Демократичний режим

- прийняття рішень  за волею більшості при обов’язковому дотриманні прав меншості – означає, що воля більшості поєднується із гарантіями прав особи, яка перебуває в меншості - етнічній, релігійній, політичній і відсутності дискримінації, придушення  прав особи, яка не є у більшості, при прийнятті рішень [див.:24.-С.135.];

- плюралізм – означає  багатоманітність суспільних явищ, розширює коло політичного вибору, допускає не лише плюралізм  думок, але й політичний плюралізм  – множинність партій, суспільних  об’єднань, тощо з різними  програмами та статутами, що діють у рамках конституції. Демократія можлива в тому разі, коли в її основі полягає принцип плюралізму, проте не всякий плюралізм є неодмінно демократичним. Лише у сукупності з іншими принципами плюралізм набуває універсального значення для сучасної демократії.

В результаті розгляду функцій  демократії було виявлено, що основне  їх завдання – вплив на суспільні  відносини з метою підвищення соціально-політичної та правової активності громадян в управлінні суспільством і державою. Що стосується принципів  демократії, то вони являють собою вихідні вимоги, які ставляться до суб’єктів демократії. Таким чином, і функції, і принципи демократії є тими складовими, що характеризують демократію в цілому, тобто визначають загальні риси, притаманні в тому чи іншому вигляді провідним демократичним правовим державам світу [див.:18.-С.195-196].

 

2.2. Форми та інститути  демократії

 

Функції демократії реалізуються через її форми та інститути, які  становлять систему демократії.

Форма демократії – це її зовнішнє вираження.

Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:   1) Форма участі народу в управлінні державними та суспільними справами (народовладдя), що має два різновиди:

• пряма (безпосередня) демократія – форма народовладдя, за якої влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори);
• непряма (представницька) демократія – форма народовладдя, за якої влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого самоврядування).

2) Форма реалізації  демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, децентралізації влади, поділу  компетенції, що запобігають зловживанню  службовим становищем і суспільним  авторитетом, сприяють прогресивним  перетворенням у суспільстві.

3) Форма забезпечення (реалізації, охорони і захисту)  прав, свобод і обов’язків людини  і громадянина відповідно до  міжнародних стандартів.

Форми демократії можна класифікувати  за сферами громадського життя:

• економічна;
• соціальна;
• політична;
• культурно –духовна та ін. [див.:18.-С.197-198].

Форми демократії знаходять  вияв у її інститутах.

Інститути демократії – це легітимні  і легалізовані елементи політичної системи суспільства, які безпосередньо  створюють демократичний режим  у державі через втілення в них принципів демократії.

Легітимність інституту демократії означає його організаційне оформлення і визнання громадськістю; легалізованість  – юридичне оформлення, узаконення.

Види інститутів демократії за вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, влади й управління:

• структурні (сесії парламентів і органів місцевого самоврядування, депутатські фракції, депутатські комісії, народні контролери та ін.);
• функціональні (депутатські запити, накази виборців, громадська думка, вибори тощо).

Види інститутів демократії за юридичною значущістю прийнятих  рішень:

- імперативні – мають  остаточне загальнообов’язкове  значення для державних органів,  посадових осіб, громадян:

• референдум конституційний та законодавчий;
• вибори;
• накази виборців та ін.;

- консультативні –  мають дорадче, консультативне  значення для державних органів,  посадових осіб, громадян:

• референдум консультативний;
• всенародне обговорення законопроектів;
• мітинги;
• анкетування та ін.

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори – форма  безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких  органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

Громадяни демократичної  держави мають право вільно обирати і бути обраними в органи державної влади  і місцевого самоврядування. Громадян може вільно виражати свою свободу вільно при дотриманні рівності. Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і потребує встановлення гарантій проти тиску на нього.

На основі загального, рівного і прямого виборчого  права в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого  самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх голови).

Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною та змішаною (мажоритарно - пропорційною). Мажоритарна  система – система визначення результатів виборів, відповідно до якої депутатські мандати від  виборчого округу отримують лише кандидати, що набрали встановлену законом більшість голосів. Відповідно до пропорційної системи депутатські мандати поділяються між партіями пропорційно кількості голосів, відданих за партію в межах виборчого округу.

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управління державними справами.

Референдум – спосіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального  і місцевого значення (прийняття  конституції, інших важливих законів  або внесення до них змін, а також  інших питань). Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя – безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Види референдумів:

1) за предметом проведення:

• конституційний – на всенародне голосування виноситься проект  конституції або конституційні поправки;
• законодавчий – на всенародне голосування виноситься проект закону або зміни до чинного закону;
• консультативний – проводиться з метою виявлення громадської думки щодо принципових питань державного життя;

        2) за ступенем обов’язковості  проведення:

• обов’язковий – предметом референдуму є питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування;
• факультативний – проводиться з метою виявлення громадської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону.

        3) за територією проведення:

-   загальнонаціональний  – проводиться в масштабах  усієї країни. Доцільно проводити  перед референдумом всенародне або широке громадське обговорення питань, що вирішуються референдумом;

- місцевий – проводиться  в межах окремих суб’єктів  федерації або адміністративно-територіальних  одиниць з метою вирішення  найважливіших питань місцевого  значення.

