Авторське право і суміжні права

    Право на розповсюдження звичайно розуміється як пропонування примірників твору широкій публіці або якій-небудь її частині, в основному через відповідні торговельні канали. Крім того, термін «розповсюдження» також включає в себе радіомовлення, телебачення, передачу по кабелю, виконання та інші способи сповіщення для загального відома.

    Право на імпорт — виняткове право автора імпортувати примірники твору з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу володільця виняткових авторських прав. Мається на увазі закріплена за автором можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію дії його авторських прав примірників створеного ним твору, виготовлених за кордоном.

    Право контролю за імпортом примірників твору  надається автору для того, щоб  він міг ефективніше здійснювати  право на розповсюдження, що йому належить. Володіючи правом на імпорт, автор може припинити порушення свого права на розповсюдження вже на стадії підготовки порушення. Якщо ж ввезення творів не має на меті їх подальше розповсюдження на території, на якій твір користується правовою охороною, то автор не може заборонити їх імпорт.

    Право па публічний показ  реалізується в основному відносно творів образотворчого мистецтва. Під показом твору розуміється демонстрація оригіналу або примірника твору безпосередньо чи на екрані за допомогою плівки, діапозитива, телевізійного кадру або інших технічних засобів, а також демонстрація окремих кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідовності.

    Право на публічне виконання  розуміється як виконання твору, який представлений аудиторії слухачів або глядачів, не обмеженій якимось окремими особами, що належать до якої-небудь приватної групи, і яке перевищує масштаби звичайних домашніх вистав.

    Право на звукозапис. Під дію охорони авторських прав підпадає звуковий запис твору, що охороняється. Слова можуть повідомлятися як в письмовій формі, так і в формі звукозапису. Що стосується музичних творів, то найбільш переважним способом представлення їх широкій аудиторії є звукозапис. Будь-якому звуковому запису виконань або інших звуків відводиться та ж роль у світі музики, що і книжці в світі літератури.

    Записувати  можна або тільки музику, або тільки слова, або те й інше одночасно. Правомочність давати дозвіл на виготовлення звукозапису належить володільцю авторського права на музичний твір і володільцю авторського права на текст твору. Якщо йдеться про двох різних володільців, то у разі виготовлення звукозапису, що включає в себе як музику, так і текст, виробник звукозапису повинен отримати дозвіл обох володільців.

    Право на екранізацію. Кінофільм є візуальним записом, шо складається з безперервної послідовності кадрів, котрі представляються глядачеві. В авторському праві використовуються терміни «кінематографічний твір», «кінофільм», «фільм» і «кіно», хоча перевагу слід віддавати терміну «кіно», оскільки в даний час послідовність образів або кадрів часто записується за допомогою технічних засобів (таких як магнітна стрічка) без застосування фотографічної плівки. [11]

    Право па передачу в ефір — це закріплена за авторами можливість сповіщати твори для загального відома шляхом передачі в ефір та (або) подальшої передачі в ефір. Цьому праву властивий елемент публічності. Передаватися в ефір можуть як вже обнародувані, в тому числі опубліковані твори, так і твори, ще не обнародувані (неопубліковані). Передачею в ефір визнається і пряма трансляція твору з місця його показу або виконання. [8]

    Право па переклад. Переклад — це вираження форми письмових або усних творів мовою, що відрізняється від мови оригіналу. Він повинен передавати твір в достовірній і неспотвореній формі як відносно його змісту, так і відносно його стилю. Авторське право надається перекладачам у визнанні їх творчого підходу до іншої мови, однак без шкоди правам автора твору, що перекладається. Для перекладу потрібен відповідний дозвіл, оскільки право на переклад є специфічною складовою частиною авторського права, що виражається шляхом укладення договору з тією організацією, яка збирається використати його твір для перекладу. Дана організація бере на себе обов'язок забезпечити високоякісний переклад твору, а також на прохання автора надати йому переклад для ознайомлення. Договір може передбачати необхідність узгодження кандидатури перекладача з автором твору. Якщо, на думку автора, переклад виконаний неякісно або допущено які-небудь інші відхилення від умов договору, автор може заборонити використання такого перекладу.

    Право на переробку твору  включає в себе можливість автора самому переробити твір в інший вид, форму або жанр чи давати дозвіл на переробку іншим особам. Створювані в результаті творчої переробки твори є новими об'єктами авторського права. Але їх використання може здійснюватися лише за згодою авторів оригінальних творів. Як правило, згода автора на переробку означає і його згоду на використання створеного в результаті переробки нового твору. Однак автор може залишити за собою право на схвалення переробки як попередню умову її використання. Право на переробку охоплює собою всі види творів і всі види переробок. Після смерті автора протягом терміну дії авторського права право давати згоду на переробку здійснюється його спадкоємцями. [25,640]

    Інші  права авторів. Стосовно використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва і дизайну автора мають майнове право на практичну реалізацію відповідних проектів. Його суть полягає в тому, що будь-яке практичне втілення в життя творів архітектурної (містобудівної, дизайнерської) графіки і пластики (ескізів, креслень, планів, малюнків, макетів тощо) може здійснюватися тільки за згодою їх авторів.

    Автори  творів образотворчого мистецтва володіють  правом слідування, суть якого полягає в тому, що у кожному випадку публічного перепродажу твору образотворчого мистецтва автор має право на отримання певного процента від перепродажної ціни (5% від ціни кожного наступного продажу від твору мистецтва). Основною метою права слідування є захист майнових інтересів художників і авторів інших творів образотворчого мистецтва, які часто продають свої твори різного роду перекупникам значно дешевше від їх реальної вартості. Право на отримання частини прибутку, що виручається від перепродажу твору, яким наділяється його творець, «слідує» за твором у разі його переходу від одного власника до іншого і, певною мірою, компенсує ту несправедливість, яка була допущена відносно автора спочатку.

    1.4. Авторський договір

    Використання  твору автора іншими особами (користувачами) здійснюється на підставі авторського договору, крім випадків, визначених законом. Договірна форма використання твору забезпечує реалізацію і охорону як особистих, так і майнових прав автора. Відповідає вона і інтересам користувачів, оскільки вони придбавають певні права, яких не мають інші особи, і в зв'язку з цим можуть окупити свої затрати, пов'язані з відтворенням і розповсюдженням творів, і отримати дохід.

    Автор або інший володілець авторських прав передає за авторським договором  про передачу виняткових прав —  виняткове право використовувати твір певним способом і в установлених договором межах тільки особі, якій ці права передаються, про передачу певних виняткових прав — право дозволяти або забороняти подібне використання твору нарівні з іншою особою, яка отримала дозвіл на використання цього твору таким самим способом. Права, що передаються за авторським договором, вважаються невинятковими, якщо в договорі прямо не передбачено інше. [23,583] Авторський договір повинен передбачати способи використання твору; термін і територію, на які передається право; розмір винагороди і порядок визначення розміру винагороди за кожний спосіб використання твору, порядок і терміни її виплати, а також інші умови, які сторони вважатимуть істотними. Умови авторського договору, що обмежують автора у створенні в майбутньому творів на певну тему або в певній галузі, недійсні. Уразі передачі повноваження за авторським договором автору повинна бути забезпечена можливість отримати майнову вигоду від використання створеного ним твору.

    Найпоширенішими видами договорів про використання творів є:

• видавничі договори — про видання або перевидання твору в оригіналі;
• постановочні — договори про публічне виконання неопублікованого твору;
• сценарні — про використання неопублікованого твору в кіно- або телевізійному фільмі;
• договори художнього замовлення — про створення твору образотворчого мистецтва з метою його публічного показу;
• договори про видання творів у перекладі, у переробці;
• авторські договори на створення і передачу комп'ютерних програм;
• авторський договір замовлення.

 Розділ 2. Поняття суміжних прав

1. Загальні положення про суміжні права

      В Україні, починаючи з 1993 року, цивільно-правове регулювання так званих суміжних прав регламентується Законом України «Про авторське право та суміжні права». Ці права виникають з відносин, які вже давно існують у творчому житті нашого суспільства. Особливого значення ці відносини набули з розвитком техніки, що зумовило виникнення нових можливостей щодо виконання та розповсюдження авторських творів, а разом з тим і необхідність їх правового захисту. [14]

    У національному законодавстві у  галузі авторського права для врегулювання відносин між авторами і посередниками було розроблено і включено положення про суміжні права (права виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення).

    На  початку століття, наприклад, демонстрація сценічного втілення образів припинялася  в момент закінчення п'єси, а глядачами  могли бути тільки особи, присутні на цьому спектаклі. Винахід різних форм запису, фіксації та передачі звукової і відеоінформащї, розвиток радіо, кіно, телебачення зробило можливим не тільки записувати і відтворювати, але і репродукувати записи у величезних кількостях. Твори літератури і мистецтва, обмежені в часі виконання музичних творів безпосередньо перед публікою, стали доступні практично необмеженій аудиторії. Але це викликало і певні негативні наслідки.

    Можливість  швидкого розповсюдження фонограм і  зображень, записаних на аудіо-, відеоплівках, компакт-дисках, і доступність сучасних пристроїв запису породили індустрію «піратського» виготовлення записів, що стало серйозною проблемою в усьому світі. Першими це відчули актори-виконавці.

    У разі використання фонограм користувачам вже не потрібно щоразу укладати угоди  з виконавцями. Крім того, якщо виконавцеві платити тільки один раз за запис фонограми, а потім використовувати її в інтересах третьої сторони, то це не тільки позбавляс виконавців будь-яких прибутків від повторного виготовлення запису, але й приводить до необхідності конкурувати зі своїми ж записами. Як наслідок, виробники фонограм порушили питання про законодавчий захист своїх прав, що включає охорону від несанкціонованого копіювання фонограм, а також компенсацію за використання фонограм для передачі по радіо або за доведення фонограм до публіки іншим способом.

    Розвиваючись  паралельно з авторським правом, суміжні  права набули істотної особливості  — похідність і залежність від  прав творців творів. Охорона суміжних прав, що надаються різним категоріям посередників, здійснюється без шкоди охороні творів авторським правом. Суб'єкти суміжних прав мають, як і автори, виняткові права на використання своїх об'єктів у будь-якій формі. Для виникнення і здійснення суміжних прав не потрібне дотримання якої-небудь формальності. Права виробника фонограми і виконавця породжує сам факт створення відповідного звукозапису. Разом з тим, володілець суміжних прав для сповіщення третіх осіб про свої права і запобігання їх порушенню має право використати знак охорони суміжних прав, який розміщується на кожному примірнику фонограми та (або) на кожному вміщуючому її футлярі. Такий знак передбачений Римською конвенцією – знак охорони, що складається з трьох елементів:

• латинської букви Р у колі — ©;
• імені (найменування) володільця виняткових суміжних прав;
• року першого опублікування фонограми.

    Відсутність знака охорони не позбавляє володільця суміжного права можливості його захисту, однак у ряді випадків ускладнює процес доведення у разі його порушення. [4,856]

      Охорона суміжних прав здійснюється відповідно до положень статей 41, 54 і 55 Конституції України, ЦК України, Законів України «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 06 січня 2004 року, і «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року, міжнародних конвенцій та угод (Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Паризького акта від 24 липня 1971 року, Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 року, прийнятої в м. Римі Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року, Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, 1996 року), а також у положеннях ряду спеціальних законодавчих актів, які регулюють відносини суб’єктів інтелектуальної власності у різних сферах життєдіяльності. Це, наприклад, Закони України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року; «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 року; «Про рекламу» від 3 липня 1996 року; «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року; «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 року; «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року; «Про кінематографію» від 13 січня 1998 року; «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року; «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 року та інші.