Фотодокумент як носій інформації

Мікрофільм (МФ) – зменшена копія документа, отримана фотографічним  способом. МФ містить одне чи кілька текстових і графічних мікрозображень, об'єднаних спільним змістом. За часом появи в зовнішньому середовищі МФ поділяються на два види: мікрофільми-копії і мікрофільми-оригінали [3, с.348].

МФ-оригінал – це мікрофільм першого покоління, виготовлений у  результаті безпосереднього фотографування документа. Такий МФ використовується на правах або замість оригіналу документа. МФ на правах оригіналу має відмітний символ виду "n", що розташовують на початку чи наприкінці рулону, відповідно перед і після контрольних кадрів.

МФ-копія – це мікрофільм другого покоління, виготовлений у результаті послідовного копіювання МФ першого покоління n-ну кількість разів. На МФ-копії, отриманої з МФ-оригіналу, відрізний символ, мають отвори (перфорації), що визначають його порядковий номер: дублікат 1-n, дублікат 2-n та ін. Розрізняють два основних види мікрофільмів: рулонний мікрофільм та мікрофільм. Мікрофільм на рулонній плівці називається рулонним МФ. Він може складатися з одного, кількох рулонів і на одному рулоні може бути кілька мікрофільмів. Такі носії, інформація на яких розміщується послідовно по всій довжині рулону – сторінка за сторінкою, креслення за кресленням, відносять до лінійних чи безупинних мікрооригіналів. За простотою й швидкістю виготовлення рулонні МФ перевершують всі інші. За одну годину можна зняти до 30 000 сторінок при зйомці в апаратах з автоматичною подачею сторінок оригіналу. Перевага рулонних мікроносіїв полягає ще й у тому, що на них може бути знята велика кількість кадрів-документів, при цьому виключається можливість втрати частини сфотографованих документів. Рулонні МФ порівняно дешеві. До недоліків рулонних МФ можна віднести складність пошуку окремого документа у їхньому масиві; складність внесення змін і додатків; підвищене зношування плівки, оскільки при кожному пошуку потрібно переглядати увесь рулон; неможливість прямого доступу до документа й ін.  Незважаючи на це, рулонні МФ широко використовуються як носії інформації при виготовленні одиничних екземплярів мікрооригіналів, при створенні архівних фондів, організації масивів документів одноразового користування в НДІ, на підприємствах та ін.; при мікрофільмуванні документів великих обсягів для мініатюризації бібліотечного й довідково-інформаційного фонду, створення його страхової частини.

Мікрофільм у відрізку – МФ на рулонній плівці у вигляді відрізка довжиною не більше 230 мм. Відрізки МФ уперше були застосовані в 1950-х роках для збереження і ручного пошуку мікрофільмів. При використанні даної системи рулонну плівку після експонування й обробки розрізають на відрізки по 5 – 10 кадрів. Ці відрізки вкладаються потім у наклеєні на стандартні планшети прозорі конверти. Планшети з відрізками МФ зберігаються в папці. Пошук необхідної інформації здійснюється за змістом, у якому вказуються номер планшета, а також координати кадра по вертикалі (номер конверта) і горизонталі (номер кадра) [10, с.83].

Мікрокарта (МК) – носій  інформації на фотоплівці, що вставляється в апертурну чи клясерну карту. Мікрокарта – це документ, аналогічний мікрофіші, виготовлений на непрозорій основі (на відрізку фотографічного чи звичайного паперу, а також на металевій основі). Читають МК на читальних апаратах за допомогою епіпроектора (тобто у відображеному світлі). Для МК характерні всі переваги мікрофіш. Крім того, у мікрокарті можна використовувати й лицьову, і зворотну сторону, розташувавши на одній стороні пошуковий образ документа, бібліографічний опис, анотацію чи реферат документа, а на іншій – мікрозображення всього документа.

Розрізняють такі різновиди  мікрокарт:

• мікрокард (відповідає стандарту каталожної картки 75х125 і 105х148 мм);
• мікролекс – 165х216 мм (два склеєних фотографічних відбитки, одержаних з негативів форматної плівки);
• мікротейп – стандартний розмір; являє собою стандартну карту, на якій наклеєні смужки мікрозображень;
• мікрострип – МК аналогічна мікротейпу, але на зворотній стороні смужки нанесені не на клейовий шар (як на мікротейпі), а особливий склад, що стає липким тільки при зволоженні;
• ікрокарти з високою кратністю зменшення (100 – 200) служать для тривалого архівного збереження великих документних масивів у дуже малих обсягах.

Мікрофіша (ФШ) – плоска мікроформа з розташуванням мікрозображень у формі сітки. ФШ – це відрізок фото-, діазо- чи везикулярної плівки стандартного формату 75х125 мм, 105х148 мм, 180х240 мм, на якій у заданій послідовності розташовується мікрозображення. Читати ФШ можна на зчитувальному апараті за допомогою діапроектора. ФШ бувають оригіналами (з використанням систем ЕОМ) і копіями документів [10, с.85-87].

Залежно від кратності  зменшення зображення при зйомці й кількості кадрів ФШ розділяють на:

• мікрофіші (кратність зменшення від 18 до 24, кількість кадрів від 60 до 90);
• супермікрофіші (кратність зменшення від 50 до 60, кількість кадрів від 200 до 300);
• ультрамікрофіші (кратність зменшення від 100 до 150, кількість кадрів до 3200).

Інформаційне поле ФШ складається з поля заголовка  і растрового поля. Зверху розміщається зчитаний людиною заголовок, що відбиває зміст документа. Запис мікрозображень у растровому полі проводять послідовно в горизонтальному й вертикальному напрямках; у рядку – зліва або направо, у графі (колонці) – зверху вниз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

 

Фотодокумент — це документ, створений фотографічним  способом. 

Фотографія (грец. phos/photos – світло, grapho – пишу) – світлографія, світлопис. Це знімок, отриманий фотографічним способом на світлочутливій ​​пластині, плівці або папері. Фотографічне зображення об'єктів отримують на світлочутливих матеріалах, в яких під дією відбитих від предметів і сфокусованих об'єктивом світлових променів утворюється спочатку приховане, а після відповідної хімічної обробки видиме чорно-біле або кольорове зображення предметів.

Діапозитив (грец. dia - через + лат. Positiv - позитивний) (слайд) - позитивне фотографічне або мальоване зображення на прозорому матеріалі (плівці або склі), призначене для проекції на екран. Діапозитив розглядають на просвіт або проектують на екран за допомогою спеціальних оптичних апаратів - діапроектор або діаскоп.

Мікрографічний документ виконується на мікроносії у вигляді  мікрокопії чи оригіналу мікродокумента. Цей клас документів складають мікрофільми (МФ), микрофіші (ФШ) і мікрокартки (МК). Їх відмінними рисами є малі фізичні  розміри та вага, значна інформаційна ємність, компактність зберігання інформації, необхідність спеціальної апаратури для її зчитування. Прогнозований термін служби мікроформ - 500 і більше років.

Мікрофільм (МФ) – зменшена копія документа, отримана фотографічним  способом. МФ містить одне чи кілька текстових і графічних мікрозображень, об'єднаних спільним змістом. За часом появи в зовнішньому середовищі МФ поділяються на два види: мікрофільми-копії і мікрофільми-оригінали [3, с.348].

МФ-оригінал – це мікрофільм першого покоління, виготовлений у результаті безпосереднього фотографування документа. Такий МФ використовується на правах або замість оригіналу документа. МФ на правах оригіналу має відмітний символ виду "n", що розташовують на початку чи наприкінці рулону, відповідно перед і після контрольних кадрів.

МФ-копія – це мікрофільм другого покоління, виготовлений у  результаті послідовного копіювання МФ першого покоління n-ну кількість  разів. На МФ-копії, отриманої з МФ-оригіналу, відрізний символ, мають отвори (перфорації), що визначають його порядковий номер: дублікат 1-n, дублікат 2-n та ін. Розрізняють два основних види мікрофільмів: рулонний мікрофільм та мікрофільм. Мікрофільм на рулонній плівці називається рулонним МФ.

Мікрофіша (ФШ) – плоска мікроформа з розташуванням мікрозображень у формі сітки. ФШ – це відрізок фото-, діазо- чи везикулярної плівки стандартного формату 75х125 мм, 105х148 мм, 180х240 мм, на якій у заданій послідовності розташовується мікрозображення. Читати ФШ можна на зчитувальному апараті за допомогою діапроектора.

Фотодокумент містить одне або  кілька зображень, отриманих фотографічним  способом.  Він являє собою  результат документування за допомогою  фотохімічного запису явищ об'єктивної дійсності у вигляді зображень. Поява фотодокументів стало відгуком на зрослу суспільну потребу закарбувати, зберегти, передати нинішнім і прийдешнім поколінням ту інформацію, яка, будучи зафіксованої у словесній формі, повністю або в значній Фотоматеріали поділяються на кіноплівку, фотоплівку та фонограмну кіноплівку.

  Кіноплівка - фотографічний матеріал на гнучкій основі, призначений для отримання кінозображення, запису та відтворення звуку.

 Фотоплівка - фотографічний матеріал  на гнучкій основі, призначений  для різних видів зйомки та  друкування.

 Фонограмна кіноплівка призначена для запису негативів фотографічних фонограм перемінної ширини.

Фотографічний запис - оптична, здійснювана  за допомогою фотографічного процесу  зміна оптичної щільності носія запису відповідно сигналам записуваної інформації.

 

 

РОЗДІЛ 2

ІСТОРІЯ УТВОРЕННЯ ФОТОДОКУМЕНТІВ

 

2.1. Історія виникнення  фотографії

 

У 1604 р. німецький астроном Іоган Кеплер встановив математичні  закони відбиття світла в дзеркалах, які в наслідку залягли в основу теорії лінз за якими інший італійський  фізик Галілео Галілей створив перший телескоп для спостереження за небесними тілами. Принцип заломлення променів був встановлений, залишалося тільки навчитися якимось чином зберігати отримані зображення на відбитках ще не розкритим хімічним шляхом.

У 1820 р. Джозеф Ньєпс Нісефор відкрив спосіб збереження отриманого зображення шляхом обробки потрапляючого світла асфальтовим лаком (аналог бітуму). За допомогою асфальтового лаку зображення приймало форму і ставало видимим.

 Незважаючи на те, що в 1826 році Йозефу Ніпке після восьмигодинної витримки вдалося одержати перше фотографічне зображення, а в 1839 році Луї Дагер продав свій перший дагеротип, можливості фотографії як  історичного документу реально не використовувалися аж до Кримської війни (1854-1856) і громадянської війни в США (1861-1865). Багато перших фотографів одержали освіту з образотворчих мистецтв, і на них, безумовно, вплинули  художні традиції того часу. Це легко побачити на деяких перших дагеротипах часів тих війн. До того ж, оскільки час експозиції дагеротипа складав 15-30 хвилин, при зйомці необхідно було позувати. Отже, фотографія майже ніколи не відбивала реальностей війни. Однак потроху час експозиції скорочувався, фотокамери ставали все меншими і зручнішими у користуванні, і фотограф-репортер поступово змінив художника-фотографа військових років

У 1835 р. англійський фізик  Вільям Тальбот, вивчаючи можливості камери-обскура  зміг домогтися поліпшення якості фотозображень  за допомогою винайденого ним  відбитка фотографії - негативу. Завдяки  цій новій можливості знімки тепер можна було копіювати. На своїй першій фотографії Тальбот відобразив власне вікно на якому чітко проглядається віконна решітка. У майбутньому він написав доповідь, де називав художнє фото світом прекрасного, таким чином заклавши в історію фотографії майбутній принцип друку фотографій [2, с.95].

У 1861 р. фотограф з Англії Т. Сеттон винайшов перший фотоапарат з єдиним дзеркальним об'єктивом. Схема роботи першого фотоапарата  була наступною, на штатив закріплювався  великий ящик з кришкою зверху, через яку не проникало світло, але через яку можна було вести спостереження. Об'єктив ловив фокус на склі, де за допомогою дзеркал формувалося зображення.

Наступний значний крок у використанні фотографії як  історичного  документа був зроблений у 1888 році з удосконаленням фотокамери Кодак Джорджем Істманом. Короткий час експозиції і зростаюча мобільність фотокамери Кодак урізноманітнили фотографії, значно розширивши діапазон предметів, що потрапляли в поле зору фотографа і змінили саму суть репортажів новин.

Протягом  усього ХХ-го століття візуальні зображення,  тобто фотографії, мультиплікація чи кінопродукція, допомагали формувати образ навколишнього світу. Фотографії стали при цьому своєрідним початком відліку в процесі відновлення картини подій недавнього минулого. Один досвідчений редактор газети якось висловив наступне спостереження: "Наші враження про важливі і неоднозначні події можуть постійно змінюватися в залежності від однієї єдиної фотографії,  показаної у випуску новин" [11, с.112]. Зрозуміло, існує багато фотографій, що з'являються майже у всіх серйозних наукових працях з історії, а також у більшості шкільних підручників з історії. Деякі знімки закарбували бажання зображених на фотографіях просто позувати перед фотокамерою, інші були зняті випадково, оскільки хтось з фотокамерою (аматор чи професіонал) просто виявився в потрібному місці і в потрібний час.

З одного боку, фотодокументи  є видимими слідами подій недавнього   минулого.   З   іншого   боку,   вони   часто   викликають   у   нас емоційну реакцію на ті чи інші події, а також представляють нам певну подію без її аналізу. Це означає, що. як і багато інших історичних джерел, фотодокументи потребують в  інтерпретації чи "прочитанні". Далеко не всі фотографії, що мають історичну цінність, є нейтральними. Вибір предмета, установка кута камери, маніпуляції зі світлом, тоном, контрастністю і текстурою,   свідома чи несвідома маніпуляція емоційної реакції глядача, а також супроводжуючий знімок підпис - усе слугує тому, щоб направити наше розуміння фотокартки у напрямку, визначеному автором.