Систематизація законодавства: поняття, форми

В залежності від функціонального  призначення нормативно-правового матеріалу можна виокремити:

– головні правові акти, що виконують ключову функцію носія певної сукупності нормативно-правових приписів. Це базові нормативно-правові акти в своїй першо-початковій редакції, наприклад, основи законодавства, кодекси;

– допоміжні нормативно-правові акти, що вносять часткові зміни в головні (чинні) нормативно-правові акти. За своєю формою вони являють собою найрізноманітніші акти, від одиночних, що вносять зміни в одну статтю або припис, до таких, що являють собою викладення акта в певній редакції;

– нормативно-правові акти, які припиняють юридичну силу окремих нормативних положень або їх структурних частин – статей, приписів, абзаців тощо. Особливістю цього виду актів вчені визначають те, що вони містять тільки припис про визнання недіючими тих чи інших нормативно-правових актів або їх структурних частин.

За обсягом нормативного матеріалу  вчені-правознавці вирізняють такі елементи горизонтальної структури  законодавства України:

Нормативно-правовий припис; Нормативно-правовий акт; Інститут законодавства;

Галузь законодавства.

Залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, що визначається місцем право  установчого органу в державному апараті, вирізняють вертикальну структуру  вітчизняного законодавства. Відповідно до Конституції в Україні вертикальна структура має такі складові:

1) Конституція України, Конституція  Автономної Республіки Крим. Головне  місце в вертикальній системі  законодавства України посідає  Конституція України і закони, що встановлюють головні засади правового регулювання. Такі закони називають конституційними. Конституція має найвищу юридичну силу і є першоосновою усієї системи нашого законодавства.

2) Кодекси – це кодифіковані  закони всередині законодавства.  Український професор юридичних наук. М.В. Цвік каже, що головне призначення кодексів – забезпечення на основі науково-обґрунтованих принципів комплексного, всебічного і цілісного вирішення тих чи інших завдань економічного і соціального розвитку суспільства. Кодифіковані закони направлені на те, щоб надати формальної визначеності нормам певної галузі права. Вони є активним центром регулювання суспільних відносин.

Відповідно до традицій систематизації законодавства України, кодекс складається  з двох частин: Частина І. Загальна частина; Частина ІІ. Особлива частина.

Кожна з частин поділяється на розділи, розділи, при необхідності, на глави, які складаються з окремих  статей.

3) Нормативні укази і розпорядження  Президента України, які видаються  згідно і у відповідності з  Конституцією України.

4) Підзаконні нормативно-правові  акти органів виконавчої влади  – постанови і розпорядження  Кабінету Міністрів України, накази  і інструкції Міністерств, Державних  комітетів України.

5) Акти органів виконавчої влади на місцях.

6) Акти місцевих  органів самоврядування по здійсненню функцій, делегованих їм державними органами. [12, с.190-194]

Перелік структури вітчизняного законодавства  є невичерпним. Згідно з тлумаченням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 г. поняття законодавства включає закони, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою, а також постанови Верховної Ради, укази Президента, Декрети і постанови Кабінету Міністрів, прийняті у межах їх повноважень і відповідно до Конституції і законів України.

В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що випливає з Декларації про державний суверенітет України і Конституції України. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають застосовуватися правила міжнародного договору. «Суттєве значення має Конституція України і для розвитку законодавства на основі міжнародних договорів (стаття 9), оскільки ратифікуючи той чи інший договір Верховна Рада України збагачує національне законодавство».[1] З іншого боку – український законодавець має намагатися привести вітчизняне законодавство у відповідність з міжнародним правом. Це теж сприяє подальшому розвитку законодавства України. Треба зазначити, що Конституція України передбачає ратифікувати міжнародні договори, які не суперечать їй. Щодо інших, навіть важливих для нашої держави, то їх укладення можливе лише після внесення відповідних змін до Основного Закону. Конституцію слід розглядати і як організаційну, координуючу основу не лише подальшого розвитку законодавства, а й здійснення державно-правової реформи, адже мають вдосконалюватися як законодавча нормативно-правова система, так і ряд державних інститутів.

