Україна в геополітичному просторі. Сучасна геостратегія держави

    ВСТУП.

    Початок ХХІ століття позначився глибокими  змінами, що відбуваються в системі  міжнародних відносин, які характеризуються з одного боку, активізацією інтеграційних  процесів на всіх рівнях, а з іншого – посиленням суперництва між  світовими центрами сили за збереження свого впливу в світі та окремих регіонах.

    Таке  посилення, перш за все, пояснюється  загостренням протиборства між двома  глобальними тенденціями: формування багатополярної та одно полярної світобудови.

    Глобальний  світ після розпаду його біполярності перейшов до системної неврівноваженості, нестійкості, непередбачуваності, до “площини великого перепуття ” й тому зараз ми спостерігаємо процес створення нової світової архітектури.

    В сучасних умовах осмислення шляхів подальшого розвитку людства та пошуку кожною країною власної стратегії розвитку набувають особливої актуальності. Повною мірою це стосується і України.

    Процес  подальшого входження України у  світовий цивілізаційний простір супроводжується  кардинальними зрушеннями в усіх сферах її суспільного життя: політичній, соціальній, економічній, інформаційній тощо.

    Проблеми  практичного застосування здобутків  вітчизняної геополітики в сфері  ефективної зовнішньої політики та національної безпеки стають дедалі актуальнішими. Особливо за умов, коли досягнуто чітке розуміння того, що недостатньо лише констатації фактів наявності загроз, пов'язаних із деструктивним впливом геополітичних чинників на національну безпеку держави. 

    1. Україна в геополітичному просторі. Сучасна геостратегія держави. 

    Поява незалежної України поставила її перед необхідністю вибору свого шляху та моделі розвитку. Здатність України знайти своє місце в системі міжнародних відносин, захистити національні інтереси, утвердити себе в якості впливово суб’єкта зовнішньої політики значною мірою залежить від обрання геостратегічного напряму нашою державою. Саме ж формування зовнішньополітичної стратегії України відбувається у складних умовах наявності протилежних концепцій в суспільстві щодо орієнтації України, шляхів і методів утвердження її у світі.

    Геополітика відіграє надзвичайно  важливу роль у  формуванні власної  геополітичної стратегії  держави. Це обумовлено насамперед:

    потребами стратегічного плануванням розбудови  держави;

    стратегією  національної безпеки та оборони;

    перспективами розвитку економічного співробітництва з країнами-сусідами, регіональними та глобальними державами;

    інтересами  забезпечення внутрішньої стабільності;

    визначенням національних інтересів і механізмів та шляхів їх реалізації;

    повноправною  участю України у формуванні нового світового порядку, регіональної та глобальної системи безпеки.

    Українську  геостратегію визначають три головні вектори зовнішньополітичних взаємодій, які зумовлюють ту або іншу історичну конфігурацію пріоритетів країни: євразійський (РФ, СНД), європейський (Польща, Західна Європа, США) та південно-східний (Балкани, Візантія, Туреччина, Китай, країни Сходу).

    Навколо цих напрямів складаються відповідні парадигми зовнішньополітичного мислення. Всі вони мають досить глибокі  історичні корені й зумовлені низкою геополітичних чинників, що свідчить про їхню об’єктивність та важливість для існування держави. Вони є традиційними для політичного життя країни. Кожного разу, коли Україна отримувала можливість жити власним життям, вона повинна була визначатись насамперед у цих напрямах: з ким боротись, кому протистояти, а з ким укладати угоди й налагоджувати союзні відносини.

    Геополітична  ситуація України вимагає створення  збалансованої системи відносин за усіма векторами .

