Договор дарения

Поряд з вищенаведеними формами  здійснення дарування виділяють  також:

• Відмову від певного  права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави  або окремих юридичних осіб).

• Передачу майнового права (вимоги, іпотеки)[10].

• Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей.

• Відмову одного з подружжя від частки у спільному майні  на користь другого з них.

• Нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги  громадян та організацій перед державою, народами світу та ін.

Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір дарування  від усіх інших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу  яких виникають права і обов'язки сторін. Так, "не можуть вважатися  даруванням виплати премій працівникам  у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального  захисту населення, приватизація громадянами  державного майна на підставі приватизаційних  сертифікатів" , тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і т.д.

Слід зазначити, що множинність  форм здійснення дарівних дій не обов'язково повинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору дарування необхідна сама безоплатність  переходу майна або майнових прав та згода сторін на вчинення дарування.

Цивільний кодекс України  встановлює, що договір дарування  можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний, безвідплатний.

Про те, що договір дарування  за ЦК може розглядатись як одностороння угода свідчать такі положення: що дарувальник  вправі відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, а останній – якщо негайно заявить  про відмову від прийняття  дарунку (ст. 722 ЦК). Тому автори вважають, що договір дарування може посвідчуватись в нотаріальному порядку лише в присутності дарувальника, який має намір в наступному передати і дарунок, і договір дарування  обдарованому. Це положення може мати місце на практиці при попередньому посвідченні договору дарування  перед весіллям, днем народження тощо. Коли ж весілля не відбулось, дарувальник  вправі звернутись до нотаріуса і  сам скасувати такий договір, якщо ми визнаємо договір дарування  одностороннім правочином.

Але не слід плутати наведений  вище правочин з договором дарування  з обов’язком передати дарунок у  майбутньому (ст. 723 ЦК), оскільки останній вважається посвідченим як двосторонній правочин. Характерними рисами цього  правочину є те, що не зважаючи на одностороннє зобов΄язання за цією угодою дарувальника, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. Це положення зобов΄язує дарувальника навіть більше ніж обдарованого належним чином зберігати дарунок, оскільки, як зазначалось раніше, в разі розірвання договору дарування обдарований зобов΄язаний повернути дарунок лише тоді, коли він зберігся в натурі.

Договір дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої  особи (ст. 725 ЦК) передбачає істотні  умови, які висуваються до обдарованого. Так, за договором дарування може бути встановлений обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового  характеру на користь третьої  особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно  у власність, виплачувати грошову  ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти  вимог до третьої особи про  виселення тощо).

Слід відмітити, що це положення  стосується лише третіх осіб, а не дарувальника. При цьому, деякі умови цього  підвиду договору дарування важко  однозначно сприймати. Виходить, що обдарований  приймаючи дарунок одночасно  бере на себе зобов΄язання виплатити частину вартості дарунка третій особі. Вважати, що обдарований буде сплачувати більше ніж отримує, не має підстав, але з урахуванням індексації та несвоєчасної сплати дарунок може бути за вартістю меншим від обов’язків обдарованого[11].

Отже. аналізуючи вище викладене, можна прийти висновку,що односторонній  чи двосторонній характер договору залежить від наявності прав та обов’язків у сторін. Так, якщо договір не містить  обов’язку обдарованого вчинити  певні дії на користь третіх осіб, то такий договір є одностороннім. В цьому разі обдарований має  лише права ( отримати дарунок), а зобов’язаною стороною є дарувальник ( передати майно  обдарованому). Якщо в договорі зазначено  обов’язок обдарованого вчинити  певні дії на користь третіх осіб. то такий договір є двостороннім. За загальним правилом, відповідно до п. 2 ст. 717 ЦК договір. що встановлює обов’язок обдарованого вчинити  на користь дарувальника будь-яку  дую майнового або немайнового  характеру ,не є договором дарування. Винятки з цього правила становлять статті 723,725-727 ЦК. Згідно ст. 723 сторони  можуть укласти договір дарування  з умовою передання майна обдарованому в майбутньому через певний строк (термін) або у разі настання відкладальної  обставини. Уразі настання строку (терміну) або відкладальної обставини  обдарований має право зажадати передання йому дарунка, який визначений у договорі дарування. Якщо дарувальник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься  від виконання свого обов'язку, обдарований має право вимагати від останнього передання дарунка  або відшкодування його вартості. Якщо до настання умови, визначеної в  договорі, помре дарувальник або  обдарований, договір дарування  припиняється.

