Народногосподарське значення агропромислового комплексу України

В 1913 р. з 36 млн. га сільськогосподарських угідь в Україні 15 млн. га належало поміщикам, царській родині і монастирям, 8 млн. га — кулакам і 13 млн. га (трохи більше третини) — бідним селянам, які складали понад 90% всього сільського населення. При цьому землі бідняків були найгірші. За неповними даними, в Україні було 2,3 млн. бідняцьких господарств, в тому числі 1,8 млн. — безкінних. Через загальну технічну відсталість (за агротехнічним рівнем сільськогосподарського виробництва українське село відносилося до найбільш відсталих у Європі) втрачолися можливості раціонального господарювання. Основними знаряддями були соха, коса, дерев´яна борона і плуг, а тягловою силою — кінь та віл.

Основою спеціалізації сільського господарства більшої частини території було виробництво зерна. В структурі посівних площ 1913 р. на зернові культури припадало 88,4% (причому озима пшениця, як найбільш раціональна для умов України культура складала лише 11% посівних площ) і на технічні — лише 3,2%. Це свідчить про низький рівень інтенсифікації дореволюційного сільськогосподарсь- кого виробництва.

Однобока зернова спрямованість розвитку сільського господарства, низька агротехніка призводили до виснаження землі, її нераціонального використання.

Нові соціально-економічні основи сільського господарства створені після Великої Жовтневої соціалістичної революції, зумовили величезні, корінні зміни в цій галузі виробництва. Найбільш важливі етапи цих змін в сільському господарстві такі: ліквідація приватної власності на землю, націоналізація землі, послідовне здійснення ленінського кооперативного плану, створення на основі успіхів соціа- лістичної промисловості колгоспного ладу (хоча, як відо- мо, перехід до колективної власності на селі був дуже складним і важким процесом).

Соціалістична перебудова сільського господарства вже через декілька років дозволила досягнути значних виробничих успіхів. В 1940 р. валовий збір зернових в Україні складав 26,4 млн. т (в 1913 — 23,2 млн. т), картоплі —20,7 млн. т (в 1913 — 8,5 млн. т). Поголів´я великої рогатої худоби в республіці на 1 січня 1941 р. складало 11 млн. голів (на 1913 — 9 млн. голів) (3, с.127).

Після Великої Вітчизняної війни в розвитку сільського господарства були великі складності, проте на кінець 1955 року по деяких показниках вже був перевершений довоєнний рівень сільського господарства УРСР.

Необхідно зазначити, що за останні 30 — 35 років сільське господарство України розвивалось стрибкоподібно — періоди високих темпів приросту по окремих видах продукції змінювалися періодами абсолютного скорочення їх виробництва.

Найвищі темпи зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції були характерними для 60-х і другої половини 70-х років. Пожвавлення настало також у 1986 — 1989 рр., після дуже помітого зниження його обсягів ( і насамперед — по рослинництву) у 1981 —1985 рр. З 1990 (а по окремих показниках — вже з 1989 р.) відбувається обвальне падіння виробництва всіх найважливіших видів сільськогосподарської продукції.

Аналіз свідчить, що періоди зростання обсягів виробництва у галузі збігаються з посиленням уваги держави до аграрних проблем, створенням, хоча й тимчасово, але сприятливіших умов як для екстенсивного, так і для інтенсивного варіантів її розвитку. Так, при деякому скороченні загальної площі сільськогосподарських угідь і практично незмінних розмірах орних земель за 1950 — 1960 рр., у 1960 р. посівні площі були на 2,9 млн. га (або на 11%) більшими, ніж у 1950 р. Таке нарощування посівів здійснювалося за рахунок чистих парів, площа яких за ці роки зменшилася з 4,2 млн. до 0,8 млн. га (або в 5.25 раза). Було проведено певну структурну переорієнтацію посівних площ шляхом скорочення ( на 6,3 млн. га, або на 32%) посівів зернових, збільшення площ під картоплею, овочами і технічними культурами, а головним чином — під кормовими. В 1960 р. їх площа перевищувала 13,4 млн. га (проти 5,2 млн. га — в 1950 р.). Одночасно вживалися заходи по нарощуванню обсягів виробництва і поставок сільському  господарству мінеральних добрив, машин, комбайнів, тракторів і обладнання, засобів захисту рослин і тварин від хвороб і шкідників. За 10 аналізованих років випуск мінеральних добрив збільшився в республіці в 2,5, а тракторів — у 3,9 раза. Кількість тракторів зросла з 98,4 тис. до 182,4 тис. (або майже в 2 рази), зернозбиральних комбайнів — з 31,9 тис. до 64,8 тис. (або більш ніж у 2 рази), вантажних автомобілів —з 65,9 тис. до 147,9 тис. (або в 2,2 раза). Відчутно активізувався процес механізації праці в колгоспах і радгоспах (7, с. 48).

Саме до цього періоду належить початок широкомасштабного будівництва осушувальних систем у Поліссі та зрошувальних у Степу. На кінець 1960 р. площа зрошувальних земель становила в республіці 290,7 тис., а осушених — 1056,2 тис. га. Ці та ряд інших заходів сприяли істотному приросту врожайності вирощуваних культур, що також забезпечило нарощування валових зборів сільськогосподарської продукції.

Наприклад, за 1951 —1960 рр. урожайність зернових підвищилася з 10,2 до 15,8 ц з га ( або в 1,5 раза), цукрових буряків — з 177 до 218 ц з га (або на 23%), соняшнику—з 8,1 до 11 ц з га (або на 36%), льону-довгунця — з 0,9 до 3,3 ц з га (або в 3,7 раза), овочів — з 62 до 103 ц з га (або в 1,7 раза), кормових коренеплодів — з 88 до 181 ц з га (або в 2,1 рази) тощо. Водночас по більшості вирощуваних культур урожайність залишалася нижчою від довоєнного рівня (7, с. 48).

Швидкими темпами нарощувалось поголів´я худоби і птиці. Так, великої рогатої худоби стало більше майже на 6 млн. голів (або на 54,8%), свиней — на 9,5 млн. (або в 2,4 рази), овець і кіз — на 5,8 млн. (або в 2 рази) і т.д.

Як видно з даних таблиці 1, в наступні 10 років високі темпи приросту обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в основному збереглися. Скорочення торкнулися тільки картоплі і вовни.

Таблиця 1.

Динаміка виробництва сільськогосподарської продукції в Україні (7, с.47).

Продовження таблиці 1.

До 1970 р. (проти 1960 р.) посівні площі в Україні було скорочено на 765 тис. га (або на 2,3%). При цьому посіви зернових зросли на 1,8 млн. га (або на 13%), а технічних культур — на 365 тис. га (або на 10%), тоді як посіви картоплі та овочевобаштанних зменшилися на 240 тис. га (або на 8,5%). Тепер структурні зміни здійснили за рахунок кормового клину, площу якого скоротили майже на 2,7 млн. га (або на 20%). Вдвічі (з 751 тис. до 1421 тис. га) розширили площі чистих парів,проте цього було явно недостатньо для раціоналізації землекористування (7, с.48).

Саме на ці роки припадають найбільші вилучення сіль- ськогосподарських угіль і орних земель під промислове і гідротехнічне будівництво, під зведення тваринницьких ферм і комплексів, об´єктів виробничої інфраструктури, інженерних і комунікаційних споруд. Їх вибуття компенсувалося залученням до сільськогосподарського обороту но-вих, як правило, менш якісних земель, розорюванням прируслових зон, рекультивацією порушених ділянок. Широкомасштабні перетворення природних ландшафтів виправдовувалися необхідністю інтенсифікувати сільськогос-подарське виробництво на основі розвитку зрошення (за 1961 — 1970 рр. на 722,6 тис. га), осушення ( на 1091,3 тис. га) (7, с.48), випрямлення русел річок, розорювання значної частини лукопасовищних земель, освоєння яруг та інших непридатних земель, розкорчовування чагарників, вирубки лісових масивів тощо.

Інакше кажучи, йшов широкомасштабний наступ на природні агроландшафти з метою їх використання для поточних потреб.

Наступні дві п´ятирічки характеризуються вже меншою стабільністю виробництва: в цей період по більшості найважливіших видів рослинницької і тваринницької продукції спостерігається падіння його обсягів (у середньорічному обчисленні по п´ятирічках); по деяких з них навіть не досягалися колишні показники (треба сказати, що, наприклад, по соняшнику і винограду обсяги виробництва 1966 — 1970 рр. (у середньорічному обчисленні) не досягнуті й досі).

Тривав активний наступ на природу. За 1971 — 1980 рр. в експлуатацію введено 1222,8 тис. га зрошуваних і 1348,5 тис. га осушених земель. При цьому під орні землі, замість площ, які вибувають у зв´язку з промисловою і бу- дівельною діяльністю, освоювалися нові. Різко посилився процес хімізації сільськогосподарського виробництва: якщо в 1970 р. на кожний гектар посівних площ вносилося 55 кг діючої речовини мінеральних добрив, то в 1980 р. — вже 109 кг, а загальне їх споживання зросло за ці роки з 16498,1 тис. до 34005,7 тис. ц (або у 2,1 раза). Істотно розширилися також масштаби застосування хімічних засобів захисту рослин і тварин від хвороб і шкідників(7,с.49).

Слід зазначити, що і в ті роки збалансованість у розвитку сільського господарства не забезпечувалася. Відставала кормова база галузі, внаслідок чого продуктив-ність тварин практично не підвищувалася і була значно нижчою від їх біологічних можливостей. Так, у 1980 році середньорічний надій молока від 1 корови становив 2272 кг, що є всього на 82 кг (або на 3,7%) більшим, ніж у 1970 році, і на 75 кг меншим, ніж було вже в 1975 році. На рівні 1970 р. — у розмірі 3 кг — залишився середньорічний на- стриг вовни з 1 вівці ( в 1975 р. він був на 0,1 кг більшим). Обсяги виробництва нарощувалися, головним чином, екстенсивним шляхом. Поголів´я великої рогатої худоби збільшилося з 21,4 млн. голів на початок 1971 р. до 25,4 млн. — на початок 1981 р., овець і кіз — відповідно, з 8971 тис. до 9185 тис. Поголів´я свиней за ці роки скоротилося на 4,6% (7, с.49).

За 10-річний період урожайність багатох основних ви- дів вирощуваних культур не тільки не зросла, але й знизилася: по зерну, наприклад,— з 23,4 ц з га в 1970 р. до 23,1 ц з га в 1980 р., по цукрових буряках (фабричних) - з 280 до 274, по соняшнику — з 15,4 до 13,4 і по картоплі - з 99 до 77 (7, с.49).

Таким чином, сільськогосподарське виробництво в ос- новному тупцювало на місці, а зростання обсягів продукції його галузей забезпечувалося за рахунок додаткового за- лучення природних ресурсів. Крім цього, на гідромеліора- тивні роботи затрачувалися величезні капітальні вкладен- ня з державного бюджету, хоча на високоефективне і екологічно безпечне освоєння і використання зрошуваних і осушених земель коштів виділялося явно недостатньо. Для роботи на зрошуваних землях Півдня України мобілі- зувалися сотні тисяч переселенців з інших регіонів України і Росії, а відчутного приросту обсягів виробництва сільсь- когосподарської продукції не одержано.