Фотодокумент як носій інформації

ВСТУП

 

Починаючи з ХІХ століття, поряд  з текстовим і технічним образотворчим  документуванням, все більше поширення  стали одержувати нові способи документування, що є результатом технічного прогресу, наукових відкриттів, технічних винаходів. Це фото-, кіно-, відео-, фонодокументування. Створювані таким шляхом документи одержали назву аудіовізуальних, тобто утримуючих образотворчу і звукову інформацію, відтворення якої вимагає відповідного устаткування. Вони звичайно розглядаються в єдиному комплексі, тому що досить схожі за технікою створення і відтворення, за характером інформації, за способом кодування, за організацією збереження. До аудіовізуальних відносяться фотодокументи, кінодокументи, відеодокументи, відеофонограми, фонодокументи, а також документи на мікроформах. Однак в рамках цієї курсової роботи науковий інтерес викликає детальний розгляд саме фотодокумент.

Поява фотодокументів відноситься  до першої половини ХІХ століття і  пов'язана з винаходом фотографії. Фотографія являє собою сукупність процесів і способів одержання зображень на світлочутливих матеріалах дією на них світла і наступної хімічної обробки.

Здатність фіксувати подію в  той момент, коли вона відбувається, запам'ятовуючи при цьому дрібні деталі і подробиці, що потрапили  до кадру, роблять їх унікальними історичними джерелами. У створенні будь-якого фотодокумента величезну роль грає особистість автора, його бачення і розуміння реальної дійсності.

Значення фотодокументів визначається завданнями їх створення і безпосередньо самими об'єктами фіксації зображень. Наукові явища, історичні події і людина в контексті цих подій, матеріальні предмети й об'єкти стародавнього і сучасного походження мають побутове, художнє і дослідницьке значення.

Отже, актуальність курсової роботи полягає в тому, що фотодокументи — одні з найважливіших історіографічних джерел країни. На сьогоднішній день у розпорядженні дослідників знаходяться сотні тисяч фотодокументальних свідчень історичних подій, що зберігаються у фондах архівів і особистих колекціях.

Метою курсової роботи є дослідження системи фотодокументування і фотодокумента як його результату.

Поставлена мета курсової роботи обумовила  необхідність розв’язання наступних  завдань дослідження:

- розглянути історію виникнення фотографії;

- охарактеризувати фотодокумент як носій інформації;

- розкрити сутність  фотодокумента як результат фотодокументування;

- описати особливості  фотографії, діапозитиву;

- розглянути мікрографічний  документ тощо.

При написанні роботи використовувались  наступні методи дослідження: метод спостереження, монографічний, хронологічний і порівняльний. Проведений аналіз набуває практичного значення при підготовці фахівців-документознавців, для яких більш повне розуміння специфіки фотодокументів є засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ФОТОДОКУМЕНТ ЯК НОСІЙ  ІНФОРМАЦІЇ

 

1.1. Фотодокумент як носій інформації

 

Фотодокумент — це документ, створений фотографічним  способом. 

Фотодокумент містить одне або  кілька зображень, отриманих фотографічним  способом.  Він являє собою  результат документування за допомогою  фотохімічного запису явищ об'єктивної дійсності у вигляді зображень.

  Залежно від жанру і призначення розрізняють: художні, хронікально-документальні, науково-популярні, наукові фотодокументи, а також отримані шляхом фотографії і кінозйомки копії звичайних документів. Фотодокумент містить образотворчу інформацію, яка відтворюється за допомогою спеціальних технічних засобів (діаскоп, епідіаскоп, фільмоскоп, діапроектор). Виняток становить малюнок, інформація на якому сприймається безпосередньо, без допомоги технічних засобів [9, с.143].

 Поява фотодокументів стало  відгуком на зрослу суспільну  потребу закарбувати, зберегти, передати нинішнім і прийдешнім поколінням ту інформацію, яка, будучи зафіксованої у словесній формі, повністю або в значній мірі втрачала свою специфіку та цінність. Широке використання в документній сфері фотодокументів зумовлено низкою переваг порівняно з виданнями.  Головною перевагою фотодокументів є комплексний вплив на різні аналізатори людини, що знижує вірогідність втрати інформації, неминучої при одноканальному сприйнятті.

  Вважається, що людина володіє стількома «мовами» мислення, скільки в неї є органів почуттів. В ідеалі інформація повинна надходити одночасно по всім каналах, оскільки найбільше її засвоєння дають всі п'ять органів почуттів: зір - 75%, слух - 13%, дотик - 6%, нюх - 3%, смак - 3%.

 Важливою гідністю  фотодокументів є і те, що вони забезпечують адекватне фіксування та тиражування образної інформації, неповно або зовсім не зафіксованим словом, тобто вербально-текстовими документами.  Нарешті, фотодокументи забезпечують емоційну основу, ефект присутності при сприйнятті інформації.

  До цих пір не існує загальноприйнятої класифікації фотодокументів. Найбільш точно відображають їх суть класифікації, в основу яких покладено дві відообразующіх ознаки:

 а) канал сприйняття  інформації або спосіб впливу  на органи чуття людини;

 б) спосіб документування інформації.

За інформаційною складовою  фотодокумент можна класифікувати  як образотворчий документ, створений  фотографічним способом, заснованим на зміні оптичної щільності ділянок  фотоматеріалу (фото-, кіноплівка, фотопапір) під впливом світлового або електронного променя, інтенсивність і форма якого змінюються відповідно до записуваних сигналом (фотографії, діафільми, діапозитиви, мікрофіші, мікрофільми).

 Матеріальна складова документа - це його речовинна (фізична) сутність, форма документа, що забезпечує його здатність зберігати і передавати інформацію у просторі і часі [8, с.148].

Матеріальну складову документа  визначає матеріальний носій інформації - матеріальні об'єкти, в яких відомості (дані) знаходять своє відображення у вигляді символів, образів, сигналів, технічних рішень і процесів.  Інформація, що міститься у фотодокументах закріплена на спеціальному матеріалі (фотоплівка), що має певну форму носія.

  Таким чином, під матеріальною складовою фотодокументи мають на увазі :

1) матеріальну основу  документа; 

2) форму носія інформації;

3) спосіб документування або  запису інформації.

  Матеріальна основа фотодокументів (МОД) - сукупність матеріалів, використаних для запису зображення та складових носіїв інформації. У залежності від матеріальної основи фотодокументи (діапозитив, мікрофільм, мікрокарти, мікрофіши) відносяться до полімерно-плівковим документам.

  Найчастіше матеріальною основою плівкових матеріалів є фотографічний матеріал - світлочутливий, призначений для отримання на ньому фотографічного зображення. За матеріалом носія інформації розрізняють фотодокументи на склі чи плівці, а позитиви - на папері, плівці або склі (діапозитиви).

 Фотоматеріали поділяються  на чорно-білі та кольорові,  негативні та позитивні. 

Чорно-білий - це фотографічний матеріал, на якому в результаті експонування і хіміко-фотографічної обробки  утворюється зображення, що складається  з металевого срібла. На кольорових фотоматеріалах утворюється зображення, що складається з барвників.

 Фотоматеріали поділяються на кіноплівку, фотоплівку та фонограмну кіноплівку.

  Кіноплівка - фотографічний матеріал на гнучкій основі, призначений для отримання кінозображення, запису та відтворення звуку.

 Фотоплівка - фотографічний матеріал  на гнучкій основі, призначений для різних видів зйомки та друкування [7, с.230-231].

 Фонограмна кіноплівка призначена  для запису негативів фотографічних  фонограм перемінної ширини.

  Існуючі стандарти на матеріальну основу документа призвані, гарантувати механічну міцність (здатність МОД протистояти руйнуванню документа під впливом механічного навантаження - розрив, злам), біостійкість (здатність МОД протистояти дії біологічного фактора - грибок, цвіль), зносостійкість (здатність МОД протистояти стиранню) та довговічність документа (здатність МОД тривалий час зберігати експлуатаційні властивості).

