Основні параметри, що визначають межі дії норм права (законів)

      4. Четверте правило дії закону  в просторі є своєрідним винятком  із загальних правил. Цей варіант  передбачає: по-перше, не стільки  дію, скільки вилучення, звільнення тих чи інших цілком конкретних територій від дії конкретного закону; а по-друге, поширення на зазначені території замість цього інших законів — законів інших держав. Це так звана екстериторіальна дія закону. Йдеться про особливий характер (випадок) взаємовідносин між різними державами, коли певні закони країни перебування не діють на деяких частинах її території, що передані представникам іноземних держав для виконання спеціальних функцій, а саме дипломатичних та інших функцій згідно з нормами міжнародного права. Екстериторіальність (від лат. ех — префікс, що означає відокремлення, позбавлення, звільнення, зміну якості) випливає із дипломатичного імунітету.

       Дипломатичний імунітет — це  сукупність привілеїв, що надаються  певному колу осіб — громадянам іноземної держави на засадах взаємності. Проте екстериторіальність не вичерпує всього обсягу дипломатичного імунітету, оскільки йдеться лише про імунітет територій, територіальний імунітет[14;218]. Можливий ще особистий імунітет, тобто імунітет осіб незалежно від конкретного місця — території їх знаходження. Екстериторіальність військових частин, літаків та кораблів, що перебувають на території іноземної держави за спеціальним дозволом. Отже, екстериторіальність за своїм змістом означає непоширення на ті чи інші спеціальні території держави законів цієї держави.

     3.3. Дія закону (нормативного  акта) за колом  (щодо) осіб.

     Дія закону за колом осіб визначається такими правилами (положеннями):

     Нормативні  акти (закони) діють щодо громадян, юридичних осіб та інших суб'єктів відповідної держави.

       Щодо громадян та організацій  межі дії нормативних актів  визначаються залежно від змісту  і призначення цього акта.

     Визначення (звуження) меж дії актів прямо  залежить, по-перше, від характеру  регульованих відносин, по-друге, від специфіки суб'єктів цих відносин, яка з їх характеру випливає. Дія законів (нормативних актів) держави повинна поширюватись також на іноземних громадян та осіб без громадянства (апатридів), крім винятків, зокрема тих, які невіддільні від громадянства як особливого політико-правового зв'язку людини з конкретною державою, що знаходить вираз у взаємних правах та обов'язках. Так, приміром, на іноземних громадян та осіб без громадянства не поширюється обов'язок військової служби у лавах Збройних Сил України; вони не можуть обирати та бути обраними до виборних державних органів, на виборні державні посади, а також до органів місцевого самоврядування; не можуть брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах, у дорадчих опитуваннях громадян (консультативних референдумах).

     Іноземні  громадяни не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо згідно із законодавством призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю обумовлено належністю до громадянства країни (України).

     Дія законів щодо громадян України, які  знаходяться за кордоном, визначається за правилами відповідних галузей  права. Зокрема, у кримінальному  праві діють такі правила:

     1) громадянин України, який вчинив  злочин, передбачений КК України, перебуваючи за кордоном, підлягає відповідальності за законами України в разі його затримання або віддання до суду на території України. Такий принцип дії кримінальних законів щодо громадян називається принципом громадянства. Якщо громадянин України за вчинений злочин поніс покарання за кордоном, він не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за цей злочин в Україні;

     2) за злочин, вчинений за кордоном, але не передбачений КК України,  громадянин України, який вчинив  такий злочин, не підлягає кримінальній відповідальності за нього на території України;

     3) аналогічно, за тими ж правилами  дії закону вирішується питання  про кримінальну відповідальність  осіб без громадянства, які вчинили  злочини за межами України,  але перебувають на її території

     Іноземні  громадяни за злочини, вчинені за межами України, підлягають відповідальності за законом України у випадках, передбачених міжнародними договорами. У зв'язку з питанням про дію  закону за колом осіб гостро стоїть специфічна проблема про подвійне громадянство, а саме: закон якої держави застосовувати до біпатридів?

     3.4. Колізія норм права (законів) та правила її розв'язання.

