Демократичний режим

Соціальна справедливість як демократична цінність означає: рівний доступ кожного до загальнонаціонального надбання і цінностей; винагорода і визнання людини за її реальними досягненнями; наявність системи рівноправних відношень у всіх сферах громадського життя.

Таким чином, збереження вищезгаданих демократичних цінностей припускає солідарність громадян у їхньому захисті. Вона вимагає підтримки громадян у боротьбі за свої права – економічні, соціальні, політичні і культурні.

 

Ознаки демократії

 

Основними ознаками демократичного політичного режиму є в першу  чергу наявність конституції, яка закріплює повноваження органів влади і управління, механізм їх формування, визначає правовий статус особистості та принцип рівності перед законом. Всі громадяни мають право на рівну захищеність перед законом. Демократична держава не може гарантувати кожній людині рівні матеріальні умови життя, тому що це значною мірою залежить від самої людини. Але держава не повинна насаджувати в суспільстві додаткові елементи соціальної нерівності. Вона покликана встановити рівноправні стосунки між усіма громадянами, стверджувати рівність усіх громадян перед законом.

Для демократії характерними є вільна діяльність політичних і  громадських організацій, обов’язкова  виборність органів влади, розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства (остання повинна мати свої форми активності й вираження), економічний та політичний плюралізм (плюралізованою є також ідеологічна сфера, заборони торкаються лише антилюдських ідеологій) [див.:14.-С.172-173.]. Плюралізм не дозволяє узурпувати владу одній політичній силі, що може призвести до диктатури та тиранії. Плюралізм передбачає множину ідей, теорій, існування в суспільстві різних політичних партій, об’єднань, організацій. Політичний плюралізм забезпечує самовираження всім соціальним групам, що мають різні політичні погляди й інтереси. Політичний плюралізм передбачає незалежність суспільних об’єднань і політичних партій у своїй діяльності від уряду й інших офіційних владних структур.

У демократичному суспільстві  діють тисячі окремих організацій – як місцевих, так і загальнонаціональних. Багато хто з них виконують роль посередників між громадянами й урядовими структурами. Суспільні групи представляють інтереси своїх членів різними способами: підтримкою кандидатів на ту або іншу посаду; участю в обговоренні політичних проблем; спробою впливати на прийняття політичних рішень. Серед громадських організацій, що грають активну роль у політичному житті, можна назвати добродійні об’єднання, групи по охороні навколишнього середовища, робітничі союзи й ін.

За демократії форма  мобілізації легітимна, політичні  рішення завжди альтернативні, законодавча  процедура чітка й збалансована, а владні функції мають допоміжний характер. Демократія характеризується зміною лідерів, лідерство може бути як індивідуальним, так і колективним, але воно завжди має раціональний характер. Демократичний режим характеризується високим рівнем суспільного самоврядування, у відносинах між владою й суспільством переважає консенсус. Одним із головних принципів демократії є багатопартійність, у політичному процесі завжди бере участь і опозиція, яка виробляє альтернативні політичні програми й рішення, висуває майбутніх лідерів. Головна функція опозиції за демократичного політичного режиму – визначення альтернативних напрямків розвитку суспільства та складання постійної конкуренції правлячій еліті. Сутнісними ознаками демократії є електоральні змагання, можливість артикуляції інтересів, націленість на консолідацію суспільства. За демократії держава існує заради громадян, а не навпаки, створюються умови для подальшого розвитку громадянського суспільства.

Крім того, можемо виділити також деякі ознаки, звертаючи  увагу на їх спільність для всіх різновидів демократій:

- населення бере участь у формуванні і здійсненні державної влади шляхом прямої (референдум і вибори) та представницької демократії (шляхом обрання органів типу парламентських);

- виборність і змінюваність центральних і місцевих органів державної влади, їхня підзвітність виборцям;

- у найважливіших сферах суспільного життя панує закон. Відносини між людьми та державою контролюються законом [див.:19.-С.240-242.];

- вільні вибори правителів, які передбачають щонайменше три умови: 1) свободу висування кандидатур; 2) свободу виборчого права, тобто загальне й рівне виборче право за принципом «одна людина – один голос»; 3) свободу голосування (воно має бути таємним), рівність усіх в інформації й можливості вести пропаганду під час виборчої компанії;

- виконавча влада походить від народу (президентська республіка) чи представницького органу (парламентська республіка);

- визнання і здійснення на практиці принципів конституційності й законності.;

- розвинуті сектори економіки, вільні від державного втручання;

- розвинуте громадянське суспільство; державна влада й громадянське суспільство виступають як рівноправні партнери, які на партнерних засадах беруть участь у вирішенні тих чи інших суспільних проблем; і держава, й громадянське суспільство є суб’єктами суспільної життєдіяльності [див.:15.-С.474-475].

Також до зазначених ознак демократичного режиму можна додати наступне:

- існує важливе значення органів правосуддя як захисника та гаранта прав і свобод громадян, забезпечення верховенства права;

- взяття до уваги інтересів більшості національних утворень [див.:3.-С.79.];

- силові структури (збройні сили, поліція, органи безпеки і т. д.) знаходяться під демократичним контролем суспільства;

- домінують методи переконання, компромісу;

- передбачається існування правової держави та громадянського суспільства [див.:10.-С.79-80.];

- наявність ринкової саморегульованої економіки;

- різноманіття форм власності;

- свобода економічної та підприємницької діяльності [див.:1.-С.190.];

- свобода засобів масової інформації. ЗМІ покликані оперативно й об’єктивно інформувати людей про внутрішньо- та зовнішньополітичні події для того, щоб особа могла усвідомлено розібратися у питаннях політичного життя;

- система стримувань і противаг, яка включає у себе два основні елементи – федералізм і розподіл влади;

- можливість громадян відкрито висловлювати та виражати свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур. Форми протесту – найрізноманітніші: демонстрації, пікети, петиції, страйки, марші протесту тощо [див.:12.-С.128-129.]. У демократичному суспільстві прямі дії дозволені для кожного громадянина;

- демократичні методи дозволяють долати виникаючі соціальні протиріччя, забезпечують компроміс між державними органами та громадянами, між різними соціальними групами населення;

- можливість змінити уряд без застосування сили;

- можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування;

- демократичний режим базується на законах, котрі відображають об’єктивні потреби розвитку особистості та суспільства, тому він забезпечує стабільний порядок, низький рівень злочинності, сприяє більш спокійному вирішенню конфліктів між державою та особистістю, між різними соціальними та національними групами людей;

- в демократичній державі особистість захищена від свавілля, беззаконня, так як права знаходяться під постійною охороною органів правосуддя [див.:4.-С.98-99];

- народ визнається вищим джерелом влади;

- підпорядкування меншості більшості при прийнятті рішень;

- по-справжньому конкурентна боротьба за владу;

- наявність політико-правових механізмів, які забезпечують реальну можливість участі громадян в формуванні та діяльності органів державної влади (в формі прямої участі населення або на основі представницької влади);

- стосовно суб’єктів  господарювання і громадян діє принцип «дозволено все, що прямо не заборонено законом». Господарські суб’єкти й громадяни можуть робити все, що прямо не заборонено законом;

- децентралізація державної влади.

Як найважливіша перевага демократичного політичного режиму в літературі наголошується, що він  забезпечує систематичну зміну правителів мирним, ненасильницьким шляхом [див.:17.-С.112.].

Отож саме вищевказані ознаки є характерними для демократичного політичного режиму. Демократія і в політичному, і в загальнолюдському розумінні вже є своєрідним ідеалом майбутнього розвитку суспільства та людської цивілізації в цілому. Державам, які стали на шлях утвердження демократії, слід в першу чергу гарантувати конституційні ознаки цього режиму.

 

 

 

2. ФУНКЦІЇ І МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕМОКРАТІЇ. ФОРМИ ТА ІНСТИТУТИ ДЕМОКРАТІЇ

1. Функції та принципи демократії

 

Функції демократії –  основні напрямки її впливу на суспільні  відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні суспільством і державою.

Оскільки демократія – не статичний, а динамічний стан суспільства, її функції в різні історичні періоди змінювалися, збагачувалися, поглиблювалися.

Функції демократії можна  поділити на дві групи:

• що розривають зв'язок із суспільними відносинами;
• що виражають внутрішні функції діяльності держави.

     До числа   загальних функції демократії можна віднести такі:

- організаційно-політичну  - організація політичної влади  на демократичних засадах. Вона  містить у собі підфункцію  самоорганізації народу (самоврядування) як джерело державної влади  і виражається у наявності  організаційних зв’язків між суб’єктами демократії: органами держави, державними організаціями, громадськими об’єктами, трудовими колективами;

- регулятивно-компромісну  – забезпечення плюралізму діяльності  суб’єктів демократії в цивілізованих  рамках співробітництва і компромісу, концентрації і консолідації різних поліпшених сил навколо інтересів громадського суспільства і держави. Правовим засобом забезпечення даної функції є урегульованість правових статусів суб’єктів демократії;

- суспільно-стимулюючу  – забезпечення оптимального служіння держави суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської думки і активності громадян (консультативних референдумів, наказів, листів, заяв, тощо) при розробці та прийняття рішень;

- установчу – формування  органів державної влади і органів місцевого самоврядування демократичних шляхом (конкурс, вибори);

- контрольну – забезпечення  діяльності органів держави в  межах їх компетенції відповідно  до вимог нормативно-правових  актів; підконтрольність і підзвітність  усіх ланок державного апарату (наприклад, контроль представницьких функцій відповідних органів за виконавчими органами, звіт виконавчих органів перед представницькими.);

- охоронну – забезпечення  державними органами безпеки,  честі й гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобігання правопорушенням і припинення їх;

Останні три функції  демократії виражають внутрішні  функції держави [див.:18.-С.193-194].

Принципи демократії - це незаперечні вихідні вимоги, які ставляться до всіх учасників політичної діяльності, тобто до суб’єктів демократії.

Визначення міжнародною  спільнотою основних принципів демократії пояснюється прагненням зміцнити міжнародну антитолітарну політику.

Основні принципи демократії:

- політична свобода  – свобода вибору суспільного ладу і форми правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад (ст. 5 Конституції України), забезпечення захисту прав людини. Свобода має первинне призначення – на її основі може виникнути рівність і нерівність, але вона допускає рівноправність;

- рівноправність громадян  – означає рівність усіх перед  законом, рівну відповідальність  за скоєння правопорушення, право  на рівний захист перед судом.  Дотримання рівноправності гарантується: не може бути привілеїв або  обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статті, етнічного становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Найважливіший аспект рівноправності – рівність прав і свобод чоловіка і жінки, що мають однакові можливості для їх реалізації;

- виборність органів  держави і постійний контакт  із ними населення – допускає  формування органів влади і  місцевого самоврядування шляхом  народного волевиявлення, забезпечує  їх змінюваність, підконтрольність  і взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права. У демократичній державі ті самі люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру у громадян, призводить до втрати легітимності цих органів;

- поділ влади – означає взаємозалежність і взаємне обмеження різних гілок влади : законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою для перетворення влади на засіб придушення свободи і рівності [див.:8.-С.142-143.];