Законотворчість: поняття, ознаки, стадії, види

Скасування закону здійснюється голосуванням щодо нього в цілому.

Проекти найважливіших постанов та інших актів Верховної Ради з питань державного, господарського, соціально-культурного життя, екологічної безпеки і зовнішньої політики розглядаються у трьох читаннях відповідно до правил, встановлених Регламентом ВРУ щодо розгляду законопроектів.

2.5. Підписання і оприлюднення  законів: підписання і візування, опублікування і введення у дію

Тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються Секретаріатом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради України, після чого закони передаються на підпис Президенту України. Підписання закону Головою Верховної Ради України є кінцевим етапом законотворчого процесу в парламенті, який свідчить, що парламент виявив свою волю щодо регулювання суспільних відносин, яка належним чином оформлена. Отже згідно ст. 94 Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Відповідно до Розпорядження Президента України від 30 травня 1997 р. N 221 "Про порядок проведення експертизи і підготовки на підпис Президентові України законів України" Кабінет Міністрів вивчає прийнятий Верховною Радою закон, що надійшов на підпис Президентові України, та не пізніше ніж протягом 7 календарних днів повідомляє Президентові України про свої пропозиції щодо цього закону8.

З цією метою:

а) копія закону, що надійшла від Адміністрації Президента України для вивчення і візування, невідкладно реєструється в Секретаріаті Кабінету Міністрів та не пізніше ніж через три години надсилається міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, до компетенції яких належать питання, що регулюються цим законом, а також Мін'юсту;

б) відразу після того, як копію закону буде надіслано міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, працівники відповідних структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів розпочинають роботу з опрацювання цього закону, проводять необхідні консультації з працівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

в) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до компетенції яких належать питання, що регулюються законом, вивчають цей закон, зокрема щодо економічної доцільності прийняття його в цілому або запровадження окремих норм, а також очікуваних соціально-економічних наслідків реалізації закону, перевіряють відповідність його положень Конституції України та узгодженість з іншими законами України;

г) завізована відповідним міністром, керівником іншого центрального органу виконавчої влади копія закону разом з пропозиціями щодо доцільності його підписання Президентом України або застосування Президентом України права вето щодо цього закону подаються міністерству, іншому центральному органу виконавчої влади, визначеному у супровідному листі Секретаріату Кабінету Міністрів першим (далі - відповідальне міністерство або інший центральний орган виконавчої влади) не пізніше ніж протягом 48 годин з часу отримання копії закону (якщо інший термін не визначено у супровідному листі Секретаріату Кабінету Міністрів).

Якщо міністерства, інші центральні органи виконавчої влади дійдуть висновку про необхідність застосування Президентом України права вето щодо прийнятого Верховною Радою закону, пропозиції та зауваження з даного питання повинні бути вмотивованими і обґрунтованими з економічних, правових і соціально-політичних позицій, містити нову редакцію відповідних норм закону, а у разі потреби - його нову редакцію в цілому;

ґ) відповідальне міністерство або інший центральний орган виконавчої влади вивчає подані йому пропозиції та зауваження до закону і не пізніше ніж за 48 годин до закінчення 7-денного терміну подає Кабінетові Міністрів узагальнені пропозиції та зауваження (якщо інший термін не визначено у супровідному листі Секретаріату Кабінету Міністрів).

Міністр або керівник іншого відповідального центрального органу виконавчої влади організовує у разі потреби проведення консультацій з відповідними міністрами та керівниками інших центральних органів виконавчої влади з питань узагальнення пропозицій, поданих ними до закону, у режимі, який забезпечував би подання Кабінетом Міністрів пропозицій Президентові України в установлений термін з дотриманням встановлених цим Порядком вимог.

Подані відповідальним міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади до Кабінету Міністрів пропозиції та зауваження негайно опрацьовуються відповідним структурним підрозділом Секретаріату Кабінету Міністрів та Юридичним департаментом, погоджуються (візуються) з Першим віце-прем'єр-міністром, Віце-прем'єр-міністром (згідно з розподілом функціональних повноважень) і не пізніше ніж за день до закінчення 7-денного терміну подаються Державному Секретареві Кабінету Міністрів для доповіді Прем'єр-міністрові.

Перший віце-прем'єр-міністр, Віце-прем'єр-міністр (згідно з розподілом функціональних повноважень) у разі погодження поданих Кабінетові Міністрів пропозицій візує: другий примірник копії закону - якщо пропонується його підписати; або копію пропозицій про застосування Президентом України права вето щодо закону.

У разі коли пропозиція відповідального центрального органу виконавчої влади про застосування Президентом України права вето щодо закону не підтримується, Першим віце-прем'єр-міністром, Віце-прем'єр-міністром (згідно з розподілом функціональних повноважень) викладаються мотиви її відхилення для прийняття остаточного рішення Прем'єр-міністром.

Копія закону, завізована Прем'єр-міністром, а у разі його відсутності - Першим віце-прем'єр-міністром, міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання, що регулюються законом, а також Міністром юстиції, надсилається до Адміністрації Президента України.

Якщо Кабінет Міністрів пропонує застосувати право вето Президента України, разом із завізованою копією закону подаються вмотивовані та обґрунтовані пропозиції з візою Прем'єр-міністра, у разі його відсутності - Першого віце-прем'єр-міністра.

Завізована копія закону, пропозиції про застосування права вето надсилаються до Адміністрації Президента України Секретаріатом Кабінету Міністрів. Секретаріат Кабінету Міністрів надає Адміністрації Президента України у разі потреби додаткові матеріали та роз'яснення стосовно пропозицій, внесених Кабінетом Міністрів до закону, та інформує Прем'єр-міністра про остаточні пропозиції Адміністрації Президента (якщо вони не збігаються з позицією Кабінету Міністрів).

