Основні параметри, що визначають межі дії норм права (законів)

Вступ.

     Нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормо творення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має не персоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

     Іншими  словами, нормативно-правовий акт — це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права.

     У нашій правовій системі нормативно-правовий акт є основним джерелом права.

     Нормативно-правові  акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

     Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

     Підзаконні нормативно-правові акти — результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об'єднань.

     Дану  тему було обрано тому, що ми живемо в правовій державі і вся її організація регламентується правом, яке безпосередньо є закріпленим в нормативно-правових актах, а також нормативно-правовий акт є дійсно основним джерелом  системи права, тому знати його особливості і характеристику в цілому є важливим і необхідним для всіх громадян нашої правової держави.

     Метою даної роботи є дослідити всі особливості нормативно-правового акту та значення для правової системи в цілому.

     Актуальність  досліджуваного питання полягає в тому, українське законодавство формується в умовах складної трансформації економічної, соціальної та політичної сфер життя країни. Інтенсивність розвитку законотворчого процесу викликана потребами реформування нашого суспільства, переходом його до ринкової економіки та розбудовою правової держави.

     Об’єктом дослідження є безпосередньо нормативно-правовий акт, та його різновиди і місце в правовій системі України.

     Методологічною  основою дослідження стала сукупність загальнаукових та спеціально-галузевих методів та принципів. У ході дослідження було застосовано низку таких загальнонаукових методів дослідження, як діалектичний, перехід від загального до особливого та конкретного, а також системний,  логічний статистичний та метод порівняльно-правового аналізу.

     Значний внесок для дослідження цих питань зробили ряд таких російських вчених, як М.І.Каринський, В.Д.Катков, А.Ф.Кістяківський, М.М.Сперанський, М.І.Козюбра, Т.М.Рахманіна тощо.

     Дана  курсова робота виконувалася в такому порядку:

     В першому розділі було розглянуто поняття  та особливості нормативно-правового акта, та дано характеристику НПА як основне джерело системи права      України.

     В другому розділі – класифікацію та систематизацію нормативно-правових актів.

     В третьому – визначено межі дії норм права (законів) за різними критеріями. 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 1. Поняття  та особливості нормативно-правового акта.

     Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів  права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права[3;180].

     Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні  функції: функцію юридичного джерела  права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування  і вираження норм права.

     Ознаки  нормативно-правового акта:

     1) приймається або санкціонується  уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);

     2)  завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

     3)  приймається з дотриманням певної процедури;

     4)  має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

     а)  вид акта (закон, указ, постанова);

     б)  найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

     в)  заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

     г) дата ухвалення акта;

     ґ) номер акта;

     д) дані про посадову особу, яка підписала  акт;

     5) публікується в офіційних спеціальних  виданнях з обов'язковою відповідністю  автентичності тексту офіційного  зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів — збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти — у часопису «Офіційний вісник України»).

     Нормативно-правові  акти:

     а) диференційовані, оскільки механізм держави  має розгалужену структуру органів  з визначеними правотворчими  повноваженнями та значним об’ємом  інших функцій, які реалізуються за допомогою видання юридичних  актів;

     б) ієрархієзовані, тому що ця система будується на основі різної юридичної сили актів;

     в) конкретизовані за предметом регулювання, суб’єктах виконання і реалізації права, вказівки на які містяться  в джерелах. 
         Таким чином, нормативно-правовий акт – це письмовий документ, який вміщує юридичні норми. Це найрозповсюдженiша форма сучасного права.

     А найголовнішим нормативно правовим актом в нашій державі є  Конституція України. І всі інші нормативно-правові акти мають базуватися на її правових нормах. Що є прямо визначено в статті Конституції: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші  
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції  України  
і повинні відповідати їй.»[1; 3].

     1.1 Нормативно-правовий  акт - основне джерело  системи права      України 
        Оскільки основною формою права в Україні є нормативно-правовий акт, то під джерелами права слід розуміти зовнішнє вираження нормативно-правових актів, які приймаються і діють з метою регулювання суспільних відносин. Різноманітність цих відносин, а також розмежування функцій державних органів припускають наявність багаточислених нормативних актів. Виходячи з цього, важливе теоретичне і практичне значення має відмежування одних нормативних актів від других за визначеними критеріями. 
         Нормативні акти,вважає Олійник, містять юридичні підстави (норми права) для вирішення індивідуальних справ. Нормативно-правовий акт виступає не тільки джерелом у юридичному розумінні, але і фактичним джерелом: це той резервуар, з якого люди черпають знання про юридичні норми. 
         Таким чином, нормативний акт – це офіційний документ, створений компетентними органами держави і містить загальнообов’язкові юридичні норми (правила поведінки).

     Нормативно-правовий акт є результатом діяльності компетентних суб’єктів, яку називають правотворчістю. Це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також усього народу України, яка спрямована на утворення, зміну чи відміну нормативно-правових актів.

     Нормативно-правові  акти - основне джерело права не тільки в Україні. Вони стали такими в даний час практично у  всіх правових системах світу, навіть там, де історично господарював правовий звичай і судовий (адміністративний) прецедент.

     Поширеність нормативно-правових актів пояснюється незаперечними перевагами такого способу вираження юридичних норм саме з точки зору загальнолюдських принципів права, які поступово впроваджуються в право соціально-демократичної орієнтації.

     До  таких переваг зокрема належать можливості:

     - найбільш чітко, ясно, однозначно  формулювати зміст юридичних  прав і обов’язків;

     - якнайшвидше довести до відома  адресатів юридичної норми її  зміст;

     - забезпечити сприятливі умови  для швидкого відшукування потрібної  юридичної норми;

     - створити умови для правильного, адекватного розуміння, з’ясування адресатом норми її істинного змісту;

     -оперативно змінювати чи скасовувати юридичну норму; 
          - здійснювати впорядкування, погодження, систематизацію численних юридичних норм;

     - виходить від строго визначених правотворчих органів і осіб, які наділені строго визначеною компетенцією;

     - приймається в чітко визначеному  порядку;

     - має встановлену форму і реквізити  ;

     - має порядок вступу в силу і сферу дії;

     - може бути змінений в залежності від соціальних потреб [2;285].

     У цьому зв'язку нормативно-правові  акти варто відрізняти від індивідуальних і інтерпретаційних актів.

     Індивідуальні правові акти - це акти державних  органів, недержавних організацій, посадових осіб, що виражають рішення  суду (вирок, наказ). 
Індивідуальні акти – це акти застосування права, тому їх називають ще правозастосовними. Вони мають, як правило, разове застосування, адресуються конкретним особам або організаціям і обов'язкові для виконання тільки ними.

     На  відміну від індивідуальних, нормативно-правові акти мають загальнообов’язковий характер і відрізняються неконкретністю адресата, тобто обов’язкові не для окремої конкретної особи, а для всіх суб'єктів, на яких вони поширюються. Діють нормативно-правові акти відносно довгий час і не вичерпують себе фактами їхнього застосування. 
Нормативно-правові акти слід також відрізняти від інтерпретаційних актів, тобто актів роз'яснення (тлумачення) норм права. Від нормативно-правових останні відрізняються тим, що не містять нових юридичних норм, а лише роз'ясняють існуючі.

     Отже, нормативний акт як джерело права  має свої переваги і недоліки. Однак  за допомогою писаного права досить зручно регулювати суспільні відносини. Тому в даний час офіційні документи, що видаються державою, є основним або одним з основних джерел права практично у всіх правових системах світу.

     1.2. Структура нормативно-правового  акта

     Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає  поділ нормативного матеріалу на підрозділи[8;150].

     Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

     1.  Преамбула — вступна частина, без статейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

     2.  Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права .

     Статті  можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

     3.  Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

     4.  Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави.

     5.   Частини — найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.