Договір куплі – продажу

Водночас  покупець форвардного контракту  має право без погодження з  іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати  такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи його продавця.

Ф'ючерсний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у певний час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін на момент виконання зобов'язання. Будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання лише за наявності іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.

Опціон — стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів, товарів та коштів на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися від придбання цього майна, опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії. Претензії щодо неналежного виконання або невиконання даного зобов'язання можуть пред'являтися виключно емітентові опціону.

В усіх перелічених  угодах їх виконання віддалене у  часі від момент їх укладення. Однак, якщо форвардна і ф'ючерсна угоди  передбачають їх виконання у майбутньому  у "певний час", то операція з опціоном — "у будь-який момент протягом певного часу". Ф'ючерсні та опціонні угоди останнім часом застосовують на біржах та аукціонах. Особливо поширеними стали ф'ючерсні біржові угоди, предметом яких є стандартний контракт на стандартизований товар, якого на момент укладення угоди не існує. Форвардна угода фактично передбачає поставку товару в майбутньому і може бути позабіржовою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Договір купівлі-продажу у колі  інших договорів, які опосередковують  відносини щодо переходу права  власності

 

Далі розглянемо інші види договорів  купівлі-продажу і зокрема встановимо, що поєднує купівлю-продаж з договорами поставки, міни, дарування, контрактації, звернемо увагу на їх правову ціль, а також визначимо, що відрізняє  купівлю-продаж від договорів, зазначених вище.

3.1 Договір поставки

Відносини поставки регулюються досить великим масивом нормативно-правових актів, що обумовлено неабиякою популярністю цього виду договору в підприємницькій  діяльності.

Поняття та загальні положення щодо порядку  укладання та виконання договору поставки визначено в § 3 гл. 54 ЦК України, § 1 гл. 30 ГК України. Проте вже ч. 2 ст. 264 останнього акцентує увагу на можливості встановлення спеціальними актами особливостей поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливого порядку здійснення поставки продукції для державних потреб.

Поставки  продукції виробничо-технічного призначення  та товарів народного споживання додатково врегульовані відповідними положеннями, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888. Поставки продукції для державних потреб, окрім загальних положень з питань поставок, врегульовані законами України від 22 грудня 1995 р. № 493/95-ВР "Про поставки продукції для державних потреб", від 22 лютого 2000 р. № 1490-ІП "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", а також Порядком формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 266 (в редакції постанови від 13 грудня 2001 р. № 1650).

Порядок приймання продукції, що була поставлена, регулюється Інструкцією про  порядок приймання продукції  виробничо-технічного призначення  і товарів народного споживання за кількістю, затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6, та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7.

Питання кооперованих поставок врегульовано Тимчасовим положенням з питань кооперованих поставок продукції виробничо-технічного призначення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 622, а також Положенням про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав - учасниць СНД, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 р. № 323. Визначення договорів поставки складних технічних виробів міститься в Порядку віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2002 р. № 445.

До нормативних  актів, що регулюють відносини поставок, належать і акти судової влади, зокрема  роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 жовтня 1993 р. № 01-6/1106 "Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомкою продукції  і товарів за кількістю та якістю", від 12 листопада 1993 р. № 01-6/1205 "Про  деякі питання практики вирішення  спорів, пов'язаних з поставкою продукції  і товарів неналежної якості та некомплектних" та від 30 березня 1995 р. № 02-5/218 "Про  деякі питання практики вирішення  спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або  неналежним виконанням зобов'язань  за договором поставки". 12 березня 1996 р. Вищий арбітражний суд України  видав лист № 01-8/110 "Про Закон  України "Про поставки продукції  для державних потреб".

Згідно  зі ст. 265 ГК України за договором  поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у  зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну  грошову суму. Це визначення уточнюється  визначенням ст. 712 ЦК України, яка, зокрема, прямо наділяє постачальника  статусом суб'єкта підприємницької  діяльності і акцентує на використанні товару, що поставляється, в підприємницькій  діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням  покупцем.

Договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, на що вказують ч. 2 ст. 712 ЦК України  і ч. 6 ст. 265 ГК України, відповідно до яких до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж в частині, не врегульованій спеціальним  законодавством. Договір поставки має  спільну з договором купівлі-продажу  економічну природу (платна передача товару від одного суб'єкта до іншого), проте  відрізняється рядом особливостей, які розглядаються нижче.

Предметом договору поставки, за визначенням, є  товар. Стаття 266 ГК України уточнює, що предметом поставки є визначені  родовими ознаками продукція, вироби з  найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом  поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними  ознаками.

