Проблемні аспекти законодавства України про місцевий референдум

     Крім  того, Законопроектом пропонується детально врегулювати питання утворення комісій з місцевого референдуму, їх повноваження та організацію роботи, складання списків учасників місцевого референдуму, агітацію місцевого референдуму, порядок проведення голосування, встановлення результатів місцевого референдуму, особливості проведення місцевого консультативного референдуму, порядок скликання та проведення загальних зборів за місцем проживання, підготовки та внесення місцевої ініціативи, і проведення громадських слухань²⁵.

     Ефективна дієвість кожного інституту конституційного права, включаючи інститут місцевого самоврядування, з-поміж системи юридичних гарантій, досягається й за рахунок належного фінансового забезпечення цього інституту.

     Не  можна оминути увагою той факт, що нині мають місце численні випадки  відмови органами місцевого самоврядування в призначенні місцевих референдумів через відсутність належного їх фінансового забезпечення. Однак, ураховуючи те, що реалізація конституційного права територіальних громад на безпосереднє волевиявлення на місцевому референдумі не може ставитись в залежність від фінансових ресурсів держави, юридичне вирішення порушеної проблеми вбачаємо в її законодавчому регламентуванні.

     У Заключних положеннях Законопроекту також запропоновано врегулювати питання відповідальності за порушення законодавства про місцевий референдум та інші форми безпосереднього волевиявлення територіальної громади, а також умови і порядок зберігання документації місцевого референдуму, матеріалів загальних зборів за місцем проживання, громадських слухань та місцевих ініціатив. Зокрема, Законопроектом передбачено, що особи, винні в порушенні законодавства про місцевий референдум та інші форми безпосереднього волевиявлення територіальної громади, притягуються до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності відповідно до законів України.

     Особливістю цього Законопроекту є й те, що інститут місцевого референдуму унормовується в комплексі з іншими, передбаченими Конституцією та законами України, формами локальної демократії: загальні збори за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання.

     До  того ж, зміст чинного законодавства, форми діяльності територіальних громад та порядок безпосередньої реалізації прав жителів на участь у місцевому самоврядуванні детально не регламентуються. Так, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" досить фрагментарно визначає вищевказані форми і види локальної безпосередньої демократії, не встановлюючи порядку їх реалізації, а лише передбачаючи встановлення відповідних процедур у статутах територіальних громад або окремих положеннях місцевих рад. Натомість переважна більшість територіальних громад України не має статутів та відповідних положень місцевих рад. Це, у свою чергу, обмежує можливості громадян впливати на рішення місцевих рад правовим шляхом.

     Ураховуючи  предмет правового регулювання  Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування), вважаємо, що порядки скликання та проведення загальних зборів за місцем проживання, підготовки і внесення місцевих ініціатив, підготовки і проведення громадських слухань не повинні бути предметом регулювання Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

     Законопроектом  пропонується врегулювати порядки  скликання та проведення загальних  зборів за місцем проживання, підготовки і внесення місцевих ініціатив, підготовки і проведення громадських слухань, не заперечуючи можливість вирішення процедурних аспектів цих питань у статутах територіальних громад чи окремих положеннях місцевих рад.

     Підводячи підсумки, зазначимо, що п. 1 Прикінцевих положень Законопроекту передбачає набрання ним чинності з 1 січня 2010 р. Але цьому має передувати титанічна законотворча робота, яка потребує свого належного та своєчасного теоретико-методологічного забезпечення. У зв'язку з цим, очікуваною та бажаною є активізація зусиль науковців у формуванні комплексної і дієвої концепції інституту місцевого самоврядування.

     Отже, норми базового законодавчого акту, що регулює суспільні відносини у сфері референдумів, Закону України « Про всеукраїнський та місцевий референдуми», здебільшого є концептуально застарілими і не відображають сучасні реалії у відповідній сфері суспільних відносин, значна їх частина не відповідає Конституції України, не узгоджується з нормами інших, прийнятих пізніше , законодавчих актів, і, де–факто, є непридатною для практичного застосування.

     Значним кроком вперед у механізмі реалізації гарантованого державою права громадян на участь у місцевому референдумі  має бути закон щодо інституту  місцевого референдуму, який забезпечить контроль територіальної громади за діяльністю місцевої влади, зокрема у частині взятих нею зобов’язань на шляху до побудови громадянського суспільства.

ВИСНОВКИ

     Однією  з найважливіших форм прямого волевиявлення територіальної громади та здійснення муніципальної влади є референдум.

     Аналіз  ст. 1 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» дає змогу говорити про те, що місцевий референдум законодавець розуміє як спосіб прийняття громадянами шляхом голосування рішень із важливих питань місцевого значення. Більш повно визначення місцевого референдуму міститься в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», так, ст. 7 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає місцевий референдум як форму вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.

     За  своєю сутністю місцеві референдуми є формою безпосередньої прямої локальної (місцевої) демократії, здійснення місцевої публічної влади безпосередньо територіальними громадами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

     Місцевий  референдум є вищою формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади щодо вирішення питань місцевого значення. Він є також основним актом локальної нормотворчості територіальної громади, який дає їй змогу брати пряму участь в управлінні місцевими справами.

     Можливість  проведення місцевих референдумів передбачається Конституцією України (ст. 38, 143) і Законами України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеве самоврядування в Україні» та рядом законодавчих актів, які створюють для цієї форми народовладдя відносно цілісну правову основу.

