Роль держави у становленні державного корпоративного права

Тим часом, конкретні механізми впровадження професійного управління цими об'єктами закладено в затверджених Кабміном "Основних концептуальних підходах до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави", затверджених постановою Кабміну від 11 лютого 2004 р. № 155. Можна навіть сказати, що певною мірою Фонду та міністерствам вдалося сконцентрувати свої зусилля на виконанні цього документа і за порівняно короткий термін вирішити ряд важливих питань, а саме:

1) створено єдиний реєстр корпоративних прав держави, завершується робота із створення реєстру інших об'єктів державної власності;

2) активізувалася робота із підготовки кадрів, здатних мислити і управляти по-новому, принципово відстоювати інтереси держави (надалі право управляти корпоративними правами держави одержуватимуть лише особи, які отримали кваліфікаційний сертифікат після складання кваліфікаційного іспиту, а на сьогодні за новими програмами Фонд вже провів підготовку близько 200 таких осіб);

3) проводиться відповідна робота щодо вдосконалення чинного законодавства з питань корпоративного управління;

4) здійснюється перебудова діяльності ревізійних комісій шляхом чіткої регламентації їх діяльності, функцій, прав та обов`язків їх членів (наразі вже затверджено „Зразкове положення про ревізійну комісію акціонерного товариства, в статутному фонді якого державна частка перевищує 50 відсотків”) тощо. Більше того, для детального врегулювання правовідносин між органом, уповноваженим управляти корпоративними правами держави, та його представником було розроблено "Типовий договір доручення на виконання функцій з управління пакетом акцій, що належать державі". 

Якщо ж казати про невирішені проблеми з управління державною власністю, то вони, передусім, пов'язані в основному з неприйняттям дуже важливих законів. Зокрема, неприйняття таких базових законів, як "Про Кабінет Міністрів України", "Про Фонд державного майна Україні", які вже неодноразово розглядалися ВР України, не дає можливості чітко визначити межі відповідальності між урядом, міністерствами і таким органом зі спеціальним статусом, як ФДМУ, що породжує нерозуміння стосовно дій Фонду серед депутатського корпусу. Відсутність Закону "Про акціонерні товариства", проект якого отримав позитивну оцінку міжнародних експертів, також суттєво ускладнює роботу уряду та Фонду державного майна щодо управління корпоративними правами держави. При цьому слід зазначити, що Україна майже остання на теренах колишнього СРСР не має такого закону. Водночас, саме в Україні в розрахунку на 10000 мешканців створено найбільшу кількість акціонерних товариств і найбільш слабо законодавчо захищені інтереси держави як акціонера.  

Не затвердження ВР України запропонованої (урядом і ФДМА) нової програми приватизації також не дає можливості прискорити реформування корпоративного портфеля держави, збалансувати ціну продавця-держави на свої акції із реальним попитом. Враховуючи, що окремі регулюючі закони тривалий час перебувають у стані проектів, значними є ще розбіжності між проголошеними принципами державного корпоративного управління і реальною практикою. Все це потребує активної роботи з нагального проведення через ВР України нових законодавчих актів (Законів України "Про управління об'єктами державної власності", "Про холдингові компанії", "Про акціонерні товариства", "Про Фонд державного майна України", "Про Державну програму приватизації" тощо).  

Врешті-решт, треба ж колись забезпечити і більш диференційований підхід до встановлення завдань з управління об'єктами державної власності, враховуючи, наприклад, специфіку підприємства, функції, які воно виконує, конкретні вимоги до нього з боку суспільства (не всі об'єкти при цьому повинні бути орієнтовані лише на прибуток, а більше уваги можна приділити і соціальну аспекту планів і завдань).

 

ВИСНОВОК

 

 

У результаті проведеного дослідження було встановлено, що визначення поняття “управління державними корпоративними правами” в повному обсязі відсутнє як на законодавчому рівні, так і в науково- теоретичній літературі, що зумовлює різні підходи до тлумачення цього явища.

На мою думку, більш повно сутність поняття “корпоративниі права держави” відображає таке визначення: це право держави на управління товариством, у статутному фонді якого знаходиться державна частка, отримання певної частки прибутку (дивідендів), активів у разі ліквідації, відповідно до законодавства, а також інші права, передбачені законом та установчими документами.

Управління державними корпоративними правами в загальному вигляді можна визначити як управління пакетами акцій товариств із державною часткою в статутному фонді за допомогою правових та організаційно-управлінських механізмів.

На сьогодні основні положення щодо управління корпоративними правами держави законодавчо урегульовані, але механізми управління недостатньо ефективні, це зумовлено особливостями проведення процесів корпоратизації, приватизації та становлення національної моделі корпоративного управління.

Особливості механізмів обумовлені перш за все макро- та мікроекономічними цілями держави при управлінні державними корпоративними правами. Так, на макрорівні за рахунок ефективного управління державною власністю забезпечується суспільне відтворення, збільшуються податкові збори до державного бюджета за рахунок дивідендів та інших форм прибутку. На мікрорівні (управління акціями окремого акціонерного товариства) пріоритетами є максимізація вартості пакета акцій та збільшення різних форм прибутку, які отримує держава-акціонер при здійсненні управлінської функції.

Актуальною на сьогодні залишається проблема вдосконалення вищезазначених механізмів управління державними корпоративними правами з метою підвищення ефективності корпоративного управління товариствами.

Удосконалення механізмів управління державними корпоративними правами безпосередньо пов’язане із визначенням оптимальних критеріїв оцінювання ефективності управління державними корпоративними правами, як і державного підприємництва в цілому. Але при виборі стратегії підвищення ефективності функціонування вітчизняних товариств з державною часткою необхідно враховувати особливості формування національної моделі корпоративного управління. При цьому слід враховувати вітчизняні особливості формування корпоративного сектора економіки. По-перше, формування корпоративних структур в Україні зумовлено приватизацією державних товариств, головними складовими якої є роздержавлення, демонополізація та корпоратизація. По- друге, основною метою структурної перебудови економіки було вирішення комплексу завдань формування засад ринкової економіки.

Необхідно враховувати зв’язок між потребою у вдосконаленні механізмів управління державними корпоративними правами з метою підвищення ефективності корпоративного управління товариствами в цілому.