Технологію проведення уроків фізичної культури в молодших класах

Організм, що росте, потребує щодня чотириразового харчування. Добовий раціон слід розподілити так: сніданок – 20...25%, другий сніданок – 10...15, обід – 45...50, вечеря – 20...25% добової кількості їжі. Визначаючи норми харчування і складаючи раціон харчування, враховують вік дитини, масу її тіла, енергетичну цінність продуктів, їхні смакові якості та ін. Тільки таке точне врахування складу, якості і кількості поживних речовин в продуктах харчування забезпечує покриття всіх енергетичних витрат організму, що росте.

РОЗДІЛ 3. Принципи побудови процесу фізичного виховання

Дітям притаманні вікові і статеві відмінності. Більше того, діти одного віку і статі мають різні здібності, які необхідно враховувати у процесі навчання і виховання.

Індивідуальний темп навчання — природно задана властивість, обумовлена швидкістю утворення тимчасових зв'язків в ЦНС, яка в різних дітей неоднакова, тому їм необхідний різний час та різна кількість повторень для засвоєння знань, формування рухових умінь і навичок.

Індивідуальний темп навчання — відносно стабільний і повинен тривати протягом всього періоду навчання в школі. До висновку про те, що діти неоднакові за своєю природою і за темпами розвитку, прийшов уже Я.А.Коменський, розкриваючи природу дитини та її здібності.

У своїй знаменитій праці "Велика дидактика" він писав, що через невмілий підхід до дітей гине багато чудових природних талантів. Я.А.Коменський також вважав, що навчання і виховання повинно сприяти розвитку дитини.

Ці положення лежать в основі принципу доступності й індивідуалізації, який є віддзеркаленням гуманістичної спрямованості фізичного виховання.

Внаслідок різної підготовленості і зацікавленості, різних здібностей, інтелектуальних і фізичних можливостей учнів, темпи засвоєння ними навчального матеріалу не можуть бути однаковими. Заняття фізичними вправами будуть ефективними в тому випадку, коли при їх проведенні дотримуються оптимальних для кожного учня темпів [31].

3.1. Індивідуальні особливості учнів, які слід враховувати для оптимальної побудови процесу фізичного виховання

1.                 Перш за все, враховуються відмінності у ставленні дітей до навчання і його результатів. Учні, які ставляться безвідповідально, негативно до навчання і його результатів, повинні бути предметом особливої і постійної уваги педагога. На них повинні бути спрямовані різноманітні прийоми впливу. При цьому необхідно потурбуватись про достатню мотивацію, виробити систему заохочень, яка сприяє утвердженню особистості шляхом створення ситуацій успіху.

2.                 Кількість і обсяг необхідних вправ для засвоєння і закріплення навчального матеріалу в кожного учня різні: отже, темп навчання різних учнів неоднаковий.

3.                 При оволодінні технікою рухових дій слід підбирати підвідні вправи відповідного характеру і обсягу залежно від навчальних успіхів учнів. Для складних вправ існує декілька підвідних, кожна з яких має своє конкретне призначення. Якщо, для прикладу, взяти метання м'ячика, то його окремим фазам відповідають конкретні підвідні вправи. Різні учні з неоднаковим успіхом оволодівають фазами метання. В одних не виходить розбіг, другі погано засвоюють останні кроки, треті — фінальні зусилля і т.п. Тому у процесі навчання кожному учневі даються підвідні вправи, які сприяють засвоєнню тієї фази, оволодіння якої становить для нього найбільші труднощі.

4.                 Істотно відрізняються можливості учнів витримувати фізичні і психічні навантаження. Ця обставина спонукає вчителя забезпечити сувору диференціацію навчальних завдань для кожного учня. Так, на заняттях з лижної підготовки прокладають декілька паралельних лижних колій. Для слабопідготовлених навчальне коло складає 150 - 200 м. Для тих, хто краще засвоїв завдання вчителя, але ще робить помилки, — 350 - 500 м. Для учнів, які впевнено володіють технікою пересування на лижах, воно складає 500 - 700 м. Кожна група одержує своє завдання і працює над ним, але залежно від успіхів навчання можливі переходи з кола на коло.

5.                 Неоднаково учні сприймають інформацію залежно від методу її передачі. Один учень краще зрозуміє завдання після показу, другий — після пояснення товариша, третій — після демонстрації кінокільцівки. Це І служить однією з причин необхідності вивчення особливостей сприйняття учнів і комплексного використання методів навчання.

