Особливості розгляду окремих категорій справ окремого провадження

Значення правильного визначення заінтересованих осіб і притягнення їх до участі в розгляді справ даного виду провадження полягає в тому, що лише за участі заінтересованих осіб можна встановити наявність або відсутність у даній справі спору про право, об'єктивно розглянути всі подані заявником докази тощо. Невстановлення кола заінтересованих осіб призводить до позбавлення можливості їх вступити в процес для захисту своїх охоронюваних законом інтересів, внаслідок чого не одержують всебічного з'ясування всі фактичні обставини справи.

У частині 5 ст. 31 ЦПК України зазначено, що заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадження мають права та обов'язки сторін за винятками, встановленими у розділі IV ЦПК України. Але окреме провадження відрізняється від позовного тим, що у ньому відсутні сторони з протилежними юридичними інтересами. У статті 31 ЦПК України передбачено спеціальні процесуальні права сторін, а саме: змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, закінчити справу мировою угодою тощо. Але дані права не можна поширювати на суб'єктів окремого провадження - заявника та заінтересованих осіб за аналогією, без урахування особливостей процесуальної природи даного виду провадження. У зв'язку з цим в законі слід передбачити спеціальні процесуальні права заявника та заінтересованих осіб. Щодо загальних процесуальних прав та обов'язків, передбачених у   ст. 27 ЦПК України, то заявник і заінтересовані особи наділені цими правами у силу того, що законодавець у ст. 26 ЦПК України відніс їх до осіб, які беруть участь у справі.

Спеціальні процесуальні права заявника, оскільки його вимога про встановлення певних юридичних фактів звернена до суду, мають стосуватись лише його особистих інтересів. Так, для досягнення певної мети, зазначеної заявником у заяві, - отримання права стати спадкоємцем при відсутності відомостей щодо відповідних обставин, які породжують відповідні права, може бути встановлена лише одна з обставин, яка в майбутньому надасть право спадкування. Наприклад, дитина знаходилась на утриманні громадянина, яку останній визнавав своєю, в цьому випадку можуть бути встановлені факт батьківства або факт перебування на утриманні спадкодавця. Отож особа може звернутись до суду за встановленням одного юридичного факту - факту батьківства або факту перебування на утриманні, а потім через неможливість довести цей факт у суді (у зв'язку з недостатністю доказів), може перейти від встановлення одного факту до іншого, якщо вона має необхідні для цього докази.

Цей аспект може викликати істотні ускладнення, коли розглядатиметься справа про обмеження у дієздатності громадянина. Чи може заявник перейти від встановлення такого стану особи, що потребує обмеження дієздатності, до розгляду справи про визнання громадянина недієздатним (від визнання громадянина безвісно відсутнім до оголошення його померлим)? Дійсно, стан громадянина в такому разі має визначатись певними характерними ознаками: в одному випадку - зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи токсичними речовинами, яке ставить сім'ю у тяжке матеріальне становище; в іншому - психічний розлад, який істотно впливає на можливість особи розуміти значення своїх дій або керувати ними. Але провести досить чітку межу між цими захворюваннями важко, оскільки наслідки, які зумовлюють звернення заявника до суду і передбачені законом, можуть змішуватися. При досить тривалому зловживанні спиртними напоями, наркотичними засобами у особи може настати розлад психіки, в результаті чого особа не здатна буде розуміти значення своїх дій або керувати ними. Отже, в такому разі про що має заявник просити суд? Виходячи з аналізу даних правових ситуацій більшість авторів вважає можливим сформулювати спеціальні процесуальні права заявника і заінтересованих осіб та закріпити їх у законі.

Так, заявник має право:

- протягом  усього часу розгляду справи  по суті перейти від встановлення  одного юридичного факту до  іншого, тобто змінити предмет або підстави вимоги про встановлення юридичного факту;

- відмовитися  від заяви.

Заінтересовані особи, оскільки їх участь зумовлена інтересом щодо юридичних наслідків розглядуваного факту, мають право:

- вступати  в процес з власної ініціативи  до ухвалення судом рішення;

- вступити  у процес за клопотанням заявника  чи ініціативою суду;

- заявляти  суду про те, що із встановленням  факту буде порушено їх суб'єктивне право, тобто порушити спір про право.

З аналізу ст. 31 ЦПК України у відповідача є право визнавати позов повністю або частково, що може розглядатись як «перший крок» до укладення мирової угоди, оскільки передбачається, що здійснення прав позивача залежить від відповідача. Однак при розгляді справ окремого провадження відсутній такий суб'єкт, а заінтересованих осіб не можна ототожнювати з відповідачами у справі. Тому, з одного боку, заінтересовані особи мають право визнавати або заперечувати наявність обставин, які підлягають встановленню, а з іншого - визнання певних обставин заінтересованими особами може розглядатись лише як побічний доказ їх існування, а при запереченні проти вимог заявника спонукати суд до більшої уваги при розгляді справи. Останній випадок, на думку авторів, може супроводжуватись заявою заінтересованої особи про порушення або оспорювання її прав, що при наявності відповідних передумов має викликати необхідність залишення заяви окремого провадження без розгляду (ч. 6 ст. 235 ЦПК України) та розглядати справу (позов та заяву окремого провадження) у порядку позовного провадження [25].

Отже, правильне визначення кола осіб, які беруть участь у справах окремого провадження, і їх взаємодія з особами, які сприяють суду у встановленні об'єктивної істини у справі, закріплення у ЦПК України їх спеціальних прав є гарантією ухвалення законного і обґрунтованого рішення, яке спрямоване на захист охоронюваних законом інтересів фізичних, юридичних осіб та інтересів держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Правила розгляду та вирішення справ окремого провадження.

 

Справи окремого провадження розглядаються за загальним правилом у тому ж порядку, що і позовні справи.

Так, під час розгляду цих справ суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів до всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. Для цього він може за власною ініціативою витребувати необхідні докази [23].

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб. Тому вирізняльною ознакою справ окремого провадження є те, що заяву може бути подано певним визначеним законом колом осіб (заявників), тим часом як у позовному провадженні це може зробити будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом інтереси ймовірно порушені.

Заявником іменується фізична чи юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі. У такій якості можуть виступати різноманітні групи фізичних та юридичних осіб залежно від конкретної категорії справ окремого провадження. Коло заявників за певними категоріями справ окремого провадження визначається шляхом:

• вказівки у заяві мети звернення до суду ( у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, справи про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою);
• встановлення вичерпного переліку осіб, за заявою яких може бути відкрито провадження у справі (справи про усиновлення, про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною);
• з’ясування визначення наявності певної іншої юридичної заінтересованості у справах (справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі).

У будь-якому разі заявник перед зверненням до суду має обґрунтувати свою заінтересованість у конкретній справі.

Всіх інших осіб, які беруть участь у справі, закон визначає як заінтересованих осіб. Це поняття має узагальнюючий характер і охоплює усіх осіб, права та законні інтереси яких у тій чи іншій мірі зачіпатимуться ухваленим у справі рішенням.

Заінтересовані особи можуть бути заучені до участі у справі за ініціативою суду, а також вступити у процес за власною ініціативою. Оскільки в таких справах відсутні сторони, то не може й бути третіх осіб.

Оскільки відкриття провадження у справі порядком окремого провадження здійснюється шляхом подання заяви, то відсутні процесуальні інститути нерозривно пов’язані із позовом.

Зокрема, в окремому провадженні неможливим є відмова від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, зміна предмета та підстави позову, збільшення або зменшення підстави позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог.

Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду та закриття у зв’язку з укладенням мирової годи.

Але можливою є відмова від заяви, а в окремих випадках заміна її предмета та підстави (наприклад справи про обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання особи недієздатною).

За загальним правилом, судові витрати, понесені сторонами при розгляді справи порядком окремого провадження, не відшкодовуються. При зверненні до суду необхідно подати документи про сплату судового збору.

В окремому провадженні діє багато положень, притаманних позовному провадженню.

Загальними є вимоги, що пред’являються до відкриття провадження у справі, його підготовки, судового розгляду, доказів і доказування та ін.

Рішення суду у справах окремого провадження не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообов’язковий характер. Вони реалізуються ляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, а саме, наприклад: видачею свідоцтва про право власності.

Таким чином, провадження по кожній справі, що віднесена до окремого провадження, утворює певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, що притаманні окремому провадженню в цілому, а також тих, що характеризують виключно певну категорію справ.

Специфіка провадження по кожній категорії справ регулюється шляхом визначення процесуальних винятків та доповнень до зального порядку розгляду справ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Особливості розгляду окремих категорій справ окремого провадження.

 

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження  цивільної дієздатності фізичної  особи, визнання фізичної особи  недієздатною та поновлення цивільної  дієздатності фізичної особи;

2) надання  неповнолітній особі повної цивільної  дієздатності;

3) визнання  фізичної особи безвісно відсутньою  чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення  фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення  прав на втрачені цінні папери  на пред'явника та векселі;

7) передачу  безхазяйної нерухомої речі у  комунальну власність;

8) визнання  спадщини відумерлою;

9) надання  особі психіатричної допомоги  в примусовому порядку;

10) обов'язкову  госпіталізацію до протитуберкульозного  закладу;

            11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

У наступних розділах  курсової роботи досліджуватиметься процесуальний порядок та судові рішешшя по окремим справам, що відносяться до категорії окремого провадження, а саме: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; розгляд справ про усиновлення; та розгляд справ про визнання спадщини відумерлою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1. Розгляд справ про обмеження  цивільної дієздатності фізичної  особи, визнання фізичної особи  недієздатною та поновлення цивільної  дієздатності фізичної особи.

 

Поняття «дієздатність» громадян має досить широке застосування в ЦК України та інших нормативних актах. З цим поняттям пов'язується здатність фізичної особи особисто, тобто своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Загальною підставою виникнення дієздатності у повному обсязі є досягнення повноліття, тобто вісімнадцятирічного віку (ст. 34 ЦК України)[3].

Законом дозволяється одружуватися до досягнення вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досяг вісімнадцятирічного віку, набуває цивільної дієздатності в повному обсязі з моменту реєстрації шлюбу. Ніхто не може обмежити або позбавити особу дієздатності, якщо набула дієздатності у встановленому законом порядку.

Тобто обмеження фізичної особи у дієздатності, обмеження неповнолітньої особи у дієздатності, визнання фізичної особи недієздатною здійснюється не інакше як у судовому порядку. Розгляд таких справ судом здійснюється в порядку окремого провадження.

Згідно із ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними чи фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом повинна утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Окремий випадок обмеження дієздатності передбачений ч. 5 ст. 32 ЦК України, у відповідності з яким за наявністю достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.