Норма права як первинний елемент системы права

     2.  За методом  правового регулювання: 

• імперативні (від лат. Imperatives – владний) – виражають у категоричних приписах держави чітко визначені діяння, які не допускають ніяких відхилень від вичерпно перелічених прав та обов’язків.
• диспозитивні – приписують варіант поведінки, але дають можливість сторонам відносин самим визначати права і обов’язки, тобто надають суб’єктам свободу вибору поведінки. Диспозитивні норми дають можливість самостійно розпорядитись щодо обрання будь-якої поведінки, передусім такої, яка не передбачена нормою, повністю чи частково в межах загальних принципів права і вимог законності. Якщо учасники правовідносин такою можливістю не скористались, вступає в дію правило, яке передбачене у нормі як резервний варіант. Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти. ²⁰

     3. За характером  впливу на особу:

• заохочувальні – встановлюють міри заохочення за варіант поведінки, схвалений державою і суспільством. Заохочувальні норми – надають можливість різним суб’єктам стимулювати позитивну соціально-активну поведінку. Наприклад, в Кодексі законів про працю закріплені норми, які передбачають оголошення подяки, премії за добру роботу.

     «Сутність  правового заохочення полягає  в тому, що за допомогою цього  юридичного засобу держава підкреслює  особливу зацікавленість у запропонованому  варіанті поведінки, стимулюючи  правомірну поведінку і водночас  утримуючи від протизаконних  дій. Заохочення виступає одним  з найдійовіших методів правового  регулювання, оскільки воно спонукає  громадян до особливої добросовісності  у виконанні своїх обов’язків  та ініціативності у виконанні  додатково запропонованих для  виконання державою завдань».

• рекомендаційні – встановлюють варіант бажаної з точки зору держави і суспільства поведінки суб’єктів. Інакше визначає поняття рекомендаційних норм Володимир Олександрович Котюк. Він вважає, що рекомендаційні норми – це такі норми, які рекомендують різним суб’єктам займатись тією чи іншою підприємницькою діяльністю.

4. За субординацією у  правовому регулюванні:

• матеріальні – містять правила поведінки (права, обов’язки, заборони), на підставі яких можливе вирішення справи. До матеріальних норм належать такі, що визначають правила поведінки суб’єктів, які вступають у відносини в реальному суспільному житті, прагнучи досягнення своїх життєвих інтересів і потреб – майнових, сімейних, трудових тощо. Ці норми закріплені, зокрема, у Цивільному кодексі, Кодексі про шлюб та сім’ю, Кримінальному кодексі та інших кодексах і законах.
• Процесуальні – встановлюють оптимальний порядок застосування норм матеріального права. Призначення таких норм – встановити процедуру, «регламент» здійснення прав чи виконання обов’язків закріплених у нормах матеріального права. До процесуальних  належать норми, закріплені у Кримінально-процесуальному кодексі, Цивільно-процесуальному кодексі та інших кодексах. Закон, наприклад, Кодекс про адміністративні правопорушення, може охоплювати як матеріальні, так і процесуальні норми. В конкретному випадку – це норми, що визначають адміністративну відповідальність, і норми, які визначають порядок розгляду справ про скоєні адміністративні правопорушення.

      До матеріальних  та процесуальних норм В.О.Котюк додає ще й колізійні.

5. За суб’єктами правотворчості  розрізняють такі норми:

• норми органів представницької влади;
• норми глави держави;
• норми органів виконавчої влади;
• норми трудових колективів та об’єднань громадян.

     Корпоративними  об’єднаннями можуть бути прийняті  корпоративні правові норми. Це  особливий вид норм: вони видаються  за уповноваженням держави в  межах, встановлених законом.  До них належать норми, що  містяться в колективних договорах,  правилах внутрішнього трудового  розпорядку, в статутах юридичних  осіб, в інструкціях, правилах, положеннях, що видаються адміністрацією  організацій. Корпоративні норми  регулюють відносини між співробітниками  корпорації і кредиторами, робітниками  корпорації і клієнтами, адресуються  їх членам (акціонерам, робочим, службовцям  тощо). Хоч вони і діють усередині  певної організації, як і норми  громадських некомерційних об’єднань,  але між ними є відмінності.  Норми комерційних організацій  породжують права і обов’язки,  забезпечені юридичним механізмом  державних органів, норми громадських  організацій такого забезпечення  не мають.

