Роль держави у становленні державного корпоративного права

Але незважаючи на це, процеси управління корпоративними правами держави в Україні характеризуються кількома загалними проблемами:

1.Насамперед, недостатня  глибина приватизації корпоратизованих  підприємств, унаслідок чого в управлінні держави перебуває значна кількість розпорошених корпоративних прав, які не забезпечують можливості реального впливу на діяльність об’єктів.

2.Занадто швидка приватизація об’єктів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Роздержавлення таких підприємств не завжди є виправданим.

3.На багатьох підприємствах спостерігається незадовільний рівень управління корпоративними правами держави з боку уповноважених органів та їх представників через відсутність дієвих механізмів забезпечення матеріальної зацікавленості та відповідальності таких осіб за результати управління [20].

Вищезазначені проблеми управління ДКП обумовлені особливістю становлення національної моделі корпоративного управління та впливають на ефективність організаційно-управлінського механізму ДКП.

Механізми корпоративного управління умовно можна об’єднати у дві основні групи: внутрішні – організаційно-управлінський механізм, та зовнішні – організаційно-економічний механізм. Зовнішні механізми мають загальний характер для всіх акціонерних товариств (далі – АТ). Внутрішні механізми враховують специфіку кожного конкретного АТ. Від того, яким чином реалізуються механізми корпоративного управління, залежить їх ефективність. При цьому реалізація внутрішніх механізмів визначає роботу окремих АТ, а реалізація зовнішніх механізмів є підсумком діяльності корпоративного сектора економіки в цілому в країні.

Вищезазначені механізми корпоративного управління створюють правове поле для визначення повноважень, прав і відповідальності різних учасників корпорації й регулюють їх взаємовідносини. Особливостями управління акціонерними товариствами, в статутних фондах яких є державний пакет акцій, є те, що держава як особливий суб’єкт права використовує представництво для реалізації своїх прав. Представництво держави в корпоративних відносинах здійснюється через взаємодію цілої системи державних органів – законодавчих і виконавчих.

Забезпечення ефективного використання державного майна і впровадження прозорого та раціонального механізму реалізації державою своїх прав власника стають домінуючими функціями головного приватизаційного відомства країни – Фонду державного майна України (ФДМУ) [14].

До суб’єктів управління корпоративними правами держави належать:

– Кабінет Міністрів України;

– Фонд державного майна;

– органи виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України управляти об’єктами державної власності;

–уповноважені особи з управління корпоративними правами держави [3].

Таким чином, механізм управління державним сектором економіки виявляється через взаємодію між міністерствами як суб’єктами управління державним сектором і товариствами, які до нього відносяться, і такий механізм залежить від організаційно-правової форми державних товариств. На особливу увагу заслуговують питання управління державними корпоративними правами, оскільки державний сектор економіки включає у свою структуру акціонерні товариства з державною часткоювстатутномуфонді.

Управлінський вплив держава справляє через органи виконавчої влади шляхом приватизації, передачі в довірче управління, передачі в оренду, встановлення завдань державним товариствам, участі в органах управління акціонерних товариств, внесення майна до статутного фонду господарських товариств, передачі в господарське ведення та оперативне управління. Пряме управління здійснюється щодо таких казенних товариств і таких, пакети акцій яких належать державі.

Аналіз економічних аспектів управління державною акціонерною власністю дав можливість визначити ряд цілей, які має держава при управлінні корпоративними правами:

–на макрорівні (управління всією акціонерною власністю) – за рахунок ефективного управління державною власністю забезпечення суспільного відтворення, збільшення податкових зборів державного бюджета за рахунок дивідендів та інших форм прибутку;

–на мікрорівні (управління акціями окремого акціонерного товариства) – максимізація вартості пакета акцій і збільшення різних форм прибутку, які отримує держава-акціонер при здійсненні управлінської функції відповідно до індивідуально прийнятих завдань [19, с. 32]. Актуальною на сьогодні залишається проблема вдосконалення вищезазначених механізмів управління державними корпоративними правами з метою підвищення ефективності корпоративного управління товариствами, яке для України набуває особливого значення, оскільки корпоративний сектор економіки формує основу сучасної ринкової економіки і визначає її конкурентоспроможність.

