Цивільне право як приватне право

У юридичній  літературі ще за радянських часів  сформувалося уявлення про загальне поняття методу правового регулювання. Вважалося, що метод правового регулювання виражає особливості форм, прийомів, способів, застосовуваних державою для регулювання суспільних відносин даного виду.

В сучасній літературі такий підхід до визначення методу правового регулювання підтримується  з тими чи іншими редакційними особливостями. Наприклад, метод правового регулювання визначається як система специфічних способів, засобів, прийомів, за допомогою яких право як регулятор суспільних відносин впливає на них у нормативному порядку, встановлюючи правила поведінки їх учасників, надаючи їм права та встановлюючи їм обов'язки.

Якщо щодо загального розуміння методу правового регулювання  у юристів особливих проблем  не виникає, то з приводу змісту галузевого методу висловлюється чимало дискусійних  поглядів. При цьому переважна  частина вчених схиляється до думки про єдність цивільно-правового методу з притаманною йому певною низкою ознак. Водночас деякі автори (М.Д. Єгоров) визнають притаманність цивільно-правовому методу єдиної ознаки, якою має бути рівність сторін, оскільки вона втілюється у кожній нормі цивільного права.

Більш перспективною  уявляється перша точка зору, адже надто спрощеною є думка про  визнання рівності сторін єдиною ознакою  цивільно-правого методу. Тут необхідно  враховувати очевидно усі фундаментальні риси, притаманні галузевому методу регулювання. Досить раціональною уявляється пропозиція розкривати метод правового регулювання в чотирьох напрямах, виявляючи при цьому:

• особливості виникнення правових зв'язків між ними;
• специфіку вирішення конфліктів, що виникають;
• особливості засобів примусового впливу на правопорушників.

Раціональним є також твердження Д.В. Бобрової щодо того, що ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридично рівному становищі суб'єктів цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних засадах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.

При встановленні ознак цивільно-правового методу необхідно також враховувати  належність цивільного права до сфери  приватного права, для якого характерні дозвільність, ініціативність вибору суб'єктами юридичних дій, самостійність у виборі правових засобів для задоволення своїх потреб та інтересів.

Аналіз цивільного законодавства, досягнень цивілістичної  науки дає підстави виділити такі основоположні ознаки методу цивільно-правового  регулювання:

• юридична рівність учасників цивільних правовідносин;
• самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус учасників цивільних правовідносин;
• ініціативно-диспозитивний характер цивільно-правових норм;
• відновлювально-компенсаційний характер захисних засобів порушеного права, спрямованих на майнову сферу порушника, а не на особу [15; 8].

В літературі трапляються  й інші ознаки методу цивільно-правового  регулювання, наприклад, судовий захист порушених цивільних прав, майнова  спрямованість відповідальності особи за вчинене правопорушення. Безумовно ці риси притаманні нормам цивільного прав, але їх роль не вирішальна у формуванні методу цивільно-правового регулювання, адже на сучасному етапі згідно з Конституцією України судовий порядок захисту є домінуючим щодо захисту будь-яких порушених прав, а майновий характер відповідальності не є єдиним для всіх засобів цивільно-правового захисту.

Юридична рівність суб'єктів цивільного права означає, що жодна сторона не набуває правових переваг у відносинах, що мають регулюватися нормами цивільного права. Тут мається на увазі не економічна рівність, оскільки сторони можуть мати далеко не однаковий майновий базис.

Важливо, що можлива  економічна фактична нерівність суб'єктів  цивільного права не скасовує їх юридичну рівність при виникненні між ними цивільно-правових відносин. Однак не завжди будуть однаковими за своїм змістом права та обов'язки сторін, наприклад у договірних зобов'язаннях, у яких одна сторона виступає кредитором, інша - боржником, яка зобов'язана відповідно вчинити певну дію на користь кредитора, який у свою чергу має право вимагати її вчинення. Але й у цьому разі боржник не позбавляється законом захисту від можливих неправомірних дій кредитора, зберігаючи право висувати свої заперечення проти таких дій кредитора [17; 12].

Самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільного права  відображає особливу властивість учасників  цивільно-правових відносин, яка виявляється  у рівному обсязі правоздатності особи, яка набуває статусу суб'єкта цивільного права. Відповідно до статей 25 і 26 ЦК України цивільна правоздатність визнається за всіма фізичними особами рівною мірою. Суб'єктами цивільного права також є колективні утворення зі статусом юридичної особи, держава, територіальні громади, які також мають свою правоздатність, що існує внаслідок наявності у них статусу суб'єкта цивільного права, в основі якого лежить, зокрема, організаційно-правова єдність та наявність у них відокремленого (власного) майна, належного їм на підставі відповідного титулу (наприклад, права власності). Юридична особа відповідно до своєї цивільної правоздатності може мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини. Таким чином, самостійність (незалежність) учасників цивільного обігу забезпечується шляхом визнання їх суб'єктами цивільного права з рівною правоздатністю.

За таких  обставин два чи більше учасників, вступаючи, наприклад, у договірні відносини, зберігають свій самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус суб'єкта цивільного права.

Ініціативно-диспозитивний, характер цивільних норм відображає специфіку виникнення правових зв'язків  між учасниками суспільних відносин, що потрапляють у сферу дії  цивільно-правового регулювання. Реально це виявляється в тому, що за загальним правилом суб'єкти цивільного права вступають у правові відносини на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначають порядок і доцільність своєї поведінки. За таких обставин особа має можливість обрати оптимальний варіант своєї поведінки [24; 15].

У деяких випадках законодавець може безпосередньо діяти  за власною ініціативою. Наприклад, відповідно до ст.319 ЦК України, власник має право на свій розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. В законі використовується й інший спосіб визначення поведінки суб'єктів цивільного права. Так, відповідно до ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Тобто сторони в договорі мають право самостійно визначити момент виникнення права власності на відчужуване майно. Якщо сторони цього не виконають і такий момент не буде визначений спеціальною нормою, то діятиме загальне правило про виникнення права власності на річ з моменту її передачі набувачеві. Таке правило не є обмеженням сторін у праві вибору поведінки, навпаки, воно спрямоване на встановлення визначеності у їх правовому становищі за відсутності їх власної волі у вирішенні даної проблеми. Саме тому у багатьох інших випадках закон визначає порядок поведінки суб'єктів цивільного права. Іншими словами, цивільне право здійснює свою регулятивну функцію щодо відносин у їх нормальному (позитивному) стані.

Є певні особливості  виявлення ініціативності у позадоговірних відносинах, наприклад у тих, що виникають у зв'язку з заподіянням шкоди однією особою іншій (деліктні зобов'язання). Ця особливість полягає насамперед у тому, що деліктне зобов'язання виникає за волею однієї особи і всупереч волі іншої. У такій ситуації заподіювач шкоди стає боржником, а потерпіла особа - кредитором. Відповідно потерпілий набуває право звернутися до заподіювача шкоди з вимогами (в тому числі і в судовому порядку) про відшкодування завданої шкоди, а заподіювач такої шкоди не позбавлений права за власною ініціативою її відшкодувати [26; 18].

Будь-яке право  особи, закріплене в законі, не може існувати без механізму його захисту. Відповідно кожній галузі права притаманний  свій правозахисний механізм. Особливість  цивільного правозахисного механізму полягає саме у відновлювально-компенсаційному характері захисних засобів порушених цивільних прав, які в першу чергу спрямовуються на майновий статус особи, а не на саму особу, як це здійснюється у кримінальному праві. Так, у разі пошкодження орендарем орендованої речі орендодавець має право вимагати від порушника виправлення цієї речі, її заміни тощо. Таким чином забезпечується відновлення майнового статусу орендодавця. Однак цивільне право передбачає застосування й інших цивільно-правових санкцій, серед яких центральне місце посідають міри цивільно-правової відповідальності, які полягають у стягненні з порушника збитків, сплаті неустойки (штрафу, пені).

За загальним  правилом, захист порушених цивільних  прав здійснюється за ініціативою особи, яка вважає свої права порушеними [29].

ВИСНОВКИ

Теоретичне обґрунтування  поділу системи права на публічне та приватне право сягає ще часів Стародавнього Риму. Саме римські юристи були першими, хто вважав цей поділ природним, оскільки він відображає природні відносини між державою і приватною особою. Видатний римський юрист Ульпіан писав, що публічне право має відношення до держави (римські юристи не бачили різниці між поняттями «держава» і «суспільство»), а приватне – відбиває інтереси окремих осіб.

Категоріальні властивості, які притаманні публічному та приватному право дозволяють провести загальну диференціацію між даними категоріями, проте, ці підсистеми тісно переплітаються між собою в сучасних правових реаліях, що є цілком природнім явищем.

Зазначимо, що предметом цивільного права в радянському цивільному праві традиційно визнавалися: майнові відносини; особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими; інші особисті немайнові відносини. Зокрема, такий підхід знаходить вияв і в ст.1 Цивільного кодексу (ЦК) УРСР 1963 р.

У зв'язку з цим визначенню поняття майнових відносин і встановленню критеріїв належності їх до сфери цивільного права свого часу в радянській цивілістичній літературі приділялася значна увага. Таким критерієм одні автори називали товарно-грошовий характер майнових відносин (О.А. Пушкін), інші - майнову самостійність суб'єктів і те, що останні виступають як самостійні товаровласники (Ю.С. Червоний).

З прийняттям ЦК України 2003 р. підґрунтя для таких суперечок  практично ліквідоване, оскільки ст.1 ЦК відносить до предмета цивільно-правового регулювання лише ті майнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, головним критерієм встановлення галузевої належності відносин стає не предмет, а метод правового регулювання. Для цивільно-правового (диспозитивного) методу якраз і характерні юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регульованих відносин.

Отже, ЦК України регулює  як майнові, так і особисті немайнові відносини. Останні в ст.1 ЦК 1963 р. фактично поділялися на дві групи: особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, та суто особисті немайнові відносини. Але чинний ЦК України не містить підстав для такого поділу, зазначаючи, що немайнові відносини належать до сфери цивільно-правового регулювання.

Для цих відносин характерним  є те, що вони не мають безпосереднього  економічного змісту, їх предметом  є: ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, авторство на твори  літератури, науки та мистецтва, свобода пересування та інші блага, невід'ємні від особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати також юридичним особам: право на честь, гідність, ділову репутацію, фірмове найменування, виробничу марку, товарний знак тощо.

Джерело цивільного права – це форма вираження цивільно-правових норм, що мають загальнообов'язковий характер. У цивільно-правовій системі України основним джерелом цивільного права є нормативно-правовий акт, а в окремих випадках – також звичай та договір.

Окрім того, специфічне місце  в системі джерел посідають судові акти. Рішення і висновки Конституційного  Суду України, а також постанови  Пленумів ВС України  та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних  і кримінальних справ, якими узагальнюється судова практика та даються рекомендації судам, які по своїй природі хоч і не є джерелами права, та все ж певним постають серйозним підґрунтям для судових рішень.

Цивілістична наука, цивільне законодавство, практика розрізняють  такі функції цивільного права: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну та попереджувально-стимулюючу.

Метод правового регулювання визначається як система специфічних способів, засобів, прийомів, за допомогою яких право як регулятор суспільних відносин впливає на них у нормативному порядку, встановлюючи правила поведінки їх учасників, надаючи їм права та встановлюючи їм обов'язки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1996, №30 (23.07.96), ст. 141 (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2952-VI ( 2952-17 ) від 01.02.2011).
2. Житловий Кодекс Української РСР вiд 30.06.1983  № 5464-X // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 12.07.1983 - 1983 р., № 28, стор. 573 (Із змінами, внесеними згідно із Законом N  2394-VI ( 2394-17 ) від 01.07.2010).
3. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 17.12.1971 - 1971 р., № 50, стор. 375 (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 3231-VI ( 3231-17 ) від 19.04.2011).
4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради України вiд 03.10.2003р., №40, ст. 356.
5. Цивільний Кодекс України: науково-практичний коментар / За ред. В.М.Коссака. – К.: Істина, 2004.
6. Цивільний кодекс України. Коментар (науково - практичний) Харків, 2004 р.
7. Зобов'язальне право: теорія та практика: Навч.  посіб.  для студ.  юрид.  вузів і фак.  ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та інші; За ред.  О. В. Дзери. –  К., 2006.  –  С. 901.
8. Агарков М.М. Цінність приватного права / / Правознавство. 1992. № 2. С. 51.
9. Александpов О. А. Пpактикум з цивільного пpава Укpаїни: Загальна частина: Hавч. посібник / Київ. деpж. ун-т культуpи і мистецтв та ін.; Під заг. pед. Кампо В. -- К.: Освіта і культуpа, 1998. -- 64с.
10. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312 с.
11. Мазур О.С. - Цивільне право України: Навч. посіб. для дистанц. навчан - ня. - К.: Ун-т "Україна", 2005. - 287 с.
12. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України За ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.) Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. Юрінком Інтер 2008
13. Ромовська З. - Українське цивільне право: Загальна частина. Академіч-ний курс. Підручник, - К.: Атіка, 2005. - 560 с.
14. Ромовська З.В. Українське цивільне право. Загальна частина. Підручник. - видавництво: К.: Правова єдність, 2009. - 590 с.
15. Українське цивільне право: навчальний посібник (2-е вид., перероб. і доп.) - видавництво - Всеукраїнська асоціація видавців" Правова єдність", Київ, 2008. - 368 с.
16. Харитонов Є.О. Цивільне право України. Підручник.2-ге вид. - вид-во "Істина", 2009.
17. Цивільне право України. Загальна частина.Видання 3-тє, переолблене і доповнене.Підручник. за ред. О.В. Дзери, видавництво: К.: Юрінком Інтер, 2010. - 976 с.
18. Цивільне право України: Академічний курс: підруч.: У двох томах/ За заг.ред. Я.М.Шевченко. –Т.1. Загальна частина. – Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2006. – с. 520.
19. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник у 2 т. -Вид.2-ге, доп. і перероб. - Т.2. Особлива частина К.: Видавничий Дім „Ін Юре" 2006 р.
20. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У 2 т. - К., 2007, вид-цтво Ін Юре
21. Цивільне право України: Навч. посібник / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.. – За ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Прецедент, 2005. – 448 с.
22. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера Ц58 (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002
23. Цивільне право України: Підручник: У 2-х т. - Т.1 /Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 480 с.
24. Цивільне право. Посібник для підготовки для складання іспиту. У 2-хчастинах. За ред. Харитонова Є.О., Голубєвої Н.Ю., видавництво: Х.: ТОВ" Одіссей", 2009. - 912 с.
25. Цивільне право. Ч. 1. Підручник / За ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергєєва. СПб., 2006. С. 7-8.
26. Цивільне та сімейне право. Навчальний посібник.Рекомендований МОН України, видавництво Всеукраїнська асоціація видавців"Правова єдність", 2009. - 966 с.
27. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар (у 2-х томах). Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Луць В.В., видавництво: Юрінком Інтер, 2008. - 1920 с.
28. Шевченко Я.М. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У 2 т., К.: Юрінком Інтер, 2007. - 320 с.
29. Електронний ресурс: http://jurist.kh.ua/help/679
30. Козлова Мария, Гражданское право. Шпаргалки. - К., 2006 г., Изд.: Эксмо
31. Масляев А.И., Масляева А.И., Агафонова Н.Н., Мозолина В.П., Артеменков С. В.Гражданское право ч.1: Учебник для ВУЗов., Под ред. Мозолина В.П., под редакцией Отв, отв. ред. В.П. Мозолин, отв. В.П. Мозолин, Мозолин Виктор, Харьков, 2007 г., Изд.: ЮРИСТЪ, Издательская Группа
32. Мичурин Е.А. Гражданское право Украины в схемах. / Учебное пособие. Харьков: Юрсвит, 2006. - 320 с.
33. Мичурин Е.А. Гражданское право Украины: Учебное пособие, Харьков: Юрсвит, 2008 г.
34. Гражданское право Украины Учебник. Маляренко, К, - 2009.
35. Гражданское право Украины: Учеб. пособие. для дистанционного обучения. - М.: Ун-т Украины", 2005
36. Гражданское и семейное право: Конспект ответов на зачете и экзамене: Учебное пособие /Слипченко С.А., Смотров О.И., Кройтор В.А. - Харьков: Эспада, 2004. - 320 с.
37. Гражданское право Общая и Особенная часть: учебник под ред. проф. Дзера А.В., 2-е издание К. 2004
38. Украинское гражданское право: Общая часть. Академический курс. Учебник, - М.: Атика, 2005
39. Харитонов С.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник, Харьков, ООО "Одиссей", 2006. - 960 стр.
40. Яковлєв В.Ф. Цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин. Свердловськ, 2002. С. 64-69.