6. За дією у просторі виділяють такі норми:

• загальні (загальнодержавні) норми поширюють свою дію на всю територію держави. Наприклад, Конституція України.

• місцеві (локальні) норми поширюють свою дію на територію певної адміністративно-територіальної одиниці: область, район, місто, село, селище.
• деякі науковці виділяють ще й республіканські норми, які поширюють свою дію на територію суб’єкта федерації, або територію автономного утворення, що є складовою частиною унітарної держави. Прикладом може бути Автономна Республіка Крим.

7. За дією у часі:

• постійні, час дії яких не визначений. Постіними нормами є норми, закріплені в першому і четвертому розділах Конституції України. Постійні норми діють доти, поки їх не відмінять.
• тимчасові, час дії яких обмежений. Наприклад, тимчасовими нормами є норми, закріплені в п’ятнадцятому розділі Конституції України. 

8. За дією по колу суб’єктів:

• загальні норми – поширюють свою дію на всіх суб’єктів права. Наприклад: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань». Також прикладом є : «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними».²¹
• спеціальні – поширюють свою дію на спеціальних суб’єктів: неповнолітніх, військовослужбовців, пенсіонерів і т.д. Наприклад, в ст. 99 ККУ зазначено, що до неповнолітніх, яких було визнано винуватим у скоєні злочину, судом можуть бути здійсненні наступні види покарання: штраф, виправні роботи, арешт і т.д.
• виняткові – містять виключення із загального права щодо поширення дії загальних та спеціальних норм права на певних суб’єктів права. Наприклад, ст. 80 КУ, в якій зазначено, народним депутатам гарантується депутатська недоторканність.

9. За юридичною силою актів:

• законодавчі – виходять від законодавчого органу. Містяться в законах, основах законодавства, кодексах.
• підзаконні – виходять від органів виконавчої влади. Закріплені в указах, постановах тощо. 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Система  права

1. Поняття системи права та її структури

Система права — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави.

Існує кілька класифікацій системи права:

1. за призначенням виділяють матеріальне і процесуальне право. Норми матеріального права безпосередньо регулюють суспільні відносини (наприклад, цивільне право, кримінальне право), тоді як норми процесуального права встановлюють порядок застосування норм матеріального права (наприклад, цивільно-процесуальне право, кримінально-процесуальне право).

2. за характером регульованих  відносин — приватне і публічне право.

3. за формою права — звичаєве, прецедентне, договірне і статутне (інша назва право законів, кодифіковане, декретне право) право.

3. Отже, структура системи права — це об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певної держави, яка полягає в єдності й погодженості всіх юридичних норм держави та в їхньому розподілі за галузями та інститутами права.
4. Основними елементами структури системи права є 1) правові (юридичні) норми, 2) інститути права, 3) галузі права.²²

 

 

2.2 Поняття елементів системи права: галузь права та інститут права

Критеріями  розподілу норм права за галузями є предмет та метод правового  регулювання.

Предмет правового регулювання  — це сукупність суспільних відносин, які регулюються конкретними юридичними нормами.

Сфера регульованих суспільних відносин є широкою і  різноманітною: трудові, управлінські, земельні, сімейні тощо. Їм притаманні наступні ознаки: 1) це життєво необхідні для людини відносини; 2) це вольові, цілеспрямовані (розумні) відносини; 3) це стійкі, типові, повторювані відносини; 4) це відносини, що проявляються на зовні у формі поведінки (думки, бажання і мотиви не регулюються правом). ²³

Метод правового регулювання — це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за допомогою правових норм та інших юридичних засобів.

При регулювання  суспільних відносин використовуються різноманітні методи: імперативний і диспозитивний, заохочення, автономії і рівності сторін, рекомендацій, переконання і примусу.

Імперативний  метод — це метод владних приписів (наказів), який заснований на відносинах субординації (підпорядкування) одних суб’єктів іншим (застосовується в кримінальному, адміністративному та ін. галузях права).

Диспозитивний метод — це метод, який заснований на рівності сторін і дає можливість вибору альтернативних варіантів поведінки (застосовується в галузях приватного права: цивільному, сімейному тощо).

Поняття предмету правового регулювання дає знання про те, що саме регулюється правом, а поняття методу правового регулювання дає відповідь на питання, як (яким чином, способом) держава здійснює нормативний вплив на суспільні відносини. Зазначені чинники об’єднання юридичних норм у галузі права неоднозначні, нерівноцінні: визначальним серед них є предмет правового регулювання: як регулювати залежить від того, що регулювати. Суспільні відносини суттєво відрізняються за характером, змістом та іншими ознаками, тому їх не можливо врегулювати одним і тим самим методом. ²⁴

 

 

 

2.3 Характеристика  елементів структури системи  права.

 

Галузь права — це система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання..

Основні галузі системи права України  такі: конституційне (державне), адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, сімейне, трудове, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче право. Деякі вчені виділяють також кооперативне, сільськогосподарське, соціальнозабезпечувальне, адміністративно-процесуальне тощо.

Система права  кожної держави, яка відображає характер і особливості суспільних відносин у ці державі, як і самі суспільні  відносини є динамічною і постійно змінюється, розвивається, тобто якщо виникають нові суспільні відносини, які потребують правового регулювання, то це зумовлює виникнення нових правових норм, правових інститутів і навіть галузей права. Наприклад, не так  давно виникло екологічне, космічне право. З цивільного права виділились такі галузі як господарське, житлове  тощо. Оскільки окремі суспільні відносини  можуть припинятися, то це зумовлює зникнення  потреби в окремих правових інститутах або галузях права. Наприклад, зі зникненням колгоспів відпадає потреба  в колгоспному праві.

Деякі вчені  виділяють також такий необов’язковий (факультативний — вони є не у  всіх галузях) елемент системи права, як підгалузь права — це частина певної галузі права, що об’єднує правові норми та інститути, які регулюють суспільні відносини, що мають самостійне значення. Наприклад, цивільне право складається з підгалузей права власності, зобов’язального, спадкового, авторського права, фінансове — з банківського і податкового права і так далі. ²⁵

Інститут  права — це система юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин.

Інститути права поділяються на галузеві, які регулюють певні відносини в межах однієї галузі права (наприклад, в межах конституційного права можна виділити інститут президента, Верховної Ради тощо), та міжгалузеві, які регулюють відносини, що є предметом різних галузей права (наприклад, інститут власності, норми якого містяться в конституційному, цивільному, кримінальному, земельному та ін. галузях права, інститут відшкодування.

Структура норми  права визначається як сукупність чітко  визначених елементів, які у процесі  взаємодії забезпечують функціональну  самостійність норми.

          Структура норми:

— це ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між  людьми;

— це модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного розвитку;

— це засіб  пізнання та використання правової дійсності;

— це об'єктивований  результат відображення у правовій нормі певного суспільного відношення з точки зору особливостей його типу, виду, суб'єктів, об'єктів, поширеності  і повторюваності;

— це єдність  ідеальної (відображає набір логічно  взаємодіючих елементів) та реальної (як результат правового опосередкування  суспільних відносин) структури;

— це система  взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють  між собою;

— це категорія, що залежить від законодавця з  точки зору формування структурних  елементів та їх залежності від системи  юридичних фактів;

— це динамічна  категорія, що забезпечує прояв різноманітних  властивостей структурних елементів  залежно від зміни фактичних  обставин, різновиду суб'єктів та мети регулювання;

— це категорія, що забезпечує стійкість правових норм як єдиного державно-владного засобу упорядкування відносин у межах  суспільства.²⁶

 

Традиційно  вважається, що правова норма складається  з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Вони складають ідеальну структуру норми.

Гіпотеза — це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.