Предметами референдуму  можуть бути питання, що мають істотне значення:

• для визначення зовнішньої політики держави (міжнародно-правові питання) – входження країни до певних міждержавних структур, співтовариств;
• для удосконалення внутрішньої системи управління (адміністративно – правові питання) – вирішення питань управлінського характеру.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити наступні висновки. Форми демократії – це зовнішнє вираження демократії. Інститути  демократії  - легітимні і легальні політико-правові системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим через втілення в них принципів демократії. Основними інститутами демократії є вибори і референдум [див.:18.-С.198-199].

 

 

 

 

 

 

3. ХАРАКТЕРИТИКА УКРАЇНИ  ЯК ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

3.1. Загальна характеристика перехідного етапу держави і права до демократичного устрою

 

На пострадянському  просторі на нових засадах відбувається процес формування державності, для  якої характерними рисами є: демократизація суспільних відносин, відхід від моноідеології  і керівної ролі однієї політичної партії, впровадження політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, поділу влад, формування громадянського суспільства, значне розшарування населення за матеріальними прибутками. Відбуваються суттєві зміни в організації і функціонуванні державного механізму, що зумовлено насамперед впровадженням на практиці конституційного принципу поділу влад. Проблеми з його втіленням ведуть до жорсткої конфронтації різних гілок державної влади. Значно посилюється роль політичних партій та їх об’єднань. Виборчий процес реально став загальним. Порівняно з радянським періодом більш гарантованими стали громадянські і політичні права і менше – соціально-економічні і культурні. Держава втратила чимало важелів впливу на економічні процеси.                           У пострадянських країнах створено багато політичних партій, хоча реальної багатопартійності немає.

Проблема становлення  державності, і насамперед формування демократичної, соціальної, правової держави  України, в інших країнах СНД аналізувалася насамперед в літературі з теорії держави та права, з Конституційного права. Водночас сучасний етап розвитку пострадянських держав ставить низку нових проблем, пов’язаних з процесом глобалізації, жорсткою конфронтацією політичних сил, що підтвердила практика України, Грузії, Киргизстану. На пострадянському просторі посилюється правовий нігілізм, досить часто порушується конституція, в цілому законодавство з боку органів державної влади, в тому числі й вищого рівня. Триває пошук шляхів підвищення ролі й авторитету місцевого самоврядування. Усе це ті реалії, в яких відбувається становлення і розвиток державності, народовладдя в різних пострадянських країнах.

Всі проблеми державності  перехідного періоду в одному дослідженні розглянути неможливо. Тому слід зосередити увагу на специфіці перехідного періоду розвитку держави з погляду проблем народовладдя, оскільки ця тема не розглянута в юридичній літературі . А вона є досить актуальною, оскільки в сфері реалізації народовладдя сьогодні виникає чимало складних проблем.

Аналізуючи тему, слід спиратися на те, що державні інститути, правова система, суттєво впливають  на становлення і розвиток основоположних форм волевиявлення народу, особливо на вибори і референдуми. У цьому  аспекті важливе значення має  характер політичного режиму в державі, наявність демократичних традицій, форма правління, рівень зрілості громадського суспільства, взаємодія законодавчої і виконавчої влади на основі конституційного поділу влади, правова культура, забезпечення законності, особливо в сфері конституційно-правових відносин, реалізація на практиці конституційної відповідальності.

Перехідний стан держави, суспільства і правової системи  пострадянських країн суттєво впливають  на розвиток демократичних інститутів. Водночас деякі форми народного волевиявлення, такі як всенародні обговорення найважливіших проектів законодавчих актів, майже не застосовуються, що було правилом у радянський період. Із введенням пропорційної системи виборів, причому не тільки на рівні парламентів, а й органів місцевого самоврядування, зникають імперативний мандат, а відповідно й підзвітність депутатів перед населенням, виконання наказів виборців. Все це знижує потенціал народовладдя, причому на різних рівнях соціальної системи. Тому на сьогодні немає підстав вважати, що закріплення на конституційному рівні в державах СНД положення, що ці держави є демократичними, означає, що потенціал народу суттєво збільшився. Це далеко не так. Відповідно, багато ще треба зробити, щоб реалізація таких форм безпосередньої демократії, як вибори, референдуми, всенародні обговорення, відбувалися в межах законності, і щоб воля народу була в основі державних рішень [див.:5.-С.44-47] .

Є потреба розглянути специфіку перехідного типу держави  і права з погляду процесу  реалізації народовладдя. Вважається, що однією з особливостей перехідного типу держави і права є органічне поєднання в їхній структурі елементів новизни і наступності, нового і старого, різні темпи розвитку політичних та економічних процесів і перетворень. Практика пострадянських країн свідчить, що інтенсивно відбувається розвиток політико-правових відносин: формуються десятки політичних партій, фондів, асоціацій; впроваджується ідеологічна і політична багатоманітність; активно оновлюється виборче законодавство. Змінюється і функціональна спрямованість держави, оскільки йде процес демонтажу колишньої державної машини, і насамперед силових, контролюючих і наглядових структур; суттєво змінюється внутрішня і зовнішня політика держави; впроваджуються нові політичні цінності і пріоритети; законодавство, особливо в сфері виборчих та інших політичних прав громадян, зорієнтоване на міжнародні і європейські стандарти. Втім, економічні перетворення тривають повільніше, ніж в політичній сфері, політичній інфраструктурі, що є негативним чинником для суспільства й держави й становить перепону у встановленні інститутів народовладдя. У країнах із установленими демократичними традиціями, розвинутою політичною інфраструктурою, ефективною економікою оптимально функціонують інститути представницької і безпосередньої демократії, враховується суспільна думка під час прийняття найважливіших державних рішень.