    Основними геополітичними і  зовнішньополітичними пріоритетами України є:

    подальше  зміцнення України як суверенної незалежної держави, зростання ролі фундаментальних цінностей і  зміцнення інституцій, що забезпечують добробут, безпеку і соціокультурний  прогрес;

    підтримка і розвиток рівноправних, взаємовигідних економічних, політичних і соціокультурних відносин з РФ;

    зміцнення та консолідація особливих відносин із стратегічно важливими сусідами, насамперед Польщею, країнами Балтії, Туреччиною, Грузією, Азербайджаном  та країнами Вишеградської групи;

    сприяння  формуванню “поясу стабільності”  та регіональних структур безпеки від  Балтійського і Чорного морів  до Закавказзя і Центральної Азії;

    активна участь у створенні європейських і євразійських транспортних коридорів  як по “Балто-Чорноморсько-Близькосхідній” вісі, так і по вісі “Західна Європа - Україна - Закавказзя - Центральна Азія – КНР”, використання цих коридорів для створення надійної багатоальтернативної системи постачання енергоносіїв і стратегічно важливої сировини;

    курс  на альтернативне лідерство у Чорноморсько-Каспійському регіоні;

    входження України в європейський цивілізаційний простір, всебічна інтеграція до європейських політичних і соціальних структур;

    посилення економічного й політичного потенціалу і “дієспроможності” України  в широкому розумінні цього терміну за рахунок прискорення внутрішнього розвитку, участі в європейських структурах безпеки, укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів, отримання відповідних гарантій безпеки тощо;

    орієнтація  на інтеграцію до ЄС. Розвиток партнерства з НАТО;

    зміцнення стратегічного партнерства з  США і зв'язків з країнами Західної Європи відповідно до національних інтересів  і пріоритетів України;

    протидія  неконтрольованому іноземному економічному проникненню і всебічній захист економічного суверенітету, недопущення встановлення будь-яких форм економічної і політичної залежності;

    блокування  поточних спроб односторонньої іноземної  соціально-культурної та інформаційної  експансії й домінування;

    цілеспрямоване  формування в масовій свідомості універсальних європейських і євроатлантичних цінностей і соціокультурних орієнтацій.

    Геополітичне  положення України, що упродовж століть  перетворювалась на арену протиборства між різними геополітичними гравцями, об’єктивно підштовхувало країну до виконання ролі буфера між Сходом і Заходом.

    Специфіка геополітичних координат України  полягає в її належності до двох регіонів – Європи та Євразії. Причому  в обох регіонах Україна займає периферійне  положення, тобто не формує геополітичний  простір навколо себе, що частково зумовлює її пасивну роль у масштабних регіональних процесах. Логіка геополітичного розвитку до Другої світової війни була така: якщо Україна ідентифікує себе як “регіональна периферія”, то вона неодмінно має стати “санітарним кордоном” – плацдармом ліберально-демократичного Заходу проти недемократичної Росії.

    Сучасна міжнародна система є якісно іншою  так само, як і геополітичні умови  її формування, тому ризик втрати своєї  самостійності та суверенітету не має  сьогодні критичного значення для України. Географічне положення, характер зовнішньополітичних пріоритетів, а також соціокультурна самоідентифікація народу України вимагає від неї особливих підходів у ставленні до євразійства як моделі суспільного розвитку. За своїми базовими характеристиками Україна належить як до центрального, так і до східного європейського цивілізаційного ареалу. Якщо зважити на домінантну українську геополітичну думку, то можна дійти висновку: більшість вітчизняної наукової спільноти не схиляється до ідеї євразійства як підґрунтя для інтеграції пострадянських держав.

    Україна має особливу позицію як щодо НАТО, так і щодо РФ і Ташкентського  договору. Декларуючи власний, самопроголошений нейтралітет, вона прагне зберегти деякий баланс стосунків між РФ та НАТО, хоча й відчуває час від часу посилення тиску то з одного, то з другого боку. Такий стан речей не може зберігатися тривалий час. Врешті-решт під дією відповідних зовнішніх та внутрішніх сил Україна опиниться в ситуації остаточного вибору, який зараз передбачити важко. Україна посідає надто важливе стратегічне місце в Південно-Східній Європі, має надто великий потенціал, щоб країни НАТО та РФ не спокусилися набути для себе значні переваги за її рахунок і залишили її у спокої як, наприклад, Швецію або інші нейтральні країни. Водночас формування якого-небудь стратегічного альянсу поза НАТО або РФ, скажімо Балто-Чорноморського, поки що малореальне, хоча увага до створення таких структур постійно підвищується.

    Принципово  помилковими є спроби розглядати відносини з РФ у вигляді дихотомічних, полярних альтернатив: або співдружність, політична й економічна кооперація, або конфронтація і конкуренція. Правильним є підхід до цих відносин як до складного багатовимірного комплексу, що має свої сфери кооперації і співробітництва та сфери конкуренції.

    Зважаючи  на існування таких сфер у найрізноманітніших галузях міжнародних відносин, економіки, екології, культури, будується політика України щодо РФ. Вона основана на взаємовідносинах двох рівноправних суверенних держав, які на основі норм міжнародного права намагаються розширювати сфери кооперації і співробітництва і звужувати сфери конкуренції і конфронтації.

    Такий підхід забезпечує ефективну імплементацію  зовнішньополітичної стратегії  України на пострадянському просторі і в Європі в цілому.

    Таким чином, геополітична стратегія України  визначається географічним фактором –  європейським місцеположенням, відсутністю (на відміну від Росії) “євразійського синдрому”, рубіжною біполярністю (між  Заходом і Сходом), внутрішніми  та зовнішніми векторами, що забезпечують баланс багатовекторності національних інтересів. Але її геостратегія, як і колись, має переважно забезпечити входження України до європейської спільноти з метою участі в оновленій системі європейської колективної безпеки.

    Однак справа не в геополітичній дилемі Захід – Схід, а в спроможності Української держави та українського суспільства в цілому відстоювати свої життєво важливі інтереси, в тому числі і на міжнародній арені. Якщо виходити з політичної реальності, а не із задекларованих принципів та відповідних доктрин, то Україна за часи незалежності фактично втратила свої геополітичні та геоекономічні переваги, що негативно позначилось на геостратегії.

    Сталося це тому, що був порушений баланс основних векторів геополітики Українською  державою, втрачені переваги комунікаційного рубіжного співробітництва та час для проведення суспільно-економічної модернізації. Як наслідок – стагнація науково-технічної бази виробництва, промислового й аграрного секторів економіки, падіння життєвого рівня населення.

    У найближчій перспективі Україна  не може розраховувати на те, щоб  перебрати на себе роль регіонального  лідера. Проте її геополітичні параметри  дають їй змогу будувати стосунки з іншими країнами на умовах партнерства. Відтак є підстави стверджувати, що роль країни-партнера як із Заходом так із Сходом найбільш відповідає інтересам України на початку ІІІ тисячоліття.

    Зрозуміло, що свої подальші геополітичні змагання Україна повинна здійснювати, спираючись на стратегію національного розвитку та національну ідентичність, враховуючи власний досвід розбудови державності, а також використовуючи кращі зразки європейської та інших ефективних моделей суспільної модернізації. Функції глобалізації у цьому сенсі полягають у тому, що вона створює додаткові можливості для запозичення та оптимального використання іноземного досвіду модернізації країни. 

    Аналіз  воєнно-політичної обстановки у світі.

    Воєнно-політична  обстановка в світі характеризується суттєвим зменшенням ймовірності розв’язання  широкомасштабної війни. Цьому сприяє прагнення більшості держав світу до обмеження використання воєнної сили як засобу досягнення політичних цілей. Але в цілому воєнно-політична обстановка залишається в нестійкому, нерівноважному стані, є важко передбачуваною й характеризується зростанням можливості виникнення регіональних війн, локальних війн та збройних конфліктів.

    До  основних тенденцій  розвитку воєнно-політичної обстановки можна віднести наступні.

    посилення протиборства між світовими центрами сили через прагнення до встановлення однополярного світу з боку одних сил, і посилення протидії цьому з боку інших;

    активізація боротьби за природні ресурси: джерела  нафти і газу, їх маршрути транспортування. Яскравим прикладом є події у  Перській затоці протягом минулого десятиріччя;

    наявність значних цивілізаційних протиріч між світовими цивілізаціями;

    зростання технологічного, економічного, культурного  та ін. розриву між державами і  регіонами світу;