Договір куплі – продажу

Згідно  зі ст. 717 ЦК України за договором  дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За договором  дарування одна сторона передає  іншій стороні майно. Предметом  договору дарування можуть бути як матеріальні, нематеріальні активи та цінні папери, так і грошові  кошти. Підтвердження цього можна  знайти в ст. 718 ЦК України, а також  в Законі України "Про оподаткування  прибутку підприємств", п. 1.22 ст. 1 якого, зокрема, відносить до безповоротної  фінансової допомоги суми коштів, передані платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами; також згідно з п. 1.23 ст. 1 цього  Закону за договорами дарування можуть надаватися як майно (товари), так і  роботи (послуги).

Дарунком  можуть бути майнові права, якими  дарувальник володіє або які  можуть виникнути у нього в  майбутньому.

На договори дарування, як і на договори купівлі-продажу, поширюються обмеження щодо можливості відповідного майна бути предметом  договору дарування. Проте на відміну  від договору купівлі-продажу, на договори дарування не поширюються вимоги щодо якості їх предмета. Дарувальник  не зобов'язаний виправляти недоліки прийнятого дару або нести витрати, пов'язані  з їх виправленням, або обмінювати дар на якісну річ, навіть тоді, коли йому було відомо про існування недоліків  дару. Але згідно зі ст. 721 ЦК України  якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного. Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.

Різновидом  договору дарування є договір  про пожертву. Згідно зі ст. 729 ЦК України  пожертвою є дарування нерухомих  та рухомих речей для досягнення ними певної, наперед обумовленої  мети. Специфіка його, порівняно  з класичним договором дарування, полягає в тому, що пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву і, відповідно, вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням (ст. 730 ЦК України).

За договором  дарування дарувальник безоплатно передає обдаровуваному майно у власність. Таким чином, за договорами дарування чи іншими подібними договорами товари надаються безоплатно на умовах, що не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення; відповідно, кошти передаються згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами на умовах, що не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів.

На договори дарування, як і на договори купівлі-продажу, поширюються обмеження стосовно можливості певних суб'єктів набувати у власність майно за договором  дарування. Так, майно, що набувається  державним підприємством, установою, організацією, в тому числі за договорами дарування, належить йому на праві повного  господарського відання або оперативного управління, а не на праві власності.

Сторонами договору дарування можуть бути юридичні та фізичні особи, в тому числі  суб'єкти підприємницької діяльності, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Проте  законодавством встановлено обмеження  щодо можливості укладення певними  суб'єктами договорів дарування.

Так, згідно з ч. 2 ст. 68 та ч. 2 ст. 720 ЦК України  батьки (усиновителі, опікуни) не можуть, зокрема, здійснювати дарування  від імені дітей (усиновлених, підопічних), а також зобов'язуватися від  їх імені порукою.

Юридичні  особи укладають договори дарування  в межах спеціальної праводієздатності, обсяги якої встановлюються їх установчими документами. Частина 3 ст. 720 ЦК України прямо встановлює, що юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви з обмеженнями, встановленими нижче.

Законодавство не містить обмежень щодо прийняття  юридичними особами дару. Водночас згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів  України від 15 грудня 1992 р. № 8-92 "Про  управління майном, що є у загальнодержавній  власності" (ч. 2 ст. 75 ГК України) підприємствам, що є у загальнодержавній власності, заборонено передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також  громадянам. Щоправда ця норма стосується лише державних підприємств і  не поширюється на комунальні підприємства (див. п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 2 квітня 1994 р. № 02-5/225 "Про деякі питання  практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної  власності").

Вимоги  щодо форми договору дарування встановлені  ст. 719 ЦК України; крім того, на нього  поширюються загальні вимоги щодо форми  угод (ст. 181 ГК України; ст.ст. 205-210 ЦК України).

Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення  може бути укладений усно. Договір  дарування нерухомої речі, дарування  валютних цінностей на суму, яка  перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян укладається  у письмовій формі і піддягає нотаріальному посвідченню. У письмовій  формі також укладається договір  дарування майнового права, договір  дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому та договір  дарування рухомих речей, які  мають особливу цінність.

Договір дарування є специфічним договором  щодо порядку його укладення. За загальними правилами він вважається укладеним  з моменту передачі майна обдаровуваному і є реальним договором. Договір про пожертву також є реальним, проте є укладеним з моменту прийняття пожертви (ст. 729 ЦК України).

Договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому є консенсуальним договором, оскільки у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених ним, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості (ч. 2 ст. 723 ЦК України) і вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. При визначенні останніх доцільно, зокрема, звертатися до ч. З ст. 180 ГК України, згідно з якою при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

3.4 Договір контрактації  сільськогосподарської продукції

Сільське  господарство як вид господарської  діяльності посідає чільне місце  у правовій базі. Безпосередньо договору контрактації сільськогосподарської  продукції присвячений § 4 гл. 54 ЦК України та § 2 гл. 30 ГК України; крім того, у ч. 2 ст. 713 ЦК України прямо зазначено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте опосередковано процес укладення відповідних договорів регулюється досить великою кількістю законодавчих та підзаконних нормативних актів, про що йдеться далі.

Згідно  зі ст. 272 ГК України за договором  контрактації виробник сільськогосподарської  продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або  переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію  у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант  зобов'язується сприяти виробникові  у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Подібне визначення містить ст. 713 ЦК України. Вона прямо підкреслює, що за відповідним  договором виробник повинен насамперед виробити продукцію та передати її заготівельнику (контрактанту). У цьому  разі договір контрактації буде поєднувати в собі ознаки договорів підряду, купівлі-продажу та поставки. Якщо продукція вже вироблена, договір контрактації укладається за правилами щодо договорів купівлі-продажу та поставки.

Предметом договору контрактації сільськогосподарської  продукції є вироблення та наступна передача сільськогосподарської продукції  або передача вже виробленої продукції.

Поняття сільськогосподарської продукції  міститься у Законі України від 24 червня 2004 р. № 1877-ІУ "Про державну підтримку сільського господарства України", згідно з п. 2.15 ст. 2 якого  нею вважаються товари, які підпадають під визначення 1-24 груп УКТ ЗЕД. За Законом України від 5 квітня 2001 р. № 2371-Ш "Про Митний тариф України" до цих груп товарів належать живі тварини; продукти тваринного походження; продукти рослинного походження; жири та олії тваринного або рослинного походження; продукти їх розщеплення; готові харчові жири; воски тваринного або рослинного походження, а також готові харчові продукти; алкогольні та безалкогольні напої і оцет; тютюн та його замінники.

Сторонами договору контрактації сільськогосподарської  продукції є виробник і контрактант.

Згідно  зі ст. 1 Закону України від 18 січня 2001 р. № 2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" сільськогосподарським товаровиробником може бути фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської  продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності в цьому разі не є обов'язковою.

За визначенням  договору контрактації сільськогосподарської  продукції, що наводиться у ГК України, вбачається, що контрактантом може бути підприємство чи організація, тобто  юридична особа, що згідно зі своїми установчими  документами здійснює закупівлю  сільськогосподарської продукції.

Контрактант зобов'язується сприяти виробникові  у виробництві продукції за договором контрактації сільськогосподарської продукції.

Контрактант зобов'язується прийняти продукцію  виробника.

Згідно  зі ст. 273 ГК України виробник повинен  не пізніш як за 15 днів до початку заготівлі  продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі  сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

У договорі контрактації можуть передбачатися  обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо  виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається  контрактантом на визначених договором  приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

Контрактант зобов'язується оплатити продукцію. Як і стосовно договорів купівлі-продажу  і поставки, до договору контрактації застосовуються положення щодо вільних  та державних цін і тарифів. Останні, зокрема, діють на ринку зерна.

 

Висновок

 

Договір купівлі-продажу - основний вид  цивільно-правових зобов'язань, які  застосовуються в майновому обороті.

Відносини купівлі-продажу регулюються  положеннями діючого на території  України цивільного законодавства  і договорами купівлі-продажу, укладеними між сторонами угоди.

Купівля-продаж – це договір за яким, одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) іншій стороні (покупцю), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і заплатити  за нього певну грошову суму (ціну).

Таким чином, договір купівлі-продажу  завжди являється консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди за всіма умовами договору.

Купівля продаж оплатний: основою виконання зобов'язань по передачі товару являється отримання зустрічного задоволення у вигляді покупної ціни, і навпаки.

Наявність суб'єктивних прав і обов'язків  у обох сторін договору кіпівлі-продажу дозволяє характеризувати його як взаємний.

Єдина умова, яку сторони повинні у всіх випадках обов'язково самі визначити при купівлі-продажу, - її предмет. По закону питання про те, що продається і купляється, вважається погодженим сторонами, якщо із договору можна установити найменування і кількість товару. Інші умови, включаючи ціну і якість товарів, в принципі являються визначеними на основі критеріїв, введених законом, і можуть сторонами особо не погоджуватися.

 

Список використаної літератури

 

1. Господарський кодекс України.

2. Цивільний кодекс України .

3. Про захист прав споживачів: Закон України від12.05.1991р. за ред. від 15.12.1993р. //Там же.-1994.-№1.

4. Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини: Закон України 23.12.1997 р.

5. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (малу приватизацію) від 06.03.1992р.

6. Закон України “Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992р.

7. Про порядок заняття торгівельною діяльністю і правила обслуговування населення: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. Правила продажу непродовольчих товарів: Затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 27.05.1996р

8. Старцев О.В. “Підприємницьке право”.