На відміну  від договору купівлі-продажу, предметом  поставки є товар, призначений для  ведення підприємницької діяльності чи іншої діяльності, яка не пов'язана  з особистим споживанням. Відповідно до своєї природи предметом поставки не можуть бути цінні папери (хоча ч. 2 ст. 5 Закону України від 10 грудня 1997 р. № 710/97-ВР "Про Національну депозитарну  систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" вже передбачає таку можливість), грошові  кошти та майнові права.

Згідно  зі ст. 712 ЦК України відповідна продукція  передається "у власність". Проте  зважаючи на те, що майно може набуватися державними або комунальними підприємствами, зокрема, за договорами поставки, воно може передаватися їм не у власність, а у повне господарське відання  або оперативне управління.

Сторонами договору поставки є постачальник і  покупець. Згідно із ч. З ст. 265 ГК України  ними можуть бути господарські організації, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (п. 1-2 ч. 2 ст. 55 ГК України). Договір купівлі-продажу, в свою чергу, може бути укладений  між будь-якими суб'єктами - як між  юридичними особами, так і між  або за участю громадян.

Постачальником  товару може бути як його виготовлювач, так і посередницька організація, яка реалізує товари. Покупцем виступає суб'єкт, який одержує товар для  виробничого споживання чи для наступної  реалізації громадянам-споживачам.

Постачальник  передає замовникові продукцію  в обумовлені строки. Строк є істотною умовою договору поставки. Згідно зі ст. 267 ГК України договір поставки може бути укладений на 1 рік, на строк  більше 1 року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на 1 рік.

Особливістю договору поставки є також те, що укладення договору і передача товару не збігаються в часі; остання, як правило, має відбуватися пізніше. Товар, що його належить поставити, до часу оформлення договору може бути відсутнім у натурі.

Якщо  в довгостроковому договорі кількість  поставки визначена лише на рік або  менший строк, у договорі повинен  бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії  договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним  на 1 рік (ч. З ст. 267 ЦК України).

Покупець  зобов'язаний прийняти продукцію, що була поставлена. Проте ГК України, загальні положення ЦК України, а також  положення про поставки передбачають підстави відмови покупця від прийняття продукції. Наприклад, ч. 5 ст. 268 ГК України передбачено право покупця відмовитися від прийняття і оплати товарів у разі, якщо вони більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. Проте якщо продукція виявиться такою, що не відповідає умовам договору, покупець має право відмовитися від неї на підставі загальних положень ч. 2 ст. 678 ЦК України.

Покупець  також має право відмовитися  від прийняття товару у разі неукомплектування продукції, що виявилася некомплектною, в установлений за погодженням сторін строк (ч. З ст. 270 ГК України); у разі поставки продукції в асортименті, що не відповідає умовам договору поставки, тощо (ч. 1 ст. 672 ЦК України); у разі передання продукції без тари та (або) упаковки чи в неналежних тарі та (або) упаковці (ст. 686 ЦК України) тощо.

Порядок приймання продукції за кількістю  визначено Інструкцією про порядок  приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного  споживання за кількістю, затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6.

Замовник  зобов'язаний оплатити продукцію за встановленими договором цінами.

За змістом  п. 2.1 Положення про ведення касових  операцій у національній валюті в  Україні, затв. постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 72 підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти на договірних умовах, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно у безготівковій формі (за допомогою розрахункових документів у паперовому або електронному вигляді, включаючи платіжні картки), а також у готівковій формі (з дотриманням діючих обмежень) у порядку, установленому законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України. Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми.

Розрахунки  готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб здійснюються також через  установи банків шляхом переказу готівки  на користь підприємств (підприємців) та фізичних осіб для сплати будь-яких платежів. При цьому сума готівкового  розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) через їх каси, каси банків, інших  фінансових установ, які надають  послуги з переказу грошей, та підприємств  поштового зв'язку не має перевищувати десяти тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену  граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку. Кількість  підприємств (підприємців), з якими  проводяться розрахунки протягом дня, не обмежується.

Умовами договору поставки товарів може бути передбачене право покупця на відстрочення кінцевого розрахунку за певний процент що, відповідно до підпункту 1.11.2 п. 1.11 ст. 1 Закону України  від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування  прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), є товарним кредитом.

Право господарюючого суб'єкта кредитувати інших за рахунок  власного майна випливає з його повноважень  власника, які встановлені Законом  України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 "Про  власність", а також ст.ст. 694-695 ЦК України, відповідно До яких договором  поставки може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням  або з розстроченням платежу, в тому числі з обов'язком сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит. З порівняльного  аналізу поняття, предмета і значення договорів поставки і кредиту, у  тому числі товарного, випливає, що в цьому разі кредитні зобов'язання є похідними від договору поставки, і не виділяються у самостійний  вид договірних правовідносин. Процент, який сплачує покупець (замовник) постачальникові, є платою за наданий товарний кредит (див. п. 6 листа Вищого арбітражного суду України від 24 вересня 1999 р. № 01-8/451 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства").