Лісопромисловий комплекс України

 

Зміст:

Вступ

Особливості сировинної бази та структура лісовиробничого комплексу  України.

Лісогосподарський підкомплекс.

Склад і особливості розміщення деревообробної промисловості.

Целюлозно-паперова промисловість.

Лісохімічний підкомплекс.

Територіальна організація  та основні напрями розвитку лісовиробничого  комплексу.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Лісова промисловість  – одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею, механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційні матеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон та інше.

 

Незважаючи на те, що застосовування деревини знижується за рахунок впровадження пластмас та інших штучних і синтетичних  матеріалів, попит на деревину зростає, вона перетворюється на дедалі дефіцитніший матеріал.

 

Лісові ресурси посідають  одне з чільних місць в ресурсній  базі економіки України. Серед міжгалузевих комплексів вага лісовиробничого комплексу  по обсягам виробництва складає-2,8%, по чисельності працюючих-4,6%, по вартості основних виробничих фондів-близько-2%. Поставками готової продукції і  лісоматеріалів комплекс зв’язаний  більш ніж з 100 галузями. Україна  не має значних запасів лісових  ресурсів, які є базою для розвитку лісопромислового комплексу. До лісових  ресурсів відносять деревину, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а  також корисні натуральні якості лісу водоохоронні, захисні, кліматичнорегулюючі, санаторно-гігієнічні, оздоровчі.

 

 

 

 

 

 

Особливості сировинної бази та структура лісовиробничого  комплексу -України.

Як відомо, лісові ресурси  України дуже обмежені і забезпечують власні потреби лише на 20-25%. До лісових  ресурсів відносять, крім деревних, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а  також корисні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо. Ліси в Україні відіграють переважно  ґрунтозахисну, водоохоронну роль, служать  “легенями” великих міст. Лісистість території держави досягає лише 14%, та й розміщення лісів дуже нерівномірне. Обсяг заготівель лісу, що ведуться на Поліссі та Карпатах, не задовольняє  потреби країни, які забезпечуються частково за рахунок поставок з Росії  та Білорусії. Величезних збитків галузі завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів України.

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів – близько 2%. Поставками готової  продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з більш ніж 100 галузями.

До складу лісопромислового комплексу входять такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісо-хімічний.

У структурі комплексу  провідне місце посідає деревообробна  галузь. На неї припадає 70% випуску  товарної продукції даного комплексу. Через обмеженість лісових ресурсів лісозаготівельна галузь не отримала значного розвитку. У ній виробляється майже 10% товарної продукції. На целюлозно-паперову промисловість припадає 18% товарної продукції комплексу, а питома вага зайнятих у ній становить 9,6%. Лісохімічна  промисловість України не займає істотного місця в структурі галузі – на її товарну продукцію припадає 2,4%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лісогосподарський підкомплекс

Лісогосподарський підкомплекс  склада-ється з двох галузей: лісового господарства і лісозаготівельної  промисловості.

Лісове господарство забезпечує розширене лісовідтворення, підвищення продуктивності лісів, посилення їх економічних функцій, лісовпоряд-кування, захист та охорону. Вирішальна роль у  проведенні цієї роботи належить лісництвам. Характерними є досить повільні темпи  приросту покритих лісом площ.

Лісозаготівельна промисловість  – друга галузь лісогосподарського комплексу, яка проводить лісосічні  роботи, вивозить і сплавляє деревину, здійснює її первинну обробку, займається заготівлею грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, березового соку, меду тощо. Заготівлею лісу в Україні  найбільше займаються лісгоспзаги  Івано-Франківської і Закарпатської  областей (район Українських Карпат), Волинської, Житомирської, Київської  і Чернігівської областей (Полісся).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Склад і особливості  розміщення деревообробної промисловості

Деревообробний підкомплекс  включає наступні галузі виробництва: лісопильну, фанерну і меблеву  промисловості, виробництво деревно-стружкових і деревноволокнистих плит та будівельних  матеріалів. Підприємства дерево-обробної промисловості розміщуються в усіх областях з найбільшою концентрацією  в районах заготівлі лісу та споживання продукції.

Але основна частина продукції  виробляється на території областей Західного регіону і Полісся.

Лісопильне виробництво  тяжіє до районів лісозаготівлі. Найбільшими лісопильними центрами є Берегове (Чернівецька область), Вигода, Надвірна, Брошнів (Івано-Франківська  область), Рахів, Свалява (Закарпатська область), Ковель (Волинська область), Сарни (Рівненська область), Малин, Овруч  і Коростень (Житомирська область) та ін.

Фанерна промисловість зосереджена, в основному, в Західному районі: Львів, Київ, Чернівці, Оржев і Костополь.

Найбільш потужною серед  деревообробних галузей промисловості  України є меблева, в якій зайнято 47% промислово-виробничого персоналу  та виробляється 40% товарної продукції  цього підкомплексу. Центрами виготовлення меблів є Київ, Житомир, Одеса, Харків, Чернівці, Львів, Мукачево, Луганськ, Дніпропетровськ, Донецьк.

