Лізинг: правова характеристика

Автор: Пользователь скрыл имя, 25 Февраля 2012 в 20:35, реферат

Краткое описание

Відповідно до законодавства України, (а це Цивільний кодекс України,
Закон України «Про лізинг», різних літературних джерел) лізинг – це
разом із іншим одна з форм надання майна у користування, яка виходячи із
притаманних її специфічних рис, має спеціальне правове регулювання.
Іншими словами можна сказати, що лізинг являє собою певний договір по
наданню в користування певних речей.

Файлы: 1 файл

тема 2.doc

— 173.50 Кб (Скачать)

говору оперативного лізингу є те, що лізингоодержувач не має права

набути майно у власність (як у договорі фінансового лізингу), а має

повернути його лізингодавцеві (якщо договір не продовжений на новий

строк). Оперативний лізинг — це короткострокова здача в оренду машин,

приладів, апаратури. Він вигідний у тому випадку, якщо технічні засоби

вимагають час від часу проведення яких-небудь робіт.

Проте на погляд авторів застосувати кількісний критерій амортизації в

цих визначеннях видів лізингу некоректно. Адже, по-перше, наведені

величини (60 і 90%) встановлено суб'єктивно, без достатніх економічних

обгрунтувань, і тому їх можна досить легко змінювати, причому закон не

дає чіткої відповіді на запитання, рівень якої амортизації мається на

увазі - тієї, що нараховується для цілей бухгалтерського обліку, чи

тієї, що застосовується для визначення податку з прибутку.

Згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств",

фінансовий лізинг (оренда) - це господарська операція, що передбачає

придбання на замовлення фізичної чи юридичної особи (орендаря) основних

фондів, з подальшим їх переданням у користування орендареві на строк,

який не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів, з

обов'язковим подальшим переданням права власності на них орендареві.

Оперативний лізинг визначається в цьому документі як господарська

операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передання орендареві

права користування основними фондами на строк, який не перевищує строку

їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких фондів їхньому

власникові після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди .[10]

Таким чином, у визначенні понять "фінансовий лізинг" та "оперативний

лізинг" Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не

використовує кількісний критерій рівня амортизації. Розрізняються ці

поняття на підставі інших критеріїв: по-перше, придбання чи непридбання

основних фондів на замовлення орендаря; по-друге, повернення чи

неповернення об'єкта лізингу. Поряд з тим строк оренди не може

перевищувати строк повної амортизації основних фондів. У Законі України

"Про лізинг" таке обмеження відсутнє. Ця відмінність має істотне

значення для практики здійснення лізингових операцій.

Наведені визначення мають і спільні риси, а саме: залежність тривалості

дії договору лізингу від строку амортизації об'єкта і розуміння лізингу

як оренди. Лізинг в обох законах ототожнюється з орендою. Ще одна

спільна риса полягає в однаковому підході до розуміння об'єкта лізингу.

За Законом України "Про лізинг", таким об'єктом є будь-яке рухоме і

нерухоме майно, що його можна віднести до основних фондів. Відповідно до

законодавства про оподаткування прибутку підприємств об'єктом лізингу

можуть бути основні засоби.

Специфіка непрямого лізингу складається і тому, що в лізинг здається

майно, придбане лізингодавцем виключно з метою передання його в лізинг.

Повідомлення про це продавця лізингового майна є обов'язковим для

лізингодавця (ст. 11 Закону України «Про лізинг»). Прямий та непрямий

лізинги можуть бути як фінансовим, так і оперативним[2].

Традиційними для нашого законодавства є такі форми лізингу, як

зворотний, пайовий та міжнародний, визначення яких закріплено в ст. 4

Закону України «Про лізинг». Разом із тим, у міжнародній практиці

застосовується, наприклад, компенсаційний лізинг, коли лізингові платежі

за користування обладнанням оплачуються зустрічними поставками

продукції, виготовленої на ньому.

 

 

 

6. Предмет договору лізингу

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена

індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до

основних фондів.

Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші

природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Так, предметом договору лізингу можуть виступати неспоживні речі,

визначені індивідуальними ознаками, віднесені відповідно до

законодавства до основних фондів. Вимоги до предмета договору лізингу

можна визначити наступним чином: предметом договору можуть виступати

тільки речі. Згідно зі ст. 179 ЦК річчю є предмет матеріального світу,

щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки; речі повинні

мати характеристику неспоживності. Стаття 185 ЦК закріплює, що

неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка

зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу;

неспоживна річ має бути визначеною індивідуальними ознаками, тобто вона

повинна бути наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її

з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ст. 184 ЦК); річ,

яка є предметом договору лізингу, має бути віднесена до основних фондів

відповідно до законодавства. Поняття «основні фонди» знаходиться поза

межами цивільного права, а свого визначення зазнало в податковому

законодавстві, де з'явилося на світ. Під терміном «основні фонди» слід

розуміти матеріальні цінності, призначені платником податку для

використання в господарській діяльності платника податку протягом

періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в

експлуатацію цих матеріальних цінностей, та вартість яких поступово

зменшується у зв'язку з фізичним    та    моральним    зношенням    (ст.

   8    Закону    України    «Про оподаткування прибутку підприємств»

від 28 грудня 1994 р.

Таким чином, предметом договору лізингу можуть виступати предмети

матеріального світу, призначені для використання протягом періоду, який

перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію, та

наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших

однорідних речей.

Визначення предмета договору лізингу раніше мало місце відповідно до ст.

2 Закону України «Про лізинг» шляхом встановлення об'єкта лізингу.

Відмінності вимог ст. 2 Закону України «Про лізинг» та ст. 807 ЦК

відносно предмета договору лізингу полягають у тому, що, по-перше,

об'єкт лізингу не був обмежений встановленням індивідуальних ознак

(тобто міг бути встановлений родовими ознаками), по-друге, у згаданому

Законі існує вказівка на те, що об'єкт лізингу повинен бути не

забороненим до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про

передачу його в лізинг (оренду).

Оскільки Закон України «Про лізинг» зберігає чинність у частині, яка не

суперечить (не врегульована) цивільним кодексом, то встановлені ним

вимоги щодо обігоздатності предмета договору лізингу повинні

застосовуватися і надалі.

Як і раніше, предметом договору лізингу не можуть бути земельні ділянки

та інші природні об'єкти, а також об'єкти оренди державного майна,

визначені у ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального

майна» від 10 квітня 1992 р., крім окремого індивідуально-визначеного

майна державних підприємств.[12]

Майно, яке є в державній власності, може бути об'єктом лізингу

(предметом договору лізингу) тільки за погодженням з органом, що

здійснює управління цим майном  у порядку,  встановленому Кабінетом

Міністрів України. Відповідні органи визначені, зокрема, Декретом

Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. «Про управління майном,

що є у загальнодержавній власності».

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця

(постачальника) предмета договору лізингу був здійснений

лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед

лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності,

справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни,

безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо.

Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був

здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець

несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за

зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу[6].

Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються

продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем

та продавцем (постачальником).

Хоча лізингоодержувач може не знаходитися у договірних відносинах із

продавцем (постачальником) майна, що є предметом договору лізингу, однак

він має стосовно нього низку прав і обов'язків, обсяг яких залежить від

того чи був вибір продавця (постачальника) предметі договору лізингу

здійснений лізингоодержувачем. Як правило, при непрямому лізингу (див

ст. 806 ЦК та коментар до неї лізингодавцеві придбає предмет договору

лізингу відповідно: встановлених лізингоодержувачем специфікацій та

умов у обраного останнім продавця (постачальника) предмета договору

лізингу.

При цьому особливістю договору лізингу є право лізингоодержувача

пред'являти свої вимоги щодо якості і комплектності речей, що є його

предметом, строків їх поставки, а також інші вимоги, що випливають із

договору купівлі-продажу (поставки), укладеного між продавцем і

лізингодавцем, безпосередньо продав цю (постачальнику) майна. Тому, у

разі неналежного виконання умов договору купівлі-продажу (поставки)

лізингодавець має такі ж, права й обов'язки, якби він був покупцем у

договорі купівлі-продажу (поставки) відповідного майна.

Якщо вибір продавця (постачальника) предмета лізинга був здійснений

лізингодавцем, він поряд із продавцем (постачальником) стає зобов'язаною

перед лізингоодержувачем, у разі порушення умов договору купівлі-продажу

(поставки) щодо якості, комплектності, строків передачі речей і т.д.

При цьому продавець (постачальник) предмета лізину та лізингодавець

стають солідарніми боржниками, що дає лізингоодержувачу змогу звернутися

з відповідною вимогою до будь-кого з них за власним вибором (докладніше

див. коментар до ст.ст. 541, 543 ЦК).

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання

предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоодержувач

прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик

випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка

прострочила.

В ЦК міститься диспозитивне загальне правило, згідно з яким ризик

випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору

лізингу несе лізингоодержувач. Таке положення є винятком, оскільки

згідно зі ст. 323 ЦК ризик випадкового знищення та випадкового

пошкодження (псування) майна повинен нести його власник (у нашому

випадку — лізингодавець), якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, дію норми ст. 809 ЦК може бути змінено як за

домовленістю сторін (у договорі лізингу), так і законом. Виходячи з

цього застосовуються правила ст. 14 Закону України «Про лізинг» від 16

грудня 1997 р., згідно з якими ризик випадкового знищення або

пошкодження об'єкта фінансового лізингу несе лізингоодержувач, а об'єкта

оперативного лізингу — лізингодавець.

Звернімо увагу, що правила, викладені у ЦК та Законі України «Про

лізинг», носять диспозитивний характер, тому сторони у договорі лізингу

можуть передбачити покладення тягаря випадкового знищення (пошкодження)

предмета договору лізингу на будь-яку зі сторін (а може, й на третю особу).

Також якщо продавець або лізингодавець прострочили строк передачі

об'єкта лізингу або лізингоодержувач прострочив його повернення

лізингодавцю, ризик випадкового знищення або пошкодження цього об'єкта у

період прострочення несе сторона, що допустила прострочення.

Новим це правило є у частині, яка стосується відповідальності

лізингоодержувача за прострочення з його боку, адже Законом України «Про

лізинг» (ст. 14) передбачалася відповідальність тільки при простроченні

продавця (постачальника) та лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу.

Уявляється, що сторонам у договорі лізингу варто також встановити тягар

випадкового знищення або пошкодження предмета договору лізингу у разі

прострочення строку його прийняття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки:

Отже, після вище опрацьованого матеріалу можна зробити наступні

висновки.

На мою думку, саме через відсутність цілеспрямованої державної політики

з розвитку лізингу, а не через брак коштів темпи оновлення основних

засобів та нематеріальних активів в Україні є надто низькими, відповідно

і розвиток лізингу йде не швидкими темпами. Хоча, неможна не зазначити,

що сутність договору лізингу, його поняття не визначено в нашому

законодавстві. Так поняття лізингу визначено  в законах, цивільному,

господарському кодексах, проте кожен з нормативних актів визначає лізинг

з деякими відмінностями.

Зокрема закон має оперувати одним визначенням сутності лізингу, не

застосовуючи ознаку амортизації як його критеріальну рису. В основу

розрізнення видів лізингу можна покласти умову повернення чи

неповернення об'єкта лізингу лізингодавцю.

Виходячи з цього,та підсумовуючи вище викладений матеріал можна дати

Информация о работе Лізинг: правова характеристика