Удосконалення механізмів управління державними корпоративними правами безпосередньо пов’язане з визначенням оптимальних критеріїв оцінювання ефективності управління державними корпоративними правами, як і державного підприємництва в цілому.

У західній та російській науковій літературі значну увагу приділяють пошуку універсального критерію, який би зміг інтегрувати велику кількість показників оцінювання ефективності управління в державному секторі [2;11].

Для оцінювання економічного потенціалу державної власності і виявлення її функціональної ролі велике значення мають кількісні показники, що фіксують масштаби прямої державної участі в підприємницькій діяльності. Можна виділити, принаймні, чотири блоку корпоративних норм: фінансово-правові, адміністративно-правові, трудові та цивільно-правові норми. В результаті складається ряд змінних показників, що в сукуності дають динамічну картину явища [6].

Основними об’єктами контролю виступають акціонерні відносини, організація управління державним майном, складові (схеми) органу корпоративного управління, організаційні форми забезпечення якісної реалізації державних інтересів, оцінювання ефективності управління державним пакетом акцій [12].

Отже, основним залишається питання вдосконалення механізмів управління державними корпоративними правами, а саме: правового, організаційно-управлінського, яке сприятиме підвищенню ефективності корпоративного управління товариствами з державною часткою в статутному фонді та всією акціонерною власністю в цілому. 
РОЗДІЛ 3. РОЛЬ ДЕРЖАВИ У СТАНОВЛЕННІ ДЕРЖАВНОГО КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА

На сучасному етапі розвитку економіки України управління державним корпоративним сектором має здійснюватись шляхом реалізації державних корпоративних прав. Необхідним є визначення організаційної структури, яка має реалізовувати державні корпоративні права, і відповідної законодавчо-нормативної бази; визначення переліку об'єктів державного корпоративного управління; встановлення і юридичне оформлення умов та засад управління конкретними об'єктами.

Особливість механізму управління державною власністю в Україні зумовлюється трансформаційним характером національної економіки. При розгляді процесів управління необхідно розрізняти як власне систему управління, так і способи управління у двох взаємозалежних, але відносно самостійних аспектах: по-перше, процес перетворення однієї форми власності на іншу, постійну (приватизація) або тимчасову (оренда, застава, довірче управління); по-друге, управління державною власністю у випадку, коли вона не змінює форму і залишається державною постійно або протягом тривалого часу. Такий розподіл тимчасовий і повинен тривати до завершення активних процесів приватизації як системного соціально-економічного процесу.

Основними завданнями управління державною власністю є, зокрема:

• оптимізація структури державної власності (як шляхом приватизації, так і нарощування активів у відповідних сферах діяльності та націоналізації);
• зростання доходів державного бюджету за рахунок ефективного управління державною власністю;
• використання державних активів для залучення приватних інвестицій до реального сектора національної економіки та створення сприятливих умов для функціонування суб'єктів господарювання різних форм власності.

Водночас результати критичного аналізу змісту основних елементів механізму управління державною власністю свідчать про те, що ці елементи не повною мірою відповідають сучасним вимогам.