6.                 Позитивним слід вважати досвід учителів, які оцінюють учнів не за їх абсолютними показниками, а за приростом до початкового результату.

7.                 Диференційований підхід вимагає відповідної матеріальної бази. Розмова йде не тільки про різну вагу і висоту приладів, але і про створення організаційних передумов індивідуалізації. Це можна проілюструвати на таких прикладах. При вивченні стрибка у висоту одночасно використовуються 5-6 секторів з різною висотою, і кожен Учень має можливість підбирати оптимальну для себе висоту. Другий приклад: часто вчителі дають завдання дістати в стрибку баскетбольний щит чи кошик. Для деяких учнів це завдання непосильне. Якщо учні дістають предмети (м'ячик, стрічки різного кольору, підвішені на різній висоті), то кожен з них у кожній спробі знайде для себе такий варіант, до якого готовий, що, поза сумнівом, є великим стимулом для діяльності дітей і підлітків.

8.                 Реалізуючи принцип індивідуалізації, слід враховувати такий важливий соціально-психологічний феномен, яким є ефект суперництва. Психологами встановлено, що знаходження особи в контакті з іншими стимулює її діяльність. При цьому діти, як правило, стимулюються більшою мірою, ніж дорослі. Одним із прийомів стимулювання діяльності є знання результатів суперників чи партнерів. Е.П. Ільїн стверджує, що знання результатів товаришів по групі впливає на різних дітей по-різному. Одні учні орієнтуються на середньогрупові показники, прагнучи досягти результата не нижче середньогрупового. Деякі орієнтуються на товаришів, що досягли близьких результатів. Але, якщо найближчий результат дуже високий,— вони "вибувають з гри" і надалі орієнтуються тільки на свій результат. Якщо від заняття до заняття їх результати не зростають, у них виникає почуття незадоволеності і дискомфорту.

3.2. Класифікація та особливості фізичних вправ для оптимальної побудови процесу фізичного виховання

При розгляданні змісту фізичних вправ (ФВ) з педагогічної точки зору особливо важливим є те, що вони цілеспрямовано розвивають здібності дитини в єдності з формуванням певних вмінь та навиків [32].

Форма фізичних вправ представляє її внутрішню та зовнішню структуру. Внутрішня структура фізичної вправи характеризується тим, як під час її виконання пов’язані між собою різні процеси функціонування організму, як вони співвідносяться, взаємодіють та узгоджуються друг з другом.

Зовнгшня структура фізичної справи — це видима форма, яка характеризуеється співвідношенням просторових, часових і динамічних (силових) параметрів руху.

Способи виконання рухових дій, за допомогою яких рухове завдання вирішується доцільно, з відносно більшою ефективністю, прийнято називати технікою фізичних вправ. Розрізняють основу техніки рухів, її головну ланку і деталі.

Класифікація фізичних вправ. Всі фізичні вправи поділяються на:

1) швидкісно-силові види вправ, які характеризуються максимальною інтенсивністю або потужністю зусиль (спринтерський біг, метання, стрибки, і т. д.);

2) види вправ, які потребують переважного проявления витривалості в рухах циклічного характеру (біг на середні-довгі дистанції, лижні гонки, ходьба, плавання);

3) види вправ, які потребують головним чином координаційних та інших здібностей в умовах суворо заданої програми рухів (гімнастичні та акробатичні вправи, стрибки у воду, фігурне катания, синхронне плавання);

4) види вправ, які потребують комплексного проявления фізичних якостей в умовах змінних режимів рухової діяльності, безперервної зміни ситуацій і форм дій (боротьба, бокс, фехтування, спортивні ігри тощо).

Виділяють також групи вправ за їх конкретним тренувальним при-значенням. При цьому виділяють підготовчі та основні вправи, а перші, в свою чергу, підрозділяють на загально-підготовчі та спеціально-підготовчі.

Існує також класифікація вправ по їх приналежності до видів спортивної спеціалізації: гімнастики, спортивних ігор і туризму, легкої та тяжкої атлетики та ін.

3.3. Дії вчителя, щодо раціональної побудови процесу фізичного виховання

У практиці навчальної роботи з фізичного виховання склалася така послідовність навчання рухових дій: ознайомлення з вправою, розучування її, закріплення і вдосконалення техніки виконання вправи та її перевірка (рис. 1). Всі етапи навчання вправи перебувають у взаємозв'язку, але кожен з них має певне значення в загальному процесі навчання.

Учитель, розпочинаючи вивчення тієї або іншої вправи, прагне створити якнайповніший образ-уявлення про цю вправу і способи її виконання. Для ознайомлення з вправою він вдається як до наочних, так і словесних методів навчання.

Після показу і пояснення учні починають розучувати вправу: окремо по частинах (за елементами), а потім з'єднують їх в єдине ціле або спочатку розучують окремі найважчі елементи, а потім легкі.

Залежно від складності вправи її розучують на одному або на кількох уроках.

Прийоми і методи навчання, якими вчитель користується на уроках фізичної культури, можна поділити на три групи:

а) словесні (пояснення, розповідь, бесіда, розпорядження, команда, вказівки, підрахунок);

б) наочні (показ вправи, демонстрування техніки виконання вправ на таблицях, схемах, діафільмах, кінофільмах, використання предметних орієнтирів);

в) практичні (виконання вправ);

Під час навчання молодших школярів фізичним вправам застосовують наочні методи. Найдоступнішим серед наочних методів навчання є показ. На першому етапі він створює в учнів цілісне уявлення про вправу, загальне сприйняття її, а в подальшому — спрямовується на деталізацію особливостей виконання окремих частин [33].

Показ треба поєднувати Із словесними методами навчання, але він має передусім передувати поясненню.

Для створення у молодших школярів правильного уявлення про рухові дії застосовують наочні посібники: таблиці, малюнки, схеми, діафільми, кіноплівки, що розкривають основні вимоги щодо правильного виконання вправи. Наочні посібники мають бути привабливими, цікавими та доступними для розуміння молодших школярів, їх можна показувати на уроках або в позаурочний час (вивісити в коридорі біля спортивного залу).

Значну роль під час навчання дітей фізичним вправам відіграють предметні орієнтири. Вони спрямовують, контролюють або обмежують рухи дітей. Загальновідомо, що діти залюбки виконують вправи, пов'язані з певними результатами: перестрибнути, доповзти, перекинути, влучити та ін. Застосування таких орієнтирів робить урок цікавим, емоційним.

Практичне виконання фізичних вправ (вправляння) — це основний метод навчання. У практиці фізичного виховання молодших школярів використовують такі методи і прийоми вправляння: цілісний метод розучування вправи, розучування вправи частинами, метод суворо регламентованої вправи, ігровий і змагальний методи.

За цілісним методом навчання фізичну вправу вивчають повністю. Це стосується вправ порівняно легких щодо координації рухових дій або таких, окремі фази яких не можна вичленити (стрибків, метань).

Метод розучування вправи частинами полягає у тому, що учнів навчають рухової дії по елементах. Ним користуються переважно під час вивчення складних рухових дій, таких як плавання, лижна підготовка, танці, комбінації акробатичних вправ. Для кращого й швидкого розучування складних рухових дій широко застосовують підготовчі вправи, простіші за структурою, але координаційне схожі з розучуваною вправою.

Рисунок 1. Схема процесу навчання фізичній вправі на різних етапах.

Ігровий метод є одним із самих доступних і найбільш поширених засобів фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку.

Ігри відіграють особливо важливе значення для різнобічного фізичного розвиту дитини, так як в них входять основні природні рухи (ходьба, біг, стрибки, метання, ловля та ін.) Крім того в іграх ці рухи використовуються в різних поєднаннях і комбінаціях.

Ігри відрізняються великою емоційністю, оскільки вони мають широкі можливості для прояву особистих якостей та ініціативи, створюють хороший настій, сприяють зміцненню дружби, та взаємодопомоги. Вимоги і виконання правил гри виховують в дітей дисциплінованість [34].

Прийнято розрізняти спортивні і рухливі ігри

До рухливих ігор відносяться ігри, спрямовані переважно на загальну фізичну підготовку і не вимагають від дітей спеціальної рухової підготовки. Вони побудовані на природних, різноманітних і простих рухах з включенням в роботу переважно великих м’язових груп та прості за змістом і правилами.

Систематичне використання рухливих ігор сприяє вихованню в учнів молодшого шкільного віку “школи рухів”, яка включає весь спектр важливо життєвих навичок. Одночасно поряд з фізичними якостями розвивається здатність до аналізу і прийняття рішень, що позитивно позначається на формуванні оперативного мислення і розумової діяльності загалом.