Особливості розгляду окремих категорій справ окремого провадження

Немає необхідності викладати резолютивну частину у формі зобов'язання, оскільки, відповідно до частини сьомої ст. 255 ЦПК України для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади.

Направлення рішення суду про усиновлення до державного органу реєстрації актів цивільного стану для внесення змін до актового запису усиновленої дитини є порядком виконання рішення, а тому немає потреби у резолютивній частині рішення зобов'язувати вказані органи вчинити дії щодо внесення змін в актовий запис.

Як роз'яснив Верховний Суд України в постанові 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавста при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та про поновлення батьківських прав», після набрання рішенням законної сили його копія в порядку частини сьомої ст. 255 ЦПК України направляється органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення необхідних змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи, а якщо дитина усиновлена іноземним громадянином, - також уповноваженому органу виконавчої влади. У разі якщо фактичне місце проживання особи, щодо якої подано заяву про усиновлення, не збігається з місцем її народження, копія рішення суду надсилається органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем народження такої особи.

2.3. Розгляд справ про визнання  спадщини відумерлою.

Спадкуванням є перехід прав та обов’язків померлого до інших осіб. За умови наявності спадкоємців, майно померлого має перейти в їх власність. Проте у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, суд відповідно до ст. 1277 Цивільного кодексу України визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Характерним для чинного законодавства є й положення про те, що держава має право спадкування. У разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від прийняття спадщини майно померлого (спадщина) переходить до держави. Але ЦК України передбачено процедуру переходу спадщини до держави тільки за умови визнання її відумерлою судом за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Визнання спадщини відумерлою здійснюється виключно в судовому порядку. Спадщина, що визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Проте перед тим, як подавати заяву до суду про визнання спадщини відумерлою, орган місцевого самоврядування має переконатись у тому, що у померлого немає спадкоємців, які б могли претендувати на спадщину, і у випадку визнання її відумерлою вимагати скасування рішення. У зв’язку з цим, перед тим як звернутися до суду із заявою, заявнику необхідно впевнитися в тому, що спадкоємці взагалі відсутні або вони відмовилися від спадщини, не прийняли її, або були усунені від спадкування.

Окрім того, слід з’ясувати чи має спадкодавець утриманців, які мають спадкувати у п’яту чергу, чи були спадкоємці, які постійно проживали зі спадкодавцем (адже відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України такі особи вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо вони протягом шестимісячного строку не заявили про відмову від неї), хто може бути зацікавленою особою у справі, якою є спадкова маса, якими документами підтвердити належність майна померлому.

Також необхідним є подання документа про смерть спадкодавця. Залежно від того, чи доведе заявник те, що у померлого немає спадкоємців, суд вирішить питання про визнання спадщини відумерлою. 

При встановленні спадкоємців за заповітом перш за все необхідно з’ясувати, чи складав померлий заповіт. Причому слід враховувати, що хоч і встановлено, що заповіт посвідчується нотаріально, відповідно до статей 1251 та 1252 ЦК України посвідчувати заповіти окрім нотаріуса мають право й деякі інші особи. Тому необхідно визначитись, де можливо отримати інформацію стосовно розпоряджень померлого. Для зберігання документів, що посвідчуються нотаріусами та посадовими особами, в обласних центрах, містах Києві, Сімферополі та Севастополі засновуються державні нотаріальні архіви.

Відповідно до Положення про державний нотаріальний архів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.1994 року № 8/5 [9], фондоутворювачами архівів є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, та посадові особи, котрі посвідчують заповіти і доручення, прирівнювані до нотаріально посвідчених. Заповіти, у тому числі секретні, посвідчені нотаріусом, і заповіти, передані на зберігання до державного нотаріального архіву, записуються до алфавітної книги обліку заповітів.

