Автор: Пользователь скрыл имя, 25 Ноября 2014 в 14:06, курсовая работа
Актуальність теми дослідження. Проблема праворозуміння – це центральна проблема юридичної науки, і не лише теорії держави та права. Якщо дещо скорегувати позицію В. Нерсесянца (замість словосполучення "філософія права" написати словосполучення "юридична наука"), то тоді з ним можна повністю погодитись, коли він відзначає, що "питання, що таке право, має фундаментальне значення для філософії права, як і питання, що таке істина для філософії й людського пізнання в цілому".
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Навчально-науковий інститут заочного навчання
Кафедра теорії держави та права
Курсова робота
з навчальної дисципліни “Теорія держави та права”
на тему № 9 «Праворозуміння та його значення для юридичної практики»
Виконав:
Севастополь - 2013
ЗМІСТ
Актуальність теми дослідження. Проблема праворозуміння – це центральна проблема юридичної науки, і не лише теорії держави та права. Якщо дещо скорегувати позицію В. Нерсесянца (замість словосполучення "філософія права" написати словосполучення "юридична наука"), то тоді з ним можна повністю погодитись, коли він відзначає, що "питання, що таке право, має фундаментальне значення для філософії права, як і питання, що таке істина для філософії й людського пізнання в цілому". Або, як пишуть В. Гойман-Калинський, Г. Іванец і В. Червонюк, говорячи про значення праворозуміння, що "це вихідний свого роду sancta sanctorum, punctum saliens". Це зумовлено тим, що "залежно від його вирішення розуміються й трактуються всі інші явища правового життя суспільства – правосвідомість, норми права, правотворчість, система права й систематизація законодавства, законність і правопорядок, застосування й тлумачення права, правовідносини, правопорушення, юридична відповідальність і т. д", а також реальне поводження окремих суб'єктів права, його оцінка з боку інших суб'єктів і т. п.
Справді, в силу цілої низки чинників у теорії права не існує єдиної точки зору щодо розуміння права, його соціальної сутності, соціального призначення, соціальної цінності та з інших питань.
Розбіжності у праворозумінні зумовлені перш за все такими чинниками: соціальними; ідеологічними; політичними; етичними; методологічними; культурологічними; загальнотеоретичними; історичними (в першу чергу індивідуальним досвідом суб'єкта праворозуміння) тощо.
Серед усього різноманіття поглядів, починаючи з давніх часів і до нового часу, особливо привертає увагу низка історично утверджених напрямів вчення про право, які суттєво вплинули на розвиток правової думки. Всі ці напрями пов'язані з пошуком універсального єдино правильного розуміння права. Вбачається, що багато в чому цей пошук – універсального праворозуміння – пов'язаний з впливом на юридичне знання різних філософських, політичних (у тому числі ідеологічних) та теоретико-методологічних підходів.
У той же час слід звернути увагу на те, що з точки зору багатьох вчених важливе значення єдиного підходу до розуміння права зумовлене тим, що існування декількох різних підходів до права призвело б до неможливості існування, наприклад, міжнародних відносин, або навіть до неоднорідного застосування одних і тих же норм у межах однієї держави. Як зазначає В.В. Лазарєв, "право втратило б свою цінність, припинило б виконувати свою роль щодо стабілізації та упорядкування суспільних зв'язків, якщо б розумілося усіма по-різному. Визначеність у розумінні права – вихідний початок визначеності та порядку у суспільних відносинах".
У літературі всі підходи до праворозуміння прийнято поділяти на групи. Є декілька класифікацій на зазначені групи. Найбільш поширеним є поділ праворозуміння на вузьке та широке (іноді використовують терміни відповідно моністичне та плюралістичне, легістське та юридичне).
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти держави і права.
Предмет дослідження – праворозуміння: поняття, зміст, типи.
Метою курсової роботи є дослідження праворозуміння та його основних концепцій.
Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:
Теоретичну базу дослідження склали праці відомих вчених, таких як Алексеев С.С., Зайчук О. В., Лазарев В. В., Оніщенко Н. М., Строгович М.С., Скакун О.Ф. та ін.
Методологічну основу курсової роботи складають діалектико-матеріалістичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи наукового пізнання.
У науковій літературі при дослідженні питань, що стосуються права, дуже часто використовується поняття "праворозуміння". При цьому під ним, як правило, розуміють "наукову категорію, що відображає процес і результат цілеспрямованої мислячої діяльності людини, яка включає у себе пізнання права, його сприйняття (оцінку) і відношення до нього, як до цілісного соціального явища". Дослівно цю точку зору знаходимо у М. Кельмана, О. Мурашина, Н. Хоми [9, с. 124].
Досить схожу позицію знаходимо в інших авторів, зокрема, у:
Іншими словами, в такому випадку суб'єктом праворозуміння виступає лише професійний юрист, або вчений, який досліджує право. При цьому слід зауважити, що уявлення цих суб'єктів про право є науковим (системним, обґрунтованим тощо). Тобто зрозуміло, що в такому випадку праворозуміння має бути науково обґрунтованим, системним.
Така позиція може бути визначена як пануюча у юридичній літературі. Хоча винятком є погляди проф. П. Рабіновича, який займає дещо іншу позицію, яка досить схожа до тієї, що обґрунтовується нижче [24, с. 86].
З пануючим у юридичній літературі підходом важко погодитись. Суперечність цієї позиції достатньо рельєфно виступає в межах суджень уже зазначених авторів. Так, уже згадані М. Кельман, О. Мурашин, Н. Хома пишуть, що "Зміст праворозуміння складають знання суб'єктів про свої права і обов'язки, конкретні і загальні правові дозволи, заборони, а також оцінка та ставлення до них як до справедливих чи несправедливих" [9, с. 125]. Тобто фактично автори наведених слів визнають, що певне праворозуміння є у будь-яких соціальних суб'єктів.
