Норма права як первинний елемент системы права

 

2. Структура норми права 

     «Структура  правової норми – це її внутрішня  побудова, яка характеризується  наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов’язаних одна  з одною складових частин, що  різняться за функціональною  роллю».¹⁰

     Структури  (а їх декілька) у правовій нормі  склалися історично, поступово  та представляють велику соціальну  цінність. Їх походження йде з  давніх часів, з суспільств  привласнюючої економіки і навіть з тих часів, коли людина ще як біологічне створіння, як й інші біологічні види, навчилася пов’язувати свою поведінку з результатами цієї поведінки, свої реакції на ті чи інші умови життєдіяльності закріплювати в колективному досвіді, в колективній свідомості по критеріям «прийнятно-неприйнятно».

     Мононорми первісного суспільства будувались по цій схемі, і лише згодом «сприйнятно-несприйнятно» переросло у відносини по критеріям «можна-неможна» (право), «добре-погано», «добро-зло» (мораль).

     З позиції  філософії структура – це відносно  самостійна і стійка єдність  елементів, їх відносин і цілісності  об’єкта, які забезпечують тотожність  самому собі. Структура нерозривно  зв’язана із системою. Характеристика  об’єкта з позицій системи  і структури дає суть системно  структурного аналізу.

     Філософське  поняття структури потрібно ув’язати  із специфікою правових явищ, з їх природою, змістом, соціальним  призначенням і місцем в системі  права.¹¹

     Аналіз норми  за структурою сприяє з’ясуванню  смислу правила поведінки, що  в ній міститься, а це, в свою  чергу, допомагає правильній реалізації  норми, зміцненню законності й  правопорядку, тобто досягненню  того, заради чого існує право.

     Структура  норми залежить від її характеру.  До визначення структури можна  підійти по-різному, залежно від  того, яка це норма – норма-принцип,  норма-дефініція, норма-правило поведінки,  регулятивна норма чи охоронна  норма, які є різновидами норми-правила  поведінки.

     Найбільш актуальною  є проблема структури норми-правила  поведінки.

     Нормами, що  містять безпосередні правила  поведінки для конкретних (але  не індивідуалізованих) суб’єктів  в реальному суспільному житті  є:

     норми-дозволяння;

     норми-приписи  (зобов’язування);

     норми-заборони.

     В теорії  права докладно обґрунтовано  дві різні концепції структури  норми: двоелементна (двочленна,  дволанкова) та триелементна (тричленна, три ланкова).¹²

     Для позначення  структурних елементів норми  права теорія права оперує  такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція. Варто підкреслити, що незважаючи на те, що існують різні концепції структури, вони незмінно використовують у своїй побудові названі частини (елементи).

     Диспозиція – центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.¹³

     Види диспозицій:

1. За ступенем визначеності:
• Визначені – закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;
• Не повністю визначені – вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб’єкти уточнюють свої права та обов’язки самостійно;
• Відносно визначені – вказують на права і обов’язки суб’єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;
• Альтернативні – вказують на настання декількох правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них.
2. За способом викладення:
• Проста – правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;
• Описова – правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права і обов’язки учасників відносин;
• Бланкетна – закріплюється лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;
• Відсильна – аналогічна бланкетній з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин даної норми або до інших норм цієї ж галузі права.

     3. За складом:

• Прості – містять одне правило поведінки;
• Складні – містять два або більше обов’язкових правил поведінки;
• Альтернативні – містять декілька правил поведінки, суб’єкт може виконувати будь-яке з них.

     Гіпотеза – структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза – невід’ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами – громадянами,  та їх об’єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд.¹⁴

     Види гіпотез:

1. За ступенем визначеності:

• Визначена – вичерпно визначає ті умови, при наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;
• Відносно визначена – обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.

     2. За формою  вираження:

• Абстрактні – умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;
• Казуальні – визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.

3. За складом:

• Прості – містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;
• Складні – містять дві або більше обов’язкових обставин, за якими пов’язується дія правової норми;
• Альтернативні – чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.

     Санкція – це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції – створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб’єктів, що виконують владний припис.¹⁵

     Види санкцій:

1. За ступенем визначеності:

• Абсолютно визначені – чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;

• Відносно визначені – межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;
• Альтернативні – вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом, виходячи з особливості конкретної справи;
• Посилкові – містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу.

2. За характером наслідків: каральні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.

3. За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.

     Ще одне  велике питання – це види  і класифікація норм права.  Ця класифікація основується  на модульній і соціологічній  структурах норми права й також  має практичне значення. По призначенню  (функціям) розрізняють основні,  первісні, похідні, вторинні правові  норми.

     Іноді в  підручниках можна зустріти класифікацію  на цій основі: норми-начала, норми-принципи, норми-установчі, норми-дефініції  і т.п.

     За  змістом  норми права поділяють на норми  регулятивні і охоронні, за галуззями права – цивільно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові і т.п.

     За методом  правового регулювання розрізняють  імперативні, диспозитивні, рекомендаційні, заохочувальні.¹⁶

     По обов’язковості  норми права поділяють на уповноважуючи,  зобов’язуючі, забороняючі. За предметом регулювання розрізняють загальні та спеціальні норми, які забезпечують більш конкретне регулювання одного й того ж предмета. Теорія права вважає, що в випадку суперечності цих норм, пріоритет – за спеціальними.

     Уся ця класифікація, хоч і має умовний характер, але допомагає професійно точно  і грамотно здійснювати правове  регулювання, вивчати і в необхідних  випадках справедливо критикувати  законодавство. ¹⁷

 

 

 

1.3 Види «класичних»  норм права

     «Види норм  права – групи правових норм, які відрізняються предметом,  методом, методом регулювання,  структурою, галузевою приналежністю,  механізмами дії та іншими  особливостями. Різновиди вчинків  і дій людей, які виступають  учасниками регулюючих відносин, визначають і різновиди норм  права. Їхня класифікація дозволяє  точніше з’ясувати природу і  призначення норм права в системі  нормативного регулювання суспільних  відносин. В сучасних умовах роль  права дуже зростає. Кількість  норм права в цьому зв’язку  все збільшується і диференціюється.  Розподіл їх на певні групи  дозволяє більш повно з’ясувати  їх регулятивну природу, механізми  дії, місце і  роль в системі  нормативного регулювання суспільних  відносин.»¹⁸

     Класифікація  норм права на види дозволяє  розглядати їх, як більш високий  рівень структури права, порівняно  із структурою окремих норм  права. Цей підхід дозволяє  більш системно підійти до  вивчення права, розуміння його  властивостей, функцій і ролі  окремих норм права. Це має  надзвичайно важливе значення  не тільки для практики реалізації  і застосування права, але і  для діяльності правотворчих  органів.

     Наукова класифікація  як логіко-предметна, творча аналітична  робота по осмисленню правових  знань дозволяє упорядити їх, розмежувати і узагальнити, а  це в свою чергу дозволяє  більш ефективно їх вивчати.  Така класифікація дозволяє:

• Більш чітко визначити місце кожного виду юридичних норм в системі права і їх взаємозв’язки;
• З’ясувати функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання;
• Мати схему шляхів і засобів правового впливу на суспільні відносини;
• Значно покращити правотворчу і правозастосовчу діяльність в суспільстві і державі.¹⁹

      Правильність  і повнота класифікації залежать, перш за все, від вибору її  основи або критеріїв класифікації. Найбільш суттєвим критерієм  розмежування правових норм є  їх функціональна роль. За цим  критерієм юридичні норми спеціалізуються  на регулюванні тих чи інших  суспільних відносин. В процесі  спеціалізації обособлюються групи норм, які виконують ті чи інші функції при здійсненні правового регулювання.

     Весь масив  діючих в державі правових  норм можна поділити на дві  групи:

• класичні;
• спеціалізовані.

     Під класичними  нормами права розуміють такі  правила поведінки, які слугують  безпосереднім і самостійним  регулятором суспільних відносин. Під спеціалізованими нормами  права розуміють приписи нетипового  характеру, що не мають властивостей  та ознак притаманних класичній  моделі норми права.

      Норми права  класифікують класифікують за такими підставами (критеріями):

1. За предметом правового регулювання (за галузевою ознакою):

• норми конституційного права;

• норми адміністративного права;
• норми кримінального права;
• норми цивільного права та ін.