 Форма носія інформації - це спеціальна конструкція матеріального носія, яка забезпечує виконання документом його основні функції, що робить його зручним для зберігання та використання. Залежно від форми носія фотодокументи відносяться до стрічкових документів, виготовлених у вигляді безперервної смуги матеріалу (діафільм, мікрофільм) з записом інформації.  Розмір та інші показники фотопластинок, фотоплівок і фотопаперу стандартизовані. Стійкість фотоплівок до зовнішніх впливів визначається складом емульсійного шару. Найбільш надійні фотоплівки з срібла, що містять емульсію: при ідеальних умовах вони можуть зберігатися до тисячі років, чорно-білі фотоплівки з іншими емульсіями зберігаються від 10 до 140 років, кольорові - від 5 до 30 років. Найбільш поширені галогенсрібні світлочутливі носії інформації, основні переваги яких - акумулююча здатність, спектральна універсальність, висока інформативна ємність, геометрична точність і документальність зображення, простий і надійний апаратурний супровід.

Запис інформації - це спосіб фіксації інформації на матеріальному носії.

 Фотографічний запис - оптична,  здійснювана за допомогою фотографічного  процесу зміна оптичної щільності носія запису відповідно сигналам записуваної інформації. Різновидом фотографічного запису є електронно-фотографічний запис, здійснюваний електронним пучком. Фотозображення виходить на фотографічному шарі плівки, пластинки, фотопаперу за допомогою фотографічної зйомки та друкування з наступною їх хіміко-фотографічної обробкою (фотографії, діапозитиви). У ньому розрізняють негатив і позитив. Негативними знімками називаються фотографічні зображення зі зворотною передачею тональності об'єкта, що знімається, тобто такі, на яких насправді світлі тони виглядають темними, а темні - світлими. У позитиві (діапозитиві), навпаки, затемнення відповідають розподілу яркостей або кольорів об'єкту зйомки [5, с.271].

 У 1870 р. на практиці перевіряється  можливість багаторазового зменшення і відтворення текстів. Це послужило поштовхом до розвитку мікрофільмування на базі фотографії. На початку 1920-х років отримують розвиток безсрібрні світлокопіювальні засоби, в кінці 1940-х років ставиться на індустріальну основу порошковий безсрібний малюнок.

  До фотографічних носіїв інформації відносяться: фотографії, діафільми, діапозитиви, мікрофільми, апартурні карти. Застосування голографії і растрової фотографії призвело до виникнення голограм.

  Зовнішня структура документа (конструкція) - це його зовнішня форма, що дозволяє ідентифікувати його як вид документа. Завдання полягає в тому, щоб додати зовнішньому вигляду документа таку форму, яка б викликала у споживача бажання  в отриманні інформації, покупці [13, с.153].

 Фотодокументи мають у своєму розпорядженні наступний набор зовнішніх елементів: етикетка, титри діафільмів, пакувальний контейнер (конверт, коробка, альбом), рамка діапозитива, кадр. Таким чином, відразу ж після своєї появи малюнок отримав широке застосування в самих різних сферах людського життя: в політиці, науці, культурі, мистецтві, криміналістиці і т. д.

  З фотографією тісно пов'язаний розвиток галузей, які займаються технічною обробкою інформації: поліграфії, картографії, репрографії. Фотодокументам відводиться важлива роль в засобах масової інформації. Вони є найважливішим історичним джерелом. Фотографія зайняла міцне місце в документах, що засвідчують особу: у паспортах, студентських квитках, водійських посвідченнях і т.д. Таке важливе значення фотодокументи придбали, перш за все, тому, що володіють величезною інформаційною ємністю, можуть одночасно і в деталях фіксувати безліч об'єктів.

  Це дуже важливо, якщо врахувати, що близько 80% інформації, людина отримує за допомогою зору. Цінність фотодокументів пов'язана і з тим, що вони виникають у момент подій і на місці подій. Нарешті, фотодокументи не тільки несуть інформацію про реальну дійсність, але й надають естетичний вплив на людину.

 

 

 

 

 

1.2. Основні види фотодокументів

 

1.2.1. Фотографія   

 

Фотографія (грец. phos/photos – світло, grapho – пишу) – світлографія, світлопис. Це знімок, отриманий фотографічним способом на світлочутливій ​​пластині, плівці або папері. Фотографічне зображення об'єктів отримують на світлочутливих матеріалах, в яких під дією відбитих від предметів і сфокусованих об'єктивом світлових променів утворюється спочатку приховане, а після відповідної хімічної обробки видиме чорно-біле або кольорове зображення предметів. Фотографічний запис здійснюється за допомогою фотоапарата (фотокамери) [1, с.137].