Окрім цього, на обдарованого може бути покладений обов'язок вчинити  певну дію майнового змісту або  утри на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право  довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог  до третьої особи про виселення  тощо). Вимагати від обдарованого виконання  покладеного на нього обов'язку має  право дарувальник, а в разі його смерті, визнання безвісно відсутнім  чи недієздатним - особа, на користь  якої має бути виконаний цей обов'язок (ст.725). У разі ухилення обдарованого від виконання обов'язку на користь  третьої особи дарувальник має  право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування  його вартості (ст. 726).

Законодавець передбачає можливість як реального, так і консенсуального  договору дарування. Слід зазначити, що ЦК УРСР передбачав лише реальність даного договору, оскільки в радянський період консенсуальний договір дарування  вважався неприпустимим із точки  зору моралі , бо в такому випадку  обдарований мав би право вимагати у примусовому порядку повернення дару. Зміни у теперішньому кодексі  зумовлені проголошенням принципу свободи договору, за яким сторони  можуть надати чинність договору до моменту  передачі речі, якщо це не суперечить законодавству. Право власності на дарунок виникає  з моменту його прийняття. Якщо дарунок  направлено обдарованому без його попередньої  згоди, він вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить  про його відхилення. Прийняття документів, які посвідчують право власності  на річ, інших документів, які посвідчують  належність дарувальникові предмета договору дарування, або символів речі (ключів, макетів тощо) вважається прийняттям дарунка (ст. 722 ЦК)[12].

Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування відрізняється  від договорів про передачу майна  у власність, це його безоплатність. Щодо безвідплатності, то цікавою з  є точка зору російських вчених А. П. Сергєєва та Ю. К. Толстого : "На перший погляд відсутність зустрічного  задоволення, тобто безоплатність  зобов'язання, не відповідає природі  цивільного права, оскільки майнові  відносини, котрі входять у його предмет, традиційно сприймаються як матеріально-вартісні, товарно-грошові відносини. Дія ж  макроекономічного закону вартості у повній мірі проявляється лише в  сплатних зобов'язальних правовідносинах, оскільки саме тут відбувається своєрідний обмін товарами (речами, товарами, послугами). Однак, і безоплатні правовідносини, так само як і абсолютні правовідносини (для яких взагалі не властивий поділ на "сплатні - безоплатні"), також можуть відчувати дію закону вартості, хоч, і не настільки відчутно. Так, правовідносини власності безпосередньо не пов'язані з грошовим обміном, зате вирішення питання про належність особам тих чи інших речей є необхідною підставою для участі цих осіб в цивільному обороті, а об'єм і характер належних їм речових прав здебільшого передбачають зміст майбутніх зобов'язальних відносин. Основним, мабуть, є те, що річ не втрачає притаманну їй якість товару і тоді, коли вона переходить від однієї особи до другої безоплатно"[13]

Безоплатність дарування, фактично - це відсутність зустрічної еквівалентної  вимоги. Німецький вчений Вальтер  Шенрат слушно зауважує, що договір  дарування виступає антиподом договору купівлі-продажу: «Завдяки даруванню, так як і при купівлі-продажу, остаточно передається право  власності або інше майнове право  від однієї особи до іншої - тільки без зустрічного задоволення»[14] . Заперечував можливість будь-яких зустрічних дій з боку обдарованого Новицький І.Б. - він вказував, що « . зі всіх безвідплатних угод виділяється дарування. Дарувальник не тільки не отримує майнового еквіваленту, але й його власне майно так, чи інакше, в більшій чи меншій мірі зменшується внаслідок дарування. Вчинення обдарованим будь-яких майнових надань на користь дарувальника з приводу чи у зв'язку з даруванням (або прийняття на себе, обдарованим зобов'язання такого змісту) позбавляє угоду якості дарчого договору"[15].

Однак, неправильно було б розуміти безоплатність договору дарування буквально, оскільки дарувальник  як власник майна вправі вимагати певного еквіваленту за надане майно . Даний еквівалент є умовним (якщо під даруванням, не хочуть приховати  договір купівлі-продажу з порушенням прав третіх осіб), хоча зазначення умови  в договорі є гарантією вільного розпорядження власником своїм  майном.

3. Елементи договору  дарування

3.1 Предмет договору дарування 

Предметом договору дарування  може бути будь-яке майно (як індивідуально  визначені речі, так і речі, визначені  родовими ознаками), не вилучене з товарообороту  і яке може бути у власності  особи, якій воно дарується. Згідно ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші  та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути також майнові  права, якими уже володіє дарувальник, або які можуть виникнути в  майбутньому.

Щодо нерухомого майна  існують певні вимоги : підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню  та державній реєстрації.

Стосовно валюти, як об’єкта  даного договору, то під нею розуміються  грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і  в інших формах, що перебувають  в обігу та є законним платіжним  обом на території України, а також  вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають  в обігу, кошти рахунках, внески в  банківських та інших кредитно-фінансових установах на те-торії України.

Відповідно до Закону "Про  цінні папери і фондову біржу" цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння  або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка  їх випустила, та їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходів у  вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання  грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Серед видів цінних паперів за законодавством України розрізняють  акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, векселі, казначейські зобов'язання республіки, ощадні сертифікати, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати та ін[16].

Предметом договору дарування  можуть бути майнові права. Останні  можуть мати зобов'язальну і речову природу. Речові правовідносини відрізняються  від зобов'язальних своїм об'єктом, на який спрямована діяльність суб'єктів.

При даруванні можуть існувати обмеження для набуття права  власності громадянами на окремі види майна. Так, Постановою Верховної  Ради від 17. 06. 1992 р. "Про право власності  на окремі види майна" був затверджений перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських  об'єднань, міжнародних організацій  та юридичних осіб інших держав на території України. До цього переліку входить: Зброя, боєприпаси (крім мисливської  і пневматичної зброї, і боєприпасів  до неї, а також спортивної зброї  і боєприпасів до неї, що придбаваються  громадськими об’єднаннями з дозволу  органів внутрішніх справ), бойова і  спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси;вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали  та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні  лікарські засоби (за винятком отримуваних  громадянами за призначенням лікаря); протиградні установки; державні еталони  одиниць фізичних величин; спеціальні технічні засоби негласного отримання  інформації.

Цією ж постановою був  затверджений спеціальний порядок  набуття права власності на окремі види майна. Зокрема, постанова передбачає особливі вимоги щодо осіб та порядку  отримання дозволу на ці речі.( наприклад  для отримання дозволу на на вогнепальну  гладкоствольну мисливську зброю треба  звернутися до органів внутрішніх справ  за місцем проживання особам, які досягли 21-річного віку)

Сторони договору дарування 

Сторонами у договорі дарування  можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а в певних випадках — держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади (ст. 720 ЦК України). Укладення договорів дарування громадянами має здійснюватися з додержанням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Крім того, сімейне та цивільне законодавство України встановлює додаткові гарантії захисту осіб, які перебувають під опікою або піклуванням. Так, опікун не має права без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник — давати згоду на їх здійснення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна тощо.

Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування  в межах своєї спеціальної  дієздатності. Саме ці особи зумовлюють особливий інтерес в світлі спроби закласти в установчі документи  право юридичної особи здійснювати  дарування. Цікавим в цій ситуації має стати установчий договір, оскільки, з одного боку, буде закладено мету – отримання прибутку, а з іншого - право дарувати. Тут, на погляд авторів, все ж таки необхідно додержуватись  принципів поділу юридичних осіб на підприємницькі і не підприємницькі. Останні можуть здійснювати дарування, оскільки в основі їх діяльності не повинна знаходитись мета – отримання  прибутку. В усякому разі при зростанні  кількості різноманітних фондів та непідприємницьких організацій, загальний рівень життя населення  погіршується. Тому в основі діяльності підприємницьких структур має бути сплата податків, а держава має  дбати про соціальне забезпечення населення При цьому законодавство  не містить будь-яких обмежень щодо прийняття юридичними особами дару. Водночас безоплатне відчуження майна (у тому числі й за договором дарування) вони мають здійснювати відповідно до вимог їхніх статутів та законодавчих актів. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо це прямо передбачено в їхніх статутних документах. Відповідно до ЗУ « Про господарські товариства» для акціонерних та товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю установчими документами є статут та установчий договір, а для повних та командитних товариств – установчий договір.[17]