Авторське право і суміжні права

МІНІСТЕПСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА  ТА ЛОГІСТИКИ 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

з дисципліни:

«Правове  регулювання відносин власності»

на  тему:

Авторське право і суміжні  права 
 
 

Виконала:

ст. гр. ТП-IV-2

Самсонюк  А. О. 

Перевірив:

Паламарчук  Р. Д.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ-2010

ЗМІСТ 

Вступ ……………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Авторське право……………………………………………………………...4

1. Історія та розвиток авторського права…………………………………..4
2. Об'єкти та суб’єкти авторського права………………………………….8
3. Види авторських прав…………………………………………………...13
4. Авторський договір……………………………………………………...19

 Розділ 2. Поняття суміжних прав…………………………………………………..21

1. Загальні положення про суміжні права………………………………..21

Розділ 3. Перспективи розвитку системи охорони авторського права і

суміжних прав в Україні…………………………………………………………….30

Висновок……………………………………………………………………………….33

Список  використаної літератури……………………………………………………..35 

 

      ВСТУП 

    В Україні розвивається національна система авторського права і суміжних прав. З 23 грудня 1993 року діє Закон України «Про авторське право і суміжні права», положення якого відповідають міжнародним стандартам у цій досить важливій сфері інтелектуальної власності, яка зачіпає інтереси вчених, письменників, композиторів, художників, архітекторів, дизайнерів, кінематографістів, журналістів, фотохудожників, а також виконавців, виробників фонограм, організацій ефірного і кабельного мовлення.

    Наша молода незалежна держава, будучи членом Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Всесвітньої конвенції про авторське право, прагне приєднатися і до інших міжнародних договорів, що регулюють відносини, пов'язані з використанням творів, комп'ютерних програм, фонограм, телерадіопрограм, увійти рівноправним членом в європейську та світову інтелектуальну спільноту, де гідно оцінюються здобутки творчої праці.

    Практична цінність законодавства у сфері авторського права і суміжних прав залежить від ефективності його реалізації. Прийняття закону і приєднання до міжнародних конвенцій — це перший крок.

    Головне завдання — їх результативне застосування. Цього можна досягти шляхом створення відповідної інфраструктури, що включає в себе підзаконні акти, організації з колективного управління правами авторів і суб'єктів суміжних прав, підготовку і видання довідкової та навчальної літератури з питань інтелектуальної власності, оскільки професійна підготовка фахівців у цій сфері часто ускладнюється недостатньою кількістю загальнодоступних навчальних матеріалів.

 

 Розділ 1. Авторське право 

1.1. Історія та еволюція авторського права

    Сферою  застосування авторського права  є права творчих працівників на результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності і довести її результати до максимально широкого кола осіб. Законодавство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, і передусім ті з них, які так чи інакше пов'язані із засобами масової інформації — пресою, радіомовленням і телебаченням, кінематографом, електронними інформаційними системами.

    Ідея  охорони авторського права виникла  з часу винаходу друкарського верстата. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій, а саме торгівці друкованою продукцією. Ці підприємці вкладали значні суми в придбання паперу, у виробництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що передбачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу друкованої продукції. У такій ситуації, за відсутності якої-небудь форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвестування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою справою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з'явилася у формі привілеїв, що надаються владою. Такі привілеї давали бенефіціаріям виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів, конфіскацій підроблених копій і, можливо, стягнення збитків. У цьому вже проглядалися основні риси системи сучасного авторського права.

    До  кінця XVII ст. система привілеїв (надання монопольних прав королівською владою) дедалі частіше зазнавала критики і дедалі голосніше звучали голоси авторів, які відстоювали свої права. В Англії у 1709 році це призвело до появи Статуту Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріплення за управомоченими володільцями права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 років з часу першої її публікації; автор міг передавати це право видавцеві, що звичайно і робилося. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публікації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особлива увага приділялася охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду дістали видавці-книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депонування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Центрі книговидавництв, а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість копій в кінцевому підсумку досягла дев'яти).

    Подальшим етапом розвитку авторського права була поява в Німеччині філософських концепцій, згідно з якими творча діяльність розглядалася як продовження або відображення особистості автора, і відносно якої він мав право на охорону такої діяльності як частини його особистості внаслідок природної справедливості. Ця концепція значно вплинула на розвиток авторського права в континентальній Європі і, зокрема, сприяла розвитку моральних прав (немайнових прав авторів).

    Міжнародний період охорони авторських прав розпочався з підписання Бернської конвенції  про охорону літературних і художніх творів у 1886 році. Подальші перегляди Бернської конвенції вдосконалювали міжнародну систему охорони авторського права, враховуючи досягнення технологічного прогресу, що стосувався авторських і суміжних прав.

      Отже, основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об’єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв’язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право.

      В об’єктивному розумінні  авторське право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб’єктивному розумінні – це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

    Основне завдання авторського права — це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є надання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Однак, на відміну від права власності на матеріальні об'єкти, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на нематеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їхніх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів. [19,461]

    Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, способу і форми їх вираження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які вкрай суб'єктивне.

    Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського  права лише за умови, що він виражений в об'єктивній формі, безпосередньо пов'язаній з можливістю його відтворення. Думки і образи автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйняті іншими людьми а, отже, не існує і практичної потреби в їх правовій охороні. Твір повинен існувати в формі, яка відокремлена від особистості автора і набула самостійного буття. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не вимагається завершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх проміжні результати, що використовуються авторами у процесі створення творів.

    Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, що на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з трьох елементів:

• латинської букви С в колі — ©;
• імені (найменування) володільця виключних авторських прав;
• року першого опублікування твору.

    Правовою  охороною рівною мірою будуть користуватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знака. Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини порушника, якщо подібне порушення сталося. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутворювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну роль у разі розв'язання спору про авторство на твір або його незаконне використання. [4,856]

 

1.2. Об’єкти та суб’єкти авторського права

    Об'єкти авторського права — це твори науки, літератури і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, достоїнства і змісту твору, а також від способу і форми його вираження. У національному законодавстві в галузі авторського права визначено списки таких об'єктів, які, на жаль, не є вичерпними. Авторське право поширюється на опубліковані твори, що існують в об'єктивній формі: письмовій, усній, звуко- або відеозапису, зображення, об'ємно-просторовій та в інших формах, Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, способи, концепції, принципи, відкриття або прості факти. Авторське право на твір не пов'язане з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому виражено твір. Передача права власності на матеріальний об'єкт або права володіння матеріальним об'єктом сама по собі не тягне за собою передачі яких-небудь авторських прав на твір, виражений в цьому об'єкті.

    Твір — це результат творчої діяльності. Творча діяльність — це процес створення нового, раніше невідомого, оригінального. Отже, результат буде творчим, якщо він є оригінальним.

    Твір  може складатися з різних оригінальних частин. Вони, так само як і оригінальна назва твору, охороняються авторським правом. Авторське право охороняє елементи змісту твору лише в тій формі, в якій вони виражені в творі, а не самі по собі.

    Залежно від того, чи використовувалися у  процесі створення твору інші твори, всі твори поділяються  на самостійні і несамостійні. Самостійним є твір з оригінальною формою. Несамостійним — твір, створений на основі іншого твору. У ньому обов'язково повинне міститися посилання на оригінал. Якщо в несамостійному творі було використано інший твір, що охороняється авторським правом, то його називають залежним. Для використання залежного твору потрібна згода авторів використаних в ньому інших творів. Несамостійні твори поділяються на похідні твори (переклади, обробки, реферати, анотації та інші) і складні твори (збірники, енциклопедії, бази даних).