Договір куплі – продажу

Договори  поставки, зважаючи, зокрема, на тривалий характер відносин між постачальниками  і покупцями, про що йшлося вище, укладаються у письмовій формі. Він, як і договір купівлі-продажу, вважається укладеним, коли між сторонами  в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, що дає підстави віднести його до консенсуальних договорів.

Згідно  із п. 19 Положення про поставки продукції  виробничо-технічного призначення, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888, у договорі поставки повинні обов'язково визначатися номенклатура (асортимент), кількість і якість продукції, терміни постачання і ціна, а в довгостроковому договорі по прямих тривалих і тривалих господарських зв'язках - найменування, групова номенклатура (асортимент) і кількість продукції, порядок і терміни узгодження і представлення специфікацій. У разі відсутності цих умов договір вважається неукладеним. Також згідно із ч. 4 ст. 265 ГК України умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (редакція 2000 року).

На відміну  від договору купівлі-продажу, законодавство, що регулює поставку, досить чітко  визначає санкції за порушення її умов. Оскільки санкції, що вказуються нижче, поширюються виключно на договори поставки (див., зокрема, п. 2 роз'яснення  Президії Вищого арбітражного суду України  від 12 листопада 1993 р. № 01-6/1205 "Про  деякі питання практики вирішення  спорів, пов'язаних з поставкою продукції  і товарів неналежної якості та некомплектних"), дуже важливим є вірно називати відповідні договори про передачу майна у  власність та формулювати їх умови  відповідно до назв.

Так, за прострочення постачання чи недопоставку продукції виробничо-технічного призначення  постачальник сплачує покупцю неустойку  в розмірі 8% вартості не поставленої в строк продукції за окремими найменуваннями номенклатури (асортименту). За прострочення постачання чи недопоставку товарів народного споживання постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 4%, а щодо ювелірних виробів і годинників з дорогоцінних металів - 1,5% вартості не поставлених у строк товарів з окремих найменувань асортименту.

За прострочення постачання чи недопоставку сільськогосподарської  продукції стягується неустойка  в розмірі 4% вартості не поставленої  в строк продукції, а товарів  дитячого асортименту - в розмірі 8% вартості не поставлених у строк  товарів.

Якщо  поставлена продукція виробничо-технічного призначення і товари народного  споживання не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, іншої  документації, зразкам (еталонам) чи умовам договору, а також якщо поставлена некомплектна продукція, виготовлювач (постачальник) сплачує покупцю (одержувачу) штраф у розмірі 20% вартості продукції  неналежної якості чи некомплектної, а  по ювелірних виробах і годинниках з дорогоцінних металів - 5% вартості товарів неналежної якості чи некомплектних. Зазначений штраф стягується з виготовлювача, а у випадках, передбачених у договорі, - з постачальника.

За постачання всупереч вимогам стандартів, технічних  умов чи договору продукції без тари чи упакування або в неналежній тарі чи упакуванні постачальник сплачує  покупцю штраф у розмірі 5% вартості такої продукції.

Згідно  зі ст. 4 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" у разі необгрунтованої відмови виконавця державного замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена цим Законом та за наявності технічних можливостей його виконання, виконавець сплачує державному замовнику штраф у розмірі вартості державного контракту. При невиконанні зобов'язань за державним контрактом виконавець, крім сплати неустойки, відшкодовує збитки в повному обсязі, які було завдано неналежним виконанням зобов'язань.

За порушення  строків розрахунків за договором  поставки сторони на підставі Закону України від 22 листопада 1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне  виконання грошових зобов'язань" можуть також передбачити неустойку (пеню), яку покупець має сплатити постачальнику в разі невиконання  зобов'язання розрахуватися у визначений договором строк, у розмірі, що не перевищує подвійної облікової  ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується  пеня.

Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірного зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Таким чином, у разі заподіяння збитків боржник може бути звільненим від цієї відповідальності, якщо він доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (ст. 614 ЦК України). При цьому відповідно до п. 1.3 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від ЗО березня 1995 р. № 02-5/218 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки" посилання боржника на такі причини невиконання зобов'язання, як недопоставка сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо, не є підставою для висновку про відсутність його вини, тобто для звільнення від обов'язку відшкодувати завдані ним збитки контрагентові за договором.

3.2 Договір міни (бартеру)

Загальні положення щодо міни (бартеру) містяться у ст. 293 ГК України та § 6 гл. 54 ЦК України. Операції, що мають ознаки бартерних, додатково регулюються законами України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), від 23 грудня 1998 р. № 351-ХР/ "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", а також прийнятою на виконання останнього постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності". Крім того, Вищий господарський суд України в своїх інформаційних листах неодноразово звертався до проблем, пов'язаних зі здійсненням бартерних операцій (див., зокрема, листи Вищого арбітражного суду України від 10 травня 2000 р. № 01-8/204 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства", від 22 вересня 2000 р. № 01-8/ 516 "Про практику вирішення окремих категорій спорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)", оглядовий лист від 11 грудня 2000 р. № 01-8/738 "Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)"; див. також Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 29 серпня 2001 р. № 01-8/935 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів".

Згідно  зі ст. 293 ГК України за договором  міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін  на інший товар. Подібне визначення містить і ст. 715 ЦК України.

Загальне  визначення бартеру міститься і  в п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про  оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого бартером (товарним обміном) є господарська операція, яка  передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Договір бартеру є різновидом договору міни, і на сьогодні ці правові інститути  ототожнюються. Договори міни залишаються  одним з найпопулярніших видів  господарських договорів, щоправда, зважаючи на те, що товарообмінні операції створюють реальну можливість для  товаровиробника заощаджувати на податкових платежах, зменшуючи тим самим  надходження коштів до бюджету, держава  активно вживає заходів щодо скорочення товарообмінних (бартерних) операцій у  господарському обороті.

Зокрема, "з метою подолання кризових явищ в економіці, скорочення товарообмінних (бартерних) операцій, поліпшення фінансового  становища підприємств та оздоровлення фінансів держави" Кабінет Міністрів  України 17 березня 1998 р. прийняв постанову  № 333, якою затвердив заходи щодо скорочення товарообмінних (бартерних) операцій у  господарському обороті України. Статтею 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему  оподаткування, обліку та звітності  суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу від 28 червня 1999 р. № 746/99) встановлено заборону суб'єктам  підприємницької діяльності - юридичним  особам, які перейшли на спрощену систему  оподаткування за єдиним податком, застосовувати інший спосіб розрахунків  за відвантажену продукцію, крім готівкового  та безготівкового розрахунків коштами. В протоколі № 3 засідання Кабінету Міністрів України від 19 січня 2001 р. щодо товарообмінних бартерних операцій у п. 4 розділу V доручено керівникам центральних органів виконавчої влади, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головам обласних, Київської та Севастопольської міських  держадміністрацій вжити вичерпних  заходів для максимального зменшення  товарообмінних бартерних операцій. Нарешті, ст. 71 Закону України від 27 листопада 2003 р. № 1344-ІУ "Про Державний  бюджет України на 2004 рік" містить  положення про заборону здійснення розрахунків з бюджетом у не грошовій формі, в тому числі шляхом бартерних операцій. Характеристика договорів міни (бартеру)

Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто  матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи. Крім того, згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК України  договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Базовим законодавчим застереженням щодо можливості того чи іншого майна бути предметом  операцій міни (бартеру) є положення  ч. 4 ст. 293 ГК України, відповідно до якої не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної  або комунальної власності, у  разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним  чи комунальним підприємством. Стосовно бартеру в зовнішньоекономічній діяльності постановою Кабінету Міністрів  України від 29 квітня 1999 р. № 756 "Про  деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" затверджені переліки товарів (робіт, послуг), з використанням  яких здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності забороняється.

Міна (бартер) може здійснюватися як суто господарська операція із притаманними їй обмеженнями, зокрема щодо її суб'єктів, або як цивільно-правова, за якої таких обмежень немає. Поняття господарської операції визначене в ст. 1 Закону України  від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні", за якою господарською  операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі  активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Господарські  операції здійснюються в межах господарської (в тому числі підприємницької) діяльності. Господарською діяльністю, в свою чергу, вважається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації  такої діяльності є регулярною, постійною  та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). У цьому разі учасниками бартерної операції можуть бути тільки суб'єкти господарювання, тобто зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (див. ст. 1 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-ЇІІ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності").

У разі, якщо міна (бартер) здійснюється у загальному цивільно-правовому порядку, її сторонами  можуть бути юридичні та/або фізичні  особи незалежно від наявності  у них статусу суб'єктів підприємницької  діяльності.

Згідно  з ч. 2 ст. 293 ГК України (ч. 2 ст. 715 ЦК України) сторона договору міни вважається продавцем  того товару, який вона передає в  обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють  договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству  і відповідає суті відносин сторін (ч. 5 ст. 293 ГК України).

Товар передається  сторонами у власність, повне  господарське відання чи оперативне управління. Як і у випадку з  договорами купівлі-продажу, поставки, контрактації, правила щодо яких застосовуються до договорів міни, конкретний правовий режим майна, що передається та, відповідно, набувається, залежить від правового  статусу сторін договору міни.

Обмін товарами, роботами, послугами за договорами міни (бартеру) не опосередковується  рухом грошових коштів, що є головною відмінністю цих договорів від  договору купівлі-продажу. На це вказується і у визначенні бартеру, що міститься  в п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про  оподаткування прибутку підприємств" - бартер "передбачає проведення розрахунків  за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи  будь-які види заліку та погашення  взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування  коштів на рахунки продавця для компенсації  вартості таких товарів (робіт, послуг)".

Обмін товарів (робіт, послуг), зазвичай, відбувається на основі еквівалентності їх вартості, що, в свою чергу, нерозривно пов'язане  із визначенням ціни товарів (робіт, послуг), що обмінюються. Сторони договорів  міни і бартеру мають право  самостійно визначати їх вартість без  обмежень. Проте за договорами бартеру  податок на додану вартість і податок  на прибуток визначаються, виходячи із звичайних цін на такі товари (роботи, послуги).

Згідно  з ч. З ст. 293 ГК України за погодженням  сторін можлива грошова доплата  за товар більшої вартості, що обмінюється  на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству. Таке саме положення  міститься у ч. З ст. 715 ЦК України.

Строки  договорів міни та бартеру в межах  України законодавством не встановлені, тому у цьому питанні можливе  застосування положень щодо договорів  купівлі-продажу, поставки, контрактації. Що ж до строків таких операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, Законом України "Про регулювання  товарообмінних (бартерних) операцій у  галузі зовнішньоекономічної діяльності" встановлені певні обмеження.

3.3 Договір дарування

Базою для  визначення договору дарування є  норми ЦК України (гл. 55); відповідні правові норми щодо безповоротної фінансової допомоги та безоплатного надання товарів (робіт, послуг) містяться в Законі України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.). Додатково особливості інституту пожертви визначені законами України від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР "Про благодійництво та благодійні організації" та від 22 жовтня 1999 р. № 1192-ХІУ "Про гуманітарну допомогу".