Окрім того, відомості про заповіти підлягають обов’язковій реєстрації в Спадковому реєстрі в порядку, встановленому Положенням про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Мін’юсту України № 51/5 від 17.10.2000 року [10]. Відповідно до п. 3.2. цього Положення отримувати інформацію зі спадкового реєстру мають право нотаріуси, спадкоємці за законом при пред’явленні документа, що свідчить про родинні зв’язки зі спадкодавцем, судді, прокурори, органи дізнання і слідства, у зв’язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що перебувають у їх провадженні. Отже, у разі виникнення необхідності отримання певних відомостей зі Спадкового реєстру, нотаріус чи суд завжди зможуть їх витребувати. Таким чином, виявити, чи складався заповіт і хто є спадкоємцем за заповітом, цілком можливо.

Щодо спадкоємців за законом, то встановити їх відсутність чи наявність досить складно, оскільки коло таких спадкоємців надзвичайно велике й включає в себе далеких родичів, про наявність яких можуть не знати навіть сусіди померлого. Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем можуть бути свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, копії актових записів, записи в паспортах про другого з подружжя, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин. Однак фіксація перебування в родинних відносинах може здійснюватись органами в різних куточках країни, тому виявлення всіх наявних родичів є надзвичайно важким. За таких обставин краще зачекати поки мине строк для прийняття спадщини, а підставою для визнання спадщини відумерлою вказати її неприйняття спадкоємцями.

За загальним правилом, спадкоємець, який постійно не проживав разом зі спадкодавцем, повинен прийняти спадщину шляхом подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня її відкриття. Відповідно до ст.1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом шестимісячного строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її, що позбавляє його на права на отримання спадщини, а його частка має бути визнаною відумерлою. Однак все ж існує ризик того, що відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, в судовому порядку буде надано додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, тому у разі виявлення спадкоємця, що не встиг прийняти спадщину, він має бути зазначений у заяві про визнання спадщини відумерлою як зацікавлена особа.

Окрім того, необхідно з’ясувати, чи не відмовлявся спадкоємець від спадщини та чи не було відкликання заяви про відмову протягом встановленого строку. Заява про здійснення відмови від спадщини і відкликання відмови від спадщини має подаватися нотаріусу за місцем відкриття спадщини, тому з’ясувати, чи подавалися ці документи цілком реально, оскільки вони в обов’язковому порядку реєструються в книзі обліку спадкових справ.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених ЦК України, подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Місце відкриття спадщини може підтверджуватися свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце проживання і місце його смерті збігаються, довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про його постійне місце проживання, записом у будинковій книзі про постійне проживання спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме — документом (витягом з Реєстру прав власності тощо) про місцезнаходження нерухомого спадкового майна або його частини. За відсутності нерухомого майна місцем відкриття спадщини є місцезнаходження основної частини рухомого майна. Оскільки для спадкоємців, що мають право на спадкування за законом та заповітом надається шестимісячний строк для прийняття спадщини, законодавець встановив додатковий запас часу для випадків, коли спадкоємець не встигає прийняти спадщину, проте право на її отримання він може не втратити. У зв’язку з цим ЦК України встановлено, що заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Окрім того, відповідно до ст. 276 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою, якщо орган місцевого самоврядування подасть заяву до закінчення одного року з часу відкриття спадщини.

Проте, слід зазначити, що максимальний строк для визнання спадщини відумерлою ні ЦК України, ні ЦПК України не встановлено.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України у заяві про визнання спадщини відумерлою повинно бути наведено відомості та докази про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю (витяги з реєстрів, документи, які знаходилися в помешканні померлого), про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

Факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця.

Стосовно наявного у померлого майна, право власності на яке не може підтверджуватись документами (побутові речі), довести їх належність померлому можливо шляхом пред’явлення опису, що здійснював нотаріус при встановленні охорони цього майна, або показаннями свідків, яким відомо про належність конкретного майна померлому.

Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов’язковою участю заявника та з обов’язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб.