     На  завершення розгляду теми про дію  норм права у часі, просторі та за колом осіб слід звернути увагу ще на одну проблему, яка може при цьому  виникнути. Йдеться про так звану  колізію норм права, чи колізію. Колізія законів — розходження змісту (суперечність) двох або більше формально діючих нормативних актів, виданих з одного й того ж питання, тобто регулюють однакові правовідносини, але по-різному. Колізія законів розв'язується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до випадку, що розглядається[15;327]. Залежно від характеру колізійної ситуації керуються такими правилами: 1) у разі, коли розходяться між собою акти, видані одним й тим же правотворчим органом, але в різний час, коли прийняття нового акта не супроводжувалось одночасним скасуванням застарілих актів з того ж питання, застосовується акт, виданий пізніше. Що стосується раніше виданих актів, то до приведення їх у відповідність з новим законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону; 2) у разі, коли розходження має місце між загальним та спеціальним актом, який був прийнятий раніше і не скасований прийнятим пізніше загальним актом, перевага віддається спеціальному акту; 3) якщо розходяться акти, видані одним й тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили. Наприклад, неузгодженість виявилась між будь-яким законом та Конституцією України (обидва акти прийняті Верховною Радою) — колізія вирішується на користь Конституції; 4) у разі, коли норми права, що розходяться за змістом, містяться в актах, які прийняті різними за місцем в ієрархічній структурі органами — вищестоящим та нижчестоящим, застосовується норма, прийнята вищестоящим органом, як така, що міститься в акті більшої юридичної сили; 5) якщо розходження має місце між нормами закону України та нормами міжнародного договору України діє таке правило: якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору; 6) коли справу маємо з актами різних держав (своєї та іншої), які діють стосовно іноземних громадян, чиє правове становище може визначатися як законами країни, громадянином якої він є, так і законами місця перебування, вибір нормативного акта провадиться на основі так званих колізійних норм. Правовідносини носять міжнародний характер в таких випадках: 1) якщо їх учасником є іноземний громадянин або іноземна юридична особа; 2) якщо об'єктом правовідносин є річ, що знаходиться за кордоном; 3) якщо юридичні факти, з якими пов'язані виникнення, зміна або припинення правовідносин, мали місце за кордоном.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки.

     Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права.

     Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні  функції: функцію юридичного джерела  права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування  і вираження норм права.

     Ознаки  нормативно-правового акта:

     1) приймається або санкціонується  уповноваженими органами держави  (правотворчими органами) або народом  (через референдум);

     2)  завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

     3)  приймається з дотриманням певної процедури;

     4)  має форму письмового акта-документа і постійні реквізити.

     Нормативно-правові  акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

     Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

     Для кращого їх сприйняття, та покращення роботи з ними, всі нормативно-правові акти проходять систематизацію. А також їх можна класифікувати в залежності від критерію на різні групи. А саме: за їх юридичною силою, за суб'єктами законотворчості, за предметом правового регулювання, за терміном дії, за структурою, за сферою дії. 

     Підзаконні  нормативно-правові акти — результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об'єднань.

     Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали:

• нормативні акти Президента України;
• нормативні акти Кабінету Міністрів України;
• нормативні акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
• нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом;
• нормативні акти місцевих державних адміністрацій;
• нормативні акти органів місцевого самоврядування;
• нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на місцях;
• нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях; 
• інші підзаконні нормативні акти.

          Щодо систематизації, то це як  уже зазначалось раніше є також  досить важливим завданням держави. Розрізняють кодифікацію та інкорпорацію як основні види систематизації актів.

     Отже, нормативний акт як джерело права має свої переваги і недоліки. Однак за допомогою писаного права досить зручно регулювати суспільні відносини. Тому в даний час офіційні документи, що видаються державою, є основним або одним з основних джерел права практично у всіх правових системах світу, і Україна не є винятком.

     Саме  тому питання обізнаності в даному питанні є дуже важливим для кожного  хто прагне стати юристом і  не лише юристом, а обізнаним громадянином своєї держави. 