Інституційні функції з управління державним корпоративним сектором еволюціонують у функції багатовекторного аналізу і всебічного контролю, а також захисту державних корпоративних прав. Це об'єктивно спричиняє принципову зміну акцентів у діяльності відповідних державних органів, які від імені держави регулюють процеси управління державними корпоративними правами, що потребує створення вагомої організаційної та інформаційної інфраструктури. Необхідність вдосконалення системи корпоративного управління в Україні вимагає запровадження відповідної законодавчої бази, яка повинна реалізувати: координування роботи органів державного управління різних функцій та рівнів; розробку обов'язкових вимог до пропозицій про способи досягнення цілей, відомостей про поточні результати діяльності товариств; встановлення порядку затвердження державним органом управління форми та періодичність звітності про результати діяльності; проведення атестації державних службовців - керуючих пакетами акцій; висунення вимог щодо професійних, майнових та інших обов'язків до недержавних претендентів на управління; встановлення порядку ухвалення управлінських рішень при недосягненні запланованих цілей; визначення порядку і форми укладання контракту з керуючими державними пакетами акцій, тощо.

Для захисту майнових інтересів держави в процесі корпоративних відносин Урядом запроваджено конкурсний відбір реєстраторів для ведення реєстрів власників акцій акціонерних товариств, у статутних фондах яких державна частка становить понад 50%. Ця процедура дозволяє створити засади для дієвого контролю з боку держави за надійністю ведення обліку прав власності держави. Подальшого розвитку набула система професійної підготовки та перепідготовки осіб з питань управління корпоративними правами держави, яка здійснювалась у навчальних закладах, визначених на конкурсних засадах за затвердженими Фондом навчальними програмами.

Сучасний стан корпоративного управління характеризується відсутністю прозорості діяльності акціонерних товариств, недостатньою координацією дій органів державного управління у сфері регулювання корпоративних відносин, неефективністю управління державними корпоративними правами. Недостатній рівень корпоративної культури, невідповідність існуючої практики корпоративного управління загальноприйнятим принципам та неготовність діючих товариств до їх опанування призвели до непрофесійних схем управління товариствами.

Подальший розвиток корпоративних відносин в Україні повинен відбуватися на основі загальноприйнятих принципів ефективного корпоративного управління з урахуванням світового досвіду та особливостей України. Формування системи корпоративного управління України в сучасних умовах економічного розвитку повинно визначатися потребами створення необхідних передумов для втілення загального принципу управління корпораціями - розмежування власності і управління. Однак, механізми та конкретні інструменти впливу держави на цей процес мають відповідати особливостям структурної моделі корпоративного управління, що вже визначилися в Україні.

Державне регулювання у сфері корпоративних відносин потребує:

1) чіткого  визначення та розмежування повноважень  органів державного управління  у галузі корпоративного управління;

2) посилення  державного контролю за дотриманням  акціонерними товариствами та  професійними учасниками фондового  ринку прав акціонерів;

3) визначення  та оприлюднення державної політики  щодо підприємств з державними  частками (закріплення за державою  пакетів акцій цих підприємств, їх відчуження, управління підприємствами), яка впливає на корпоративне  управління;

4) підвищення  ефективності управління державними  корпоративними правами;

5) підвищення  кваліфікації державних службовців  у галузі корпоративного управління.

Важливими чинниками ефективного розвитку вітчизняного корпоративного сектора є вдосконалення політики державного стимулювання діяльності корпорацій; державне стимулювання утворення акціонерних товариств з малою чисельністю власників і працюючих за класичним типом, який ґрунтується не на перерозподілі існуючих фондів, а на акумуляції капіталів; введення у практику стимулювання економічної діяльності корпорацій через диференціацію податку на додану вартість; встановлення знижених ставок податку на додану вартість дня підприємств, що освоюють імпортозамінюючу продукцію.

Держава, навіть не будучи акціонером, але виступаючи регулятором корпоративних відносин, зберігає щодо українських корпорацій дієві механізми перерозподілу капіталу, використовуючи для цього систему оподаткування, ліцензування, контролю та Інші засоби впливу. Втім, на сьогодні залишається несформованою прийнятна і виважена політика щодо реалізації завдань регуляторної діяльності держави в корпоративному секторі економіки. У даний час держава бере участь у капіталі 1135 корпоративних підприємств, причому в 76,5% із них його частка перевищує 25% статутного капіталу.