     Місцеві референдуми, як і всеукраїнський референдум, поділяються на кілька видів. Зокрема, місцеві референдуми розрізняють за місцем і часом проведення, за підставами і наслідками їх проведення та іншими ознаками.

     За  місцем (територією) проведення місцеві референдуми поділяються на сільські, селищні й міські референдуми.

     За  часом проведення місцеві референдуми поділяються на звичайні та повторні.

     За  підставами проведення місцеві референдуми  поділяються на обов'язкові та факультативні, ініціативні та імперативні.

     Предметом місцевого референдуму відповідно до ст. 4 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» може бути прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також прийняття рішень, що визначають зміст постанов місцевих рад, їх виконавчих органів, у тому числі сільських, селищних і міських голів.

     Основні засади організації і проведення місцевих референдумів у цілому ідентичні  основним засадам організації і  проведення всеукраїнського референдуму  та місцевих, парламентських і президентських виборів. Місцеві референдуми ґрунтуються на принципах загальності, рівності, прямого характеру участі громадян у цих референдумах і таємності голосування.

     На  сьогодні базовим законодавчим актом, що регулює суспільні відносини  у сфері референдумів, є Закон  України « Про всеукраїнський та місцевий референдуми». Норми цього Закону здебільшого є концептуально застарілими і не відображають сучасні реалії у відповідній сфері суспільних відносин, значна їх частина не відповідає Конституції України, не узгоджується з нормами інших, прийнятих пізніше, законодавчих актів є непридатною для практичного застосування.

     Значним кроком вперед у механізмі реалізації гарантованого державою права громадян на участь у місцевому референдумі  мав би бути закон щодо інституту  місцевого референдуму, який забезпечить контроль територіальної громади за діяльністю місцевої влади, зокрема у частині взятих нею зобов’язань на шляху до побудови громадянського суспільства.

     У зв'язку з цим, очікуваною та бажаною є активізація зусиль науковців у формуванні комплексної і дієвої концепції інституту місцевого самоврядування.

      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

І. Нормативна література

1. Загальна Декларація прав людини. – К., 1995.
2. Європейська Хартія місцевого самоврядування: Ратифікована Законом України від15 липня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №38.
3. Конституція України: Офіційне видання. – К.: Парламентське видавництво, 1996. – 48 с.
4. Про всеукраїнський та місцевий референдуми в Україні: Закон України за станом на 1 липня 2010 р.: Офіційне видання. – К.: Парламентське видавництво, 2010. – 36 с.
5. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997року із змінами та доповненнями станом на 1 вересня 2008р. – К.: Парламентське видавництво, 2008. – 44 с.

ІІ. Спеціальна література

1. Батанов О.В. Муніципальне право України: Підручник. – Х.: Одіссей, 2008. – 528 с.
2. Вибори і референдуми в Україні проблеми теорії і практики :Збірник. – К.: ЦВК, 2001. – 360 с.
3. Грозовський І.М., Малюкіна О.О. Місцеві референдуми в Україні: Перший досвід та перспективи розвитку // Вибори і референдуми в Україні: Законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення. – К.: Нора-друк, 2003. – С. 428-429.
4. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики / За ред.. В.Ф. Погорілка. – К.: Ін.-т держави і права ім.. М.В. Корецького, 2001.
5. Місцеві референдуми в Україні: теоретичні та нормопроектні аспекти: матеріали «круглого столу», 23 липня 2009 р., м. Київ. – К.: СПД Москаленко, 2009. – 254 с.
6. Муніципальне право України: Підручник / За ред.. О. Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
7. Оніщук М.В. Конституційні основи референтної демократії в Україні: проблеми теорії та методології // Бюлетень мін.-ва юстиції України. – 2009. - №12. – С. 5-16.
8. Оніщук М.В. Новий Закон України «Про місцевий референдум» – гарантія відродження місцевого самоврядування в Україні // Бюлетень мін.-ва юстиції України. – 2009. - №8. – С. 6-13.
9. Оніщук М.В. Референдна демократія в Україні: локальний вимір // Бюлетень мін.-ва юстиції України. – 2009. - №10. – С. 9-18.
10. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність. – К: Ін.-т держави і права ім.. М.В. Корецького, 2000. – 248 с.
11. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдне право України: Навч. посібник. – К.: Ліра-К, 2006. – 366 с.
12. Референдуми в Європейському Союзі / О.Д. Чебаненко, О.Ю.Грищук, Н.В. Колодяжна; За ред. Д.С. Колодяжного. – К.: ФАДА, ЛТД, 2007. –  
    186 с.
13. Скрипнюк О.В. Демократія: Україна і світовий досвід (концепції, моделі та суспільна практика). – К.: Логос, 2006. – 368 с.
14. Совгиря О.В., Шукліна Н.Г. Конституційне право України. – К., Юрінком Інтер, 2007. – 632 с.
15. Теліпко В.Є. Конституційне та конституційно – процесуальне право України. – К., ЦНЛ, 2009. – 568 с.
16. Федоренко В.Л., Кузнєцова Н.О., Черничка Л.В. Інститут місцевого референдуму в Україні: проблеми теоретико-методологічного та законодавчого забезпечення // Бюлетень мін.-ва юстиції України. – 2009. - №2. – С. 35-50.