Заінтересованими особами можуть бути родичі померлого та інші особи, які могли успадкувати майно. Проте участь цих осіб у процесі є проблематичною, оскільки їх виявлення досить важке, а визначення адреси, за якою проживають дані особи, є ще складнішим питанням. При розгляді справи суд має встановити, чи подані заявником документи, які свідчать про смерть спадкодавця, чи є взагалі спадкоємці за законом та заповітом, чи є у померлого утриманці, чи проживали спадкоємці разом з померлим, чи складався померлим заповіт, якщо так, то який його зміст, чи здійснювали спадкоємці дії, направленні на прийняття спадщини, чи мала місце відмова від прийняття спадщини, чи було відкликання відмови від прийняття спадщини, причини пропуску спадкоємцями строку на прийняття спадщини, визначити яке майно належало померлому та якими доказами це підтверджується. Окрім того, суд має встановити, чи правильно заявником визначено місце відкриття спадщини, оскільки майно перейде у власність тієї територіальної громади, де відкрилася спадщина. У разі, якщо перед поданням заяви про визнання спадщини відумерлою до суду у заявника виникнуть проблеми з отриманням відомостей, які необхідні для розгляду справи, а також з доведенням певних обставин, у процесі судового розгляду це можливо виправити. За клопотанням заявника суд може сприяти у встановленні необхідних фактів та витребуванні доказів. Окрім того, певні обставини цілком можливо доводити шляхом допиту свідків, особливо сусідів — наприклад, про належність певної речі померлому, про те, що померлий проживав сам тощо. Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або усунені від права на спадкування, або не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

У рішенні необхідно зазначити склад майна, що переходить у власність територіальної громади.

До визнання спадщини відумерлою необхідно подбати про охорону спадщини. Відповідно до п. 195 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 № 20/5, якщо у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, учинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, на підставі заяви заінтересованої особи, зокрема представника територіальної громади, після пред’явлення свідоцтва про смерть спадкодавця укладає договір на управління спадщиною.

На підставі заяви заінтересованої особи про відкриття спадщини та договору на управління спадщиною нотаріус заводить спадкову справу. Договір на управління спадщиною укладається за місцем відкриття спадщини і має заноситися до книги обліку таких договорів. У разі надходження до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяви спадкоємців про прийняття спадщини, про відмову від спадщини на користь інших спадкоємців, про вжиття заходів до охорони спадкового майна тощо, нотаріус повідомляє особу, з якою укладений договір на управління спадщиною, про припинення дії договору. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття укладений договір діє до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою. Тому, з огляду на те, що укладення договору на управління спадщиною дозволяє проконтролювати те, чи приймуть спадкоємці спадщину, його укладення є цілком доцільним, оскільки може полегшити процес визнання спадщини відумерлою. Хоча укладення чи неукладення цього договору ніяким чином не впливає на можливість визнання спадщини відумерлою, його укладення необхідне для того, щоб майно збереглося в належному стані до моменту його переходу до майбутнього власника [19].

Цікавим є інститут визнання спадщини відумерлою й при його застосуванні в міжнародній практиці. Так, у разі смерті іноземного громадянина в Україні за чинним законодавством спадщина не може переходити до України, оскільки українське законодавство передбачає саме спадкування державою спадкового майна. Водночас визнання спадщини, належної громадянину України, відумерлою за кордоном без вказівки в Цивільному кодексі України про права держави на спадкування такого майна позбавить її права спадкування. Тому введення інституту визнання спадщини відумерлою в ЦК зобов'язує передбачити в міжнародних договорах правовий зв'язок між громадянством та правом держави успадковувати належне громадянину України майно, якщо у нього немає спадкоємців за заповітом та за законом. Така подвійна «схема» регламентації спадкового процесу як внутрішньої, так і зовнішньої орієнтації. Така регламентація питань спадкування дозволить відмежувати інтереси спадкоємців і держави, а також  інтереси України в міждержавних відносинах [13].