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону (з Верховної Ради) підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду (ч. 2 ст. 94 Конституції України). У такий спосіб Президент України реалізує право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів, надане йому згідно з п. 30 ч. 1 ст. 106 Конституції України.

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений (ч. 3 ст. 94 Конституції України).

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів (ч. 4 ст. 94 Конституції України).

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 5 ст. 94 Конституції України). Це означає, що не-опубліковані закони не можуть вводитись у дію, тобто породжувати, змінювати чи припиняти правові відносини. Така серйозна конституційна гарантія спрямована на захист прав фізичних і юридичних осіб і відповідає важливим конституційно-правовим положенням, закріпленим у ст. 57 Конституції, за якими кожному гарантується право знати свої права і обов'язки, а закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними.

Згідно із статтею 6.10.3 Регламенту Верховної Ради підписані Президентом закони публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", а також у газеті "Голос України" і таке опублікуванням є офіційним.

Висновки

З урахуванням названих критеріїв можна виділити  законотворчість як основний вид правотворчості. Законотворчість є законодавчий процес, присвячена стадіям і діям по підготовці, обговоренню і прийняттю законів. Закон — акт вищої юридичної чинності, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини, прийнятий законодавчим і представницьким органом в особливому порядку й такий, має стабільності.

Законом регулюються питання, що мають найважливіше державне значення. В узагальненому виді можна сказати, що тільки законом можуть бути урегульовані:

• питання конституційного характеру;
• принципи організації, порядок формування і діяльності вищих і місцевих органів державної влади й управління;
• основні права, волі й обов'язки громадян, способи їхньої охорони і забезпечення;
• основні умови створення і діяльності громадських організацій;
• рішення питань прийняття і зміни бюджету;
• установлення усіх видів податків;
• встановлення основних положень регулювання економіки;
• основні питання оборони і міжнародних відносин;
• правовий статус засобів масової інформації.

У юридичних актах-положеннях конституцій, регламентах палат парламентів, законів про організацію парламентів — докладно регламентується порядок підготовки і прийняття законів. Через докладний розгляд даної проблеми надалі відзначимо найбільш важливі і типові аспекти законодавчого процесу.

По-перше, стійке визнання і використання поняття "законодавчий процес", "законодавча процедура", "порядок підготовки і прийняття законів" у конституціях, регламентах і інших актах усіх чи гнітючого більшості держав.

По-друге, у конституціях і регламентах точно встановлене коло суб'єктів права законодавчої ініціативи. Це можуть бути депутати і комітети палат Парламенту, Президент, Уряд, вищі судові органи, законодавчі органи суб'єктів Федерації, місцеві органи, Національний Банк, визначене число виборців, центральні органи громадських організацій. У кожній країні їхнє коло неоднакове. Загальним же є легальне, офіційне визнання того чи іншого кола органів, правомочних вносити проект чи закону законодавча пропозиція, брати участь у його доробці, розгляді і прийнятті, з одного боку, ініціювати стадії законодавчого процесу і всіх осіб, зобов'язаних на них діяти, з іншої.

По-третє, чітка і детальна регламентація всіх етапів руху законопроекту — внесення, представлення необхідних документів, реєстрація, розгляд у профільному комітеті, експертний висновок, суспільне обговорення і парламентські слухання, перше, друге, третє і четверте — при необхідності — читання законопроекту — прийняття і схвалення, підписання, опублікування і вступ закону в силу. Така послідовність етапів і дій покликана сприяти заглибленій і всебічній підготовці законопроектів, забезпеченню ступеня пізнавальності і демократичності, що властива закону в силу його соціальної і юридичної ролі в державі і суспільстві.

Як відзначалося вище, законотворчість являє собою особливий вид діяльності. Її здійснення повинне бути забезпечене різними засобами і способами. У противному випадку процес прийняття законодавчих актів перетворився б скоріше у формалістичне заняття, позбавлене реальних способів вироблення правових впливів і їхньої ефективності. Тому законотворчість спирається на систему засобів забезпечення, що сприяють його організації і функціонуванню. У цю систему входять, по-перше, правила інформаційного забезпечення, по-друге, планування законотворчої діяльності, по-третє, демократична підтримка, по-четверте, юридико-організаційне забезпечення. Розглянемо докладніше елементи забезпечення законотворчості.

Складання будь-якого проекту закону повинне систематично супроводжуватися збором зазначених видів інформації. У цих цілях формується "інформаційне досьє" законопроекту, що готується комітетом, комісією, робочою групою, відповідальними за розробку проекту закону, при сприянні відповідних підрозділів парламенту. Зазначене досьє є "рухаючимся", безупинно поповнюваним і змінюється в міру просування законопроекту по стадіях законодавчого процесу.

Важливим елементом забезпечення законотворчості є його планування і програмування. Без цього парламентська й управлінська діяльність здобувають хаотичний характер, що негативно позначається на якості підготовлюваних законів і інших правових актів. Кожен законотворчий суб'єкт складає свій план підготовки проектів актів, причому, або як самостійний план (програми), або складової частини однієї цільової комплексної програми. Нерідко готуються загальні державні програми законопроектних робіт, підготовки правових актів, ув'язаних між собою в рамках досягнення тих чи інших цілей. Таку роль в Україні виконує Комітети з координації законодавчої діяльності з тих чи інших питань, що включають у свій склад представників усіх суб'єктів права законодавчої ініціативи, учених-юристів. Комітет обговорює загальні і тематичні програми, концепції законів, альтернативні законопроекти і т.п.