Україна в геополітичному просторі. Сучасна геостратегія держави

    Нова  зовнішня політика України  передбачає чітке слідування концепції національних інтересів, викладених свого часу в Законі “Про основи національної безпеки України”, без висмикування з його тексту окремих тез і положень на догоду конкретним політикам. Ключовими у цьому сенсі є засоби відродження економіки, оскільки без сучасного й розвинутого господарського комплексу країна неспроможна утримувати соціальну сферу, побудовану за стандартами індустріального суспільства, та потрібний рівень енергоспоживання, не зможе спрямовувати достатні кошти для забезпечення власних збройних сил та їх обороноздатності.

    Оскільки  позаблоковий статус визначається Україною в односторонньому порядку, він  не створює перешкод для участі в  міжнародних військових навчаннях  чи антикризових міжнародних операціях  і програмах, включаючи участь в  силах швидкого реагування ЄС, силах швидкого розгортання НАТО або виконання військово-транспортних контрактів для НАТО й інших зацікавлених сторін.

    Передбачається  продовження участі України в  міжнародній миротворчій діяльності, включаючи місії під егідою ООН  або регіональних міжнародних організацій. Доцільність і формат участі українських підрозділів визначається владними структурами держави самостійно, відповідно до вимог чинного законодавства.

    Специфіка статусу України в системі  європейської безпеки визначається одночасним сусідством з Російською Федерацією і країнами, що входять до багатосторонніх утворень і структур безпеки в пострадянському просторі (ЄврАзЕС, Митний союз, ОДКБ) та європейськими і євроатлантичними об’єднаннями (ЄС, НАТО). Протягом тривалого періоду різні інтереси країни на заході і сході вважалися такими, що суперечать один одному. Пряме входження в ту чи іншу сферу в якості повноправного члена, а не об’єкта політичних маніпуляцій, на сьогодні з різних причин виглядає неможливим. З цих обставин держава адаптує свій зовнішньополітичний курс і політику в сфері національної безпеки з урахуванням об’єктивних реалій.

    “Оздоровчий”  ефект позаблокового статусу  полягає в тому, що Україна не має наміру брати на себе вантаж суперечностей і розбіжностей у відносинах між Росією і США або між Росією і НАТО. Зокрема, це означає, що Україна не бере на себе жодних автоматичних зобов’язань щодо участі у військових діях та силових операціях третіх країн.

    В економічній сфері такий підхід дозволяє адаптуватися до співпраці різними міжнародними об’єднаннями і реалізовувати важливі економічні проекти, включаючи прискорення переговорів щодо Угоди про асоціацію з ЄС, активізацію економічних зв’язків з Росією, учасниками ЄврАзЕС і Митного союзу, розвиток контактів з країнами Центральної і Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу, Латинської Америки.

    У військовій сфері Україна не передбачає різкої зміни формату стосунків  або перегляду попередніх домовленостей  з НАТО. Відносини з Альянсом визначаються положеннями Хартії про особливе партнерство України з НАТО – достатньо гнучким документом, що дозволяє формувати цілі і напрями партнерства (від умовно союзницьких до помірковано-кооперативних), залежно від намірів і цілей сторін. У цьому сенсі позаблоковий статус України, в рамках якого, власне, і підписувалася Хартія про особливе партнерство України і НАТО, відводить Україні роль “зовнішнього партнера” НАТО.

    Таким чином, Україна реалізовує якісно новий  зовнішньополітичний курс, в основу якого покладена концепція національного прагматизму.

    Як  зазначив Президент  України В. Янукович у виступі під час урочистостей з нагоди 20-ї річниці Незалежності України в палаці “Україна” 23 серпня 2011 року: “Проведення зовнішньої політики національного прагматизму вимагає послідовності і передбачуваності.

    Я розраховую на те, що саме в 2011 році ми завершимо  переговори з Євросоюзом щодо політичної асоціації з ЄС та створення поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі.

    Це  стане переконливим свідченням незворотності  нашого цивілізаційного вибору і практичних кроків на запровадження європейської суспільної моделі в Україні.

    Водночас, партнерство з Росією та країнами СНД було і залишається нашим стратегічним пріоритетом. Стратегічне економічне партнерство – це найбільш вигідний і перспективний формат наших відносин.

    Для України така модель взаємин з Євросоюзом і Росією та іншими країнами Митного  союзу – це практична  реалізація стратегії  економічної консолідації на Євро-Азійському континенті.

    Україна може і повинна  стати силою, що єднає континентальні економічні союзи. Ми і надалі будемо розвивати стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами Америки, Китайською Народною Республікою та країнами Тихоокеанського регіону.

    Ми  зберігаємо і нарощуємо  свою присутність  в перспективних  регіонах світу, де утверджуються нові центри розвитку.

    В сучасному глобалізованому  і складному світі  ми мусимо ствердитись  у якості сильної  та амбітної держави, що має міцний фундамент  і здатна відповідати  на виклики буремного XXI століття – століття глибоких світових трансформацій.” 

    Висновки. 

    Розглянувши проблеми геополітичної ідентичності України та основні напрями сучасної зовнішньої політики держави можна  зробити наступні висновки:

    1. За наявністю науково обґрунтованої  геостратегії та зовнішньої політики  держави, а також політичної волі правлячих еліт, особливості геополітичного положення України при реалізації багатовекторної зовнішньої політики об’єктивно дають можливість ефективно захищати та просувати національні інтереси держави не тільки в регіональному, але і в глобальному вимірах.

    2. Національні інтереси України  визначаються з урахуванням об’єктивних  закономірностей розвитку регіону  та світу, внутрішньополітичної  ситуації в країні, а не тільки  світоглядними позиціями окремих  особистостей, що очолюють політичні еліти держави.

    У визначенні наявних та можливих загроз національній безпеці України та шляхів їх запобігання та мінімізації  велика роль відводиться силовим  структурам держави, зокрема, МО України.

3. Знання геополітичних  аспектів, що визначають воєнно-політичну обстановку, військовослужбовцям об’єктивно аналізувати і оцінювати політичні, економічні і воєнно-політичні тенденції розвитку регіонів та світу, професійно виконувати завдання по захисту та просуванню національних інтересів України.