Основні параметри, що визначають межі дії норм права (законів)

     Розділ 2. Класифікація нормативно-правових актів

     Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

     Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів[6;213].

     Приклад такого нормативно-правового акта, як закон наведено в додатку 1.

     Юридичні  властивості закону:

• він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);
• закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя;
• він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;
• для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

     Закріплена  в законах обов'язкова послідовність  певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.

     Його  порядок та стадії в Україні закріплені в Регламенті Верховної Ради України.

     Стадії  законодавчого процесу:

• законодавча ініціатива, суть якої полягає у внесенні до Верховної Ради пропозиції про необхідність прийняття того чи іншого закону;
• розробка проектів законів;
• розгляд законопроектів у комісіях Верховної Ради України;
• розгляд законопроектів на сесії Верховної Ради у першому, другому та третьому читаннях;
• прийняття закону;
• опублікування закону;
• набрання законом чинності, або вступ закону в силу.

     Класифікація  законів може проводитися за різними  критеріями:

     1. За їх юридичною силою:

     1) Конституція (Основний Закон)  — основоположний установчий  політико-правовий акт, що закріплює  конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади (наприклад, у ст. 8 Конституції України визначено, що вона має найвищу юридичну силу, закріплює коло суб'єктів нормотворчої діяльності)[1;2];

     2) конституційні закони — вносять  зміни і доповнення до конституції  та приймаються з питань, що  передбачені та органічно пов'язані  з нею (наприклад, Закон України  «Про громадянство»);

     3) звичайні закони — акти поточного  законодавства, присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічного, політичного та духовного життя суспільства (наприклад, Закон України «Про електроенергетику»);

     2. За суб'єктами законотворчості: закони, що приймаються:

     1) представницькими державними органами влади;

     2)іншими центральними органами влади, які займаються правотворчістю на основі делегування їм правотворчих повноважень від представницьких органів;

     3)уповноваженими громадськими організаціями (муніципальними органами, профспілками тощо);

     4)спільно (державних органів та інших соціальних структур);

     5) народом України;

     6) прийняті на референдумі;

     3. За предметом правового регулювання:

          1)конституційні (Закон України «Про вибори народних депутатів»);

          2)адміністративні (Кодекс України про адміністративні правопорушення);

         3) цивільні (Цивільний кодекс України);

         4)кримінальні (Кримінальний кодекс України),

         5)екологічні (Закон України «Про охорону атмосферного повітря») тощо;

     4. За терміном дії:

     1)постійні (Конституція України);

     2)тимчасові (Тимчасовий регламент Верховної Ради України);

     3)надзвичайні — їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповідних зазначених в цьому законі надзвичайних обставин;

     5. За структурою:

     1) прості (Закон України «Про освіту»);

     2) кодифіковані (Житловий кодекс України, Основи законодавства України про культуру);

     6. За сферою дії:

     1)загальнодержавні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»);

     2) окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим)[15;374].

     Конституція є основним законом держави, саме в цьому законі закріплюються  основи суспільного, економічного і  політичного устрою країни, правове  становище особи, її права та обов'язки, форма правління та форма державного устрою, порядок організації та компетенція органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Положення, закріплені у Конституції, конкретизуються у конституційних законах. Звичайні, або біжучі. Це всі інші чинні в державі закони. Надзвичайні, тобто закони, які приймаються у певних, передбачених Конституцією, випадках, наприклад надзвичайний стан, війна тощо.

     Усі закони мають вищу юридичну силу, яка  полягає у тому, що:

• ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх
• лише Конституційний Суд України може визнати закон України чи його окреме положення неконституційним
• усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів
• у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону.

     Підзаконні  нормативно-правові акти — результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об'єднань[12;80].

     Підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм.

     Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

     Підзаконні  нормативні акти різняться за юридичною  чинністю[13;241]. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів.

     Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали:

• нормативні акти Президента України;
• нормативні акти Кабінету Міністрів України;
• нормативні акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
• нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом;
• нормативні акти місцевих державних адміністрацій;
• нормативні акти органів місцевого самоврядування;
• нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на місцях;
• нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях;
• інші підзаконні нормативні акти[5;199].

              2.1. Систематизація  нормативно-правових  актів.

     Нормативних актів досить багато, у зв'язку з  чим вони потребують систематизації.

     Систематизація  нормативних актів — це діяльність з їх впорядкування та вдосконалення, приведення до певної внутрішньої узгодженості через створення нових документів чи збірників[10;284].

       Розрізняють кодифікацію та інкорпорацію  як основні види систематизації актів.

       Інкорпорація — вид систематизації нормативних актів, який полягає у зібранні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Можна також назвати кілька видів інкорпорації: за юридичним значенням вона буває офіційна чи неофіційна; за обсягом — загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна; за критерієм об'єднання — предметна, хронологічна, суб'єктивна.

     Кодифікація — вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акту. Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення[7;108].

     Кодекс — кодифікований акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі права. У сучасному законодавстві України існують: Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Сімейний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс тощо.

     Статути, положення — кодифіковані акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій та органів.

     Види  кодифікації:

• Загальна ( кодифіковані НПА з основних галузей права);
• Галузева (охоплює НПА певної галузі законодавства);
• Міжгалузева або інституційна ( розповсюджується на різні галузі права);
• Підгалузева .

     Інкорпорація  – це вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту[11;324].

     Критерії  систематизації: хронологічний або  алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження.

     Види  інкорпорації:

1. За юридичним значенням:

• офіційна;
• неофіційна.

2. За обсягом:

• загальна;
• галузева;
• міжгалузева;
• спеціальна.

3. За критерієм об’єднання:

• предметна;
• хронологічна;
• суб’єктивна.

     Різновидом  інкорпорації є консолідація[9;175].

     Консолідація  – це поєднання багатьох НПА з  одного питання різних епох і зведення їх в один акт, а також пристосування їх до нових економічних, політичних відносин. Зміст правовідносин не змінюється.