Швидше за все наведені вище визначення стосуються одного із видів праворозуміння, а саме наукового (та/або професійного) праворозуміння.
Для того, щоб з'ясувати зміст поняття праворозуміння необхідно перш за все розглянути його об'єкт, суб'єкт та цілі його здійснення.
На перший погляд об'єкт праворозуміння визначити досить просто – це право. При цьому невелику складність, що виникає стосовно того, яким є просторовий обмежувач визначення об'єкта праворозуміння того чи іншого суб'єкта можна вирішити так: все залежить від місця такого суб'єкта у соціальній системі, його знань та досвіду, а також від мети, яку ставить він собі. Тому об'єктом праворозуміння може виступити "право в планетарному масштабі, право конкретного суспільства, окремі галузі, інститути права, окремі правові норми. При цьому досить часто знання про окремі структурні елементи екстраполюється на право в цілому" [17, с. 110].
Але є проблема, у процесі визначення
об'єкта праворозуміння, яка не може бути
достатньо обґрунтовано вирішена у межах
об'єктивістської традиції.
Ця проблема пов'язана з тим, що, починаючи
визначатись з праворозумінням суб'єкт
вже виходить з якогось розуміння, що таке
є право (не в просторовому, а в сутнісному
та змістовному аспекті). Тобто на початку
інтелектуального пошуку в напрямі формування
праворозуміння ми вже маємо уявлення,
як правило, підсвідоме або нечітко сформульоване,
про те явище, відносно якого ми хочемо
сформувати своє уявлення. Зрозуміло,
що залежно від того, як ми визначимо на
цій допізнавальній стадії (у даному випадку
мається на увазі пізнання, як цілеспрямована
діяльність на отримання певного істинного
знання) об'єкт свого дослідження – право
– багато в чому залежить напрям, структура,
характер тощо пізнання, обрання методологічних
та гносеологічних основ зазначеної діяльності.
Іншими словами, навіть наукове праворозуміння формується не тільки шляхом цілеспрямованого процесу пізнання права. В якомусь сенсі право – це апріорне поняття [17, с. 109].
Особливо слід підкреслити, що пізнання
права відбувається не лише у процесі
зовнішнього споглядання права, як об'єкта,
а й у зв'язку з безпосереднім "контактом"
суб'єкта з правом та механізмами, що задіяні
в його реалізації та забезпечення, у своєму
бутті. Тому можна вести мову про те, що
формування праворозуміння відбувається
на різних рівнях, у тому числі на онтологічному.
На цьому останньому рівні уявлення про
право формуються не лише на свідомому
рівні, є тут момент, пов'язаний із підсвідомим
рівнем виникнення праворозуміння. Цей
підсвідомий рівень для ненаукових і непрофесійних
форм пізнання та сприйняття права ми
б розглядали, як визначальний.
Тому зрозуміло, що якесь розуміння відносно права має будь-який соціальний суб'єкт, який досягнув відповідного ступеня інтелектуального розвитку. Можливо це розуміння не є достатньо ґрунтовним, правильним, системним тощо, однак не можна заперечувати те, що воно (розуміння) є. Тому неправильно говорити, що праворозуміння – "відображає процес і результат цілеспрямованої інтелектуальної діяльності людини, яка включає у себе пізнання права, його сприйняття (оцінку) і відношення до нього, як до цілісного соціального явища".
Якщо розглядати свідомий рівень пізнання права, то тут мова йде про діяльність суб'єкта пізнання, яка включає, як мінімум, такі стадії:
При цьому стадії систематизації, висування відповідних тез та гіпотез, а також доказування висунутих (спростовування контр-) тез та гіпотез притаманні лише науковому та в певних випадках професійному праворозумінню, тобто залежить від самої цілі здійснення процесу праворозуміння. Однак сама ціль може суб'єктом праворозуміння чітко не формулюватись.
У будь-якому випадку праворозуміння має своїм змістом сукупність або систему знань суб'єкта про те, що є таке право за своєю суттю та змістом, яка мета його існування, яка його цінність та призначення для суспільства тощо.
Щоправда, при аналізі поняття "праворозуміння" слід брати до уваги і ціль, яку ставить собі суб'єкт праворозуміння у процесі формування свого праворозуміння. При цьому ця ціль може сформуватись (а первинний його рівень завжди формується) спонтанно на підсвідомому рівні, тобто суб'єкт не ставить перед собою мети цілеспрямовано пізнавати право, зрозуміти, що таке право тощо.
У той же час, слід враховувати, що праворозуміння формується під впливом конкретних суспільно-історичних умов, тому вочевидь воно не може бути вільним від впливу останніх. Відповідно можна стверджувати, що праворозуміння носить історичний характер [18, с. 81].
Крім того, праворозуміння дуже залежить від рівня розвитку науки загалом, та юридичної науки зокрема.
Не випадково А. Сурілов відзначає, що "система праворозуміння з органічно притаманній їй дискусійністю не є умоглядною, спекулятивною. Різність концепцій права в ... юридичній науці є в сутності синтезом, узагальненням та відображенням не тільки руху правової форми суспільства, а й усієї соціально-політичної динаміки. Тому праворозуміння виходить далеко за межі юридичної значущості, носить ідеологічний і політичний характер" [18, с. 81-82].
Виходячи зі сказаного, можна вести мову про різні види праворозуміння:
Залежно від суб'єктного складу (кількісний аспект) можна виділити такі види праворозуміння:
Слід зауважити, що про загальносуспільне та загальнолюдське праворозуміння можна вести мову лише умовно, оскільки таке розуміння швидше ілюзія ніж реальність.
Информация о работе Праворозуміння та його значення для юридичної практики