     Список  використаних джерел:

1. Конституція України  від 28 червня 1996 p.  (Із змінами та доповненнями від 2009 р.)
2. Берлач А.І., Карпенко Д.О., Ковальський В.С., Колодій А.М., Олійник А.Ю., Підопригора О.О. Правознавство: Підручник./ В.В. Копейчикова, А.М.Колодія. Київ.:Юрінком Інтер, 2005. – 752с.
3. Ведерніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави і права:Навчальний посібник.  4-е вид., доп. і перез./ Ю.А. Ведерніков, В.С.Грекул. Київ.: Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с.
4. Журавський В.С., Лінецький С.В. Основи правознавства: Підручник/ В.С.Журавський. – Київ:Юридична думка, 2004.- 424с.
5. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник./ М.С.Кельман, О.Г.Мурашин. Київ:Кондор, 2002. – 353с .
6. Колодій А.М., Копейчиков В.В., Лисенко С.Л. Теорія держави і права./ А.М Колодій, В.В Копейчиков, С.Л Лисенко. - Київ: Юрінком Інтер, 2002.- 368с.
7. Копейчикова В.В.Теорія права та держави./ В.В  Копейчикова.- Київ.: Юрінком Інтер, 1995.-308 с.
8. Копейчикова В.В. Основи теорії та права./ В.В  Копейчикова.- Київ.: Юрінком Інтер, 1997.-208 с.
9. Кравчук В.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права./  М.В Кравчук. – Тернопіль.: Карт-бланш, 2002. - 245 с.
10. Лепешкин А.И.Держава, етапи її формування../ Лепешкин А.И. -Москва: Зерцало, 1997.- 366 с.
11. Марченко М.М. Теорія держави і права. Курс лекцій./ М.М Марченко. - Київ: Юрінком Інтер, 1998.- 455 с.
12. Петров В.С.Функції та основні завдання держави./ В.С Петров. – Львів.: Просвіта, 1989. – 159 с.
13. Скакун О. Ф. Теорія держави та права./О.Ф.Скакун. – Харків, 2000. – 325 с.
14. Федоренко Г.О. Теорія держави і права./ Г.О Федоренко. – Київ.: КНЕП, 1973. – 273 с.
15. Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Богачова Л.Л . Загальна теорія держави і права./ М.В Цвік, В.Д Ткаченко, Л.Л Богачова. – Київ.: Право, 2002. – 416с.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Додаток 1

     ЗА К О Н У К Р А Ї Н И

     Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування 

     ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 46, ст.411 )

     ( Вводиться в дію Постановою ВР N 239/94-ВР від 10.11.94, ВВР, 1994, N 46, ст.412 )

     ( Із змінами, внесеними згідно  із Законами

     N 607/96-ВР від 17.12.96, ВВР, 1997, N 6, ст. 49

     N 350/97-ВР від 17.06.97, ВВР, 1997, N 34, ст.214

     N 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст. 36

     N 783-XIV ( 783-14 ) від 30.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.274 - редакція набирає чинності одночасно  з набранням чинності Законом  про Державний бюджет України  на 2000 рік ) 

     Цей Закон встановлює відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування і спрямований на посилення державного контролю за забудовою населених пунктів, поліпшення якості будівництва, забезпечення експлуатаційної надійності будинків і споруд, захист прав споживачів будівельної продукції. 

     Стаття 1. Відповідальність за правопорушення у  сфері містобудування

     Підприємства, їх об'єднання, установи та організації (далі - підприємства) незалежно від  форм власності, які здійснюють проектування, роботи по будівництву, реконструкції, реставрації та капітальному ремонту (далі - будівельні роботи), виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, а так само які є замовниками у будівництві або поєднують функції замовника і підрядчика, несуть відповідальність у вигляді штрафу за такі правопорушення:

     l проведення будівельних робіт без дозволу на їх виконання або без затвердженої проектної документації - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості цих робіт;

     l передачу у виробництво проектної документації, що не відповідає державним стандартам, нормам і правилам, технічним умовам або затвердженій містобудівній документації, - у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості розробленої проектної документації;