерності та інші, є одночасно і правовими, і релігійними нормами.

    Норми іудейського права переплетені  з релігійними нормами і переважно  спрямовані на визначення обов'язків людини як члена єврейської общини. Вони регулюють ставлення членів іудейського суспільства до Бога, його законів і заповідей, до релігійних ритуалів, до своєї держави, суспільних інститутів, до інших членів общини та іновірців. У деяких випадках прямо передбачені санкції за порушення певних норм. Так заборона «не вбивай» підкріплюється санкцією «хто ударить людину, і вона помре, той обов'язково повинен бути вбитий» [3, с. 12].

    Наступна  особливість іудейського права  полягає в тому, що для нього, на відміну від інших правових систем, характерний мононаціональний характер, тобто дія іудейського права поширюється тільки на одну націю — євреїв. М. Елон підкреслює, що єврейський народ завжди розглядав єврейське право як власне національне надбання і як головну і важливу частину своєї культури. Знаходячись на чужині, у вигнанні, єврейський народ продовжував існувати як нація, а не як релігійна секта, постійно і безперервно розвиваючи своє право — найважливішу національну цінність, в якій яскраво виражається його сутність. Необхідно відзначити, що найважливіша функція іудейського права полягає в забезпеченні цілісності єврейського суспільства і підтримці його духовно-етичної і релігійної єдності.