Виробництво деревностружкових  і деревно-волокнистих плит, як і  будівельних матеріалів з лісу, виникло  в Україні відносно недавно. Плити  виробляють у Києві, Костополі, Сваляві, Брошневі і Тересві. Найбільші підприємства з виробництва будівельних матеріалів – вікон, дверей, паркету – пов’язані  з житловим будівництвом і зосереджуються в Києві, Харкові, Одесі, Донецьку, Чернівцях, Ківерцях та ін., в основному, з привізної деревини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Целюлозно-паперова промисловість

 На основі переробки  лісу та інших рослинних ресурсів, а також вторинної сировини  організовано целюлозно-паперову  промисловість, яка дає до 18% товарної  продукції комплексу. Дана галузь  виробляє більше 150 видів продукції,  але задовольняє потреби держави  і населення в папері в середньому  лише на 50%. Звідси дефіцит паперу  і картону вітчизняного виробництва.  В Україні не виробляються  зовсім або виробляються в  недостатній кількості окремі  види паперу, попит на які у  світі має тенденцію до підвищення: газетний, офсетний, пергамент та  ін. Целюлозно-паперова індустрія  вимагає для свого розвитку  поєднання таких факторів, як  наявність сировини, води й електроенергії. У зв’язку з цим підприємства  її галузей зосереджені переважно  в лісо-промислових водних районах  (Полісся, Карпати). Центри целюлозного  виробництва розміщені на великих  річках: Ізмаїл (Одеська область)  – на Дунаї, Цюрюпинськ (Херсонська  область) – на Дніпрі. Центри  паперової промисловості: Жидачів  (Львівська область), Рахів (Закар-патська  область), Обухів (Київська область), Корюківка (Чернігівська область).

 

 

 

 

 

 

 

 

Лісохімічний  підкомплекс

 Лісохімічний підкомплекс  об’єднує підприємства, що виробляють  деревне вугілля, оцтову кислоту,  ефірну олію, карбамід. На нього припадає 2% товарної продукції комплексу. Як правило, підприємства тяжіють до місць лісозаготівлі, бо для виготовлення їх продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, дубову кору. Головними центрами лісохімії є: Перечин, Свалява (Закарпатська область), Коростень (Житомирська область), Київ та ін. Кормові дріжджі і фурол з лісових ресурсів, а також відходів сільськогосподарського виробництва (качанів кукурудзи, лушпиння соняшнику) виробляє нова галузь підкомплексу – гідролізна промисловість за межами лісопромислових районів (Запоріжжя, Білгород-Дністровський). Необхідно зазначити, що ці підприємства дуже забруднюють природне середовище та є екоагресивними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Територіальна організація  та основні напрями розвитку лісовиробничого  комплексу.

 У територіальній організації  лісовиробничого комплексу України  виділяють два важливих райони  – Поліський і Карпатський  – і ряд лісовиробничих центрів,  що знаходяться за їх межами (Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса,  Харків та ін.). Важливу роль у розвитку галузей комплексу відіграють області Карпатського регіону. Вони випускають майже 34% усієї товарної продукції галузі, в тому числі Івано-Франківська та Закарпатська – по 10%, Львівська – 9%, Житомирська і Київська – по 7%, Донецька, Дніпропетровська, Харківська – по 3,9%, Чернівецька – 3,5%, Чернігівська і Хмельницька – по 4%.

Ресурси деревини в Україні  не задовольняють потреб споживача. Тому деревина та її продукти купуються  за кордоном. Залучення до госпо-дарського  обігу додаткових деревних ресурсів можливе завдяки повнішому використанню усієї біомаси дерева (пеньки, кора, гілки), вторинних та інших матеріалів і вивільнення деревини шляхом використання у тарному і целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізно-манітніших замінників (макулатура, терміття, лушпиння, лоза, каоліни).

До основних напрямів розвитку ЛВК необхідно віднести:

– суттєве розширення масштабів  лісовідтворення;

– покращання видового складу лісів;

– впровадження сучасних технологій деревопере-робки та забезпечення повного  використання цієї сировини;

– підвищення технічного рівня  підприємств;

– більш активне проведення реабілітаційних робіт у зоні впливу Чорнобильської катастрофи;

– здійснення широкомасштабних лісомеліорацій;

– більш повне використання рекреаційної функції лісу.

Висновок

Стан справ в якому  сьогодні знаходиться лісовий комплекс можна назвати дійсно критичним. Комплекс у сьогоденні зіштовхнувся з рядом таких проблем - екологічна криза, дефіцитність лісових ресурсів, конкуренція з закордонними виробниками (якість вітчизняної продукції у  порівнянні із закордонною, показує  не на нашу користь), недостача інвестиційних  ресурсів, застарілість техніки тощо.

Основними напрямками розв’язання  проблем розвитку лісового комплексу (лісогосподарського і лісопромислового виробництв) є: вдосконалення форм управління цим комплексом; комплексне використання наявних деревних ресурсів (власних  і завізних); інтенсифікація відтворення  лісів і користування лісом.

З огляду на стан навколишнього  середовища, лісового фонду і користування ним, на необхідність комплексної переробки  лісосировинних ресурсів, вітчизняний  і зарубіжний досвід, на особливості  економіки лісового комплексу в  умовах становлення ринкової моделі господарювання, у правління лісогосподарським  і лісопромисловим виробництвом в Україні доцільно організувати з урахуванням чіткого поділу функцій між структурними формуваннями: Міністерством лісів України, Міністерством  промисловості України, Міністерством  охорони навколишнього середовища України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Заставний Ф.Д. Географія  України. - Львів: Світ, 1994. - 470 с.

2. Іщук С.І. Розміщення  продуктивних сил (Теорія, методи, практика). - К.: Епроп. ун-т, 2002. - 216 с.

3. Луцишин П.В. Вступ  до економічної і соціальної  географії. - К.: НМКВО, 1993.

4. Масляк П.О., Шищенко  П.Г. Географія України: Пробний  підруч. для 8-9 кл. серед. шк. -  К.: Зодіак-ЕКО, 2000. - 432 с.

5. Соціально-економічна географія  України: Навч. посібник / За ред.     Шаблія О.І. - Львів: Світ, 2000. - 680 с.