Головною ознакою, що характеризує систему законодавства в нашому суспільстві, виступає її поділ усередині ієрархічної структури законодавства – в залежності від юридичної сили, усі нормативно-правові акти можна поділити на два види – закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Як зазначають вчені-правознавці – всі три структури (функціональна, ієрархічна і горизонтальна) забезпечують юридичну єдність, внутрішню узгодженість та цілісність законодавства.

Одним з пріоритетних напрямів правової реформи та вдосконалення правової системи України на нинішньому етапі є питання систематизації законодавства. У вітчизняній практиці законодавчої діяльності консолідація не мала істотного впливу на формування системи законодавства, незважаючи на те, що укрупнення та об'єднання правового матеріалу, що є суттю цього процесу, в цілому є позитивними факторами з точки зору уникнення колізій у законодавчому регулюванні та зручності користування законами. Потенціал консолідації не був використаний у повній мірі при побудові сучасної системи законодавства України. Більше того, не всі наукові джерела виділяють її як окрему форму систематизації, забуваючи про неї. Проте вході законодавчої діяльності Верховної Ради відбувалися процеси, які дуже близькі за своєю природою до консолідації. Йдеться про прийняття законів «у пакеті». Приймаючи закони «в пакеті», законодавець ніби підкреслює, що вони регулюють одне і те ж коло відносин і відокремлені один від одного, не принесуть очікуваного результату. Подібне прийняття законів «в пакеті» є різновидом консолідації. [12, с.194-196]

При виданні нових законодавчих актів далеко не завжди дотримуються вимоги законодавчої техніки. Українське законодавство не завжди встигає  за динамікою розвитку суспільних відносин, інколи вступає у протиріччя з  раніше прийнятими правовими актами.

Такі ж недоліки зустрічаються  і в законодавчих актах, прийнятих  за останні роки у зв'язку з потребами  прискореного правового регулювання  на запити суспільства, їх недосконалість із точки зору законодавчої техніки  негативно відображається на практиці. Д. Керімов справедливо зауважує, що недотримання вимог законодавчої техніки в процесі законотворчості полягає у наступному: при виданні нових актів не скасовуються або не змінюються чинні; скасовуються або змінюються раніше видані акти без точного і вичерпного їх обліку; зміни у чинні нормативні акти вносяться ненормативними актами; зміна актів відбувається без одночасного затвердження нової редакції відповідних розділів або статей; одноосібними розпорядженнями дія тих чи інших нормативних актів поширюється на не передбачені цими актами суспільні відносини; новий акт не повністю регулює відповідне питання, у зв'язку з чим ряд попередніх актів, що стосуються цього ж питання, неможливо повністю скасувати; акти викладаються незрозумілою, неточною мовою. [13, № 1] Звичайно, що ці недоліки не характеризують законотворчість у цілому, цей чи інший прорахунок зустрічається в окремих випадках, але і він приносить велику шкоду чинному законодавству. Здійснення приватизації, поява різних форм власності та утворення численних товариств визначили нову фазу розвитку суспільства, що потребує не лише відповідного правового закріплення, а й змін як в системі законодавства, так і в системі права України.

До основних тенденцій розвитку сучасного законодавства слід віднести сферу приватної власності, обумовленість ринковими відносинами, необхідність закріплення демократичних прав і свобод громадян, гармонізацію системи законодавства України з міжнародним правом та забезпечення загальної систематизації законодавства. Іншими словами, іде процес створення нової нормативно-правової бази української держави. В її системі на сьогодні ще діє чимало застарілих або тих, що втратили юридичну силу, норм чи нормативних актів, які вимагають серйозної юридичної експертизи.

Важливим засобом здійснення систематизації є її техніко-інформаційне забезпечення. Його актуальність особливо очевидна зараз, коли в результаті постійних змін законодавства надзвичайно зростає цінність правової інформації, оперативного її доведення до суб'єктів права. Забезпечення правовою інформацією є одним із важливих шляхів систематизації законодавства. Стрімке оновлення законодавчої бази держави висуває на перший план вирішення важливого завдання – формування в Україні єдиного інформаційно-правового простору, що забезпечує правову інформованість всіх структур суспільства і кожного громадянина окремо.

Таким чином, в умовах активного  реформування законодавства України  необхідне його чітке упорядкування, приведення до системи та узгодження нормативного масиву. Реалізація цих  завдань буде сприяти підвищенню ефективності законодавства та всебічному регулюванню сучасних суспільних процесів.

Сучасна Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року – найважливіший нормативно-правовий акт новітньої Української держави. Україна здобула свій Основний Закон  – необхідний елемент сучасної законодавчої системи. Юридичне оформлення Основного  Закону в Україні стало своєрідним поштовхом до активізації процесу подальшої розбудови правової держави.

Конституція України має велику юридичну цінність – вона є дуже важливим правовим документом, бо саме в ній зафіксовано  відповідний стан розвитку нашої  держави і суспільства, їх правової системи, вона є юридичною базою решти законів. Конституція – це Основний Закон нашої держави, який має найвищу юридичну силу. У ст. 8 Конституції закріплює одне з найважливіших положень: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.»[1] Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним. Тому в ієрархічній побудові системи законодавства, Конституція займає перше місце.

Виділяють дуже важливий напрям вдосконалення  законодавства – вдосконалення  змісту самої Конституції. Подальше вдосконалення змісту Конституції  сприятиме більш якісному розвитку законодавства в цілому, ефективному регулюванню суспільних відносин. Рівень розвитку законодавства, його якість залежать від його відповідності положенням Конституції України як Основного Закону. Чим досконалішою вона буде, тим досконалішим стане вітчизняне законодавство. Це правило можна застосувати до будь-якої держави. Одночасно варто зазначити, що зміст конституцій багатьох держав вдосконалюється зі зміною потреб соціального, економічного і політичного життя, інтересів громадян. Взагалі, практично не існує держав, які б не вносили змін до своїх конституцій.

Конституція України має створити надійний правовий фундамент для розвитку законодавства, яке має бути спрямоване на належне законодавче забезпечення потреб людини, суспільства і держави.

Висновки

Тема  цієї курсової роботи є дуже актуальною і складною, вона потребує вивчення.

Систематизація законодавства — це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи. У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість не може зупинитися на певному етапі, а весь час перебуває в дії, розвитку в силу динамізму соціальних зв'язків, виникнення нових потреб суспільного життя, котрі потребують правового регулювання. Система права, що постійно змінюється, її розвиток і вдосконалення, прийняття нових нормативних актів, внесення до них змін, скасування старих нормативних рішень об'єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.

Систематизація законодавства  необхідна, по-перше, для його подальшого розвитку. Аналіз і оброблення чинних нормативних актів, групування правових приписів за певною схемою, створення внутрішньоєдиної системи актів є необхідною умовою ефективності правотворчої діяльності, сприяє усуненню прогалин, протиріч у чинному законодавстві.

По-друге, вона забезпечує зручні умови при реалізації права, можливість оперативно знаходити і вірно тлумачити усі потрібні норми. Крім того, систематизація є необхідною передумовою цілеспрямованого і ефективного правового виховання, наукових досліджень, навчання студентів.

Сьогодні в Україні темпи  правотворчої і, насамперед, законодавчої діяльності як ніколи дуже високі. Створюються  сотні і тисячі нових нормативних  актів, що суттєво змінюють характер й основні принципи правового  регулювання. Проте, якщо нині не займатися  упорядкуванням чинної нормативної бази, яка зростає швидкими темпами, в майбутньому виникнуть великі труднощі стосовно знаходження і використання чинних норм прав. Справа ускладнюється і тому, що сьогодні, коли створюється практично нова правова система України, необхідно терміново вирішити долю формально чинних в країні нормативних актів та їх частин, які повністю або частково протирічать новим нормативним рішенням або безнадійно застаріли.

У поняття систематизації законодавства включають чотири самостійні форми правової діяльності: